Управління освітою: принципи, методи та функції 1 страница

Приклад — виховний метод великої сили. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність. У процесі виховання використовуються різні приклади: ба­тьків, вихователів, друзів, видатних людей (вчених, письменників, громадських діячів та ін.), героїв книг, фільмів.Психологічною основою прикладу слугує наслідування. За­вдяки йому люди оволодівають соціальним моральним до­свідом. У процесі наслідування психологи виділяють три етапи: 1) безпосереднє сприймання конкретного образу іншої людини, 2) формування бажання діяти за зразком, 3) синтез самостійних і наслідувальних дій, що виявляється у пристосуванні до поведінки кумира. Процес на слідування є складним і неоднозначним, провідну роль у ньому відіграють досвід, інтелект, властивості особистості, життєві ситуації. Важливою умовою є організація середовища, в якому дитина живе і розвивається.

Як особливо важливий виховний феномен, він впливає своєю наочністю і конкретністю. Чим доступніший та зрозуміліший учневі приклад, тим сильніше впливає він на свідомість учня.Це вимагає знання та врахування вікових й індивідуальних особливостей учнів. Досвідчені педагоги, розкриваючи приклад для наслідування, зосереджуються не лише на його позитивних якостях, не тільки стимулюють захоплення ним, бажання наслідувати його, але й підводять учнів до роздумів, що сталося б, якби людина виявила протилежні риси, або якби у тій ситуації опинився її моральний антипод.
Негативні приклади використовують при правовому, антиалкогольному вихованні, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ.
Виділяють:
-громадський осуд,
-розвінчання негативного,
-протиставлення аморальним вчинкам високоморальної поведінки,
-розкриття на конкретних прикладах наслідків аморальної й асоціальної поведінки,
-організація на боротьбу з виявами морального зла.
Метод прикладу передбачає демонстрування взірця для наслідування. При застосуванні його необхідно враховувати: специфіку наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування (на першому етапі внаслідок сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ його, бажання наслідувати, на другому — діє зв'язок між прикладом для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому — здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків); джерела для наслідування (товариші, батьки, вчителі, літературні герої тощо); використання негативного прикладу у вихованні.Гагарін,Хмельниціький, Мазепа-патріотичне виховання.

60. Методи стимулювання діяльності та поведінки учнів.А.С Макаренко про умови їх ефективного застосування.Методи: метод перспективних ліній, змагання, заохочення, покарання.
Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.
-Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей:
-ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням),
-ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).
Групи:
1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.
2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні

Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі. Змагання супроводжують позитивні та негативні емоційні реакції: захоплення, радість з приводу успіхів, скептицизм, байдужість, заздрість тощо. Тому слід враховувати позитивні (спосіб згуртування колективу, розвиток моральної мотивації діяльності) і негативні впливи (відсутність боротьби за досягнення спільного успіху, взаємодопомоги та співробітництва, що зумовлює розлад у колективі). Футбол, олімпіади(внутрішньошкільні)
Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.
Покарання — осуд нєдостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому. Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подібного.
Види покарань:
-покарання-вправляння (наприклад, погане виконання обов'язків чергового у класі карається додатковим чергуванням);
-покарання-обмеження (обмеження щодо отримання певних благ: можливості поїхати на екскурсію, тимчасова заборона відвідування спортивної секції);
-покарання-осуд (попередження, догана з визначенням певних строків на виправлення);
-покарання-умовність (наприклад, учня залишають на певний час у кабінеті директора для обдумування свого вчинку);
-покарання-зміна ставлення (більш суворий тон вчителя під час аналізу вчинку, суворий погляд).
Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості дитини. Воно повинне викликати в учня переживання, почуття провини, докори совісті, прагнення змінити поведінку, підвищувати його відповідальність за власну поведінку, зміцнювати дисциплінованість, розвивати несприйняття негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

