Форвардний контракт

Операція форвард – це угода, яка засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін продажу під час укладення такого контракту.

Протягом останніх десятиріч одержали розвиток форвардні контракти, предметом яких є фінансові інструменти. Серед форвардних угод фінансового характеру на міжнародних ринках найбільшого поширення набули форвардні контракти за відсотковими (процентними) ставками (FRA) та валютними коштами (FXA). Так, у серпні 1985 р. Асоціація британських банкірів (ВВА) видала правила щодо регулювання угод на міжбанківському ринку (FRABBA terms), якими і дотепер керуються банки при укладанні форвардних контрактів.

Укладення форвардного контракту означає, що одна із сторін (продавець) бере на себе зобов’язання здійснити поставку певної кількості базових інструментів на певну дату, зафіксовану в контракті, але віддалену значним проміжком часу від дати укладення угоди, а інша сторона (покупець) зобов’язується прийняти поставку за обумовленою ціною. Отже, всі умови форвардної угоди визначаються контрагентами в момент її укладання, тобто наперед. Форвардні угоди належать до позабіржових інструментів, адже біржова торгівля неможлива через індивідуальні умови укладання контракту. Форвардні контракти належать до твердих строкових угод, тобто є обов’язковими до виконання обома контрагентами.

Дата, коли сторони підписують форвардний контракт, називається датою угоди. Дата, на яку учасники домовляються здійснити операцію купівлі-продажу базового інструменту, називається датою платежу, або розрахунків. Період між цими датами називають форвардним.

Терміни форвардних угод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців, найбільш поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. На практиці ці періоди позначаються: 1М, 2М, 3М тощо. Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, комерційні банки, крім стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати – «short dates» (до одного місяця) та ламані дати – «broken dates» (понад місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Однак ринок таких дат вважається менш ліквідним, ніж ринок зі стандартизованими термінами, а тому угоди мають разовий характер за домовленістю контрагентів.

Основним призначенням форвардних валютних угод є забезпечення надійного страхування майбутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельними контрактами. Наприклад, металургійне підприємство, експортуючи свою продукцію, розрахунки веде в доларах США, а обладнання та устаткування закуповує (імпортує) за євро. Якщо відомий чіткий графік постачання товарів і надходження платежів, то підприємство може захеджувати свій валютний ризик від зміни курсу американського долара до євро, уклавши угоду про купівлю євро за американські долари в майбутньому, враховуючи дату купівлі обладнання чи устаткування. За таких умов менеджери підприємства мають чітку інформацію щодо майбутніх витрат і можуть формувати відповідну стратегію фінансового менеджменту. Використання форвардних угод дає змогу визначити вартість і ефективність експортних чи імпортних операцій, нейтралізуючи можливі коливання валютних курсів.

Найактивнішими учасниками форвардного ринку є банки, які використовують форвардні контракти для хеджування власного ризику зміни цін на фінансові інструменти, а також пропонують їх як послугу своїм клієнтам. Маючи ширші фінансові можливості щодо залучення та розміщення коштів порівняно з іншими учасниками ринку, банки можуть уникнути реальних втрат за форвардними угодами навіть тоді, коли ринкові ціни складаються не на їх користь. Уклавши два форвардні контракти за протилежними операціями (один – з купівлі, інший – з продажу) одного й того самого виду активів в однаковій кількості, банк має змогу втрати за однією операцією компенсувати доходами за протилежною. Іноді банк відіграє роль посередника, який відшукує сторони з протилежними інтересами і допомагає оформити угоду.

Відсутність організованої торгівлі форвардними контрактами, а отже низька конкуренція на цьому ринку дають змогу банкам диктувати свої умови при укладанні форвардної угоди з клієнтом.

Форвардні контракти можуть укладатися на реальну або умовну суму. У першому разі сторони домовляються про реальну операцію купівлі-продажу. У другому – виплачується лише цінова різниця, що виникла внаслідок розбіжності контрактної та ринкової цін базового активу, а реального обміну валютами, грошовими коштами, цінними паперами не відбувається.

Форвардні контракти мають наступні переваги перед іншими фінансовими інструментами:

- індивідуальний характер укладення контракту дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін;

- за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні);

- для банку перевагою є те, що форвардні операції мають позабіржовий характер, і завдяки цьому він може диктувати свої умови угоди, зокрема встановлювати ціну базового активу.

