Охарактеризувати види порушень темпу мовлення та причини їх виникнення. Відмітити комплексний характер усунення. 2 страница

23. Дати визначення афазії. Висвітлити історію її вивчення, причини виникнення та види. Охарактеризувати основні етапи логопедичної роботи при афазії у дорослих. Афазія - повна або часткова втрата раніше сформованого мовлення, що пов'язана з локальним ураженням головного мозку. Види: 1. Моторна -вражений руховий мовленнєвий центр Брока і йде втрата мовлення. 2. Сенсорна - ураження чуттєвого (сенсорного) центру Верніке - нездатність до сприймання й розуміння мовлення. Причинами виникнення афазії: порушення мозкового кровообігу, травми, пухлини, інфек. захвор. голов. мозку, струси, ураження мозку. Виникають у дорослих людей в результаті розриву аневризми судин головного мозку, тромбоемболії, викликані ревмат. хворобою серця, а черепно-мозковими травмами афазії нерідко спостерігаються у підлітків й осіб молодого віку. Афазія виникає приблизно в третині випадків порушень мозкового кровообігу, найбільш часто спостерігається моторна афазія. У дітей афазія виникає рідше, як результат черепно-мозкової травми, пухлин, утворень або ускладнень після інфекційної хвороби Афазія - один з найважчих наслідків мозкових уражень, при яких системно порушується вся мовленнєва діяльність. Складність рушення мовлення при афазії залежить від локалізації ураження, величини осередку ураження, залишкових і функціонально-збережених елементів мовленнєвої діяльності, при ліворукості. Реакція особистості хворого на мовний дефект і особливості відновлення функції визначають фон відновного навчання. В основі будь-якої форми афазії лежить та або інша первинно порушена нейрофізіологічна і нейропсихологічна передумова (напр., фонематичного слуху, апраксії артикуляційного апарату та ін.), що веде до специфічного системного порушення розуміння мовлення, письма, читання, рахунку. При афазії специфічно системно порушується реалізація різних рівнів, сторін, видів мовленнєвої діяльності (усне мовлення, пам'ять, фонематичний слух, розуміння мовлення, писемне мовлення, читання, рахунок та ін.). Великий внесок у розуміння порушення мовлення при афазії внесений нейрофізіологією, нейропсихологією і нейролінгвістикою. Цією проблемою займалися - Брока, Верніке, Ліхттейм, Лібманн, Клейст, Годьдштейн, Тарковський, Кроль, Хед, Лурія. У 1861 р. Брока продемонстрував мозок хворого на афазію з обширним розм'якшенням в області лівої середньої мозкової артерії, охоплюючи задні відділи третьої лобової звивини. Брока вважав, що одержав доказ локалізації центру усного мовлення в лобових відділах мозку. В 1874 р. Верніке описав 10 хворих з ураженням скроневих відділів кори головного мозку зліва з порушенням розуміння мовлення і своєрідними вадами експресивного мовлення, письма і читання. Це дало йому підставу пов'язати розвиток сенсорної афазії з локалізацією патологічного осередку в задній третині верхньої скроневої звивини. Відкриття Брока і Верніке поклали початок дискусії вчених двох-напрямів: «локалізаціоністів» і «антилокалізаціоиістів». Дискусія тривала протягом 50-ти років. Перші прив'язували складні психічні функції до певних ділянок мозку (Ліхтгейм; Лібманн). Вони стояли на прогресивних позиціях. Проте, були і парадоксальні вузькі напрями. Так, Клейст локалізував не тільки цілі функції - рахунок, письмо, читання - в окремих ділянках мозку, але і «особистісне і суспільне Я» та ін. Годьдштейн вважав, що порушення складних функцій не можна співвідносити з окремими ділянками кори бо мозок людини працює як - єдине ціле. Він пов'язував порушення складних психічних функцій при захворюваннях головного мозку із змінами інтелектуальної діяльності. Особливий внесок в розуміння складних психічних функцій був внесений Джексоном, який, ще в 1863 р. вказував, що кожна функція має складну, «вертикальну» організацію, і стверджував, що можна локалізувати симптом, але не можна локалізувати функцію, оскільки вона має складну ієрархічну будову від низької ланки до вищої. В Росії вивченню проблем локалізації вищих психічних функцій передував вихід монографії І.Сеченова «Рефлекси головного мозку», яка зробила великий вплив на роботи В.Тарковського, М Кроля й ін. рос. Учених. Існують різні класифікації афазій: класична, неврологічна класифікація Верніке-Ліхттейма. лінгвістичні класифікації X. Хеда й ін., кожна з яких відображає рівень розвитку неврологічною, психологічною, фізіологічною і лінгвістичною наук, характерних для того або іншого історичного періоду розвитку вчення про мовлення. В даний час загальноприйнятою є нейропсихологічна класифікація афазій А. Лурія. Розрізняють 6 форм: акустико-гностичну. акустико-мнестичну, що виникають при ураженнях скроневих відділів мозку, семантичну і аферентну моторну афазію, виникаючі при ураженнях нижніх тім'яних відділів кори головного мозку, еферентну моторну і динамічну - виникаючих при ураженні премоторних і заднєлобових відділів кори головного мозку (зліва у праворуких).