61.Методи стимулювання діяльності і поведінки учнів: метод перспективних ліній, змагання, заохочення, покарання.
Метод має органічно пов’язуватись з метою виховання,не універсалізація якогось з методів, а їхня систематизація, вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховання, його принципами.
Вибір методів залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховна взаємодія, від урахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, динаміки, рівня зрілості, організованості учнівського колективу, властивостей особливості вчителя, рівня його педаг кваліфікації. Існує три рівні мотивації вчинків: когнітивний(людина діє згідно зі своїми переконаннями, усвідомлює необхідність даного вчинку. Вчинок може бути неприємним, але розум змушує його зробити це), емоційний(л діє за бажанням,хоч іноді і всупереч усвідомленій необхідності), поведінковий(л діє так як змушують обставини). Найкраще коли всі три рівні об’єднані. За вчинками стоять переконання, найчастіше вони імпульсивні.
У процесі виховання не може бути стандартних ситуацій і стандартних підходів до використання способів виховного впливу. Адже педагогіка є насамперед мистецтвом. Тому слушною залишається думка А. Макаренка: «... ніякого засобу не можна розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ви взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів».У використанні методів виховання не може бути конкретних рецептів. Треба вивчати закони психічних явищ, зіставляти власні дії з соціально-психологічними законами та обставинами.
Дбаючи про оптимальний вибір методу, слід мати на увазі, що жоден з них не слід універсалізувати, а використовувати систему методів. Вибір конкретних методів має узгоджуватися із завданнями і змістом виховного заходу, конкретними умовами, в яких здійснюється виховний вплив, відповідати індивідуальним та віковим особливостям учнів, враховувати особливості учнівського колективу.

62. Позакласна робота – форма організації виховного процесу. Позакласною називається спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей різноманітна освітня і виховна робота, яка проводиться в позаурочний час педагогами.
Система позакласної роботи включає:
В залежності від кількості учнів:
-масові,
-групові,
-індивідуальні форми в.
В залежності від методики форми виховання:
-словесні – лекції, бесіди, читацькі конференції, диспути, дискусії, з цікавими людьми, усні газети, журнали, радіо-журнали.
-практичні – гуртки українознавства, поглиблення вивч укр. Мови., студії народної творчості, свята рідної мови, подорожі по рідному краю, екскурсії, спартакіади, акції милосердя, ігри.
-наочні – шкільний музей, зали і галереї миру, героїв праці, тематичні стенди.
Мета учасників, як і інших видів позакласної роботи – вдосконалення практичних вмінь і навичок учнів з іноземної мови, підвищення інтересу до вивчення іноземної мови.
В залежності від основного їх значення розрізняють таки види гуртків:
-гуртки по вдосконаленню практичних володінь мовою,
-гуртки краєзнавчі,
-та інші гуртки.
Незалежно від основного призначення гуртка загальні вимоги до організації їх роботи:
1) Актуальність тематики;
2) Зв'язок з навчальною тематикою;
3) Доступність мовного матеріалу, покладеного в основу занять;
4) Відповідність тематики віку учнів, їх інтересам і вподобанням.
У індивідуальній позакласній виховній роботі загальна мета – забезпечення педагогічних умов для повноцінного розвитку особистості – досягається через формування у дитини позитивної Я-концепції і розвиток різноманітних якостей особистості, індивідуального потенціалу.
До індивідуальних форм виховної роботи належать:
Читання художньої літератури, колекціонуванн, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо.
До масоких форм виховної роботи належать:
Тематичні вечори, вечори питань і відповідей, конференції, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляд, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.
Ефективною формою організації масової позакласної роботи є колективна творча справа (КТС), технологія якої була розроблена ленінградським вченим доктором педагогічних наук К.Т. Івановим.
Технологія організації позакласної виховної роботи включає: моделювання, практичне виховання і аналіз діяльності. Вчитель повинен привчати себе працювати за таким алгоритмом.Результати моделювання відображають в конспекті загальнокласного виховного заняття, який має таку структуру:
1.Назва.
2.Мета, завдання.
3.Обладнання.
4.Форма проведення.
5.Хід.
У позакласній та позашкільній виховній роботі використовується розмаїття методів: розповіді, бесіди, лекції, диспути, дискусїї і ін.

