Яке слово вибрати 6 страница

Зелень, що йшла на приправу до страв, — це зілля: Христя уже кришила зілля на страву (Панас Мирний); Ось Андрійко-Неумійко Юшку з риби став варить: Вкинув зілля, Рибку з сіллю, А води... забув налить (Г. Бойко).

Сьогодні в побуті овочі (городина) — те, що росте на городі (рідше в полі), — відрізняють від фруктів (садовини), того, що росте на деревах, кущах у саду (рідше у лісі). Порівняймо у сучасних назвах магазинів овочі-фрукти.

Запозичене фрукт, широковживане в усіх стилях сучасної української мови, належить до активної лексики. Літературні городина, садовина — нейтральні слова, але на тлі загальнішого овочі сприймаються як побутові, з відтінком розмовності. Всі три іменники наявні в різних стилях літературної української мови. Використання конкретніших, вужчих значенням городина, садовина допомагає уникнути повторів, урізноманітнити оповідь. Саме таку роль виконують ці слова, наприклад, у газетних нарисах: Хай буде надворі пізня сльотава осінь, зимові сніговії, а в теплиці завжди літо, щедре на свіжу городину (з газ.).

У художніх творах трапляється ще одна назва — ярина. Це слово засвідчується ще в Синонімі словено-роській — пам’ятці староукраїнської мови (XVII ст.). Воно увійшло також до Словника української мови П. Білецького-Носенка, де подане з двома наголосами: ярúна (яринá) і тлумаченням: «Всякие летние хлеба, которые сеются и поспевают летом, как-то: пшеница ярая, гречиха, ячмень, просо, овес и проч.»

Б. Грінченко ярину фіксує у значеннях «яровий хліб», «ярові посіви», «ярове поле». У Є. Желехівського та С. Недільського ярина пов’язується не тільки з хлібами: це ще й «овочі, зелень», «поле для ярового хліба», «поле для овочів, зелені», напр.: В городах найшов Андрійко часник, редьку, петрушку, цибулю і насмикав досить ярини, з якої думав зварити юшку (Ю. Опільський).

У наукових, офіційно-ділових текстах поширені нейтральні нормативні назви овочі, фрукти: Збільшується виробництво заморожених овочів та фруктів (з газ.).

О ЖЕЛЕДЬ — ОЖЕЛ Е ДИЦЯ. Часто доводиться читати в газеті або чути по радіо: Завтра буде мокрий сніг, туман, ожеледь, на дорогах ожеледиця.

Що ж то за ожеледь і що за ожеледиця? У загальномовному словнику читаємо: ожеледь « тонкий шар льоду на поверхні землі, на деревах і т. ін.», напр.: В садках гірським кришталем блищала ожеледь, бурульки іскрилися і мінилися діамантами (З. Тулуб).

Ожеледиця « те саме, що ожеледь», напр.: Вона... немов і не помічала ні вітру, ні снігу, ні слизької ожеледиці (Л. Яновська).

У мові синоптиків ожеледь і ожеледиця означають різні атмосферні явища. В одному випадку замерзають переохолоджені краплі дрібного дощу або мряки при слабкому морозі. Дерева, будинки, земля вкриваються з навітряного боку шаром криги. Це атмосферне явище синоптики кваліфікують як ожеледь. У другому випадку замерзає вода на охолодженій поверхні землі, коли після дощу або відлиги вдарить мороз. Дороги вкриваються шаром льоду. Таке атмосферне явище у мові синоптиків — ожеледиця.

І ожеледь, і ожеледиця завдають багато прикростей людям, шкодять господарству. Ожеледиця на дорогах заважає рухові транспорту. Тому-то в зведеннях погоди пізньої осені, ранньої холодної весни або взимку після відлиги і наступного похолодання синоптики часто попереджають: Уранці місяцями слабка ожеледь, на дорогах ожеледиця.

ОПРИЛ Ю ДНЮВАТИ, ОПРИЛ Ю ДНИТИ. Значної популярності в засобах масової інформації набуло гніздо слів оприлюднювати, оприлюднити, оприлюднений, оприлюднено, оприлюднення. Ці різні форми охоче вживають газети: оприлюднення творчих здобутків «письменників», на сторінках газети оприлюднено виступ Президента на Сесії Верховної Ради України; оприлюднений Закон і под. Однак не знайдемо цих слів у жодному з сучасних основних українських словників.