Корекцій на робота при всіх формах афазії має комплексний характер та напрями: 1. Медичний напрям- пряме відновлення ушкоджених функції з використанням медикаментозних засобів. 2. Психотерапевтичний. 3. Логопедичний напрям – реабілітація, відновлююче навчання на спеціальних заняттях. Логоробота передбачає певні етапи. Спільним для всіх форм афазії є підготовчий, розгальмовуючий етап (при тотальній афазії). Застосовують немовні форми роботи. Далі з покращенням стану хворого відбувається діагностика мовлення та диференціація виду афазії. Відповідно структури порушення мовлення визначається послідовність лого роботи. При моторній афазії головне завдання - пожвавити втрачену здатність мовнорухового аналізатора. Логоробота має етапи: 1. Подолання апраксії та вироблення артикуляторних диференціювань. Відновлення відсутніх звуків. При цьому увагу фіксують не тільки на акустичній характеристиці звуку, але і на артикуляторній. 2.Формування вимови слів різної складової структури. Вправляють в зв'язаному (сумісному з логопедом) і відображеному (услід за логопедом) повторенні автоматизованих мовних рядів. 3. Активізація лексичного запасу і подолання наявного аграмматизма Формування зв'язного мовлення. 5.Усунення порушень читання і письма. При сенсорній афазії логоробота включає наступні напрями: 1. Розвиток у дітей фонемного сприйняття, оскільки це головне порушення при даному дефекті. 2. Навчання дітей розумінню мовлення. Цей напрям зливається з першим, і до них приєднується робота над вимовою слів, схожих по звучанню, але різних по змісту (клубок - грудка, вудка - уточка). 3. Виховання у дитини навичок слухового контролю за власним мовленням і мовленням оточуючих. Зміст логопедичної роботи при всіх формах афазії залежить від етіології і об'єму органічного порушення.

24. Дати визначення дислексії, її видів. Охарактеризувати напрями та етапи логопедичної роботи. Дислексія - часткове специфічне порушення процесу читання, зумовлене порушенням вищих психічних функцій, яке проявляються в помилках стійкого характеру, які повторюються. Причини: - порушення читання викликані причинами органічного (ураження зон головного мозку при афазії, дизартрії, алалії) та функціонального (часті соматичні захворювання, неправильне мовлення оточуючих, двомовність, недостатня увага до розвитку дитини, дифіцит спілкування) характеру.