Назва
Гурток готує учнів до участі в шкільних заходах з іноземної мови, сприяє їх самопізнанню, самоствердження і самовираженні.
Заняття гуртка не регламентовані навчальною програмою. У зв'язку з цим відкриваються безмежні можливості для дослідницької діяльності вчителя, вдосконалення його методичної майстерності. Вдосконалення вмінь та навичок усного мовлення або читання.Найбільш популярним в шкільний практиці є гурток комбінованого типу, на заняттях якого учні займаються різними видами діяльності: грають, вивчають вірші і пісні, обговорюють прочитані тексти, випускають стінгазети, драматизують діалоги, здійснюють постановку спектаклів.
Незалежно від типу гуртка в підготовці і проведенні його занять необхідно враховувати наступні загальні вимоги:
1) виховуючий і розвиваючий характер матеріалів і завдань, їх практична направленість; 2) зверненість тематики роботи гуртка, його форм і методів до різних сторін пізнавальної діяльності учнів: інтелектуальної, емоційної, вольової;

3) творчий підхід до планування і реалізації задач, відсутність одноманітності і шаблону в роботі;
4) наявність логічного зв'язку між окремими заняттями гуртка; опора на заняття, вміння і навички, отриманні учнями на уроці.
Участь у роботі гуртка добровільна. Проте, потрібно вимагати утворення сталого складу гуртка, дотримання окремих правил, які регулюють його діяльність.
Заняття проводяться 1 раз в тиждень за сталим розкладом. Кількість членів гуртка залежить від напрямку його діяльності. Вірний вибір місця для проведення занять гуртка або інтер'єру кабінету іноземної мови сприяє створенню природного фону для мовленнєвого спілкування учнів, стимулює їх мовленнєву активність.
Запрошення бажаючих. При створенні гуртків враховуються інтереси учнів, і звичайно, можливості і смаки вчителя, оскільки без цього практично неможливо керувати гуртком.

63. Позашкільна освіта – сукупність знань, умінь і навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у вільний від навчання час. Є відкритою, гнучкою структурою, спрямованою на розвиток здібностей та обдаровань дітей. Грунтується на принципі добровільності вибору типів закладів і видів діяльності. Структура:
-позашкільні навч заклади і музичні школи,
-інші навч заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний час,
-гуртки секції клуби(науково-пошукові, спортивні клуби),
-міжшкільні навч заклади,
-клуби та обєднання за місцем проживання,
-спортивні та інші заклади,
-фонди,асоціації.
Основним завданням є: вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадського досвіду; виховання прав і свобод людини; почуття власної гідності, відповідальності перед законом, патріотизмом, поваги до народних звичаїв та традицій; виховання шанобливого ставлення до родини та людей похилого віку; створення умов для творчого інтелектуального, духовного і фізичного розвитку дітей; формування свідомого і відповідального ставлення до здоров’я, навичок безпечної поведінки; задоволення освітньо-культурних потреб.
Основні напрями: художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчий, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експерементальний, спортивний, військово-патріотичний, бібліотечно-бібліографічний, соціально-реабілітаційний, гуманітарний.
Основні форми: заняття або уроки, лекції, індивідуальні заняття, екскурсія або експедиція, семінари, конференції, вікторина, концерт, змагання, тренування, репетиція, похід, практ. робота в теплицях, підприємствах, гурткова клубна робота.

64. Професійно – педагогічні вимоги до класного керівника становлять професіограму, яка включає:
- професійно-педагогічну спрямованість,
- педагогічні уміння(конструктивні, дослідницькі),
- знання: психологічні, методики, історії.
– загальна ерудиція.
Завдання класного керівника:
- сприяння забезпечення умов для засвоєння учнями рівня та обсягу освіти.
– створення умов для організації класного дозвілля,
- сприяти підготовці учнів до самостійного життя,
- координація роботи вчителів, психолога, мед.робітнмиків, учнівського самоврядування, батьків.
Кл.керівник має право:
- відвідувати уроки та позакласні заходи,
- вносити пропозиції про матеріальне т а моральне заохочення,
- ініціює розгляд питань соц.захисту,
- відвідувати учнів вдома,
- виявляти соц-пед ініціативу,
- право на захист професійної честі,
- матеріальне заохочення.
Обовязки:
- вибирати адекватні засоби виховання,
- здійснювати контроль,
- інформувати адміністрацію про свій клас,
- дотримання пед.етики,
- підвищення проф. рівня,
- вести документацію.

