Військово-політичне співробітництво в СНД та позиція України

Митний та Економічний союз СНД і Україна

На країни СНД припадає більш як 65% всього зовнішньоторговельного обороту України (експорт - понад 55, імпорт - близько 75%). В концепції стверджується, що створення ефективних умов торговельно-економічних зв'язків у відносинах з цими країнами для забезпечення доступу до ресурсів та ринкі" збуту країн СНД, а також залучення інвестицій і ресурсів для реформування економіки України є необхідним чинником стабілізації вітчизняного виробництва.

Звідси й потреба участі України в діяльності Економічного Союзу (відповідно до статусу асоційованого членства) з приділенням основної уваги формуванню зони вільної торгівлі, розвитку взаємовигідної кооперації, співпраці щодо створення об'єктів у третіх країнах, підвищенню конкурентоздат-ності продукції на ринках цих країн, спільних підприємств, фінансово-промислових груп.

Україна, стверджується в концепції, у ставленні до СНД виходить насамперед з економічної доцільності існування Співдружності. Розвиток економічного співробітництва з країнами СНД має сприяти зупиненню спаду вітчизняного виробництва, виграшу в часі для проведення структурної пере­будови економіки і входженню у світовий розподіл праці. Користуючись застереженнями та заявами Верховної Ради 1991 р. з приводу створення Співдружності Незалежних Держав, Україна заперечувала проти надання СНД статусу об'єкта міжнародного права, а її органам - наднаціональних функцій, а також уникатиме участі в інституціоналізації Співдружності, перетворенні її на наддержавну структуру конфедеративного чи федеративного характеру.

Україна виступає за впровадження у відносинах з країнами СНД режиму вільної торгівлі на основі Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994р. без будь-яких вилучень тарифного чи нетарифного характеру, вбачаючи в цьому передумову подальшої економічної інтеграції, наприклад, створення на терені СНД Митного союзу.

Багаторазовий перетин митних кордонів комплектуючими при наявності митних бар'єрів призводить до значного зростання їх вартості, а в остаточному підсумку - до різкого подорожчання кінцевої продукції. Україна обережно ставиться до ініційованих Росією інтеграційних процесів в рамках СНД. І це не перебільшено або упереджено.

Не обійшлося без складностей у відносинах України із СНД (хоч правильніше було б сказати - із Росією) і у військовій сфері. 15 травня 1992р. у Ташкенті в рамках СНД підписано договір про колективну безпеку. Незважаючи на тиск, Україна не поставила підпис під цим документом.

Проте російське керівництво добре усвідомлювало, що без інтеграції усіх держав-членів СНД у військовій сфері відновити єдиний державний організм буде неможливо. 20 липня 1994р. РКБ прийняла Концепцію колективної безпеки, яку підписали міністри закордонних справ і міністри оборони країн-учасниць. У забезпеченні колективної безпеки країн-учасниць важлива роль відводиться спільній (об'єднаній) системі ППО.

Продовження діалогу відбулося на початку лютого 1995р. в Алма-Аті. Саме тут 10 лютого підписано відому Алма-Атіінську угоду про створення об'єднаної оборони (а не єдиної, - як передбачала Росія) системи протиповітряної оборони (ОСППО) держав-учасниць СНД. У Москві на чолі з ко­мандувачем ППО Росії створено Координаційний комітет ППО, який і мусить опікуватися співпрацею військ ППО країн СНД. До цієї Угоди приєдналась і Україна.

Міністр оборони України Валерій Шмаров підписав Угоду, зробивши застереження - «із врахуванням національного законодавства України». Фактично, це застереження має формальний характер, оскільки Угода передбачає, що координація дій сил і засобів об'єднаної ППО повинна здійснюватися із центрального КП ППО Росії. Поставлений під Угодою підпис міністра оборони В.Шмарова вніс певну суперечність у позицію України щодо інтеграційних процесів у військовій справі.

Україна не підтримує ідеї створення військового блоку СНД, а відповідно не підписала 15 травня 1992р. в Ташкенті Договір про колективну безпеку (Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан). Договір передбачає утворення Ради колективної безпеки в складі керівників держав- учасників і Головнокомандувача Об'єднаними Силами СНД. Створення членами СНД поруч з Радою глав держав ще одного колективного органу неминуче підніме питання про розмежування їхніх повноважень, а таке розмежування може бути проведене на підставі консенсусу. Ще більш незрозумілим є участь в новому органі Головнокомандувача Об'єднаними Збройними Силами СНД, оскільки він підпорядковується Раді глав держав.

Дата добавления: 2015-05-07