При дислексії спостерігаються такі типи помилок: заміни і зміщування звуків при читанні, частіше близьких за акустико-артикуляційними ознаками, спотворення звуко-складової структури слова, що виявляються у пропусках приголосних і голосних, вади розуміння прочитаного, аграматизми. Види дислексії: фонематична, семантична, аграматична. оптична, тактильна, мнестична. Механізми порушень читання і письма є подібними, тому й методика корекційно-логопедичної роботи має багато спільного.

Корекційно-логопедична робота: І. Розвиток фонематичного сприйняття при усуненні фонематичної дислексії. Логопедична робота по уточненню й диференціації змішуваних звуків складається у 2 етапи: 1.Підготовчий етап - проводиться уточнення артикуляції і звучання з опорою на зорове, слухове, тактичне сприйняття, кінестетичні відчуття, визначення його місця в слові (початок, середина, кінець), який звук на рахунку, після якого вимовляється, перед яким звуком, виділення із речення і тексту. 2 етап - етап звукової та вимовної диференціації змішуваних звуків. Проводиться співставлення змішуваних звуків у вимовному і слуховому аспекті.

2. Розвиток мовного аналізу і синтезу при усунення фонематичної дислексії відбувається засобом уміння визначати кількість та послідовність і місце слів у реченні в такій послідовності: 1. Придумати речення за сюжетною картинкою і виділити в ньому кількість слів. 2. Придумати речення з певною кількістю слів. 3. Збільшити кількість слів у реченні. 4. Скласти графічну схему речення і придумати за нею речення. 5. Визначити місце слів у реченні. 6. Виділити речення з тексту з певною кількістю слів. 7. Підняти цифру, яка відповідає кількості слів даного речення

3. Усунення аграматичної дислексії. Завдання: сформувати у дитини морфологічні та синтаксичні узагальненння, уявлення про морфологічні елементи слова та про структуру речення. Напрями: уточнення структури речення, розвиток функцій словозміни та словоутворення, робота по морфологічному аналізу складу слова та з однокорінними словами. Одночасно проводиться робота над розумінням прочитаних слів, речень, текстів.

4. Усунення оптичної дислексії: Напрямки: розвиток зорового сприйняття, впізнавання кольору, форми та величини; розширення об'єму та уточнення зорової пам'яті; формування просторових уявлень, розвиток зорового аналізу і синтезу (Напр., назвати контурні зображення предметів, знайти букву серед інших букв, підібрати фігуру одного кольору).

25. Дати визначення дисграфії, її видів. Охарактеризувати напрями та етапи логопедичної роботи. Дисграфія (від грец. дис - префікс, який означає розлад, і графо — пишу) - часткові специфічні розлади процесу письма, в ньому приймають участь різні аналізатори: мовнослуховий, мовноруховий, зоровий і загально руховий. Процес письма протікає під подвійним контролем: кінестетичнім і зоровим. Щоб правильно написати слово потрібно визначити його звукову структуру, послідовність, місце кожного звуку. Проявляється в нестійких оптико-просторових образах букв, у перекрученнях звуко-складової структури слова і структури речення. В основі дисграфії лежить недорозвиненість усного мовлення (крім оптичної форми), зокрема неповноцінність фонематичного слуху, і недоліки вимови, які перешкоджають оволодінню фонематичним (звуковим) складом слова. Найскладніший ступінь цього порушення - аграфія - являє собою повну нездатність до оволодіння навичками письма. Види за О. Токаревою: акустична, оптична, моторна. При акустичній - недиференційованість слухового сприйняття, недостатній розвиток звукового аналізу і синтезу. Частими є змішування, пропуски, заміни букв, що позначають звуки, подібні за артикуляцією та звучанням. Оптична - зумовлена нестійкістю зорових вражень та уявлень. Окремі букви не впізнаються, не співвідносяться зі звуками. В різні моменти букви сприймаються по різному унаслідок неточності зорового сприйняття вони змішуються на письмі п-н, п-и. Моторна - характерні труднощі рухів руки під час письма, порушення зв'язку моторних образів звуків та слів із зоровими образами. Класифікація за Р.Лалаєвою:

1. Артикуляторно-акустична дисграфія - пише так як вимовляє. В основі -відображення неправильної вимови на письмі. Проявляється у замінах, пропусках звуків. Спостерігається при дизартрії, ринолалії, поліморфній дислалії. Проявляється в замінах букв фонетично близькими звуками (ц-с, ч-т).