Своїм змістом дієслово оприлюднювати синонімічне до обнародувати — « повідомляти, широко розголошувати що-небудь; публічно ознайомлювати з чимсь», тобто «робити що-небудь відомим для людей, народу». Таким чином, друга складова частина семантично та сама: народ — люди. Префікс о- вказує на охоплення об’єкта дією, станом, префікс при- увиразнює зміст слова, передаючи значення присутності (пор.: при людях — прилюдний; прилюдний захист дисертації). Отже, названі вище слова одного словотвірного гнізда мають усі підстави зайняти належне місце в словниках.

ОСТ А ННІ — Р Е ШТА. Російський прикметник остальные перекладається українською мовою інші, решта, наприклад: решта можуть іти; інші папери непотрібні; надів решту вбрання; не був схожий на решту хлопців; решту пунктів — викреслити; одні читають, інші збирають марки. У подібних словосполученнях часом уживають прикметник останній — це неправильно, бо в українській мові він має інше значення, що відповідає російському последний, напр.:

Хто останній у черзі? Сміється той, хто сміється останній.

П А ЛЬНО-МАСТ И ЛЬНИЙ — П А ЛИВНО-МАСТ И ЛЬНИЙ. Донедавна було чути вислів паливно-мастильні матеріали, а сьогодні все частіше трапляється форма пально-мастильні матеріали. Як правильно?

Правильний вислів — пально-мастильні матеріали. Чому? Матеріали, про які йдеться, призначені для двигунів (у тракторах, комбайнах, автомашинах тощо). Двигуни перетворюють теплову енергію в механічну. Для одержання теплової енергії використовують паливо (рос. топливо). Одним із видів палива є пальне (рос. горючее), саме ним і заправляють двигуни. Отож, конкретно йдеться не про паливо взагалі, а про один із його видів — пальне. Тому коли мають на увазі забезпечення двигунів пальним та мастилом, кажуть пально-мастильні матеріали (рос. горюче-смазочные материалы). Запам’ятайте речення: Пально-мастильне забезпечення сільськогосподарських робіт залежить від стану паливно-енергетичного комплексу України.

П А М’ЯТНИК — П А М’ЯТКА. Слова пам’ятник і пам’ятка багатозначні. Та коли слово багатозначне, то серед різних його значень завжди є основне.

Так, пам’ятник — це насамперед архітектурна чи скульптурна споруда в пам’ять чи на честь кого-, чого-небудь: Пам’ятник Шевченкові.

Пам’ятка — це предмет культури, що зберігся з давнини, наприклад: Київ славиться своїми архітектурними пам’ятниками; «Слово о полку Ігоревім» — видатна пам’ятка доби Київської Русі. Пам’ятка у цьому значенні — це і стародавній літопис, і видатний літературний твір, і важливий документ, і народна дума, і старовинний ткацький виріб, і визначна давня споруда. Це ще й книжка чи аркуш з якимись правилами, настановами («Пам’ятка туристові», «Пам’ятка водієві» тощо). Є й вужчі значення цього слова, наприклад, у діалектних уживаннях: в пам’ятку, на пам’ятку, що відповідає літературному — на пам’ять, на згадку.

П А НЕ — ДОБР О ДІЮ — ТОВ А РИШУ. Форма звертання товаришу сьогодні маловживана. Її недавно стали уникати на вулиці чи в магазині, хоч вона зберігає своє термінологічне значення у військовій сфері.

Разом із відродженням української мови, поширенням її в масовому спілкуванні в адміністративних установах бажано відроджувати шанобливі форми звертання: добродію, пане; добродійко, пані; добродії, панове. Форма пан... властива усьому західному слов’янському світові. Її активно використовують мешканці західного регіону України. Така форма звертання фіксується в українському фольклорі, у текстах української літературної мови 20-х років XX ст.

