Архітектура та будівництво в Україні у складі Великого князівства Литовського

Постійна загроза нападу ворогів і боротьба проти різних завойовників вумовили своєрідний архітектурний тип – будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю замок. Для оборонних цілей також використовувались господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева.Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідний місцях.Найяскравішим зразком феодального замку можна вважати Хотинську фортецю: 30-40 метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12-13-поверхового сучасного будинку, товщина їх 5-6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку – собор Івана Богослова.Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам’яного будівництва ХІІ-ХІІІ ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев’яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд – вузькі вікна-бійниці, замість бань – оборонні башти. Найяскравіші зразки – українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сутківцях.Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах.

Коли на включених до складу Польщі західноукраїнських землях внаслідок перенесення на місцевий ґрунт європейської будівельної традиції поширюється мурована оборонна архітектура, витісняючи на дальший план притаманні попередній епосі дерев’яно-земляні укріплення, які й надалі зберігалися у вжитку й мали чимале поширення, на "литовській" території України і далі продовжували активно використовувати дерево, не переходячи на привнесений з Європи тип мурованого оборонного будівництва.Підсумовуючи, слід додати, що вироблене й утверджене співіснування двох напрямів розвитку будівельної справи — пов’язаного з продовженням власних традицій з-перед середини XIV ст. і привнесеного після цього періоду відгалуження європейського будівництва — визначило основні тенденції розвитку архітектури і будівництва на українських землях у наступні періоди їхньої історії.

Дата добавления: 2015-05-09