Вчення про метод та „примари” людського розуму у філософії Ф.Бекона

Три можливі шляхи пізнання у філософії Ф. Бекона.

Ф. Бекон розрізняє три основні шляхи пізнання:

1. «Шлях павука» — здобуття істини із чистої свідомості. Він був головним у схоластиці, яку Бекон піддав різкій критиці, підкреслюючи, що витонченість природи значно переважає витонченість міркувань.

2. «Шлях мурахи» — вузький емпіризм, збір роз'єднаних фактів без їх концептуального узагальнення.

3. «Шлях бджоли» — єднання обох шляхів, здібностей досвіду та розсудку, тобто чуттєвого та раціонального.

Вболіваючи за таке поєднання, Ф. Бекон, проте, віддавав пріоритет дослідному пізнанню. Він вважав справжнім знаряддям у дослідженні законів («форм») природних явищ, здатним зробити розум адекватним природним речам, індукцію — сформований ним емпіричний метод пізнання. На його думку, саме адекватність розуму природним речам є головною метою наукового пізнання, а не «заплутування супротивника аргументацією». Цікаве надбання Ф. Бекона — виявлення та дослідження глобальних помилок пізнання («ідолів», «примар» розуму). Важливим засобом їх подолання він вважав надійний метод, принципи якого повинні бути законами буття. Метод — органон (інструмент, знаряддя) пізнання, його необхідно постійно пристосовувати до предмета науки, але не навпаки.

Отже, емпірики вважали, що основою пізнання є досвід, а чуттєві форми визначають результати отриманої наукової інформації. Порівняно з логічними формами почуття має перевагу щодо достовірності, в той час як логічне мислення здатне спрямовувати пізнання в помилкове русло.

Френсіс Бекон (1561-1626) – англійський філософ, засновник експериментуючої науки Нового часу, працював дипломатом та юристом, правителем держави за відсутністю короля (Якова І Стюарта). Розквіт і добробут своєї країни пов’язував із розвитком мануфактур і торговельних кампаній, із розширенням колоній. Як державний і політичний діяч віддавав перевагу інтересам тих прошарків англійського суспільства, які орієнтувалися на торговельно-промисловий розвиток. Основні твори: „Новий Органон”, „Про гідність і примноження наук”.

У своїй філософії, Бекон, передусім, розвиває своє уявлення про роль науки, наукового пізнання, його призначення в житті суспільства. Важливе значення для прогресу науки має мета наукового пізнання, і саме через невизначеність цієї мети дуже часто наука не мала належних умов для свого розвитку. Справжня мета науки полягає у тому, щоб принести користь людині, збагатити її життя новими винаходами. Виходячи з цього, Бекон підкреслює, що знання і могутність людини, істина і користь – одне і те ж саме: „Що в дії найкорисніше, те в знанні найістинніше”. Саме істина є необхідною передумовою досягнення прагматичних цілей людини. Лише завдяки науці людина може досягти справжньої могутності, опанувати природою. На думку Бекона, метою науки є „пізнання причин і прихованих сил усіх речей та розширення влади людини; доки все не стане для неї можливим”. Але панувати над природою, згідно Бекона, можна лише „прислухаючись до неї”, оскільки наука є відображенням буття, природи такими, якими вони є. Наукове знання – не самоціль, не просто задоволення цікавості людини (як вважалося в античності), а засіб, знаряддя, за допомогою якого людина може вирішувати проблеми, які постають перед нею. Його відомі вислови „Знання – це сила” та „Ми стільки можемо, скільки знаємо” якраз і відображають його погляд на величезне значення науки в людському житті.