Головним недоліком форвардних угод є відсутність можливості маневрувати. Умова обов’язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов’язань за ними досить високий.

Форвардні контракти не можна охарактеризувати як загальнодоступні похідні фінансові інструменти, оскільки на форвардному ринку існують істотні обмеження, такі як наявність кредитної лінії, високий рейтинг, постійні фінансові зв’язки з банком і т. ін. Ці умови значно звужують кількість учасників форвардних ринків. Для клієнтів недоліком форвардних угод є також неможливість широкого вибору банку-партнера і, як наслідок, необхідність приймати ті умови, які диктує банк.

Однією з проблем, що постають у зв’язку з форвардними контрактами, є складність у пошуках партнерів, які мають намір зайняти протилежні позиції.

Валютні операції «форвард» мають певні особливості:

- валютний курс фіксується в момент укладання форвардної операції;

- реальна поставка валюти здійснюється, як правило, через обумовлений контрагентами (необов’язково стандартний) проміжок часу;

- під час укладання угоди ніякі авансові платежі не здійснюються;

Ф'ючерс – дериватив, який укладається на організованому ринку, за яким одна сторона зобов'язується у визначений момент у майбутньому продати базовий актив іншій стороні, а інша сторона зобов'язується купити базовий актив за ціною та на інших умовах, визначених сторонами при укладенні договору.

Отже, ф’ючерсні угоди укладаються між двома сторонами, однією з яких завжди є клірингова (розрахункова) палата ф’ючерсної біржі, що виконує роль гаранта здійснення всіх контрактів.

Базовим активом фінансового ф’ючерсного контракту можуть бути такі інструменти: іноземні валюти, депозитні сертифікати, банківські депозити, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов’язання, фондові індекси. Обсяги поставок цих фінансових інструментів стандартні (як лоти), що є особливістю ф’ючерсних контрактів.

Особливостями ринку ф’ючерсних контрактів є:

- високий ступінь стандартизації контрактів;

- можливість за незначних початкових витрат оперувати значними сумами.

Фінансовий зміст хеджування за допомогою ф’ючерсів полягає в тому, що хеджер може перекласти певну частку своїх ризиків на професійних спекулянтів, які забезпечують ліквідність ринку.

Основними учасниками ф’ючерсного ринку є великі фінансові центри та клірингові банки, пенсійні фонди, центральні банки, фінансові організації, які працюють на фондовому ринку, члени й спеціалісти ф’ючерсної біржі, а також дрібні інвестори та приватні особи.

Вперше ф’ючерсні контракти було введено в обіг у США 15 травня 1972 р. на Міжнародному грошовому ринку (ІММ – International Monetary Market) Чиказької комерційної біржі (СМЕ), яка на сьогодні є найбільшим центром торгівлі ф’ючерсними контрактами.

Окрім Чиказької комерційної біржі, торгівлю фінансовими та валютними ф’ючерсами здійснюють Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів і опціонів (LIFFE – London International Financial Futures and Options Exchange), Сінгапурська міжнародна валютна біржа (SIME – Singapore International Monetary Exchange), Чиказька торгова біржа (CBOT – Chicago Board of Trade), Європейська біржа деривативів (EUREX – European Exchange) та інші.

На сьогодні на Лондонській міжнародній біржі фінансових ф’ючерсів і опціонів (LIFFE) укладаються наступні контракти:

- англійський фунт стерлінгів (GBP 25000) за долари США;

У разі необхідності здійснення конверсійної валютної операції на більшу суму купують (або продають) кілька стандартизованих контрактів. Наприклад, при необхідності придбати в майбутньому 1 млн. англійських фунтів стерлінгів укладають угоду на 40 стандартних контрактів (GBP 1000000 = GBP 25000*40).

Відмінною особливістю ф’ючерсних контрактів є перерозподіл ризику, що забезпечує високу ліквідність укладених угод. Крім того, важливе значення має реалізація принципу вільного біржового торгу завдяки тому, що розрахункова палата біржі для кожного учасника ф’ючерсної угоди бере на себе функції третьої сторони, тобто здійснюється додаткове страхування укладеної угоди.

Організація здійснення ф’ючерсної угоди базується на виборі для виконання брокерських функцій певного члена ф’ючерсної біржі, через якого може бути виконана угода.

