Яке слово вибрати 3 страница

А от дипломат з дипломом пов’язаний тільки етимологічно, за походженням. Дипломати — службові особи, які мають урядові повноваження для здійснення офіційних відносин з іноземними державами: Починалась війна і польські дипломати знову зверталися до Трансильванії, до Риму.., до Австрії по допомогу (О. Ільченко). Дипломатом називають також людину, яка вміло і тонко діє у стосунках з іншими. Із недавнього мовного побуту 70—80-х років відоме також слово дипломат як назва портфеля, невеликого чемодана, валізки. Цього слова не знайдемо в сучасних словниках, а втім, ніхто й не сплутає дві омонімічні назви — дипломат — особа і дипломат — предмет.

ДІСТАВ А ТИСЯ — ПОТРАПЛ Я ТИ. Неправильно вживається дієслово діставатися в такому контексті: Диски з українськими програмами стають філофонічною рідкістю, не діставшись ще до прилавків магазинів (з газ.). Характеризуючи цим словом неживий предмет, автор хотів образно висловити свою думку і застосував до дисків ознаку живої істоти — діставатися. Але образність не досягла в цьому випадку бажаного естетичного ефекту. Натомість треба було б сказати: Диски стають рідкістю, навіть не потрапивши на прилавки магазинів.

Дієслово діставатися (дістатися) у значенні «добиратися до певного місця, до певного часу», вживається насамперед стосовно істот, людей: дістатися до хати, дістались до дому, напр.: Надвечір я дістався до самотньої лісничівки, над рікою, серед лісу (М. Грушевський).

Д І ТИ — МАЛ Я ТА — НЕМОВЛ Я ТА. Діти — так називають, зокрема, дівчат і хлопців молодшого віку. Слово це емоційно нейтральне, широковживане і в усному, і в писемному мовленні, напр.: Книга призначена для дітей дошкільного віку (з газ.).

Варто розрізняти смислові відтінки слів дитина, маля, немовля. Малям, малятком можна назвати і зовсім маленьку дитину, і молодшого школяра: Маля спало солодким сном; Малята, старшокласники працювали на суботнику (з газ.). Немовлям називають тільки дитину, яку годують груддю, яка ще не вміє говорити, напр.: Немовля відразу після народження загортали у кожух і клали на покуття, щоб було багате (А. Данилюк). Існують пестливі форми цього слова — немовлятко, немовляточко.

ДОВ О ДИТИ — ДОК А ЗУВАТИ. Слова різняться сферами стилістичного вживання, хоч ще в XIX ст. вони вживалися без стилістичного розподібнення, пор.: Я стала змагатися, доводити, що вона помиляється (О. Кониський) та Ти знов тихо і поважно доказувала мені, що дрібниці життя мають величезну руйнуючу силу (Леся Українка). У наведених фразах дієслова мають значення «переконувати кого-небудь у чомусь». У значенні «підтверджувати істинність, правильність чого-небудь фактами, незаперечними доказами» сучасна літературна мова віддає перевагу дієслову доводити, напр.: Наука доводить, що життя на Марсі існує, але чи єсть там люди і які вони, поки що невідомо (Г. Тютюнник).

Отже, для розмовного та художнього стилів властиве паралельне вживання дієслів доводити, доказувати. Через виразний колорит розмовності, який характерний для вислову доказувати, його не приймають діловий, науковий стилі.

У книжних стилях послуговуються дієсловом доводити: доводити до відома, доводити вину, концепцію, непричетність, право, правоту, теорему тощо. Характерно, що в значенні відповідної предметної дії усталився іменник докази, напр.: Нюрнберзький процес відзначався винятковою бездоганністю і силою доказів (з газ.); Один з доказів обертання Земні навколо Сонця — існування річного паралакса зір (з підр.).

