Бароко та його значення в українській культурі

Український вплив» на культуру і освіту Росії

Укр вплив на культуру та освіту найбільше позначився в 19ст. розвиток промисловості, необхідність впровадження і використання новоі техніки сприяли розвитку освіти і культури. У 1803 р. були прийняті «Попередні правила освіти», за якими вводилися 4 типи шкіл, в яких вивчали французьку, німецьку, грецьку, латинську мови, історію, географію, математику, хімію. У 1805 р. було засновано за ініціативою В. Н. Каразіна Харківський університет з чотирьох ф-тів, де навч. усього 65 студентів. У 1834 р. відкрився Київський університет, а у 1865 – Новоросійський в Одесі. Кількість студентів зб. до чотирьох тис. Крім цього, діяло 6 інститутів. У 1875 відкрився університет в Чернівцях.

Інтенсивного розвитку набула наука. Вагомих успіхів досягли у галузі молекулярної фізики М.П. Авенаріус, математики – В. П. Єрмаков, в геології – К. М. Феофелактов, етнографії, мовознавства, біології – М. О. Бекєтов, механіки О. М. Ляпунов, географії – В. В. Докучаєв, мікробіології – І. І. Мечніков. Видатним ученим у галузі електромеханіки був І. Пулюй, який сконструював трубку для Х-променів, чим потім скористався німецький учений Рентген.

Досить вис. рівня досягла драматургія і театральне мистецтво. Особливістю цих процесів було те, що провідні драматурги були одночасно й організаторами театральних труп, зокрема М. Л. Кропивницький (написав 40 п’єс), М. П. Старицький, І. К. Карпенко-Карий. У 1892 р. М. Кропивницький ств. у Єлисаветграді професійну трупу, до якої війшли корифеї театру М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, твори яких і на сьогдішній день ставляться і сьогодні не тільки в Україні, а й в Росії та багатьох інших країнах.

На піднесенні знаходилася музика. Основоположник укр. класичної музики М. В. Лисенко підняв її на світовий рівень. На його опери «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка» попит за межами України є і сьогодні.

Таким чином, культура України не тільки досягла високого рівня, а й стала здобутком світової культури. В Росії дуже поважають високу українську культуру, відкриті пам’ятники видатним українським мислителям, вченим і громадським діячам. Тільки в одних Санкт-Петербурзі і Москві пам'ятників Т.Г. Шевченку відкрито більше, аніж на Україні.

Культурну спадщину XVII-XVIII століть найчастіше визначають терміном бароко. Художню систему бароко важко звести до спільного знаменника, адже цей напрям поєднав традиції Середньовіччя й Ренесансу.

БАРОКО (італ. barocco – вибагливий, химерний) – напрям в літературі, архітектурі та мистецтві кінця XVI – середини XVIII століть, для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. Літературі доби Бароко притаманні релігійні і світські мотиви, втілені письменниками у складних образах за допомогою поетичних засобів – метафори, алегорії тощо. В архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, світлотіньові та кольорові ефекти. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери.

Епоха Бароко дала світові визначних митців. XVII століття представлене іменами таких славетних письменників, поетів, драматургів, як Франсіско де Кеведо та Педро де ла Барка Кальдерон в Іспанії, Джон Мільтон в Англії. Твори тієї доби, неперевершені за своєю художньою цінністю, можна знайти в усіх літературних жанрах – високій трагедії та романі, побутовій комедії та новелі, епічній поемі та ліричному сонеті, оді та сатирі.

В жанрі музики бароко було періодом звільнення від культових порм, широкого проникнення в музику світських елементів, зародження та оформлення нових жанрів – опери, ораторії, інструментальної музики. Бурхливо розвиваються гомофонія і поліфонічні форми, які знаходять своє блискуче втілення у творчості композиторів Йоганна Себастьяна Баха і Георга Фрідріха Генделя.

Еволюціонує малярство, скульптура, графіка, архітектура, декоративно-прикладне мистецтво. Важлива роль належить італійському живописцю Караваджо та впливу його творчості на подальшу добу Бароко. У Фландрії працюють Пітер Пауль Рубенс, Антоніс Ван-Дейк, Якоб Йорданс, в Іспанії – Хусепе Рібера, Франсіско Сурбаран, Дієго Веласкес, в Голландії – Рембрандт Гарменс ван Рейн, Якоб Рейсдал, у Франції – Нікола Пуссен, Клод Лоррен.

