Порівняльний аналіз і вибір інвестиційних альтернатив. Оптимізація розподілу інвестицій по проектах

Суть, склад і структура оборотних активів.

Оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що необмежені у використанні, а також інші активи призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи 12 місяців з дати балансу. До оборотних активів відносяться: 1) виробничі запаси; 2) готова продукція; 3) незавершене виробництво; 4) товари; 5) дебіторська заборгованість; 6) грошові кошти; 7) поточні фінансові інвестиції; 8) інші оборотні активи.

Оборотні активи класифікують за наступними ознаками:

1) за функціональним призначенням: оборотні виробничі фонди і фонди обігу;

2) залежно від планування – нормовані і ненормовані;

3) за джерелами формування – власні, позичені та залучені;

4) за ступенем ліквідності – абсолютноліквідні, середньоліквідні та малоліквідні;

5) за ступенем ризику:

– з найменшим ризиком (грошові кошти);

– з середнім ризиком (товари, дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція);

– зі значним ризиком (незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів);

– найбільш ризиковані (сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом) та ін.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера по­слуг (у тім числі фінансових). До виробничих фондів належать: сировина, основні й допомі­жні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене ви­робництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбу­тніх періодів.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборот­них коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресур­сів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.

Таке завдання виникає в тому випадку, коли є кілька привабливих інвестиційних проектів, однак, підприємство не може брати участь в них одночасно, оскільки обмежене у фінансових ресурсах. Розглянемо найбільш типові ситуації, що вимагають оптимізації розподілу інвестицій. Більш складні варіанти оптимізації інвестиційних портфелів зважуються за допомогою методів лінійного програмування.

1. ПРОСТОРОВА ОПТИМІЗАЦІЯ

Коли мова йде про просторову оптимізацію, мають на увазі таке:

- загальна сума фінансових ресурсів на конкретний період (наприклад,
рік) обмежена зверху;

- існує кілька взаємонезалежних інвестиційних проектів із сумарним
обсягом необхідних інвестицій, які перевищують ресурси, що існують у
підприємства;

- необхідно скласти інвестиційний портфель, максимізуючий сумарний
можливий приріст капіталу.

Залежно від того, підлягають розукрупненню розглянуті проекти чи ні, можливі різні способи вирішення даного завдання. Розглянемо їх послідовно.

1.1. Розглянуті проекти підлягають розукрупненню.

Отже, можна реалізовувати не тільки цілком кожний із аналізованих проектів, але й будь-яку його частину; при цьому розглядається відповідна частка інвестицій і грошових надходжень. Послідовність дій у цьому випадку така:

- для кожного проекту розраховується індекс рентабельності:
PI = PV грошових надходжень /PV грошових відтоків

проекти упорядковуються за зменшенням показника РІ;

- в інвестиційний портфель включаються перші k проектів, що в повному
обсязі можуть бути профінансовані підприємством;

- черговий проект береться не в повному обсязі, а лише у тій частині, в
якій він може бути профінансований (залишковий принцип).

Дата добавления: 2015-05-07