ДОМАГ А ТИСЯ — ДОБИВ А ТИСЯ — ДОСЯГ А ТИ. Перелічені дієслова називають волевиявлення людини, зусилля суспільства з метою одержання певного результату. Загальнолітературна норма з двох близьких за значенням синонімічних слів домагатися (пор. споріднене дієслово могти) і добиватися надає перевагу першому, як стилістично нейтральному, однак багато важить усталена сполучуваність, пор.: домагатися прав, волі, домагатися поліпшення успішності учнів, але добиватися високих урожаїв, добиватися завершення будівництва, добиватися слова від когось і под.

Досягти активно сполучається з абстрактними словами, найменуваннями різноманітних понять типу культура (наука, галузь, торгівля і под.) досягла розвитку. Воно характеризує також діяльність окремої особи (осіб): учений досягнув поставленої мети, автор досягнув значної майстерності. Як правило, це дієслово виступає у формі доконаного виду, тобто вказує на завершений процес. Найчастіше воно сполучається зі словами мета, результат або їхніми синонімами. Добиватися звичайно передбачає поєднання із словами конкретної семантики. Стилістично це дієслово відзначається розмовністю. Напр., у контексті Кожна людина повинна знати тисячолітню історію і культуру своїх предків, їх мову. Як цього добитися? Образно кажучи, треба «занурити» людину в національне середовище, яке повинно бути для неї природним (з журн.) замість добитися варто було б використати дієслово досягти.

ДРІБН І ГР О ШІ — ДР І Б’ЯЗОК. В українській мові є термін дрібні гроші, що відповідає російському мелочь щодо розмінної монети.

Дріб’язок — це щось незначне (чи предмет, чи справа), що не має вартості. Вживаючи слово дріб’язок щодо грошей, маємо на увазі їхню незначну, мізерну суму, а не гроші як такі. Наприклад, може бути такий діалог: — У тебе є гроші? — Тільки якийсь дріб’язок лишився, все витратив.

У цьому випадку дріб’язок — дуже мала сума грошей, хай навіть паперових. А коли говоримо про розмінну монету, безвідносно до суми, треба вживати словосполучення дрібні гроші або субстантивовану форму дрібні. Ця назва відповідає за змістом фінансовому терміну розмінна монета: Розмінна монета використовується для розрахунків за товари вартістю до 1 гривні (з газ.). У побуті ще кажуть дрібняки. Не так давно в обігу були срібнячки, срібняки (монети з срібла, його сплавів), мідяки (монети з міді або ті, що кольором нагадують мідь).

Д О СИТЬ — Д У ЖЕ. Прислівник досить часто вживається недоречно, як, скажімо, в такому тексті: Не всі господарі приватних будинків подбали про належну підготовку опалювальних печей. І це обходиться для них досить недешево (з газ.). Слово досить, сполучаючись із прикметниками, прислівниками, має вказувати на високий ступінь, велику міру або велику кількість чого-небудь: Не вважаючи на погляди гостей, вона так само спокійно підняла великий і досить тяжкий цебер (В. Винниченко). Пор. також: досить огрядний чоловік; досить міцно стис руку; досить далеко відійшов від гурту. Ось чому в наведеному вище реченні природно звучав би вислів обходитися досить дорого, бо йдеться про високий ступінь вияву ознаки. Слово досить властиве насамперед книжній мові, а в розмовному або публіцистичному стилях його заступає прислівник дуже.

Д У МА — МИСЛЬ — Д У МКА — Р О ЗДУМИ. Так по-різному називають вияви розумової діяльності людини.

В усній та писемній мові поширеною є форма множини слова дума — думи. Думи — це те саме, що й роздуми, але різняться ці слова сферами вживання: перше частіше вживається в поетичній мові, а друге — в наукових текстах. Думи, як правило, мають узвичаєні епітети важкі, гіркі, невтішні, безрадісні, чорні, сумні, невідрадні, напр.: Чорні думи облягли хмарами горде чоло (І. Нечуй-Левицький); / клятих дум мене бентежить рій (М. Зеров).

Іменник думи належить до традиційного поетичного словника, де виступає з прикладками спогади-думи, думи-мрії. Це слово активно вживається як з прикметниками присвійного значення, так і з родовим приналежності: удовині думи, дівочі думи, думи дитячі, дума козацька, думи хлібороба; думи вільного народу; думи, сподівання, інтереси і потреби людей.

