Реформація та Контрреформація в Європі та їхній вплив на культуру українства

Каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів у Львові – шедеври скульптурного різьблення

Каплиця Кампіанів– пов’язується з іменем фундаторів, родини львівських патриціїв XVII ст. До каплиці входиться з північної нави катедрального костелу Вознесіння Діви Марії, до якого вона прибудована. Будівництво датується кінцем XVI – початком XVII ст. (архітектори П. Римлянин та В. Капінос). В 1905-1907 рр. проведено реставрацію (архітектор В. Садловський). Каплиця Кампіанів є однією з кращих у Львові пам’яток архітектури та скульптури пізнього ренесансу.Каплиця – квадратна в плані, мурована з каменю, перекрита склепінням. Її фасад, інтегрований з північною стіною латинської катедри, має рустований цоколь, широкий антаблемент та аттик з овальними медальйонами, поверхня фасадної стіни членована пілястрами. В нішах вміщено рельєфи (XVII ст., скульп. Я. Пфістер). Пластично-декоративне оформлення інтер’єру виконане в кольоровому мармурі (скульптор Г. Горст та ін.). Плафон декорований розписами (художник Строїнський, 1760-і рр.).Каплиця Кампіанів є однією з кращих у Львові пам’яток архітектури та скульптури пізнього ренесансу.

Каплиця Боїмів – видатна пам'ятка львівської архітектури. Побудована у 1609-1611 рр. на кошти львівського патриція, багатого купця Георгія Боїма для його родини. Деякі дослідники архітектором споруди вважають Андрія Бемера, за проектами якого у Львові збудовано кілька споруд. Скульптурний декор каплиці виконаний у 1612-1615 рр. (серед авторів – Г. Шольц, Я. Пфістер).У каплиці Боїмів гармонійно поєднались місцеві традиції дерев'яного з технікою та декором кам'яної ренесансної споруди. Архітектор каплиці обмежився одним куполом, який внизу одержав характерну форму залому, а вгорі ренесансний ліхтарик, що надавав будівлі цілісності. Купол вінчає "Христос скорботний".У зовнішньому вигляді каплиці виділяється фасад, в насиченості і складності оформлення якого про себе заявив новий стиль, що приходив на зміну ренесансу, – бароко. На поч. XVIII ст. у каплиці поховали останніх з роду Боїмів, а в кінці століття їх останки перенесли на новостворене кладовище за межу міста. Каплиця була закрита.Реставрувалася в кінці 1920-х років та у 1960-ті роки. У 1967 р. передана Львівській картинній галереї (нині – Львівська галерея мистецтв) і відтоді працює як її відділ. Музейне призначення – пам'ятка львівської ренесансної архітектури та ранньобарокової пластики

Церковне життя на українських землях зазнавало впливів загальноєвропейських ідей та рухів. Багато європейських країн було охоплено реформаційними ідеями, не оминули вони й Речі Посполитої, у складі якої перебували українські землі. Ви пам’ятаєте, що Реформація – суспільно-політичний рух у християнстві XVI-XVII ст., спрямований проти католицької церкви. Реформаційний рух поклав початок новому напрямові християнського вчення – протестантизму. Протестантська церква оголошувала свою незалежність від влади папи римського. Прихильників нового віровчення більшало й у Речі Посполитій. Щоправда це були переважно шляхетські родини Литви та Польщі. Що ж до українських земель, то тут нечисленні осередки протестантизму почали з’являтися у 30-40 рр. XVI ст. Нове віровчення привертало увагу передусім шляхти й магнатів, які вбачали в протестантських вимогах послаблення влади вищих церковних ієрархів, ліквідацію церковного землеволодіння, контроль мирян над духівництвом, віротерпимість та обмеження королівського всевладдя, близькість до ідеалів шляхетської вольниці. Перехід української шляхти до протестантизму не мав масового характеру. Українські шляхтичі, прагнучи розширення своєї влади, у більшості випадків обирали католицизм. Не знайшли особливої підтримки протестантські церкви й у середовищі міщан. Реформація, що розпочалась в Європі на початку XVI ст., знайшла своє поширення і на теренах Речі Посполитої. Поштовхом до поширення ідей реформації стала секуляризація Тевтонського ордену і введення в Пруссії лютеранства в 1525 р. Пруссія, що була васалом Польщі, стала центром поширення нових ідей у Речі Посполитій.

Європі набуває поширення Контрреформація, ударною силою якої став орден єзуїтів. У 60-х роках єзуїти з'являються в польських землях, а в 70-х роках розпочинають діяльність в Україні, чому сприяла Люблінська унія. У 1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина), а незабаром їхні школи з'явилися у Львові, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгород-Сіверському, Києві.Діяльність єзуїтів в Україні не можна оцінити однозначно. З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки і культури. Серед їх вихованців були такі відомі діячі, як П. Сагайдачний та Б. Хмельницький.З іншого боку, українцям в умовах відсутності власної держави особливого вибору, де навчатись, не було. Платою за навчання нерідко було зречення "батьківської" унії, а відтак, в тих умовах, і національності. Тим паче, що після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.Вплив Реформації на українських землях виявився не стільки в поширенні нових віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви. Такі ідеї, як демократизація церкви, наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на живу українську мову, заснування шкіл, друкарень, знайшли широкий розголос в Україні, особливо в діяльності братств. Православні українці отримали важливі засоби протидії поширенню католицизму на українських землях, пристосовуючи ідеї для власних потреб. Разом з тим боротьба протестантів з католицькою церквою стала зразком для православних в оновленні власної церковної організації. Цей вплив виявився, зокрема, у намаганні братств взяти під контроль діяльність духовенства, а також підготувати власні кадри європейських освічених священно-службовців. Під впливом Реформації національно-визвольний рух в Україні став під гасло боротьби за віру.Важливим здобутком Реформації в Україні став переклад Святого Письма українською мовою. Найвідомішим є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561).

№24 Могилянська доба і Києво-Могилянська академія

Ки́єво-Могиля́нська акаде́мія - стародавній навчальний заклад в Києві, який під такою назвою існував від 1659 до 1817 р. Спадкоємець стародавньої Київської Академії заснованої князем Ярославом Мудрим. Фактично всі сучасні українські ВУЗи в тій чи іншій мірі є духовними спадкоємцями цього закладу через вихованців Академії, які стали засновниками відповідних нових богословських, філософських і наукових шкіл у цих ВУЗах. Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року[5]. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання провадилось латиною.Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито[7]. Натомість у 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов'я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вищого красномовства, медицини, сільської та домашньої економіки.

Дата добавления: 2015-05-09