УРОК № 25 1 страница

Адвоката;

8) Генерального прокурора України, його заступника.

1. Згідно зі ст. 21 Конституції України всі люди є рівними у своїх правах. Однак у главі 37 КПК встановлені суттєві винятки із загальних правил кримінального провадження щодо певних категорій осіб. У коментованій статті зазначені категорії за особливостями діяльності, виконуваної ними поза межами кримінального провадження, класифікуються на кілька груп: 1) посадові особи виборних державних органів і органів місцевого самоуправління (народні депутати; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; голова Рахункової палати, його перший заступник, заступник, головний контролер та секретар Рахункової палати; депутати місцевих рад); 2) посадові та інші особи судової влади (судді Конституційного Суду України, професійні судді, а також присяжні і народні засідателі на час здійснення ними правосуддя; 3) кандидати у Президенти України; 4) посадові особи правоохоронних органів (генеральний прокурор та його заступник); 5) адвокати.

Під час застосування статей глави 37 слід зважати на те, що особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб встановлені не лише цією главою, а й відповідними статтями інших глав КПК, а також інших законів України ("Про прокуратуру", "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", "Про судоустрій і статус суддів", "Про вибори Президента України", "Про статус народного депутата України" тощо).

2. Кандидати у народні депутати і кандидати у депутати місцевих рад, представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини під категорію осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, не підпадають.

3. Для вирішення питання про застосування норм коментованої глави щодо суб'єктів, зазначених у цій статті, необхідно чітко встановити,

-995

чи перебуває особа, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, у зазначеному правовому статусі.

Так, повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присяги особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата (ч. 1 ст. 2 Закону України від 17 листопада 1992 р. "Про статус народного депутата України").

Однак Конституційний Суд України визначив, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень ч. З ст. 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень. Якщо громадянина обрано народним депутатом України після пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину чи після арешту, подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на притягнення його до кримінальної відповідальності або арешт. Такий підхід забезпечує реалізацію принципу рівності всіх народних депутатів України щодо гарантій депутатської недоторканності (абз. 5 п. 4 Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ч. З ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року № 12-рп/2003 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень чч. 1,3 ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 26, чч. 1, 2, 3 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України" та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення ч. З ст. 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України). Народному депутату гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень (ч. 1 ст. 27 Закону України від 17 листопада 1992 р. "Про статус народного депутата України").

За загальним правилом повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання (ч. 2 ст. 2 Закону України від 17 листопада 1992 р. "Про статус народного депутата України"). Про дострокове припинення повноважень народного депутата України див. ст.ст. 4 і 5 цього Закону.

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (ч. 2 ст. 80 Конституції України). Це означає, що народний депутат України і після припинення депутатських

повноважень не може бути притягнений до юридичної відповідальності за зазначені дії.

4. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень (ч. 2 ст. 7, ч. З ст. 20 Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"). Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України. Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформляються відповідною постановою Верховної Ради України (ч. 5 ст. 9 цього ж Закону). Він призначається строком на п'ять років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України (ст. 5 цього ж Закону).

5. Коментована глава не стосується випадків притягнення до юридичної відповідальності Президента України, оскільки воно здійснюється згідно з процедурою імпічменту, передбаченою ст. 111 Конституції України.

Конституційний Суд України визначив, що під поняттями "право недоторканності людини" та "право недоторканності Президента України" розуміються різні конституційні інститути. Суттєві властивості цього права Президента України надають йому ознак посадово-функціонального імунітету, що зумовлено публічно-правовим статусом Президента України, встановленим виключно Конституцією України. Право недоторканності Президента України не може бути скасоване, призупинене або обмежене шляхом порушення проти нього кримінальної справи і переслідування у порядку кримінального судочинства. Водночас Конституційний Суд України зазначає, що право недоторканності Президента України має обмеження в часі і діє, відповідно до Конституції України, лише на час виконання ним повноважень (п. З Рішення Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 р. № 19-рп/2003 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ч. 1 ст. 105, ч. 1 ст. 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України). Це означає, що Президента України після завершення його повноважень може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, а також вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та здійснено інші заходи, передбачені кримінальним процесуальним законом.