2. Дисграфія на основі порушень фонемного розпізнавання (диференціації), інколи її називають акустична дисграфія. Проявляється у замінах букв, фонетично близьких в усному мовленні:свистячі-шиплячі, дзвінкі-глухі та ін.

3. Дисграфія на основі різних форм порушення мовного аналізу та синтезу. Проявляється порушеннями ділення речення на слова, складового і фонематичного аналізу і синтезу: пропуски приголосних при збігу (диктант - дикат), пропуски голосних (собака - сбака), перестановка складів (комната - кота), у написанні слів разом (ідедощ).

4. Аграматтична - проявляється у труднощах встановлення логічних зв'язків між реченнями. Проявляється у викривленні морфологічної структури слова, заміни префіксів, суфіксів (козлята-козленкі), зміні відмінкових закінчень (багато деревів).

5. Оптична - пов'язана з недорозвитком зорового гнозиса, аналізу та синтезу, просторових уявлень і проявляється в замінах і викривленнях букв на письмі. Заміняються графічно схожі букви: в-д, т-ш. Корекційно-логопедична робота:

І. Розвиток фонематичного сприйняття при усуненні артикулятгорно-акустичної дисграфії та дисграфії на основі порушень фонемного розпізнавання. Логопедична робота по диференціації змішуваних звуків складається з 2-х етапів: 1.Підготовчий етап - проводиться уточнення артикуляції і звучання з опорою на зорове, слухове, тактичне сприйняття, кінестетичні відчуття, визначення його місця в слові (початок, середина, кінець), який звук на рахунку, після якого вимовляється, перед яким звуком, виділення із речення і тексту. 2 етап - етап звукової та вимовної диференціації змішуваних звуків. Проводиться співставлення змішуваних звуків у вимовному і слуховому аспекті. При корекції дисграфії велике місце займають письмові вправи.

2. Розвиток мовного аналізу і синтезу при усунення фонематичної дисграфії на грунті порушення мовного аналізу і синтезу відбувається засобом уміння визначати кількість та послідовність і місце слів у реченні в такій послідовності: 1. Придумати речення за сюжетною картинкою і виділити в ньому кількість слів. 2. Придумати речення з певною кількістю слів. 3. Збільшити кількість слів у реченні. 4. Скласти графічну схему речення і придумати за нею речення. 5. Визначити місце слів у реченні. 6. Виділити речення з тексту з певною кількістю слів. 7. Підняти цифру, яка відповідає кількості слів даного речення

3. Розвиток складового аналізу і синтезу: 1. Пропонується відплескати чи відстукати слово по складам і назвати їх кількість. 2. Виділити кількість складів у названих словах - підняти певну цифру. 3. Скласти слово із складів даних хаотично (ка, лас; ча, кур). 4. Виділити перший склад із названих картинок, записати його. Об'єднати склади в слово, речення.

4. Розвиток фонематичного аналізу і синтезу. 1етап - Формування фонематичного аналізу і синтезу з опорою на допоміжні засоби та дії (графічна схема слова та фішки). 2-етап - Формування дій звукового аналізу в мовному плані (назвати слово, виділити 1-й, 2-й та ін. звуки, уточнити їх кількість). 3 етап - Формування дій фонематичного аналізу в розумовому аспекті (придумати слово з 3-ма, 4-ма, 5-ма звуками; відібрати картинки в назв яких 4 чи 4 звуків).