До слова дума близький за значенням іменник мисль. Сфера його вживання — публіцистичні, художні тексти, напр.: Коли у народу відбирають меч, народжується інша зброя — мисль, яку несуть у народ вчені, письменники (з газ.). Мислі можуть бути чорними, важкими, темними. Можна також сказати добра людська мисль, благородні мислі. І все-таки слово мисль, на відміну від дума, конкретніше; воно виражає більш-менш визначену розумову діяльність, характеризує духовне життя, дії конкретної людини. Крім того, цей вислів стилістично забарвлений. Відомі фразеологізми з іменником мисль типу мати на мислі « думати про кого-, шо-небудь», напр.: Думаю, що навряд чи я скінчу коли хоч половину того, що маю на мислі (Леся Українка).

У науковій, офіційно-діловій мові термінологічного значення набув іменник думка: філософська думка, наукова думка. Слово думка стилістично нейтральне: Чернігівський літопис є важливим джерелом та цікавою пам’яткою української історичної та суспільно-політичної думки того періоду (з журн.).

Слово роздум(и) теж характеризує розумову, пов’язану з мисленням, діяльність людини, але передає воно насамперед процес думання, міркування конкретної особи. Зі словом роздуми звичайно пов’язується уявлення про думки, глибокі міркування над складними, болючими питаннями, напр.: Він, викинувши з голови всі ті роздуми, які мучили його, швидко закрокував до своєї хати (Г. Тютюнник).

Оскільки сам процес розмірковування окреслений у часі, узвичаєними є такі вислови: не мати часу для роздумів, хвилина роздумів, довгі роздуми. Процес роздумування супроводжує різноманітні дії людини, характеризує її стан, вдачу, схильність заглиблюватись у власні думки: згодився без роздумів, стояти в роздумі, людина схильна до роздумів.

Позначаючи інтелектуально-аналітичну діяльність людини, роздуми найчастіше стосуються прочитаного, побаченого. Роздумом називається твір або частина твору, в якій автор висловлює свої думки, переживання, почуття. В українській літературній мові набули поширення прикладкові словосполучення фільм-роздум, стаття-роздум, монолог-роздум.

ЕКОНОМ І ЧНИЙ — ЕКОН О МНИЙ. Слово економічний уживається стосовно понять, пов’язаних з економікою — суспільно-виробничими відносинами, господарською і фінансовою діяльністю: економічна війна, економічна самостійність, економічний прогрес, економічні закони, економічні системи та ін., напр.: Цей документ має визначити правові, економічні та організаційні основи державної політики України (з газ.).

Слово економний співвідноситься зі словами економія, економити, і тому має інше значення — «який бережливо, ощадливо витрачає що-небудь, сприяє економії»: економне витрачання природних запасів, письменник економний у словах, економні рухи, напр.: Економні витрати паперу сприятимуть збереженню природних ресурсів.

Ж И ТЕЛЬ — М Е ШКАНЕЦЬ. Поряд із словом житель (жителі міста, жителі морів, місцеві жителі) у сучасній українській мові помітна тенденція широко вживати синонім мешканець.

Слово мешканець (запозичене з польської) усталилося насамперед як назва особи, що займає якесь приміщення для житла: мешканці будинку, мешканці квартири, мешканці поверху та ін. Але останнім часом слово мешканець активізувалося і як назва особи, що живе в певному місці (тобто в значенні «житель»): мешканці Києва, мешканці сільської місцевості.

Мешканці можна сказати і про тварин, які населяють певну місцевість: мешканці лісу, мешканці морів, мешканці пустелі. У цих значеннях у сучасній літературній мові слово мешканець майже витіснило слово житель, пор.: Мій брат мешканець цього будинку.

Ж І НКА — ДРУЖ И НА — СУПР У ГА. Слово жінка належить до широковживаних у сучасній українській літературній мові. Жінкою називають будь-яку особу жіночої статі, дорослу людину, на відміну від маленької дівчинки, а також заміжню особу, напр.: — Галю, будь мені жінкою та й поїдьмо зі мною, — каже козак (Марко Вовчок).