В офіційних звертаннях-документах форма пан уживається з ім’ям, прізвищем, назвою посади, тобто пан, порівняно із добродій, має виразне забарвлення офіційності.

До колективу людей, до аудиторії слухачів варто звертатися: панове, шановні пані й панове, шановні колеги, шановне товариство, вельмишановне зібрання.

П А СХА, П А СКА, ВЕЛ И КДЕНЬ. Ці три слова в значенні «назва релігійного свята воскресіння Христового» є стилістичними синонімами. Слово пасха (за походженням давньоєврейське) — церковнокнижне, його зустрічаємо в українських перекладах Біблії: Надходила юдейська пасха (Біблія в перекладі І. Хоменка); Наближалося свято опрісноків, що зветься пасха (Там само). Слово пасха є і в інших стилях, зокрема в мові художньої літератури, офіційно-діловій тощо.

Слово паска — розмовний синонім до церковного вживання пасха, фонетичний варіант пасхи». У пробоїнах бійниць стирчали горлаті жерла пушок, з котрих у і великі свята, як от на різдво або на паску стріляли (Панас Мирний). У художній літературі, фольклорі слово паска в цьому значенні є широковживаним. Проте основна назва свята Воскресіння в українській мові — Великдень (Великий день). Ця назва засвідчується ще в текстах XI ст., зокрема в Остромировому євангелії. Це буквальний переклад відповідної грецької назви. Він має давню традицію вживання в українському фольклорі, художній літературі, у живій народній мові: Ось уже піст минув і Великдень задзвонив у всі дзвони (І. Нечуй-Левицький); За тиждень — Великдень. Не вмирай, Червоної крашанки Дожидай (з фольклору).

Додамо, що паскою в українській мові називають солодкий здобний високий хліб циліндричної форми, що випікається за православним звичаєм до Великодня: І він показав товаришам свій шматок, з пухкої жовтої середини паски, печеної, видно, на молоці та крашанках (Олесь Гончар). На Великдень печуть паски і фарбують крашанки.

ПЕРЕЙТ И Ч Е РЕЗ ДОР О ГУ — ПЕРЕЙТ И ДОР О ГУ. Синтаксичні синоніми перейти через дорогу і перейти дорогу відрізняються незначними семантичними відтінками.

Іменникова форма через + знахідний відмінок у висловах типу перейти через поле, переступити через рів указує на наскрізний рух у межах простору чи просторового орієнтира. Префікс пере- вносить у семантику дієслова значення завершеної дії: іти через якийсь простір — перейти, брести через що-небудь — перебрести, ступити через що-небудь — переступити. Таким чином, конструкція передає значення місця і напрямку руху, напр.: Самійло Лащ та князь Корецький перейшли через Пилявку вбрід вище греблі (І. Нечуй-Левицький); Ми перейшли через вулицю в сад (Леся Українка).

У сучасній українській літературній мові значення наскрізного руху також передається безприйменниковим знахідним відмінком іменника, напр.: Перейшли вбрід напівпересохлу річку Іргиз і посувалися тепер її лівим берегом, залишивши праворуч гору з могилами батирів (З. Тулуб); Перейти рівчак, і тут дві стежки перетнуться — одна в село, друга на хутір (М. Стельмах). Проте у таких конструкціях значення наскрізного руху послаблене, натомість актуалізується семантика шляху руху та вказівка на об’єкт дії.

Коли місце дії охоплює значний лінійний простір, увесь простір, дієслово, як правило, поєднують з безприйменниковим іменником у знахідному відмінку, напр.: Життя прожить — не поле перейти (прислів’я); Перейду ліс завидна, — сказала Василина хапаючись (І. Нечуй-Левицький).

ПЕРИФЕР І ЙНИЙ — ПЕРИФЕР И ЧНИЙ. Іншомовні слова периферійний і периферичний властиві здебільшого книжним стилям.

