Основи моделювання поведінки системи

ОУММ. Дайте визначення стереотипу

Механізми розширення UML налічують:

• стереотипи (stereotype) – розширюють словник UML шляхом створення нових сутностей мови на основі існуючих сутностей;

• позначені значення (tagged value) – розширюють властивості основних елементів UML, даючи змогу долучати нову інформацію до специфікації елемента;

• обмеження (constraіnts) – розширюють семантику елементів, даючи змогу створювати нові і скасовувати існуючі правила.

Стереотип – це деякий метаклас, який дає змогу вводити нові сутності. У найпростішому випадку стереотип зображають як назву в типографічних лапках (наприклад, «global»). Для наочності стереотипу можна призначити піктограму (розмістити її праворуч від

назви) чи застосувати новий графічний символ. Усі три підходи проілюстровано на рис. 2.12.

Рис. 2.12. Способи зображення стереотипів

ОМПС. Діаграма прецедентів (Use Case Diagrams)

Діаграма прецедентів – це узагальнене представлення функціонального призначення системи, яке має відповідати на головне питання моделювання: що робить система у зовнішньому світі?

На діаграмі прецедентів застосовують два типи базових сутностей: варіанти використання (прецеденти) і діючі особи (актори), між якими встановлюють такі типи відношень:

− асоціація між актором та прецедентом;

− узагальнення між акторами;

− узагальнення між прецедентами;

− залежності чи асоціації (різних типів) між прецедентами.

Під час задання прецедентів акцентують увагу на поводженні системи стосовно заданого актора. Прецеденти допомагають визначити можливості та межі системи. Нотація для прецеденту досить скромна – це текст (наказова дієслівна форма), який, залежно від

Case-засобу, розташований в овалі або під овалом (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Приклад найпростішої діаграми прецедентів

Прецеденти визначають за специфікацією вимог до системи.

Актором може бути будь-який взаємодіючий із системою зовнішній суб’єкт: фізична особа (наприклад, торговий агент), зовнішня програмна система (скажімо, програма підготовки і роздруку рахунків) чи пристрій (наприклад, датчик температури). Усі процеси взаємодії між діючими суб’єктами і системою розглядають як прецеденти.

Діаграми прецедентів відображають статичні аспекти системи з позиції користувачів. Ця позиція охоплює, здебільшого, поведінку системи, тобто видимі ззовні сервіси, які надає система.

На початкових стадіях моделювання статичних аспектів системи діаграми прецедентів застосовують двома способами:

• для моделювання контексту системи: умовно відмежовують систему і виявляють діючих осіб, що перебувають за цією межею і взаємодіють із системою (діаграми прецедентів потрібні на цьому етапі для ідентифікації акторів і семантики їхніх ролей);

• для моделювання вимог до системи: визначають те, що система повинна робити з позиції зовнішнього користувача, незалежно від того, як вона повинна це робити (діаграми прецедентів потрібні на цьому етапі для ідентифікації бажаної поведінки системи, яка слугує тут “чорною скринькою”).

Будь-яка система містить усередині деякі сутності, водночас інші сутності залишаються за її межами. Наприклад, у системі перевірки кредитних карток (рис. 3.2) наявні рахунки, транзакції і механізми перевірки рахунків. Водночас власники кредитних карток і

торгові підприємства перебувають поза системою. Сутності усередині системи відповідають за реалізацію поведінки, якої очікують сутності, що перебувають зовні. Сутності, що перебувають поза системою і взаємодіють з нею, складають її контекст.

UML дає змогу моделювати контекст за допомогою діаграм прецедентів, у яких увагу акцентують на зовнішніх акторах. Важливо правильно визначити акторів, оскільки це даватиме змогу описати класи сутностей, що взаємодіють із системою. Ще важливіше визначити, хто не є актором, адже при цьому обмежується оточення системи (у ньому залишаються тільки ті елементи, що беруть участь у її роботі).

Наприклад, на рис. 3.2 подано контекст системи, що працює з кредитними картками, де головну увагу приділяють зовнішнім акторам (діаграму сформовано Case-засобом Objecteering).

Рис. 3.2. Моделювання контексту системи

Вимоги до системи можна виразити по-різному, від простого тексту до виразів на формальній мові. Певну частину вимог можна сформулювати за допомогою діаграми прецедентів (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Моделювання вимог до системи

Рис. 3.3 розширює попередню діаграму прецедентів, вводячи додаткові прецеденти, які описують важливі аспекти поведінки системи.

На наступних стадіях моделювання статичних аспектів системи застосовують комбіновані діаграми прецедентів, які об’єднують у собі можливості діаграм прецедентів контексту та вимог до системи.

Дата добавления: 2015-05-07