В Італії бурхливо розвиваються скульптура і архітектура, найвищі досягнення яких пов'язані з творчістю Джованні Лоренцо Берніні та Франческо Борроміні.

Бароко було складним і суперечливим явищем. Представники цього напряму зображували світ і людину з нових позицій, ураховуючи духовні надбання християнської культури епохи Середньовіччя, узгодивши їх з науковими та художніми відкриттями епохи Відродження. Це була спроба поєднання кращих рис попередніх етапів розвитку європейської культури. У творах доби Бароко відбилася вельми складна дійсність, сповнена війн, соціальних зламів, релігійних конфліктів та реформ. Тогочасну добу бароковові автори намагаються осмислити якомога об'ємніше і глибше. Їхнім творам притаманні динамізм образів і композицій, тяжіння до різких контрастів. Барокові твори вражають, захоплюючи увагу і почуття читача, не лише змістом, а й формою подачі матеріалу – вони сповнені риторичних прикрас, складних метафор, емблем, символів, алегорій. Отже, термін бароко застосовують для визначення естетичного стилю, притаманного образотворчому мистецтву, архітектурі, музиці, літературі.

В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ з другої половини XVII ст. починається період піднесення літературної творчості, її ідейної та естетичної переорієнтації. Зв'язок літератури з релігійним світоглядом зберігається, але поступово мистецтво слова, зокрема література, поступово стає самостійною галуззю творчості. Все виразніше проявляються світські та естетичні функції літератури, її зацікавленість реальною дійсністю, виробляються нові форми і способи художньо-словесного зображення. Головна увага письменників зосереджується на людині, утверджуються нові жанри художньої літератури, які розвивались під впливом соціально-економічних і культурно-освітніх умов. В цей час розквітає стиль бароко.

В літературному житті вагому роль відігравали полемічні жанри, зокрема трактати, діалоги, диспути, памфлети. Серед їх творців були церковні діячі, письменники, вчені, зокрема Л. Баранович, І. Гізель, І. Галятовський, Ф. Сафонович, В. Ясинський. У процесі дискусії полемісти торкалися не лише теологічних, але й філософських та соціально-політичних проблем. Помітний слід залишили такі твори полемічної літератури, як «Бесіда» Іоаникія Галятовського, а також «Нова міра старої віри» Ларазаря Барановича. Розвивалась ораторсько-проповідницька проза, з допомогою якої роз'яснювалась християнська догматика і мораль. Почав культивуватися жанр езопівської байки, яку вивчали у школах, поширювали в рукописних збірниках. Історико-літературне значення байок полягало в тому, що вони принесли в Україну кращі езопівські сюжети, сприяли формуванню жанру, котрий відігравав історичну роль у процесі становлення нової української літератури. В літературному житті України XVIII важливе місце займала поезія. Розвивалися різноманітні жанри віршів: релігійно-моральні, історичні, ліричні, гумористично-сатиричні тощо. Широке визнання отримав рукописний збірник поезій Кліментія Зіновьєва. Значного поширення набули сатиричні вірші, в яких критикувались окремі явища і суспільні пороки (І. Некрашевич). Релігійно-філософська поезія представлена творами Л. Барановича, С. Яворського, Ф. Прокоповича, І. Величковського, В. Ясинського, І. Максимовича та ін. Важливий внесок в історію духовної культури українського народу зробив Г. С. Сковорода – видатний український філософ, мислитель-гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Зачинателем нової української літератури став І. П. Котляревський зі своєю поемою «Енеїда».

З'являються нові види і форми укр. сценічного мистецтва, серед яких провідне місце займав театр, мистецтво інтермедії.

Професіоналізується музичне мистецтво.

Розвиваються архітектура, образотворче, декоративно та ужиткове мистецтво. В архітектурних спорудах панують складна композиція, вишукані форми, які згодом змінюються посиленою експресією, мальовничістю, розписами, ліпкою і, нарешті, елегантністю архітектурних форм, стриманістю декору.

Можна зробити висновок, що українське бароко увібрало в себе увесь багатий досвід європейського мистецтва, примхливо об'єднавши його з власними естетичними засадами. Внутрішнє напруження і рух, динаміку, контрастність воно органічно сполучило з народними традиціями і власне українською проблематикою. В українському бароко відобразилися кращі риси національного характеру, прагнення до свободи та соціальної справедливості, розвитку в людині кращих началь. Гуманістична спрямованість духовної культури свідчить про прагнення митців до формування та поширення загальнолюдських культурних цінностей як ідеалу взаємовідносин між людьми.

Дата добавления: 2015-05-09