Синонімом до іменника жінка є слово дружина — « заміжня особа стосовно до свого чоловіка». Назва дружина звична в офіційно-ділових мовних ситуаціях, напр.: Чи сподіваються діти та дружина бачити його вдома сьогодні? (О. Гончар).

В історичних творах, прислів’ях, приказках натрапляємо на слово супруга: Так, беремо ми в юності супругу, Проте її не знаємо тоді. І лиш в тривогах, втратах і біді На схилку днів пізнаємо в ній друга (І. Кочерга). Слово супруга є нормативним у російській мові, де воно позначене відтінком книжності, офіційності. Саме так воно сприймається і в розмовній російській мові.

Літературно-нормативними в сучасній українській мові є слова-синоніми жінка, дружина, що мають незначну стилістичну різницю: назва жінка — стилістично нейтральна, звична в розмовній практиці. Назва дружина, крім розмовної практики, вживається також в офіційно-діловому спілкуванні, в урочисто-піднесених ситуаціях. Похідні слова подружжя, подружній засвідчують продуктивність відповідної основи в сучасній мові.

ЗАБОР О НЕНИЙ — ЗАБОР О НЕНО. Ці слова відразу нагадують написи в громадських установах, транспорті, де нас, наприклад, попереджають: Стороннім вхід заборонено. Граматика дозволяє також іншу форму: Стороннім вхід заборонений. Тільки форма на -но вживається у сполученні з неозначуваною формою дієслова: Палити заборонено; Входити заборонено.

Очевидно, у дієприкметниковій формі на -но закладена більша офіційність і категоричність, чого й вимагає конкретна ситуація.

З А ВЖД И — З А ВШЕ. Обидва ці прислівники властиві українській літературній мові. Мають значення «постійно, повсякчас; у будь-який час» або ж «навіки, довічно». Розрізняються стилістичним уживанням; завжди — стилістично нейтральне слово, а завше — вживається частіше в розмовному, художньому стилях. Властиве слово завше і народним пісням: У мене чари завше готові — білеє личко, чорнії брови.., або таке: В нашій світлиці, я знаю, завше неділя була.

Для одних мовців звичніше слово завжди, для інших — завше. Це залежить від мовного оточення, зокрема й діалектного, від розмовної традиції. Останнім часом слово завше поширилося в поетичній, публіцистичній мові.

Не зовсім доречним є прислівник завше у книжних стилях — науковому, офіційно-діловому. Як порушення сучасної стилістичної норми сприймається його вживання в такому контексті: Кількість елементарних частинок не завше однакова.

ЗАГ А ЛЬНИЙ — СП І ЛЬНИЙ. В одній ліричній пісні співають: Щастя — це загальні мрії золоті. Чи можна назвати мрії закоханих загальними? Ні, вони спільні, бо належать двом, напр.: У ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спільний обід — тризну в честь [на честь] русалок (О. Воропай).

Загальний і спільний синонімічні в значенні «такий, що охоплює всіх, стосується всіх»: загальна (спільна) розмова, загальне (спільне) засідання, діло, напр.: Вся повнота влади на Січі належала загальній раді, до якої входили всі козаки (з газ.). Зовсім інше значення має прикметник загальний у контексті: До кожної дрібниці ти доконче мусиш підвести якусь загальну базу (В. Підмогильний). Тут загальний — протилежне за змістом прикметникові конкретний.

Отже, в сучасній українській мові вживаються усталені словосполучення типу загальне положення, загальне правило, загальне право (поширюється на всіх) обирати і бути обраним, загальні збори, але: спільне прагнення жити в злагоді й мирі, спільні мрії, спільні турботи.