У цілому, ф’ючерси мають багато спільного з форвардними контрактами, і при хеджуванні ризиків велика частина суб’єктів фінансового ринку віддає перевагу саме останнім. Але, як свідчить аналіз наведених у табл. 1 порівняльних даних, ф’ючерсні угоди теж мають певні переваги, особливо – високу ліквідність, що надає можливість клієнту закрити позицію на строковому ринку будь-коли до моменту виконання угоди.

Таблиця 1 – Порівняльна характеристика ф’ючерсних і форвардних угод

Ф’ючерсні контракти	Операції «форвард»
1. Укладення відбувається тільки на біржах, які у відповідності зі своїми положеннями запроваджують відповідні специфікації	1. Укладаються тільки на міжбанківському ринку
2. На контракти однієї серії або типу встановлюється єдина ціна	2. Ціни можуть визначатися за домовленістю сторін
3. Обсяги одного контракту (лота) стандартизовані відповідно до специфікації	3. Обсяги контракту визначаються за домовленістю сторін
4. Обов’язковою є попередня сплата комісійних брокеру та внесок на депозит початкової маржі (гарантійного депозиту) у фіксованому розмірі за один контракт відповідно до кількості укладених контрактів	4. Ніякі авансові платежі не здійснюються
5. Вибір базового активу фіксований	5. Вибір базового активу довільний (значно ширший)
6. Терміни виконання угод стандартні, а терміни закриття позиції – довільні	6. В основному стандартні терміни (але можуть використовуватися і нестандартні)
7. Гарантія виконання умов угоди завдяки участі розрахункової палати у якості посередника	7. Ризик розподіляється між банками, або між банком і клієнтом

Опціон – це право, але не зобов’язання, купити (у випадку опціону на купівлю) або продати (у випадку опціону на продаж) обумовлений в опціоні об’єкт за встановленою ціною у визначений термін або протягом цього терміну в обмін на сплату премії.

Цю зафіксовану ціну називають ціною реалізації (виконання) опціону, або страйковою ціною (strike price).

Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від його виконання залежно від того, наскільки сприятливими для нього буде співвідношення між поточною та страйковою ціною в момент виконання опціону.

Продавець (емітент) опціону зобов’язаний виконати відповідну операцію за ціною реалізації, встановленою за опціонною угодою, та забезпечити власнику опціону виконання умов угоди у встановлений термін. Якщо угоду здійснено, то вживають терміни «опціон здійснено» або «опціон виконано».

За право, яке продавець опціону надає його власнику, здійснити опціон або відмовитися від його реалізації покупець сплачує певну грошову суму – опціонну премію. Вона визначається як відсоток від суми опціонної угоди або ж як абсолютна сума за одиницю базового активу і сплачується покупцем опціону його продавцю під час укладання угоди незалежно від того, буде чи не буде здійснено контракт.

Вартість опціону є договірною величиною і залежить від багатьох чинників, зокрема:

Залежно від місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові.

Біржові опціони (traded options) продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовими інститутами, що стали невід’ємною складовою фінансового ринку економічно розвинених країн. Найвідоміші з них: Лондонська фондова біржа, Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів і опціонів, Амстердамська біржа (Європейська опціонна біржа), Філадельфійська, Чиказька, Монреальська та інші.

Біржові опціони можуть знаходитися в обігу на вторинному ринку, вільно перепродаватися до завершення опціонного періоду. Ці опціони є стандартизованими за певними видами валют, сумами й термінами виконання.

Стандартна специфікація опціону містить наступні реквізити: найменування базового активу, назву операції (купівля або продаж), суму базового активу, страйкову ціну, дату завершення опціонного періоду (дату експірації опціону), умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період).

Позабіржові опціони (over-the-counter options, ОТС орtions) можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються та купуються покупцем і банком, як правило, за індивідуальною угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. Переважно на ринку позабіржових опціонів банки працюють із транснаціональними корпораціями.

У світовій теорії і практиці використовуються й інші види валютних опціонів (табл. 2).

