Патристика. Філософська теологія Августина

Відмінні риси античного та середньовічного світоглядів.

античність	середньовіччя
політеїзм(багатобожжя)	монотеїзм (однобожжя)
Боги – частина природи	Бог – духовна сутність, який за межами світу
боги впорядковують та оздоблюють свят	Бог творить світ з нічого
людина спирається у своїх вчинках на знання	у всьому покладається на віру
головне життєве завдання людини – здійснення подвигу	головне завдання – спасіння душі
люди поділяються за етнічними та родовими ознаками	всі люди рівне перед Богом

Ставлення до античної філософії змінилося після 324 р., коли імператор Костянтин запровадив християнство як державну релігію на всій території Римської імперії, та після Нікейського собору 325 р., коли були сформульовані основні догмати віри і християнства, і коли християнство вже не переслідувалося, а, навпаки, перетворилося в ідеологічну систему по всій Європі. Тому, для того, щоб успішно протистояти єретичним вченням і зміцнювати церкву, провідні філософи того часу звертаються до античного мислення, греко-римської філософії, тобто, до світської мудрості. Проблема співвідношення віри та розуму стає актуальною для них: „Для того, щоб вірити, треба розуміти Святе Письмо, але щоб його розуміти, треба вірити”. Тому й постало питання: починати від віри до розуміння, чи навпаки? За цю справу взялися „отці церкви” (patres ecclesiae) які репрезентують наступний етап у розвитку середньовічної філософії – патристику. Отці церкви поділялися на східних (грекомовних) – Василій Великий, Григорій Ніський; та західних (латиномовних) – Амвросій, Ієронім, Ансельм, і найбільш відомий представник цього напрямку – Августин Аврелій (354-430), який якраз і засвідчив принцип „Вірю, щоб розуміти”. У своїх пошуках він пройшов складний шлях – через ідолопоклонство, язичництво до прийняття християнства. Розвиваючи християнську основу своєї філософії, Августин трактує Бога, як центр філософського мислення, стоячи на позиції теоцентризму. Тільки Богові притаманне незалежне та самостійне існування, все інше існує лише завдяки Божій волі. Він не лише створив світ, а й постійно зберігає і творить його, тобто Августин стверджує, що Бог створив світ з нічого, але світ не розвивається далі сам, а Бог проявляє і надалі свою творчу активність. (creatio continua).

В етиці Августина важливе місце займає питання оцінки добра і зла у світі. Він виходить з того, що світ, як витвір Бога не може бути недобрим. Але зло все ж існує. Звідси перша теза: оскільки витвір Бога досконалий, то зло не належить природі, а є продуктом вільної творчості людей. Друга теза: зло не є абсолютною протилежністю добра, воно лише брак, недостатність добра. Зло є там, де не твориться добро.

Соціально-політична доктрина Августина відображена у його творі „Про град Божий” („De civitate Dei”) Він проголошує думку, що людство складає в історичному процесі два „гради” – світську державу – царство зла (civitas terrena) та християнську церкву – царство боже на землі (civitas Dei). Земне царство створене любов’ю людини до самої себе, а боже царство – любов’ю до Бога.

Дата добавления: 2015-05-07