ЗАКАЛ Я ТИСЯ — ГАРТУВ А ТИСЯ. Часом призводить до мовних курйозів нерозрізнення значень близьких за звучанням українських та російських слів. Наприклад, в українській мові дієслово закаляти (закалятися) має значення «забруднити (забруднитися)»: Повабились наші На мову лукаву, Затоптали, закаляли Козацькую славу (П. Куліш). Щоправда, в такому значенні його частіше вживали в літературній мові XIX ст., проте і в мові письменників старшого покоління воно має назване значення, пор.: Іона знає нарядитися та з ким-небудь поцокотіти, а він — часом і коло печі свої руки каляє, горшки соваючи (Панас Мирний). Із прямого значення розвинулося й переносне: каляти « укривати ганьбою, неславити кого-, що-небудь»: Ледачого... не займай — і сам себе не каляй (П. Гулак-Артемовський). Однак у сучасній українській літературній мові звузилося коло вживання названого дієслова і співвідносних з ним граматичних форм. Тому й натрапляємо на оцінні контексти щодо неправильного використання дієслів.

Наведемо приклад: — А ось тут ви пишете: «Закаляти волю». Так не можна... Закаляти чоботи в болоті — це буває. Бачите, в російській мові це слово має зовсім інший зміст. Саме його ви, певно, і мали на увазі (С. Журахович). Той інший зміст в українській мові передають слова гартувати, загартовуватися та інші з коренем гарт.

Стріли, залізо, сталь гартують, тобто раптовим охолодженням розжареного металу надають металевим виробам особливої твердості, міцності: Залізо загартовували і в старовину (з журн.); — Добрі, сину, ножі будуть На святеє діло. Ходім з нами у Лисянку Ножі гартувати (Т. Шевченко).

Переносно гартувати, загартовувати, загартувати означає «виховувати моральну і фізичну стійкість, витривалість, уміння переборювати труднощі, знегоди».

Зворотні дієслова гартуватися, загартуватися означають «зміцнюватися взагалі, ставати монолітним, стійким». Звідси — гартування, гартувальний, гартований, гартувальня, гартівник та ін., напр.: Буду зброю лаштувати — меч-гартованець кувати (Н. Забіла).

ЗАКІНЧ И ТИ — ЗАВ Е РШИТИ. Дієслово закінчити називає кінець різноманітних дій, видів роботи, діяльності, відрізку життя, навчання людини тощо, напр.: Тільки друга нічна зміна сторожі закінчувала свою варту (С. Скляренко); Хочу закінчити ще хоч одно оповідання (М. Коцюбинський). Фразеологізм закінчити життя (вік) означає «померти».

Подібне змістове наповнення має дієслово завершити — « довести виконання, здійснення чого-небудь до остаточного кінця».

Розрізняються названі дієслова стилістичним колоритом: порівняно з нейтральним або звичним у розмові дієсловом закінчити його синонім завершити відзначається книжністю, високим поетичним звучанням, напр.: А потім щось завершить не дали. А потім запідозрили в крамолі. А потім зацькували, довели... І що митцю лишилося від долі? (Л. Костенко).

ЗАПРОВ А ДЖУВАТИ — УПРОВ А ДЖУВАТИ. Розрізненню значень цих слів можуть допомогти їхні російські відповідники. Так, упроваджувати — це «внедрять»: упроваджувати механізоване доїння, впроваджувати насіннєву культуру. А запроваджувати — це «вводить»: запроваджувати 8-годинний робочий день; запроваджувати в життя, у практику. Хоча можливе також запроваджувати у виробництво, запроваджувати машини. Отже, запроваджувати — це і «внедрять», і «вводить», а впроваджувати — лише «внедрять».

ЗАСЛ У ХАТИ — ПРОСЛ У ХАТИ — В И СЛУХАТИ. Слово заслухати вживається стосовно офіційних повідомлень, доповідей на зборах, засіданнях, конференціях: заслухали рішення зборів, заслуховують звіти про участь у проекті; заслухано вирок.

Одне із значень дієслова прослухати — «слухати що-небудь з початку до кінця»: прослухали коротку інформацію наукового працівника, прослухали лекції, прослухали оповідку, прослуховувати магнітофонний запис.

Отже, заслухати чи прослухати інформацію, оголошення? Обидва вислови правомірні, але передають різні відтінки змісту. Загальніше в офіційних ситуаціях звучить словосполучення з дієсловом заслухати, напр.: треба заслухати інформацію про олімпіаду. Дієслово прослухати стосується здебільшого ситуації завершеної дії, крім того, воно вживається в спеціальному термінологічному значенні: прослухати гру віолончеліста на конкурсі виконавців.