65. Основні напрями діяльності класного керівника:
-робота з учнями класу,
-з учителями-предметниками,
-з батьками.
За Болдеревим:
- вивчення учнів,
- організація і виховання класного колективу,
- координація виховної діяльності вчителів, організація і проведення позакласної виховної роботи.
– робота спрямована на підвищення досягнень учнів,турбота про здоровя,
- зміцнення дисципліни,
- співдружність з учнівським самоврядуванням,
- робота з батьками учнів(єдність вимог школи і сімї, вивчення умов сімї),громадськістю, співпраці з вчителями-предметниками(єдність впливу)
Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамками.
Форми роботи можуть бути різними — індивідуальною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін. За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на:
-словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.);
-практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо);
-наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.).
Усі вони взаємопов'язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС).

66. Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників. Диспути потребують ретельної підготовки, що передбачає підготовчий, основний і завершальний етап.
Правила поведінки під час диспуту:
-вільний обмін думками,
-рівність усіх у суперечці,
-головне — факти,
-логіка,
-доказовість;
-непристойні жарти, образи забороняються, гостре влучне слово схвалюється.
Завершальний етап передбачає короткий аналіз диспуту, найхарактерніших позицій, підходів до вирішення проблем, заохочувальні оцінки найактивніших учасників диспуту, визначення нових дискусійних проблем.

Технологія проведення уроку-диспуту така:
-повідомлення теми, цілей та завдань диспуту;
-ознайомлення з наочністю, виставкою та іншими дидактичними матеріалами;
-спрямування учнів на відвертість, уважне й шанобливе ставлення до інших думок;
-обґрунтування своїх переконань, висновків.

Технологія організації та проведення диспуту.
1. Затвердження тексту, за яким плануються диспути.
2. Визначення групи організаторів (менеджер турніру, ведучі й експерти - до 5-ти осіб). У цю групу входять люди, які мали досвід проведення роботи у групах, а також досвідчені гравці.
-Затвердження правил проведення диспутів.
-Оновлення правил проведення учнівських диспутів.Вибір організаційної форми заходу - сітки змагань (чвертьфінали, півфінали, фінали).
-Затвердження критеріїв експертної оцінки.
-Складання регламенту турніру (підготовчий етап (семінари) - турнір).
-Визначення орієнтовного терміну проведення зустрічей.
-Затвердження принципу формування складу команд (одного віку, одного класу, самоорганізація тощо).
-Рішення стосовно проведення фінальної показової гри (публічний диспут).
3. Постановка всьому колективу учнів технічного завдання на диспути (ознайомлення з цілями, завданнями, текстом, регламентом, порядком проходження диспутів тощо).
4. Формування складу команд за обраним принципом.
5. Готовність до змагань. Обговорення питань на розуміння (навіщо такий текст, історія його написання, сучасність теми тощо). Складання командами тез за текстом, підготовка аргументації. Обговорення вірогідних заперечень і формування готовності до відповіді. На диспуті необхідно довести свої міркування та висловити докази й аргументи, що підтверджують перевагу команди, обґрунтованість тези.
6. Проведення турніру диспутів у відповідності з розробленими правилами та сценарієм.
7. Рефлексивний аналіз після кожної гри у присутності всіх учасників, а також на семінарі організаторів (визначення способів дій, логічності та доказовості міркувань, комунікативних умінь учасників диспутів)

