Схоластика. Філософія Томи Аквінського

Середньовічна філософія збагачується схоластикою – третім етапом свого розвитку. (з лат. „схоласт” означає „вчений”, „освічений”, „вишколений”). Схоластика – тип середньовічної філософії, метою якого було обґрунтування, систематизація теології за допомогою раціональних засобів. Схоласти прагнули впорядкувати догматику і зробити її доступною для широких неосвічених мас. Найбільшого свого розквіту цей напрям досяг наприкінці XII – в середині ХІІІ ст. У цей час в Італії, Франції, Іспанії, Англії зростають міста, у яких концентрується ремісницьке виробництво, торгівля, освіта. У цей час починається професіоналізація діяльності: в містах з’являються професійні живописці, скульптури, ювеліри, вчені. Цей період характерний також появою у містах Західної Європи (Болонья, Париж, Оксфорд, Кельн, Падуя, Неаполь) перших університетів, найдавнішими серед яких були університети в Болоньї та Парижі, які виникли наприкінці ХІІ ст. Як правило, в середньовічних університетах існували такі факультети, як медичний, філософський (право, фізика, астрономія, арифметика, мистецтво) та теологічний. Крім університетів, важливими центрами теологічного та філософського мислення стали чернецькі ордени домініканців та францисканців, які виникли на початку ХІІІ ст. Зокрема, орден домініканців, який був заснований в Іспанії, стає на чолі папської інквізиції, яка суворо карала найменші прояви єретизму. Схоластика, як головний напрям у розвитку філософії середньовічного суспільства спочатку викладався у школах при монастирях, а з ХІІІ ст. – в університетах. У центрі питань схоластики було питання про відношення знання до віри. Серед представників цього напряму слід виділити таких, як Джованні Бонавентура, П’єр Абеляр, Ансельм Кентерберійський, Роджер Бекон, Альберт Великий. Найвидатнішим схоластом є Тома Аквінський (1225-1274), якого вважають систематизатором як схоластики зокрема, так і середньовічної католицької філософії взагалі. Філософію Томи і досі католицька церква вважає за єдино істинну. Тома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але, хоча наукове знання є об’єктивне та істинне, однак воно не може охопити все, адже є така сфера дійсності, що не може осягатися розумовим пізнанням. Це сфера віри, яка є поза філософським пізнанням та розумом. Але, незважаючи на це, між між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечностей. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому, тому „філософія, наука є служницею теології”, тобто функції науки, філософії, як служниці, полягають у тому, щоб тлумачити, пояснювати за допомогою наукових понять, раціональних засобів релігійні істини, а також доводити їх правдивість.

Вчення про людину Томи має персоналістичний характер, оскільки особа (персона) є для нього „найбільш благородне у всій розумній природі”, як він зазначає у своїй праці „Сума теології”. Головними здатностями людини є мислення і воля, але пріоритет надається інтелекту, мисленню. Свобода волі – є передумовою моральної поведінки людини, і свобода волі – це свобода вибору між добром і злом. Добро пов’язане з Божественною благодаттю, а зло допускається Богом заради того, щоб у світі здійснилися усі ступені довершеності. Конечна мета людини і сенс її життя полягають у пізнанні, спогляданні та любові до Бога. Шлях до цієї мети переповнений різними випробуваннями, але розум людини показує, як потрібно себе вести. Засобами досягнення блаженства і щастя, наголошує Тома Аквінський, є традиційні чесноти, які культивувалися ще в Древній Греції: мудрість, відвага, поміркованість, справедливість.

Тома Аквінський фактично створив могутнє вчення католицької церкви – томізм, і тому не дивно, що у середині XIV ст. його було визнано святим, а у 1879 р. папа Лев ХIIІ проголосив томізм офіційною філософією католицької церкви. У той же час за сприяння Ватикану відкриваються кафедри томістичної філософії у багатьох університетах Західної Європи.

Дата добавления: 2015-05-07