Дієслово вислухати має інші тенденції сполучуваності. Використовується воно переважно для характеристики конкретного акту розмови, спілкування, побутової бесіди, напр.: вислухати співрозмовника, вислухати скаргу, вислухати заяву.

ЗАЧИТ А ТИ — ПРОЧИТ А ТИ. Зачитати указ чи прочитати указ, зачитати телеграму чи прочитати телеграму? У наведених сполученнях дієслова зачитати й прочитати синонімічні, тобто виступають як рівноцінні, взаємозамінні в значенні «оголошувати; читати щось уголос, для загального відома». Але різні префікси вносять і певні відтінки: Леся рівним голосом прочитала текст (О. Гончар); Сухорлявий дідок в окулярах... розгорнув у книжці закладене місце й зачитав, наче дітям у класі (О. Гончар).

У практиці спостерігається тенденція використовувати дієслово зачитати в таких випадках, коли йдеться про повідомлення вголос якоїсь короткої інформації (зачитати заяву, резолюцію тощо) в офіційних умовах зборів, засідання. Відтінки значення двох префіксальних дієслів увиразнюються, коли йдеться про теперішній час, напр.: голова зборів зачитує резолюцію. Теоретично можлива й така фраза: голова зборів прочитує резолюцію, тобто голова зборів сам ознайомлюється з резолюцією, перечитує її від початку до кінця. Але звичайно кажемо голова зборів читає резолюцію. У такій мовній формі втрачається відтінок передбаченої завершеності, одномоментності дії, спрямованості її на слухачів. Отже, коли йдеться про офіційне повідомлення вголос, інформування слухачів щодо змісту офіційних паперів, здебільшого коротких, перевага надається дієслову зачитати: зачитати указ, зачитати телеграму. З іменниками доповідь, лекція усталилася інша сполучуваність: прочитати доповідь, прочитати лекцію.

ЗДОБУВ А Ч — ПОШ У КУВАЧ. Обидва слова побутують у мові науковців, що захищають кандидатські або докторські дисертації. Тож якому надати перевагу? Згадаймо, що на титульній сторінці дисертаційного дослідження і на авторефераті написано: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата / доктора... Отож, дисертація на здобуття.., а той, хто захищає дисертацію, природно, здобувач, а не пошукувач. Крім того, звернімо увагу на вислів науковий ступінь (ступінь — іменник чоловічого роду), що цілком закономірно заступив поширене у мовній практиці словосполучення вчений ступінь: адже захищається наукове дослідження, розвідка, наукова праця, автор її — науковець, той, хто працює в певній ділянці науки.

Члени спеціалізованої ради слухають, як виступають здобувач, опоненти, аналізують захист і присуджують здобувачеві науковий ступінь кандидата або доктора. Саме присуджують, а не присвоюють; цю останню дію зафіксовано в іншому вислові: присвоїти наукове звання.

Опоненти пишуть і виголошують відгуки / відзиви про (на) кандидатську (докторську) дисертацію. До речі, обидва слова відгук і відзив уживаються паралельно, без розрізнення значень, хоча за місцем у словотвірній будові української мови перевага належить слову відгук. На адресу (а не в адрес)спеціалізованої ради надходять відгуки про автореферат. Зачитують відгук провідної (а не ведучої) організації.

Завершуючи відгук про дисертацію, опонент робить висновок про те, чи автор достойний вченого ступеня, хоча ця формула сприймається як розмовний варіант. Натомість вислів Автор дисертації заслуговує наукового ступеня, або заслуговує присудження наукового ступеня відповідає сучасним літературним нормам.

Дисертанти готують до захисту документи, зокрема й витяг із протоколу. Усталюються й різні форми звертання до присутніх на захисті: Високоповажний голово спеціалізованої ради! Вельмишановні члени спеціалізованої ради! Шановні присутні! Шановні колеги! Пані й панове! Вельмишановне зібрання (а не зібрання чи зібрання).