Класифікаційна ознака	Вид опціону	Характеристика
1. Вид операції	кол	Надає право власнику (покупцю) купити певну суму іноземної валюти.
пут	Надає право власнику (покупцю) продати певну кількість іноземної валюти.
2. Ринкова приналежність	біржовий	Продається, купується та виконується на біржовому ринку.
позабіржовий	Продається, купується та виконується на позабіржовому (міжбанківському) ринку.

Класифікаційна ознака	Вид опціону	Характеристика
3. Момент здійснення	європейський	Здійснення опціону відбувається після вимоги покупця у строго встановлений момент (як правило, в останній день опціонного періоду).
американський	Виконання опціону відбувається будь-коли протягом опціонного періоду відразу ж після першої вимоги покупця до продавця.
із затримкою здійснення	Здійснення опціону відбувається продавцем протягом певного періоду з моменту першої відповідної вимоги покупця.
4. Обмеження прав держателя (покупця)	стандартний	Право покупця здійснити опціон у визначений момент або протягом певного періоду часу існує на протязі усього опціонного періоду.
бермудський	Автоматичне виконання опціону відбувається незалежно від бажання покупця у випадку настання певної події.
бар’єрний ін-опціон	Право покупця здійснити опціон виникає лише після настання обумовленої події.
бар’єрний аут-опціон	Право покупця виконати контракт існує до настання обумовленої події.
5. Метод визначення ціни виконання	стандартний	Ціна реалізації опціону визначається в момент укладення угоди.
азійській	Ціна виконання розраховується в момент здійснення опціону, як середній поточний валютний курс на ринку «спот» за весь опціонний період.
російський	Ціна реалізації визначається як найбільш вигідний валютний курс для власника опціону на ринку «спот» за весь опціонний період.
6. Наявність валютного покриття опціону	покритий	Передбачає наявність необхідної для виконання зобов’язань за опціоном суми базового активу (валюти) у продавця протягом усього опціонного періоду (американський опціон).
непокритий	Не передбачає наявності необхідної суми валюти у продавця опціону протягом дії опціону (європейський опціон).
7. Спосіб маржування	опціон типу «ап-фронт»	Опціонна премія сплачується покупцем в момент укладення угоди.
опціон ф’ючерсного типу	Опціонна премія сплачується в момент виконання (невиконання) контракту.

Класифікаційна ознака	Вид опціону	Характеристика
8. Базовий актив контракту	стандартний	Базовим активом даного опціону є певна валюта, що була визначена в момент укладення угоди.
поставка за вибором	Держатель опціону має право вибору певної валюти з обумовленого в момент укладення угоди переліку валют.
складний опціон	Базовим активом даного опціону є інший опціон.
опціон на ф’ючерс	Базовим активом даного опціону є ф’ючерсний контракт.
свопціон	Базовим активом даного опціону є право на здійснення «свопу».
9. Базовий актив – процентна ставка	СAP	це двостороння угода, яка надає право покупцеві опціону на одержання компенсації в разі перевищення ринкової ставки над попередньо зафіксованим рівнем відсоткової ставки в розрахунку на умовну суму протягом певного періоду в майбутньому.
FLOOR	це угода, яка надає право її покупцеві одержати компенсацію в разі зниження ринкових ставок нижче попередньо зафіксованого рівня в розрахунку на обумовлену суму протягом деякого періоду в майбутньому.
COLLAR	це угода, яка передбачає одночасну купівлю CAP та продаж FLOOR і застосовується для захисту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення за вартістю, нижчою ніж вартість звичайного CAP. Щоб мати захист COLLAR позичальник купує CAP з установленою максимальною межею, що перевищує поточні ставки, та одночасно продає FLOOR з обумовленою нижньою межею, яка звичайно нижча за поточні ставки.

Своп-контракт (від англ. swap – обмін) – це угода між контрагентами про обмін (один або кілька) певної кількості базових інструментів на визначених умовах у майбутньому. Як і більшість інших фінансових деривативів, своп-контракти частіше за все укладаються в розрахунку на умовну суму, що передбачає лише обмін різницями в цінах базових інструментів, а не самими інструментами. Як правило, за умовами угоди проводиться серія зустрічних платежів протягом періоду дії або один обмін у момент відкриття контракту з умовою проведення зворотної операції на час закінчення «свопу». Умовні суми, які обмінюються в «свопі», можуть бути однаковими або змінюватися.

