Вірші на жалосний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного

КАСІЯН САКОВИЧ

Про час для всього – мудрого і злого

ЛАЗАР БАРАНОВИЧ

Лазар Баранович навчався в Київській колегії, згодом працював там ректором. Будував школи, монастирі, заснував друкарню у Новгороді-Сіверському, у Чернігові створив гурток блискучих письменників тієї доби – “Чернігівські Атени (Афіни)”.

Є час для всього, мудрі так казали,

Які на світі добре все пізнали.

Час народитись, смертний час чатує,

Бог забере в нас, Бог нас обдарує,

Час плачу, сміху, час будинки ставить,

Час їх валити, час мовчать, час править,

Час постить, їсти, спати час, кохати,

На все на світі треба час свій мати.

Як тобі, Боже, час ми повергаєм,

Час не марнуєм, а про себе дбаєм.

Час цей на добру вічність зверни, Боже,

Поки нам вічність думку не тривожить.

Касіян Сакович, будучи ректором школи Богоявленського братства в Києві написав “Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного, гетьмана Війська його королівської милості Запорізького” Вірші були присвячені гетьманові, який помер від ран, завданих йому у Хотинській битві. Спершу цей вірш становив декламацію, виголошену 20 учнями (спудеями) Київстької братської школи на похороні.

***

Печалиться даремно усяк чоловік

Що короткий у нього на сьому світі вік.

Багатство, мудрість, слава, сила - все проходить,

Нічого він тривкого в світі не знаходить.

Ми можем се на нашім рицарі пізнати.

Що хоч-не-хоч а світ сей треба покидати.

Чи ж той не мав здоров’я, сили або ж і рошей,

Не був одважний, славний і тілом хороший,

Чи чікарів не мав той на свою хворобу?

На смерть немає ліків треба йти до гробу.

Усі, як тінь, сон, трави зів’януть мають,

У світ приходять голі і голі вмирають.

Мирська усяка похоть зі світом минає,

Хто ж творить волю божу, той вічно триває.

Хай прнклади навчають як жити на світі:

Лакомства стерегтися, злих діл не чинити.

Бо як себе спаскудиш не ввійдеш до неба,

Аж поки не очистиш душу так, як треба

Іоан Сакович

***

Северус-імператор ще за життя казав

Собі труну зробити, і в неї себе клав,

А як лягав у неї, то зразу цілував,

А потім таке слово до неї промовляв:

«О труно, як же маю в тобі я вміститись,

Коли всім, що є в світі, не міг вдовольнитись?

Твої чотири дошки того уміщають,

Кому країн багато себе підкоряють».

Леонтій Валика, бурмистрович київський

* Северус-імператор – римський імператор між 193 і 211рр.

***

Салатин-цар багато країн попідкоряв,

Коли ж він од хвороби тяжкої помирав,

То возному звелів був кошулю носити

По місту Алькаїру” і так голосити:

«Отой цар великий, багато панств маючи,

Сю тільки кошулю одягне, вмираючи!»

В тім гідний приклад, би-сьми се запам’ятали,

Що візьмемо з собою, і на те зважали.

Ієремія Ставровецький

Дата добавления: 2015-05-09