Отож, будьте уважні до українського ділового спілкування під час захисту дисертацій.

З И ЗИЙ, ЗИЗО О КИЙ — К О СИЙ, КОСО О КИЙ. Це синонімічні пари слів, що називають фізичну ваду очей.

Словник української мови в 11-ти томах кваліфікує прикметники зизий, зизоокий як діалектні. Вони активно функціонували у розмовній практиці та художній літературі ХІХ — поч. XX ст. Словами зизий, зизоокий послуговувалися О. Кониський, М. Вовчок, І. Франко, Л. Мартович. Наявні вони в «Словнику української мови» Б. Грінченка. Натрапляємо на них також у творах О. Ільченка, П. Панча, І. Вільде, О. Іваненко, О. Донченка, М. Стельмаха, П. Загребельного, Вас. Шевчука. Відомі фразеологізми української мови типу зизим оком (зизом) дивитися на кого (накривати кого) із значенням «косити, скошувати очі», а також «кидати косі погляди, виявляючи незадоволення, недоброзичливість», напр.: Панич теж приїхали. Не той молодший, а старший, той, що дивиться зизом (Н. Кобринська); Не до смаку це припало Мамаєві. Бачу, зизом поглядає на самого князя (О. Ільченко).

Від слів зизий, зизоокий утворені абстрактні іменники зиз, зизоокість. Неповну міру вияву ознаки передає прикметник зизуватий: Зизувате Спиридонове око блукало по стіні (О. Ільченко). У художньому стилі XX ст. активізувалися прикметники косий, косоокий, косуватий: Федір Петрович весь час дивився спідлоба — він був косоокий (Ю. Збанацький); Мов зараз я бачу перед собою твоє широке обличчя і чорні твої, як антрацит, трохи косуваті очі (О. Донченко). Як свідчать приклади з художньої літератури, слово косий може характеризувати і форму, і розріз очей, не маючи нічого спільного із фізичною вадою, напр.: Лі Юнк-Шан, косоокий,.. як всі китайці, сидів на горбочку, жував чорний хліб... (М. Ірчан).

Хоч у розмовно-побутовій і художній мові звична синонімія прикметників зизий, зизоокий — косий, косоокий, проте у книжних стилях усталилися як терміни слова косоокий, косоокість, напр.: Корекція зору в косооких дітей починається зі спеціальних тренувальних вправ (з журн.); Косоокість — відхилення зорової осі одного з очей від спільної точки фіксації при відсутності бінокулярного зору (з газ.).

ЗМІСТ — ЗН А ЧЕННЯ — СУТЬ — С У ТНІСТЬ — СЕНС. Названий ряд синонімів об’єднує поняття «внутрішня основа, особливість, сутність чого-небудь». Найбільш поширеним щодо цього і стилістично нейтральним є слово зміст: зміст життя, зміст поведінки, зміст повідомлення, зміст поняття. Як термін уживається словосполучення зміст і форма (у мистецтві), тому одне із цих співвідносних понять не може мати синонімічної заміни типу значення, сутність і под. Терміном виступає також іменник значення: значення слова, значення терміна, лексичне значення, граматичне значення слова.

Часом у розмовній практиці можна почути слово смисл у значенні «суть, сутність, сенс, зміст», тобто вживають вислови типу смисл слова, смисл речення, смисл творчості. Замість них треба вживати вислови зміст слова, зміст речення, зміст творчості.

Поняття «розумна основа, мета, призначення чого-небудь» передається словами зміст, сенс, суть, сутність: зміст буття, сенс життя, суть життя. Отже, зміст, з одного боку, це «те, про що йдеться, розповідається; те, що описується, зображається» (зміст оповідання, зміст картини), а з другого — це «найважливіша ідея, основа, сутність чогось».

Слово смисл неправомірне у значенні «розум», «глузд», напр.: тверезий смисл, здоровий смисл. Нормативними в цьому разі є тільки словосполучення тверезий розум, здоровий глузд.

Дата добавления: 2015-05-09