Розрізняють два види своп-контрактів: валютний «своп» і процентний «своп», кожен з яких має на меті хеджування відповідного виду ризику: валютного чи процентного. На практиці валютні та процентні «свопи» часто поєднуються в одній угоді, яка називається комбінованим «свопом».

Процентний своп-контракт – це угода між двома контрагентами про обмін процентними платежами в розрахунку на визначену суму з метою встановлення нижчих витрат запозичення. На практиці прийнято розрізняти два типи відсоткових свопів:

- прості – «свопи», які передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;

- базисні «свопи», в результаті здійснення яких плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

Валютний «своп» – це строкова валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж певної суми валюти на умовах «спот» із одночасним продажем (купівлею) тієї ж суми валюти на певний термін на умовах «форвард», тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Розрізняють класичні операції «своп» та їх різновиди у вигляді форвардних, опціонних, комбінованих «свопів» тощо.

Класичні операції «своп» залежно від послідовності операцій «спот» і «форвард» поділяють на репорт і депорт. Репорт – це продаж валюти на умовах «спот» з одночасною купівлею на умовах «форвард». Депорт – це купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард».

У разі укладення угоди «своп» дата виконання ближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, – датою завершення «свопу».

Залежно від термінів укладення «свопи» поділяють на:

- одноденні «свопи» t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування «завтра», а зворотна – на умовах «спот»;

- тижневі «свопи» s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах «спот», а друга – на умовах тижневого «форварду»;

Валютні угоди «своп» є міжбанківськими операціями і мають багато спільного з операціями «форвард». Але на практиці вони використовуються значно частіше, ніж прості форвардні операції.

Головні цілі використання валютних «свопів»:

- забезпечення фінансування довгострокових зобов’язань в іноземній валюті;

- хеджування довгострокового валютного ризику;

- заміна іноземної валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора;

- забезпечення конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

Останнім часом поняття валютних «свопів» трактується дуже широко, оскільки при укладенні угод більше уваги приділяється не самим валютним курсам, а різниці у відсоткових ставках за валютами. Тому під час здійснення угоди «своп» на практиці найчастіше не постачаються обумовлені суми, а ведеться обмін компенсаційними платежами. Покупець, який купив валюту з вищими відсотковими ставками, сплачує своєму контрагенту компенсацію, що визначається як різниця у відсоткових ставках. Поява нових видів «свопів» і форм розрахунків за ними пов’язана з тим, що валютні «свопи» мають симетричну структуру ризику, тобто за укладення угоди існує однакова ймовірність виникнення збитків чи прибутків, а мета хеджування полягає саме в тому, щоб певним чином розподілити цей ризик між контрагентами.

У порівнянні з іншими деривативами «свопи» мають ряд переваг:

- обидві сторони контракту отримують можливість досягти поставленої мети: хеджування ризику або зниження витрат із залучення коштів;

- вартість «свопів» є нижчою за вартість інших інструментів хеджування, наприклад опціонів, крім того, в разі взаємної домовленості комісійні за угодами «своп» можуть взагалі не стягуватися;

- угоди укладаються на будь-який період і базовий інструмент;

- ринок «свопів» є добре розвинутим, і тому процедура укладання своп-контрактів легко реалізується, умови обговорюються, як правило, по телефону;

- можливість достроково вийти з операції «своп» кількома способами. Для цього укладаються зворотні «свопи», коли новий контракт компенсує дію вже існуючого. Крім того, під час підписання угоди можна обумовити випадки припинення її дії, які дозволяють кожній із сторін за певну плату розірвати контракт;

- зниження ризику за даним видом операцій: у разі невиконання зобов’язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежуються контрактними відсотковими платежами або різницями валютних курсів, а не поверненням основної суми боргу.

Проте своп-контракти мають деякі недоліки і серед них існування кредитного ризику, хоча і невеликого. Якщо угода укладається за умови реального обміну сумами, ризик значно збільшується. Оскільки «свопи» – це довгострокові похідні фінансові інструменти, то рівень ризику протягом дії контракту безперервно змінюється і потребує постійного контролю.

З метою зниження кредитного ризику використовуються гарантії третьої сторони, резервні акредитиви, застава або інші види забезпечення. З цією метою угоди «своп» можуть укладатися за допомогою посередників, котрі діють як клірингова палата і гарантують виконання всіх умов контракту.