67. Основним документом класного керiвника є план виховної роботи. Вiн вiдображає змiст, форми та методи виховної роботи.
При плануваннi виховної роботи класному керiвниковi слiд врахувати:
1. Аналiз виховної роботи за минулий рiк.
2. Мету та завдання виховання.
3. Рiвень розвитку та вихованості учнiв.
4. Можливостi школи.
5. Досвiд i пiдготовленiсть класного керiвника.
План виховної роботи має враховувати:
1. Мету виховання. План — це не просто перелiк виховних заходiв. Кожен виховний захiд обов’язково має продовжувати наступний.
2. Реальнi потреби колективу.
3. Перспективнiсть.
4. Узгодженiсть iз загальношкiльним планом.
5. Об’єктивнi i суб’єктивнi можливостi.
6. Конкретнiсть.
7. Комплексний пiдхiд до планування (єднiсть морального, трудового, правового, фiзичного, естетичного виховання).
Планування має бути гнучким, щоб у разi потреби щось додати чи змiнити.
Структура плану виховної роботи:
1. Короткий аналiз виховної роботи за минулий рiк.
2. Мета та завдання на новий навчальний рiк.
3. Характеристика класу (з урахуванням даних про рiвень вихованостi учнiв).
4. Основнi виховнi справи з органiзацiї та розвитку класного колективу.
5. Мета цих справ.
6. Форми проведення.
7. Характеристика даних справ (слiд зазначити рiвень розвитку колективу).
8. Індивiдуальна робота з дiтьми (в роздiлi передбачаються методи та прийоми залучення конкретних учнiв до пiдготовки й проведення важливих справ).
9. Iндивiдуальна робота з батьками (в роздiлi передбачається участь батькiв у конкретних справах i допомога, яку вони надають).

План виховної роботи в 4-А класi на 2011 р.
Психолого-педагогiчна характеристика колективу.
У 4-А класi навчається 25 учнiв, з них:15 дiвчаток i 10 хлопчикiв.
Клас вiкової норми з групою iнтелектуальних дiтей.
Показники успiшностi у класi такi:
• учнiв з високим рiвнем навчальних досягнень 5;
• учнiв iз достатнiм рiвнем навчальних досягнень 10;
• учнiв iз середнiм рiвнем навчальних досягнень 7;
• учнiв iз початковим рiвнем навчальних досягнень 3.
Бiльшiсть дiтей має високий навчальний потенцiал i хорошi здiбностi до навчання.91% учнiв класу навчаються iз задоволенням i тiльки троє мають початковий рiвень навчальних досягнень.Труднощi пiд час вивчення окремих предметiв мають 2.
Дисциплiна на уроках задовiльна.
Такi учнi, як:_________ — не завжди виконують домашнi завдання.
Колектив класу дiяльний, живий, енергiйний. За результатами анкетування виявлено групу дiтей з високим рiвнем тривожностi, напруженостi в життi коллективу. До її складу входять такi учнi:______________. Вони вiдчувають себе незахищеними вiд негативного впливу дорослих i товаришiв.
Загалом стосунки у класi товариськi, толерантнi, приятельськi.

Протягом семестру не було випадкiв суперечок чи непорозумiнь мiж хлопцями й дiвчатами.
Дiти класу активнi, люблять i вмiють виконувати рiзнi доручення. Упродовж семестру ми всiляко пiдтримували рiвень громадської активностi, зацікавленостi життям класу, навчанням, що сприяло створенню позитивного мiкроклiмату в колективi. Це добре позначилося на успiхах дiтей у навчаннi.
За семестр ми досягли успiхiв у вихованнi таких якостей, як iнiцiативнiсть, чеснiсть, акуратнiсть, вiдповiдальнiсть за власнi вчинки.

68. Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.
Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання.
Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання
–національне
-моральне
-правове
-статеве
-художньо-естетичне
героїко–патріотичне
-трудове
-екологічне
-фізичне
-розумове.
Методи сімейного виховання – способи, шляхи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім’ї.Вибір методів виховання в сім’ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д.
Методи прямого навчання цінносте й: бесіда, дискусії. Методи стимулювання позитивної поведінки: стимулювання, наказання.
Рекомендації: заохочування до процесу праці, свідоме ставлення, допомага у виборі професії, допомога у трудовій діяльності,формування умінь працювати в колективі, домашня праця.