Прикметник периферійний сполучається з найрізноманітнішими словами. Вживаючись із географічними назвами, найменуваннями об’єктів, споруд, закладів тощо, вказує на їх віддаленість від центру, центральної частини чогось (країни, столиці, міста): периферійне містечко, видавництво, поселення; периферійний театр, вуз, зоопарк; периферійна бібліотека, школа, галерея. Сполучається цей прикметник із найменуваннями людей і є свідченням їх «нецентрального» походження, місця мешкання, роботи: Вони зупинились одночасно: поїзд і оцей периферійний франт, що артистично схрестив руки на грудях, ніби даючи можливість помилуватися собою (О. Чорногуз); периферійний журналіст, периферійна вчителька. У поєднанні з назвами предметів слово периферійний характеризує місце їх виготовлення чи побутування: периферійна газета, периферійні велосипеди, трактори. У переносному слововживанні з абстрактними назвами прикметник актуалізує значення «відсталий», напр.: периферійний погляд, периферійна думка, периферійна душа.

В останні десятиріччя розвинулося ще одне значення слова периферійний. Стосовно технічних пристроїв, систем прикметник периферійний передає зміст «додатковий, допоміжний»: До «Електроніки МС 1502» можна підключати різні периферійні пристрої: кольоровий телевізор чи монітор, касетний магнітофон, принтер і т. ін. (з журн.); У наші дні в багатьох сферах людської діяльності активно освоюється периферійна техніка (з газ.).

У мовній практиці трапляються взаємозаміни типу периферійний кровообіг і периферичний кровообіг, периферійна преса і периферична преса. Щоб не припускатися помилок, варто пам’ятати, що слово периферичний усталилося в сучасній літературній мові у значенні «який стосується зовнішньої частини організму, віддаленої від його центральної будови», напр.: периферична нервова система, периферичні органи чуття, периферичний зір, сухожильний і нервово-м’язовий апарати.

ПІП — Б А ТЮШКА — СВЯЩ Е НИК. Із поновленням прав церкви знову в наше життя входять люди, покликані проповідувати Слово Боже, а разом і релігійну мораль, цінності. Це служителі культу, зокрема священик, ієрей, пресвітер, отець, батюшка, панотець, піп. Ось скільки у православній церкві синонімічних назв однієї духовної особи, що за саном вища від диякона і нижча за єпископа! Кожне слово має свої особливості вживання. Священик, мабуть, найпоширеніше в сучасній літературній мові, як у конфесійному стилі (причому не лише Святому Письмі, або Біблії), але також в усній мовній практиці всіх, хто спілкується на релігійну тему. Натомість колись узвичаєні піп і батюшка тепер трапляються рідко, особливо піп, що через постійну дискредитацію релігії, а також через поширення гумористичних і сатиричних творів антирелігійного змісту (передусім фольклорних) поступово почало сприйматися як знижене. До речі, частіше вживалося слово Батюшко, тепер так кажуть люди похилого віку. Сучасною нормою звертання стало Отче, Панотче. Слова ієрей і пресвітер характерні для спілкування між священнослужителями, особливо в офіційних ситуаціях, зокрема для зазначення сану в документах. Зауважимо, що слово пресвітер майже вийшло з ужитку.

З тим самим значенням слова отець і пресвітер побутують також у деяких інших конфесіях, а саме греко-католицькій та католицькій.

ПОВ И НЕН — М А Є — М У СИТЬ. Ці слова синонімічні в основному своєму значенні «який має своїм обов’язком, зобов’язаний щось робити, мати певну якість». Звичайно сполучаючись із дієсловами, вони виконують роль присудка в реченні, напр.: [хтось] повинен сплатити податок, повинен володіти мовою, має підготувати доповідь, має написати листа, має їхати у відрядження, мусить зібрати врожай, мусить зізнатися в злочині.

Для підкреслення необхідності, обов’язковості виконання якоїсь дії, особливо якщо це суперечить бажанню чи залежить від певних обставин, як правило, послуговуються присудковими формами повинен, мусить: Ти повинен написати йому листа. Вибачення попросити. Це ж батько, найрідніша людина (О. Гончар); За півгодини він мусить іти на побачення. «Чому мусить?» — спитав він сам себе. Бо дія, зв’язана з іншою особою, після достатнього повторювання обертається в обов’язок (В. Підмогильний). У дієслові має, що сполучається з іншими дієсловами, відсутній відтінок категоричності, обов’язковості, пор.: Народний депутат — це насамперед політик. І він має вміти не тільки аналізувати події, а й передбачати їх (з журн.).