Аналізуючи причини занепаду науки, її нерозвиненість, Бекон наводить декілька причин. По-перше, безплідність грецької (споглядальний, а не дослідницький характер) та середньовічної (її авторитарний характер, орієнтація на забобони, авторитетів) наук. По-друге, переслідування філософів і науковців церквою, по-третє, нехтування у попередні епохи філософією природи, природознавством, яка є „великою матір’ю наук” і мусить бути фундаментом всього наукового знання, і по-четверте відсутність правильного методу. Саме розробка нового методу, є, на його думку, основним засобом перетворення і відновлення науки. Отже, Бекон визнає чуттєвий досвід як основу достовірного знання. У достовірному пізнанні природи, як основи наукового знання, вирішальне значення має науковий дослід, експеримент. Таким чином, наука, в основі якої лежить експериментальне дослідження природи, відповідає своєму призначенню – служить практиці. Отже, Ф.Бекон виступає як засновник емпіризму, але не у вузькому його значенні, висловлюючи недовіру людському розуму, який, залишившись наодинці із собою, швидко відривається від речей і підноситься до абстрактних узагальнень. Так само і експериментальний дослід сам по собі не дає необхідного результату, його треба піддати раціональній обробці. Тому, вихідним пунктом методології Бекона є – союз досліду і розуму. У своїй методології він різко виступає як проти вузького раціоналізму, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію у цьому питанні він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання:

- шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини, раціональні конструкції з самого себе (подібно до того, як павук плете з себе павутиння), ігноруючи факти. Цей шлях – уособлення абстрактного (вузького) раціоналізму.

- шлях мурашки, який уособлює вузький, однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів (подібно мурашці, яка лише збирає і користується зібраним).

- шлях бджоли, - справжній шлях науки. – як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину – мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів на наукову істину. Це шлях від емпірії до теоретичної конструкції, від чуттів до загальних аксіом.

Метод, за яким відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є метод наукової індукції., який Бекон вважає справжнім методом дослідного вивчення природи. Саме наукова індукція може привести до достовірних висновків на основі аналізу певної кількості як позитивних, так і негативних випадків, на відміну від звичайної індукції, яка дає хиткі висновки лише на основі позитивних випадків, елементів, не звертаючи увагу на негативні, на ті, що суперечать позитивним. Тому його наукова індукція базується на таблицях – таблиці присутності, відсутності та ступенів. Порівняльний аналіз фактів, зібраних у цих таблицях, призводить до знання законів природи та їх причин. (напр. досліджуючи тепло, він приходить до правильного висновку про те, що причина тепла у внутрішньому русі).

Новий метод на своєму шляху може зустріти чимало перешкод. Людський розум перебуває у полоні хибних уявлень, забобонів, які, наче примари, відволікають його від істини, заважають бачити речі такими, якими вони є. Бекон застерігає дослідника від можливих помилок, яких він виділяє чотири:

- „примари роду” – помилки, що є у самій природі людини і пов’язані з її пізнавальними якостями. Наприклад, розум людини схильний припускати в речах більше порядку й однаковості, ніж є насправді. Розуму властива певна інерція, через яку він неохоче відступає перед фактами, які суперечать усталеним переконанням, тому що людина віддає швидше перевагу тому, що відповідає її смакам і бажанням. Ці примари є вродженими, тому їх важко позбутися. Їх може послабити лише дослідницька дисципліна.

- „примари печери” – помилки, зумовлені індивідуальними властивостями людини, її вихованням, звичками. Наприклад, зазначає Бекон, одні шанують давнину, інші схиляються перед новим, одні шукають в речах тільки відмінне, інші – лише тотожне. В кожному випадку ці крайнощі лише викривлюють істину. Врівноваженість, стриманість і безсторонність – це головні передумови подолання як примар роду, так і печери.

- „примари площі” – помилки, що проникають у розум разом із словами і іменами. Їхнє джерело – спілкування людей, їхнє суспільне життя і зумовлюються вони неправильним слововживанням. Подолати цю перешкоду можна, точніше пояснюючи слова за допомогою інших слів і т. д. Ось чому, на думку філософа, „гучні і урочисті диспути вчених часто перетворюються на суперечки щодо слів та імен, а у науковому дослідженні треба дійти до самих речей”.

- „примари театру” – помилки, які відкрито передаються та сприймаються із вигаданих теорій. Це орієнтація на авторитетів, на помилкові теорії, упереджені гіпотези, які своєю зовнішньою досконалістю вводять нас в оману. Вони, здебільшого, нагадують театральні вистави, які не мають нічого спільного з дійсністю.

Дата добавления: 2015-05-07