Участь України у створенні СНД

Альтернативи України

В умовах поширення НАТО і можливого визнання de-facto Заходом пострадянського простору як сфери «особливих інтересів» і «особливої відповідальності» Росії Україна може стати дуже вразливою для політичного, економічного та воєнного тиску з боку Російської Федерації і може бути примушена до поступової політичної і воєнної інтеграції з цією країною.

Значно більш прийнятним, з точки зору інтересів України, є другий варіант – постійний нейтралітет, гарантований великими державами чи Радою Безпеки ООН.

Сьогодні найраціональнішим і, мабуть, чи не найкращим для України можливим варіантом політики національної безпеки має стати так званий «активний нейтралітет», подібний до статусу Швеції в її стосунках з європейськими структурами безпеки. Сюди слід додати також «спеціальні відносини» з НАТО і курс на політичне членство в цій організації паралельно з орієнтацією на ЄС і ЗЄС. В такому випадку формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищує рівень своєї кооперації з Північноатлантичним альянсом в рамках РЄАП, ПЗМ і відносин «особливого партнерства».

Курс на інтеграцію в Європу, в тому числі і в євроатлантичні структури, сьогодні стає тільки стратегічним пріоритетом України. Але Україні важливо й активізувати дипломатичні зусилля з метою сформувати на Заході стійкі переконання в тому, що неможливість безпосередньо увійти до ЄС і Північноатлантичного альянсу здатна завдати чималої шкоди українській державі й у перспективі може підірвати тут реформаторський процес. Саме тому надзвичайно актуальним стає питання про розробку спільних із Заходом стратегій і програм з прискорення інтегрування України в євроатлантичні структури.

Можна твердити, що політика нейтралітету і позаблоковості була правильним і єдино можливим вибором України в 1991 р. Вона може розглядатися як доцільна і раціональна ще на деякий період майбутнього. Проте у більш широкому часовому інтервалі позаблокова країна, що перебуває на межі зіткнення конкуруючих інтересів, двох цивілізаційних просторів, історично приречена на втрату свого статусу – добровільно або примусово.

Стратегічний курс України і розклад сил в геополітичному просторі дають їй можливість увійти до європейського цивілізаційного простору як повноправному члену європейських і євроатлантичних структур.

8 грудня 1991 р., Кравчук, Єльцин та Шушкевич у Мінську підписали Угоду про створення СНД. Сторонами було заявлено, що Рад. Союзу більше не існує, внаслідок чого діяльність його органів на території трьох держав припиняється. Сфери спільної діяльності в рамках СНД мали реалізуватися на рівноправній основі через відповідні координуючі інститути: боротьба з організованою злочинністю, співпраця в розвитку систем транспорту та зв’язку, координація зовнішньопол. діяльності тощо.

Кожна з сторін залишала за собою право припиняти дію Угоди або окремих її статей, не пізніше ніж за рік повідомивши про це інших учасників. Угода про утворення Снд оголошувалася відкрито для приєднання всіх держав-членів колишнього СРСР, а також інших держав, які поділяють її цілі й принципи.

21 грудня 1991 р. керівники 11 з15 колишніх союзних республік підписали в Алма-Аті протокол до Угоди, в якому фіксувалося утворення на рівноправних засадах СНД. Було також ухвалено декларацію, яка багато чого уточнювала. Тобто відбулося повторне утвердження СНД.

Україна як одна з держав-засновниць СНД розвивала співробітництво із іншими державами-учасницями, базуючись на визначину законом з.п-ку.

+ Росія не визначала статус, бо думала, що утворить новий Союз, яле різними угодами та постановами Україна перекреслила ці плани.

Дата добавления: 2015-05-07