У науковому, офіційно-діловому стилях і пресі надають перевагу модальним словам повинен, має: Рівень води не повинен перевищувати п’яти метрів (з газ.); Дослідження та освоєння космосу мають здійснюватися тільки в мирних цілях, для розвитку науки і виробництва, відповідно до потреб усіх народів (з газ.).

Дієслово мусить здебільшого передбачає сполучуваність із суб’єктом дії, стану (особою). У книжні стилі воно вносить відчутний емоційний колорит, відповідне ставлення до описуваного: Якщо у позашлюбному співжитті, яке звичайно переслідувалось, народжувались діти, їх батьки мусили одружитись («Бойківщина»); Сучасна економіка мусить бути екологічною! (з газ.). Присудки з дієсловом мусить закріпилися переважно за уснорозмовною сферою і художньою літературою, напр.: І справді, Марта в потребах своїх була дуже обережна, мусивши часом півроку збиратись на потрібну річ — черевики, сукню, капелюх (В. Підмогильний).

Отже, у виборі синоніма з можливих повинен — має — мусить керуємося тим, що книжні стилі тяжіють до слововживання повинен, має, причому має передає обов’язковість у її слабкому, нейтральному виявленні. Дієслово мусить властиве уснорозмовному спілкуванню та мові художньої літератури.

ПОДАВ А ТИ чи НАДАВ А ТИ ДОПОМ О ГУ? Наведені словосполучення вживаються в сучасній українській літературній мові паралельно, як варіантні, хоч є певні відтінки в конкретному слововживанні. Лікар звичайно подає допомогу хворому, пор.: Йосипа Осокіна знали в Дніпропетровську як чесного лікаря, який завжди подасть безкорисливу допомогу (Д. Ткач). Дієслово подавати усталилося у фразеологічному звороті подавати руку допомоги.

Словосполучення подавати (подати) допомогу засвідчуються в мовній практиці М. Зерова, М. Рильського, А. Головка. Рідше вживається в художніх текстах вислів надавати (надати) допомогу, який характерний здебільшого для книжних (офіційно-ділового, інформаційного) текстів і має в своєму значенні відтінок абстрактності, узагальненості (пор. також надання допомоги). Напр.: Надання допомоги області у зв’язку зі стихійним лихом — повінню.

ПОДІЛ Я ТИ чи РОЗДІЛ Я ТИ Д У МКУ? Якзасвідчує мовна практика українських письменників XIX і XX століть, у сполученні зі словами думка, погляди, позиція, оптимізм, тривога, почуття переважно вживається дієслово подляти: Микитині мрії поділяла з ним дружина його Параска Семенівна (Ю. Яновський); Післяполудневе сонце пекло й кволо всміхалося з сизого неба, наче поділяло мій радісно-журливий настрій (Є. Гуцало).

Значно рідше трапляються відповідні словосполучення з дієсловом розділяти. Розділяють, як правило, землю, межу, калач, стіл і под. Зрідка, щоправда, натрапляємо на словосполучення розділяти радість (тугу) та ін., пор.: Дорош не відповів, але видно було, що він не розділяє захоплення Оксена (Григорій Тютюнник). Сполучуваність типу поділяти почуття, ніяковість, долю, радість, обурення, ідеологію і под. все ж набагато активніша, їй і радимо надавати перевагу.

ПОЖ Е ЖНИК — ПОЖ Е ЖНИЙ. Працівника пожежної команди звичайно називають пожежником: Це були переважно молоді хлопці — пожежники та працівники АЕС (Ю. Щербак). Однак у текстах і словниках української мови донедавна вживалися й слова пожарник, пожарний. Тепер вони належать до розмовно-побутової сфери, трапляються і в мові художньої літератури: Збіглися сторожі, пожарники, а підступити бояться, може, ще вибухатиме (О. Гончар).