5. Усунення аграматичної лисі рафії. Завдання: сформувати у дитини морфологічні та синтаксичні узагальненння, уявлення про морфологічні елементи слова та про структуру речення. Напрями: уточнення структури речення, розвиток функцій словозміни та словоутворення, робота по морфологічному аналізу складу слова та з однокорінними словами. Одночасно проводиться робота над розумінням прочитаних слів, речень, текстів.

6. Усунення оптичної дисграфії: Напрямки: розвиток зорового сприйняття, впізнавання кольору, форми та величини; розширення об'єму та уточнення зорової пам'яті; формування просторових уявлень, розвиток зорового аналізу і синтезу (Напр., назвати контурні зображення предметів, знайти букву серед інших букв, підібрати фігуру одного кольору).

26. Дати визначення дизартрії. Висвітлити історію її вивчення, причини виникнення. Охарактеризувати види та напрями логопедичної роботи. Дизартрія - це порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатністю інервації мовного апарату. Дизартрія - термін грецький, у перекладі означає розлад членороздільного мовлення - вимови (dis — порушення ознаки або функції, аrthrоо - розчленовую). При визначенні дизартрії більшість авторів не виходять з точного значення цього терміна, а трактують його більш широко, відносячи до дизартрії розлади артикуляції, голосоутворення, темпу, ритму й інтонації мовлення. Клінічна картина дизартрії вперше була описана більш ста років тому у дорослих у рамках псевдобульбарного синдрому. Далі в 1911 р. Н. Гуцман визначив дизартрію як порушення артикуляції і виділив дві її форми: центральну і периферичну. Початкове вивчення даної проблеми проводилося в основному невропатологами в рамках дослідження уражень мозку в дорослих хворих. Великий вплив на сучасне розуміння дизартрії зробили роботи М. Маргуліса (1926), що уперше чітко відмежував дизартрію від моторної афазії і розділив її на бульбарну і церебральну форми. Він запропонував класифікацію церебральних форм дизартрії на основі локалізації ураження головного мозку. Важливим етапом у розвитку проблеми дизартрії євивчення локально-діагностичних проявів дизартричних розладів (роботи Л. Литвака, О.Винарської). О. Винарською уперше було проведено комплексне нейролінгвістичне вивчення дизартрії й осередкових уражень мозку в дорослих хворих. У даний час проблема дизартрії дитячого віку інтенсивно розробляється в клінічному, нейролінгвістичному, психолого-педагогічному напрямах. Докладно вона описана у дітей з ДЦП. Причинами дизартрії є: 1. Органічні ураження ЦНС у результаті впливу різних несприятливих факторів на мозок дитини у внутрішньоутробному і ранньому періодах розвитку. Найчастіше це внутрішньоутробні ураження, що є результатом гострих, хронічних інфекцій, кисневої недостатності (гіпоксії), інтоксикації, токсикозу вагітності й ряду інших факторів, які створюють умови для виникнення родової травми. У значному числі таких випадків при пологах у дитини виникає асфіксія, дитина народжується недоношеною. 2. Несумісність по резус-фактору. 3. Рідше дизартрія виникає під впливом інфекційних захворювань нервової системи в перші роки життя дитини. Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної та просодичної сторони мовлення. Порушення звуковимови при дизартрії виявляються в різному ступені і залежать від характеру і тяжкості ураження нервової системи. У легких випадках маються окремі перекручування звуків, „змазане мовлення”, у більш важких - спостерігаються перекручування, заміни і пропуски звуків, страждає темп, виразність, модуляція, у цілому вимова стає невиразною. При важких ураженнях центральної нервової системи мовлення стає неможливим через повний параліч мовнорухових м'язів. Такі порушення називаються анартрією (а - відсутність даної ознаки або функції, аr + troo - розчленовую). Дизартричні порушення мовлення спостерігаються при різних органічних ураженнях мозку. У дітей частота дизартрії насамперед зв'язана з частотою перинатальної патології (ураженням нервової системи ембріону і плоду). Часто дизартрія спостерігається при дитячому церебральному паралічі, за даними різних авторів, від 65 до 85% (М.Ейдінова, О.Правдіна-Вінарська, О.Мастюкова). Відзначається взаємозв'язок між ступенем тяжкості і характером ураження рухової сфери, частотою і тяжкістю дизартрії. При найбільш тяжких формах ДЦП, коли наявне ураження верхніх й нижніх кінцівок і дитина практично залишається нерухомою (подвійна геміплегія), дизартрії (анартрії) спостерігаються практично у всіх дітей. Відзначено взаємозв'язок між тяжкістю ураження верхніх кінцівок й ураженнями мовної мускулатури. Менш виражені форми дизартрії можуть спостерігатися у дітей без явних рухових розладів, які перенесли легку асфіксію або родову травму У цих випадках легкі (стерті) форми дизартрії поєднуються з іншими ознаками мінімальної мозкової дисфункції (Л. Журба, Є. Мастюкова). Дизартрія підрозділяється на форми:

1. Бульбарна дизартрія проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоткового, під'язикового, трійчастого й лицевого). Характерним є параліч або парез м'язів глотки, гортані, язика, м'якого піднебіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м'якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим, не реалізуються дзвінкі звуки. Спостерігається атрофія м'язів язика й глотки, знижується також тонус м'язів (атонія). Мовлення - невиразне, украй нечітке, уповільнене.

2. Підкіркова дизартрія виникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м'язового тонусу й наявність гіперкінезу. Гіперкінези – це насильницькі мимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в стані спокою, але звичайно підсилюються у мовному акті. Мінливий характер м'язового тонусу (від нормального до підвищеного) і наявність гіперкінезу зумовлюють своєрідні порушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, слова й короткі фрази, і через мить він вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Іноді спостерігаються мимовільні вигуки, «прориваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразність мовлення страждає через неплавне переключення артикуляційних рухів при вимові звуків, а також через порушення тембру й сили голосу. Характерною ознакою підкіркової дизартрії це порушення темпу, ритму й інтонації мовлення.

3. Мозочкова дизартрія характеризується скандованим мовленням, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому вигляді ця форма спостерігається рідко.

4. Кіркова дизартрія. При цій формі порушується довільна моторика артикуляційного апарату. Насамперед порушується вимова складних за звуко-складовою структурою слів. У дітей утрудняється динаміка переключення від одного звуку до іншого, від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольовані звуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкі сполучення приголосних звуків. При прискореному темпі з'являються запинки, що нагадують заїкуватість..

5. Псевдобульбариа дизартрія є наслідком перенесеного в ранньому дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періоді органічного ураження мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикації й ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або парез, зумовлений ураженням провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоткового, блукаючого і під'язикового нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційної мускулатури він близький до бульварного. У результаті псевдобульбарного паралічу у дитини порушується загальна й мовленнєва моторика З рота тече слина - салівація. Виділяють три ступені порушення мовної або артикуляційної моторики псевдобульбарної дизартрії. Система логопед. впливу при дизартрії має комплексний хар-р. Корекція звуковимови разом з формуванням звукового аналізу і синтезу, розвитком лексико-граматичної сторони мовлення та зв'язного висловлювання поєднується з масажем, гімнастикою, логоритмікою, ЛФК, фізіотерапією та медикаментозним лікуванням й реалізується системою занять, що проводяться поетапно: 1- підготовчий - проводиться робота з вироблення контролю за положенням рота, артикуляційна гімнастика, розвиток голосу, корекція мовного дихання, розвиток відчуттів артикуляційних рухів та артикуляційного праксису; 2 - формування первинних вимовних умінь і навичок (постановка, автоматизація, диференціація); 3 - формування комунікативних умінь і навичок.

Дата добавления: 2015-05-09