Встановлена Конституцією України процедура імпічменту є єдиним способом притягнення Президента України до конституційної відповідальності і за своєю правовою природою не аналогічна обвинуваченню особи відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України. Тому немає підстав вважати досудовим слідством проведення розслідування тимчасовою слідчою комісією, яка створюється парламентом. У разі порушення кримінальної справи проти глави держави на нього поширювалася б юрисдикція уповноважених органів протягом усього періоду досудового слідства та розгляду справи в судах, що позбавило б його права недоторканності та можливості належним чином виконувати покладені на нього конституційні повноваження (п. 4 Рішення

-997

Конституційного Суду України у справі щодо недоторканності та імпічменту Президента України).

6. Главою 37 КПК врегульовані особливості кримінального провадження, що стосуються здійснення повідомлення про підозру, затримання, обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою і домашнього арешту. Всі інші правила кримінального процесуального закону застосовуються у справах щодо категорії осіб, визначених коментованою статтею, без будь-яких винятків.

Стаття 481. Повідомлення про підозру

1. Письмове повідомлення про підозру здійснюється:

1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові -Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень;

2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Рахункової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контролеру, секретарю Рахункової палати, заступникам Генерального прокурора України - Генеральним прокурором України;

3) судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя - Генеральним прокурором України або його заступником;

4) Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України.

1. У цій статті йдеться про початок кримінального переслідування (вручення повідомлення про підозру) конкретної особи, яка входить до кола осіб, визначених у ст. 480 КПК.

2. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові може бути здійснено відповідно Генеральним прокурором України, заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва або Севастополя у межах його повноважень (ч. 1 ст. 31 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад").

3. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснено Уповноваженому з прав людини лише Генеральним прокурором України (ч. З ст. 20 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"),

4. Повідомлення про підозру повинні вручати лише посадові особи, визначені у коментованій статті. Вручення повідомлення про підозру не тією посадовою особою, яка визначена у коментованій статті, тягне за собою визнання цього акта незаконним. Змінити повідомлення про підозру (ст. 279 КПК) має

право винятково та посадова особа, яка про нього повідомила. Зміна підозри має спричинювати ту ж саму процедуру, що й вручення підозри, якщо нова підозра містить інформацію про вчинення більш тяжкого злочину або суттєво змінюється за фактичними обставинами.

5. Про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, та суддів див. коментар до ст. 154 КПК.

6. Кримінальне обвинувачення визначене Європейським судом з прав людини як офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального злочину (Рішення ЄСПЛ у справі "Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини" (1982 р.). Тому повідомити про підозру народного депутата України, професійного суддю, суддю Конституційного Суду України можна лише після надання згоди на це Верховною Радою України.

‹ Стаття 480. Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадженнявгору

Стаття 482. Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу

1. Затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

2. Притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

3. Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

4. Особливості порядку притягнення народного депутата України до відповідальності визначаються Конституцією України, Законом України "Про статус народного депутата України", Регламентом Верховної Ради України та цим Кодексом.

1. Особливий порядок затримання і обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом стосується лише двох категорій осіб: народних депутатів і суддів. Для затримання і обрання щодо них зазначених запобіжних заходів обов'язково має бути отримана згода Верховної Ради України.

-999

Попереднє отримання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності не надає органам досудового розслідування і прокуророві права затримувати депутата (Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 р. № 12-рп/2003 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень чч. 1, З ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 26, чч. 1, 2, 3 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України" та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення ч. З ст. 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України). Для вжиття заходів, передбачених цією статтею, має бути отримана окрема (додаткова) згода Верховної Ради України.

2. Під заходами, про які йдеться у ч. З коментованої статті, слід розуміти слідчі та інші процесуальні дії слідчого, прокурора, що обмежують права і свободи народного депутата, передбачені законодавством. Надання Верховною Радою України згоди на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності є правовою умовою провадження процесуальних дій, обумовлених ситуацією провадження і необхідних для встановлення обставин, передбачених ст. 91 КПК. Однак слідчий, прокурор під час провадження щодо народного депутата навіть у випадку надання згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності повинні відшукувати інші способи отримання інформації. І лише у разі відсутності таких способів застосовувати ті, якими обмежуються його права і свободи.