69. Із закону про освіту випливає, що сімя є головним осередком виховання дитини,. На батьків покладається відповідальність(ст..59,60) Метою виховання дітей в родині є забезпечення високого рівня вихованості та освіченості свідомого громадянина України.Своєю виховною функцією служить і собі(виховання сімянина) і суспільству(виховання громадянина).
Умови успішного сімейного виховання:
-авторитет батьків,
-сімя має бути дружнім колективом,
-інтереси членів сімї перебувають в гармонії з інтересами сусп.,
-повна сімя,
-єдність вимог з боку батька і матері,
-наявність у батьків почуття відповідальності за виховання,
-дотримання правил і норм життя,
-атмосфера доброзичливості,
-використання порад видатних педагогів.
Про відповідальність батьків, їх права і обов’язки(згідно з законом про освіту):
Відповідальність батьків за розвиток дитини:
1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Права батьків:
-вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей
- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів
- звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей
- захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.
Зобов'язані:
-забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання
-постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей
-поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв
-виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

70. Форми спільної роботи школи і сімї:
-відвідування учнів,
- індивідуальна бесіда,
- запрошення в школу,
-листування,
-консультації,
-батьківські дні, дні відкритих дверей,
-батьківські збори,
-збори батьків(отцов),
-робота з активом батьків,
-бесіди та лекції,
-вечір запитань та відповідей,
-обмін досвідом,
-ознайомлення з педагогічною літературою.

Перед зборами – підготовчий етап. (7 клас)
ПЕРШІ ЗБОРИ. СТАТЕВІ РОЗХОДЖЕННЯ ТА ДОЗРІВАННЯ.
Задачі зборів:
1. Показати батькам значення участі батьків у статевому вихованні дітей.
2. Звернути увагу на проблеми, пов'язані зі статевим дозріванням підлітків.
Питання для обговорення:
-роль родини в період статевого дозрівання дитини.
-фізіологія підлітка.
-шляхи рішення проблем, пов'язаних зі статевим дозріванням учнів у класі (педагогічні ситуації для батьків).

71. Педагогічна майстерність – це комплекс якостей особистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації з професійної діяльності.

Великого значення встановлення педагогічної майстерності вчителя надавав Макаренко: “Талант – це рідкість і майстерність треба готувати. Майстром може стати кожний”. Сухомлинський: “Майстерність – це уміння встановлювати думки, духовні відносини з дитиною, розуміти її. Майстерність можлива лише при умові високої культурно-емоціональної сфери вчителя”.

Особистісно-зорієнтований підхід у вихованні: Процес виховання розглядається як розвиток і формування особистості їз врахуванням її індивідуальних особливостей, визначених на діагностичній основі, та можливостей її розвитку і саморозвитку.
Компоненти:

1) гуманістична спрямованість особистості вчителя;

2) професійні знання: предмету, методичні, психологічні;

3) уміння: – конструктивні, – організаторські, – комунікативні, – гностичні, – соц.-перспективні (вміння розуміти учнів по зовнішньому вигляду), – динамічні (впив на аудиторію), – тримати себе в руках, – оптимістичне прогнозування (бачити краще в учнях), – творити.

4) Пед. техніка – комплекс умінь, які допомагають вчителю краще, яскравіше виразити себе, зробити більш ефективним навч.-вих. роботу.

Майстерність набувається з досвідом. Суть майстерності – уміння організувати життя дітей.

Пед.здібності:
комунікативні(доброзичливість),
перцептивні(проникливість ситуацією),
динамізм особистості,
емоціональна стабільність(здатність володіти емоціями),
оптимістичне прогнозування,
креативність.
Пед.техніка – вміння використовувати власний психофіз. апарат як інструмент виховного впливу.
Групи пед.техніки:
-техніка володіння своїм організмом,
-управління емоціями,
-управління увагою,уявою,соц.перцепцією
–пов’язані з умінням взаємодіяти з особистістю, колективом:
-техніка організації контакту,
Пед техніка є зовнішня і внутрішня(створення внутр.пережівань особистості,психічне налаштування вчителя на пед. Ді-сть.
Техніка спілкування – голос, дикція, темп, інтонація.

Дата добавления: 2015-05-24