Можуть запитати: «Чи можлива форма пожежний у ролі назви професії?» З погляду словотвірних моделей української мови таке слово є закономірним. Так, унаслідок переходу прикметників до розряду іменників в українській мові утворені слова вартовий, військовий, черговий. Пор. також: пожежний підрозділ, кран, рукав, пожежна команда, охорона, машина: Пожежні одразу виїхали на місце дорожньо-транспортної пригоди. Названий словотвірний спосіб не такий продуктивний, як іменникова модель із суфіксом -ник (-льник, -івник, -ивник). Одне з кількох словотвірних значень суфікса — «назви за сталим заняттям, професією»: розвідник, різник, штампувальник, плавильник, кранівник тощо.

Отже, в усіх стилях надаємо перевагу нормативному усталеному іменнику пожежник (мн. пожежники).

ПРЕЗЕНТ А ЦІЯ — РЕПРЕЗЕНТ А ЦІЯ. Ці іншомовні слова досить часто вживаються у мові сучасних засобів масової інформації, у книжних текстах, та й у розмові чуємо презентація книжки, презентація ліцею, презентація виставки і навіть презентація конференції. Ще донедавна модне іншомовне слово в Словнику української мови (в 11 томах) тлумачилося лише як фінансовий термін «пред’явлення до відшкодування, виплати грошового документа», пор. там само презентант — « пред’явник якогось грошового документа (векселя та ін.)». Обидва слова споріднені з латинським praesento « передаю, вручаю»; звідси й відоме презент — « подарунок», пор.: — Оце презент. А я, по правді кажучи, й не сподівався. — Знали, чим заманити, — книгами... — обняв Тарас господаря (Вас. Шевчук).

Тим часом слово презентація набуло значення «урочисте представлення», «свято», «відкриття» і розширило свою сполучуваність з іменниковими назвами, позначаючи разом святкову подію, урочисте відкриття, представлення чого-небудь, напр., виставки, видання, книжки, збірки письменника, гімназії, клубу, вищої школи підприємців тощо. Через презентацію широко інформують про певне явище, подію, факт. Найчастіша сполучуваність: відбулася (відбудеться) презентація. Отож це словоне має зв’язку з презентувати — « дарувати», «підносити дари, подарунки», але виявляє зв’язок з репрезентувати — « представляти», репрезентація — « представництво». Вони споріднені з латинським representatio — « наочне зображення».

Слова репрезентувати, репрезентант, репрезентантка були відомі в українській літературній мові XIX і початку XX століть. Знаходимо їх у творах М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Г. Хоткевича, І. Франка, Б. Грінченка, М. Драгоманова, В. Еллана. Репрезентувати означає «виступати представником когось, чогось», «відбивати виразні особливості чогось», «виражати погляди когось», наприклад: Літературна мова, мова школи, церкви, уряду і письменства робиться справді репрезентанткою національної єдності (І. Франко); Признай по щирості, Олексо, він є добрим репрезентантом своєї народності (О. Кобилянська).

Очевидно, під впливом поширених тепер презентацій плутають дієслова, і замість репрезентувати (представляти) вживають часом презентувати, напр.: Творчість художника презентувала тогочасне образотворче мистецтво (з газети). Пор. правильне слововживання: збірка репрезентує українську книжку на міжнародній виставці», газета репрезентує інтереси дебютантів; гідно репрезентувати свою країну; виставлені полотна репрезентують сорокарічну творчу роботу митця. Частіше це дієслово вимагає після себе знахідного відмінка (кого? що?), але вживається також із давальним, і подібно до дієслова представляти (кого — що, кому — чому). Напр.: Народ виділяє з-серед себе здібніших людей, які репрезентують його іншим народам, світові (Р. Іваничук).

Отже, не плутаймо слова репрезентувати і презентувати.

ПОРОЗУМ І ННЯ — РОЗУМ І ННЯ. У розмові журналіста прозвучало: Ми знайшли порозуміння в слухачів. Чи правильно тут використано іменник порозуміння? Адже порозуміння буває між друзями, між лектором і слухачами, між викладачем і студентом; а шукають і знаходять у друзів, у слухачів, у студентів — розуміння, причому паралельно вживається: розуміння в друзів і розуміння друзів.

