Історія українського вертепу

Вертепом, або вертепною драмою, називається старовинний укр. нар. ляльковий театр, що виник у другій пол. XVII ст. у зв’язку з розвитком на Україні шкільної драми, зокрема інтермедій. Найраніші дані про вертеп належать до 1666 р., хоча скомороші «игры, глаголемыя куклы» побутували ще з Київської Русі, а звичай «ходіння з куклами» відомий з 1573 р. Авторами, постановниками і популяризаторами вертепу спочатку були мандрівні дяки, студенти Київської академії. Вертеп (первісне значення якого – печера, в якій народився Ісус Христос) – вистава, що розігрувалася у гарно оздобленому з дерева або з картону двоповерховому будиночку (скриньці). У підлозі поверхів розгалужено щілини, крізь які схований від глядачів задньою стінкою криньки вертепник водив знизу ляльки, укріплені на дротинах. Ляльки виготовлялися з дерева, їх розмальовували і одягали відповідно до статі, віку, професії, нац. та соціальної належності персонажа. Вертепник говорив за дійових осіб різними голосами, помічники грали на музичних інструментах, виконували дуети, хори тощо. Складалася вистава з двох частин – дій. У першій на верхньому поверсі вертепу розігрувалася традиційна різдвяна драма: у 13-17 коротеньких явах розгортався євангельський сюжет про народження Ісуса Христа, про поклоніння йому пастухів і царів-волхвів, про Іродів наказ вирізати віфлеємських немовлят, за що смерть стинала йому косою голову. Дійство мало український колорит: пастухи були в сіряках, із сопілками, по-народному віталися тощо.

Друга частина вертерпу, що виконувалася на нижньому поверсі, складалася з 28-31 невеликих яв-інтермедій, слабо пов'язаних з попередньою дією, і мала суто світський характер. Тут виступали інші персонажі (лише чорт грав в обох діях): дід і баба, москаль, солдат і «красавиця» Дар'я Іванівна, циган з циганкою, угорець з угоркою, шляхтич з полькою та слугою, шинкар-єврей з жінкою, шинкарка, уніатський піп, селянин Клим з козою, дяк-бакаляр та його учень, а наприкінці – жебрак Савочка. Різноманітний склад цих персонажів по-своєму відтворював структуру тогочасного українського суспільства, його звичаї, симпатії та антипатії. В цій частині діяв запорожець (він навіть розміром більший від інших ляльок) – героїчна постать, сповнена відчуття своєї соціальної сили і людської гідності, що перемагає всіх ворогів. У великому монолозі він розгортав цілу історію народно-козацького визвольного руху, боротьби українських народних мас проти різних загарбників і гнобителів; рядки з цього монологу виписано під численними народними картинами козака Мамая.

Персонажі інтермедій змагалися в дотепах, співали, танцювали тощо, кожен діяв згідно зі своїми соціальними, становими, національними, віковими ознаками та інтересами. Це створювало повчальне і веселе динамічне видовище, типізоване за законами поетики народної творчості. Індивідуалізація образів досягалася зовнішністю ляльки, її одягом і особливо мовою. Основна маса персонажів розмовляла українською народною мовою, солдат – переважно російською, мова цигана була пересипана «циганськими» словами тощо.

Другу частину вертепу визначала фольклорна стихія – звучали народні пісні, приказки, прислів'я, фразеологізми. Написана драма в основному нерівноскладовими силабічними віршами, але є і 13-складові вірші, а також прозові партії.

Вертепна драма була улюбленим народним видовищем на Україні, перероблялася в Росії (споріднена з петрушкою) і Білорусії (батлейка). Особливу роль в популяризації вертепу відіграли козацькі лицедії, які ставили вертепні драми, висловлюючи в них думки і сподівання, близькі українському народові.

Найдавніші тексти вертепної драми збереглися з др. пол. XVIII ст. (Сокиринецький вертеп, 1771). У ХІХ-ХХ ст. записано редакції Новгород-Сіверського (1824), Славутинського (1897, 1928), Батуринського (кін. ХІХ ст.), Хорольського (1928), Куп'янського (1937) текстів. Вплив мистецтва вертепу безпосередньо позначився на новій українській літературі, сприяв розвитку українського народного комерційного театру.

Дата добавления: 2015-05-09