Жіночий рух та представники українського фемінізму в ХХ ст

Жіночий рух розпочався ще у ХІХ ст. як «рух самодопомоги», в рамках якого надавали матеріальну допомогу жінкам, сприяли їх освіті та працевлаштуванню. На початку ХХ ст. активно діяли Харківське товариство взаємодопомоги зайнятих жінок, Одеське та Київське товариство охорони жінок. У містах України діяли відділи Спілки рівноправності жінок. Від 1909 р. свою діяльність розпочали Жіночі клуби, при яких організовувалися бібліотеки, читальні, лекторії, літературні вечори тощо. Серед найдіяльніших учасниць жіночого руху – Олена Пчілка, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Людмила Старицька-Черняхівська, Софія Русова, Любов Яновська, Валерія О’Коннор-Вілінська, Софія Вольська, Марія Ішуніна, Віра Клячкіна, Христина Алчевська, Наталія Дорошенко, Марія Кучерявенко, Ольга Андрієвська, Віра Дейч-Коцюбинська, Зінаїда Мірна та інші.

Жіночі організації на західноукраїнських землях були декількох типів. Першим виникло товариство руських жінок у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), створене 1884 р. за ініціативи Н. Кобринської. Це Товариство мало ціль репрезентувати феміністичний світогляд тогочасного українського суспільства. Згодом виникли нові жіночі організації: львівський «Клуб русинок», «Кружок українських дівчат», «Жіноча громада», жіночі організації в Коломиї, Тернополі, Чернівцях. Але найвпливовішою жіночою організацією на західно-українських землях у міжвоєнний період був «Союз українок». У різні часи цю організацію очолювали Марія Білецька, Костянтина Малицька, Олена Федак-Шепарович, Марія Бачинська-Донцова, а від 1928 до 1939 року – незмінно Мілена Рудницька. Ідеологічною основою «Союзу українок» був ліберальний фемінізм і націоналізм. Це об’єднання жінок зуміло виробити дійову структуру масової організації. 1939 р. Союз налічував 82 філії та 1022 сільських гуртків, його кількісний склад сягав 60 тисяч.

У СРСР, а згодом у соціалістичному таборі активно працювали над виробленням ґендерної політики щодо жінок. Багато жінок були учасницями революційних подій. Вони з ентузіазмом підтримали перші революційні зміни. Радянська влада запровадила рівні права всіх громадян, незалежно від статі, перед жінками широко відкрили двері навчальних закладів, жінок масово залучили до виробничої діяльності, мали вони й своє державно-політичне представництво. Ідеологію тогочасної «нової соціалістки» репрезентувала комісар Олександра Колонтай.

У міжвоєнний період у Львові виходило декілька публіцистичних часописів для жінок. Часопис «Жіночий голос» репрезентував «Союз українських зайнятих жінок». «Жіночий вісник», «Жінка», «Громадянка», «Світ українки» та «Українка» були або офіційними органами «Союзу українок», або ж ідейно близькими до цієї організації та до створеної 1938 р. політичної жіночої організації «Дружина княгині Ольги». «Союз українок» став національною жіночою організацією універсального типу, яка репрезентувала та задовольняла інтереси жінок різного віку та соціального статусу. До сфери діяльності Союзу належали феміністично-пропагандистська та культурно-просвітня робота, залучення жінок до нових форм соціально-виробничої заангажованості, насамперед через кооперативний рух та організацію різноманітних курсів і шкіл, охорона материнства й дитинства, обстоювання прав зайнятих жінок. Одним з головних завдань Союзу була розбудова української нації, формування передумов для створення національної незалежної держави.

На початку третього тисячоліття жіночий рух може засвідчити свої серйозні успіхи, зокрема в сферах права, освіти, економіки. Водночас до остаточного подолання дискримінації ще дуже далеко. Жіночі організації як чинник політичного життя так і не змогли здобути достатньо суспільної влади, щоб перемогти панівні владні відносини та загальноприйняті «правила гри». Але саме ідеологія фемінізму й організований жіночий рух сформували суспільну вразливість стосовно різноманітних форм ґендерної дискримінації та суспільну потребу подолати це явище.

Дата добавления: 2015-05-09