Порозуміння — це обов’язково взаєморозуміння, взаємодомовленість, узгодженість чиїхось дій, вчинків. На такий зміст указує й відповідне дієслово: Вони порозумілися між собою. Коли ж треба передати зміст «хтось розуміє, сприймає чиїсь думки, вчинки, використовують словосполучення з іменником розуміння та дієсловами знаходити, зустрічати: Син зустрів розуміння матері (в матері). Отже, сполучуваність слів порозуміння і розуміння — різна, на що треба зважати в мовній практиці.

ПОСТАЧ А ЛЬНИК — ПОСТАВЩ И К. Хоча словник фіксує друге слово з обмежувальною ремаркою «рідко», проте в розмовній практиці воно звучить часто. У літературно-писемній мові його уникають, напр.: — Покладете на постачальників, — загримів він, — то вас тут і снігом занесе! (Я. Баш); Відтепер Пугач став головним постачальником м’яса товариству (В. Гжицький). Якщо раніше два названі слова вживалися без стилістичного розрізнення (пор.: Тремтячи внутрішньо, брав я до рук першу нелегальну брошуру, хоч на вустах у мене грала зневажлива, поблажлива усмішка, і мов я ласку робив Абрумові, коли брав у нього книжку (це він був першим моїм поставщиком. — Г. Хоткевич), то тепер форма на -щик сприймається як ознака не кодифікованого розмовного стилю або просторіччя.

ПРИВ О ДИТИ — ПРИЗВ О ДИТИ. У заяві Міністерства закордонних справ України несподівано прозвучало: Україна вітає будь-які дії, що можуть призвести до встановлення миру в Придністров’ї. Дієслово призвести в цьому разі вжито не на місці, бо воно обов’язково передбачає ситуацію, коли якісь дії спричинюють негативні наслідки, на що вказує типова сполучуваність типу призводити до гріха, до неприємностей, до катастроф, до зниження ефективності виробництва, до втрат хліба.

У наведеній вище фразі замість дієслова призводити треба було вжити слово сприятимуть: Україна вітає будь-які дії, що сприятимуть встановленню (або приведуть до встановлення) миру в Придністров’ї.

Приводити і призводити — дієслова-пароніми, які потребують розрізнення. Приводити до чогось — « зумовлювати, спричинювати що-небудь», напр.: їхня діяльність привела до збільшення випуску товарів. Призводити до чогось — це спричинювати тільки негативні наслідки.

ПРОФЕСІОН А ЛЬНИЙ — ПРОФЕС І ЙНИЙ. Обидва прикметники мають спільний латинський корінь профес (спеціальність, заняття), проте їх співвідносять з різними словами: професіональний — професіонал, професійний — професія. Існує різниця щодо їх сполучуваності: професіональний вживається тоді, коли треба підкреслити значення «такий, що стосується не любителів, а фахівців». Напр.: професіональний актор — актор, який обрав своїм фахом театральну справу (на противагу акторам-любителям, якими можуть бути люди різних професій і без професій). Отже, в значенні прикметника професіональний наявний компонент «досягнутий за допомогою високих професійних якостей, якостей професіонала». Втім, цей самий відтінок можна передати й прикметником професійний, прислівником професійно, напр: Він робить це професійно, тобто з високою майстерністю. Помітна тенденція в усіх зазначених вище словосполученнях уживати прикметникову форму професійний, що формально пристосувалася до особливостей українського словотвору. У сполученні з іменниками хвороба, захворювання, травма і подібними переважно вживається прикметник професійний, тобто «хвороба, пов’язана з професією». Не можуть заступати одне одного слова у термінологізованій сполуці професійна спілка.

РОЗР О БНИК — РОЗР О БЛЮВАЧ. В останні десятиріччя у науково-технічній літературі та в мові масової інформації поширилися слова розробник і його словотвірний синонім розроблювач, не зафіксовані 11-томним Словником української мови. Однак ці форми є в реєстрі довідкових видань, що з’явилися не так давно, наприклад, «Тараненко О. О., Брицин В. М. Російсько-український словник (сфера ділового спілкування)» (К., 1996).

Дата добавления: 2015-05-09