3. Після ухвалення обвинувального вироку суд вправі самостійно обрати запобіжний захід щодо засудженого судді або народного депутата, наприклад, з метою забезпечення виконання вироку.

Стаття 517. Охорона державної таємниці під час кримінального провадження

1. Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності.

2. Процесуальні рішення не повинні містити відомостей, що становлять державну таємницю.

3. До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв. Підозрюваний чи обвинувачений бере участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці після роз’яснення йому вимог статті 28 Закону України "Про державну таємницю" та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

4. Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов’язків, передбачених цим Кодексом, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом.

5. Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю.

Захисникам та законним представникам підозрюваного чи обвинуваченого забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю.

Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом. Виписки зберігаються з дотриманням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - у приміщенні суду. Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила, не допускається.

6. Матеріальні носії секретної інформації, які не долучені до матеріалів досудового розслідування, передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового розслідування.

7. Здійснення кримінального провадження, яке містить державну таємницю, не є підставою для обмеження прав його учасників, крім випадків, передбачених законом та обумовлених необхідністю забезпечення охорони державної таємниці.

Стаття 518. Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю

1. Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійснюється посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці. У такому разі на зазначену особу поширюються обов’язки і права, які цим Кодексом передбачено для експертів.

2. Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містять охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються

Стаття 518. Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю

1. Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної

-1045

безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цім інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійсним і ь-ся посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної гаем-ниці. У такому разі на зазначену особу поширюються обов'язки і права, які цим Кодексом передбачено для експертів.

2. Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містить охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.

1. Названі у ч. 1 ст. 518 КПК особливості проведення експертиз з питань державної таємниці у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю, стосуються предмета, об'єктів, суб'єктів та методик проведення таких експертиз. Предметом експертиз з питань державної таємниці є відомості, котрі відносяться чи можуть відноситися до державної таємниці. Об'єктами такої експертизи можуть виступати будь-які матеріальні носії інформації - матеріальні об'єкти, в тому числі фізичні поля, в яких відомості, що становлять або можуть становити державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.

Положення ч. 1 ст. 518 КПК стосовно того, що проведення експертиз з питань державної таємниці покладається на посадових осіб, які виконують функції державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці і що у такому разі на зазначених осіб поширюються обов'язки і права, які КПК передбачено для експертів, полягає в тому, що вони мають усю сукупність прав, обов'язків і несуть встановлену законом кримінальну, адміністративну чи дисциплінарну відповідальність; оскільки державні експерти з питань таємниць не є співробітниками судових експертних установ, то виходячи зі змісту ст. 7 Закону України "Про судову експертизу", вони можуть здійснювати судово-експертну діяльність: на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії, яка видається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) або як громадяни за разовими договорами. Державні експерти з питань таємниць відповідно до Закону України "Про судову експертизу" повинні мати вищу освіту; пройти підготовку в державних спеціалізованих установах і отримати кваліфікацію експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому законом "Про судову експертизу,; бути атестовані відповідно до їх функцій та у порядку, визначеному наказом міністра юстиції України від 9 серпня 2005 р. № 86/5 "Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів".

Частиною 2 ст. 101 КПК встановлено, що у висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідо-мо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання

поклідених на нього обов'язків. При цьому не визначені суб'єкти та процедура попередження. Досі суб'єктами призначення експертиз цього виду були виключно слідчі. Тому оскільки експертиза з питань державної таємниці завжди проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експерта, зобов'язаний вручити йому копію постанови про призначення експертизи; роз'яснити обов'язки, права і відповідальність експерта, встановлені КПК; виконати інші дії, передбачені КПК України.

2. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судову експертизу" методики проведення судових експертиз підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2008 р. № 595 "Про затвердження Порядку атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз". Це стосується й методик проведення експертиз щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації.

Положення ч. 2 ст. 518 КПК стосовно того, що якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, котрі містять охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються, виходячи з буквального тлумачення, не стосуються вступної і заключної частини висновку експерта, однак і в них недоцільно викладати секретну інформацію. Також передбачене ст. 42 КПК право підозрюваного, обвинуваченого брати участь у проведенні процесуальних дій, застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких вони беруть участь, одержувати копії процесуальних документів тощо повинно під час його реалізації забезпечувати виконання загальнодержавних та відомчих нормативних вимог стосовно охорони державної таємниці.

25 семинар

Стаття 532. Набрання судовим рішенням законної сили

1. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

2. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

3. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.

4. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.

5. Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.

1. Виконання вироку суду, ухвали слідчого судді, суду - завершальна стадія судового провадження. Виконати вирок суду або ухвалу слідчого судді, суду означає точно реалізувати приписи, які вирок (ухвала) містить. Звернення та приведення в життя судового рішення про покарання слугує справі захисту прав громадян, суспільства, держави від кримінальних правопорушень, забезпечує потерпілим відшкодування завданої правопорушеннями шкоди. Тяганина ж зі зверненням та приведенням судових рішень до виконання, відступ від закону в процесі їх реалізації можуть звести нанівець, зробити марною велику і важку роботу слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, захисника та інших учасників кримінального провадження, зроблену ними на досудовому розслідуванні і судовому розгляді кримінального провадження.

2. Зміст кримінальної процесуальної стадії виконання судових рішень складають звернення слідчим суддею, судом до виконання ухвали, вироку суду, що набрали законної сили, вирішення судом низки питань під час виконання вироків, зокрема, про відстрочку виконання вироку, про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, про звільнення від покарання через хворобу, про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення, про будь-якого роду сумніви і суперечності, що виникають при виконанні вироку, тощо. В зміст стадії виконання судових рішень входить також розгляд судом питання про зняття судимості, яке постає перед ним після виконання вироку.

3. Звернення судового рішення слідчим суддею, судом до виконання ще не означає його фактичної реалізації, а є лише початковим моментом його виконання (наприклад, при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі,

виправних робіт). Стадія виконання судового рішення може бути тривалою в часі. Вирок, наприклад, буде вважатися виконаним у повному обсязі, коли засуджений відбуде призначене покарання.

Звернення судового рішення до виконання здійснюється шляхом виключно процесуальних дій слідчого судді, суду. У приведенні вироку до виконання, крім слідчого судді, суду, беруть участь й інші органи та установи (наприклад, уповноважені службові особи органів внутрішніх справ, органи кримінально-виконавчої служби), значна частина діяльності яких лежить поза межами кримінального провадження.

4. Набрання судовим рішенням законної сили є обов'язковою умовою його виконання та підставою реалізації всіх сформульованих у ньому рішень.

До набрання вироком суду законної сили він в усіх випадках виконується негайно в частині звільнення підсудного з-під варти у разі: а) виправдання; б) звільнення від відбування покарання; в) засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; г) ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання (ч. 1 ст. 377 КПК).

Момент набрання судовим рішенням законної сили залежить від того, підлягає чи не підлягає це рішення згідно із законом апеляційному або касаційному оскарженню, а якщо підлягає, - від реалізації учасниками кримінального провадження права на подання апеляційної або касаційної скарги.

5. Ухвали слідчого судді, суду першої інстанції набирають законної сили в момент їх оголошення у разі, якщо закон не передбачає їх оскарження в апеляційному порядку або коли в законі прямо зазначено, що ця ухвала оскарженню не підлягає. Наприклад, стосовно ухвали слідчого судді, суду про здійснення приводу особи в законі немає ані вказівки про її негайне виконання, ані вказівки про те, що вона не підлягає оскарженню (ст.ст. 142, 143 КПК), а стосовно ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу прямо вказано, що така ухвала оскарженню не підлягає (ч. 5 ст. 190 КПК). Обидві названі ухвали набирають законної сили в момент їх оголошення.

Дата добавления: 2015-05-10