УРОК № 25 2 страница

6. Для наведених та аналогічних випадків закон і формулює загальне правило - ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення (ч. 5 ст. 532 КПК). З моменту їх проголошення згідно із законом набирають законної сили судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанції, Верховного Суду України (ч. 4 ст. 532 КПК).

7. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, що може бути оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення встановленого законом строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано (ч. 1 ст. 532 КПК). Наприклад, вирок або ухвала суду першої інстанції про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру набирає законної сили через тридцять днів з дня їх проголошення, якщо протягом цього часу на них не було подано апеляційної скарги (п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК).

Оскільки строк подання апеляційної скарги у всіх цих випадках обчислюється днями, у разі, якщо апеляційну скаргу у встановлений законом строк не було подано, вказані судові рішення набирають законної сили о двадцять четвертій годині останнього дня строку її подання (ч. З ст. 115 КПК).

8. Якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, до закінчення апеляційного розгляду відмовилась від неї (ч. 1,2 ст. 403 КПК), судове рішення набирає законної сили з моменту постановления апеляційним судом ухвали про закриття на цій підставі апеляційного провадження.

9. Якщо судове рішення набрало законної сили у зв'язку з закінченням строку на подання апеляції, але цей строк згодом буде поновлено (ст. 117 КПК), вважається, що судове рішення не набрало законної сили (ч. З ст. 532 КПК) і на нього в установленому законом порядку може бути подана апеляційна скарга.

10. Судове рішення набирає законної сили повністю, а не частинами. Тому у випадках, якщо вирок або ухвала суду у груповій справі, якими суд вирішив обвинувачення по суті, оскаржені тільки стосовно деяких підсудних, вони набирають законної сили після проголошення апеляційним (касаційним) судом постановленої ним ухвали одночасно щодо всіх підсудних у цій справі.

Оскарження такого вироку або ухвали тільки в окремій частині також не спричиняє їх вступу в законну силу в окремих частинах.

11. У разі скасування судом апеляційної або касаційної інстанції чи Верховним Судом України вироку або ухвали із призначенням нового розгляду у суді першої, апеляційної чи, відповідно, касаційної інстанції (п. 6 ч. 1 ст. 407, п. 2 ч. 1 ст. 436, ст. 455 КПК), вони не набирають законної сили.

Стаття 534. Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні

1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню.

3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання.

4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

5. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

1. Усі без винятку судові рішення виконуються відповідними органами, установами, юридичними та фізичними особами в порядку, способи і строки, передбачені КПК та іншими законами України, а також іншими нормативними актами, а у деяких випадках і згідно з правилами, встановленими міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Наприклад, виконання ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту згідно з ч. З ст. 181 КПК покладається на орган внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, який здійснює його через своїх працівників в порядку і способи, регламентовані ч. 4 та 5 цієї статті. Або відповідно до Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на кримінально-виконавчу інспекцію як орган цієї служби покладено обов'язок виконувати покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт та здійснювати контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 10), а порядок і умови виконання цього обов'язку визначені Кримінально-виконавчим кодексом України.

Проте закон надає можливість слідчому судді, суду у разі необхідності визначити спосіб, строки і порядок виконання прийнятого ним рішення у самому судовому рішенні. Так, при вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні та його частковому чи повному задоволенні суд вправі визначити спосіб виконання вироку в частині відшкодування (компенсації) завданої цивільному позивачу діянням підсудного шкоди, - у грошовому виразі, в натурі тощо (ст. 129 КПК); при постановленні ухвали про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу слідчий судя, суд вказує дату втрати законної сили ухвалою (а отже, й строк виконання - п. 6 ч. 1 ст. 190 КПК); при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд може покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язок спілкування з тією чи іншою особою лише у визначений судом спосіб (п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК) тощо.

2. Безумовне виконання судового рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, означає, що наведені судові рішення повинні звертатися до виконання і виконуватися без будь-яких обмежень та застережень і в повному обсязі.

3. При ухваленні за результатами судового розгляду виправдувального вироку, після його проголошення, якщо обвинувачений утримується під вартою, він звільняється з-під варти негайно. Розпорядження про це дає головуючий. Воно є для конвою обов'язкове.

Так само і невідкладно звільняється з-під варти обвинувачений при ухваленні судом обвинувального вироку, яким він: 1) звільняється від відбування покарання; 2) засуджений до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; 3) засуджений без призначення покарання.

Обвинувачений негайно в залі судового засідання звільняється з-під варти °ж у разі, якщо при засудженні його до обмеження волі суд, з урахуванням

особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, звільняє його з-під варти, у виняткових випадках, якщо суд з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, при засудженні обвинуваченого до арешту чи позбавлення волі змінює йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою (ст. 377 КПК).

4. Обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, звільняється з-під варти в залі судового засідання при поста-новленні судом ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення його від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 284 КПК, та в порядку, встановленому ст. 288 КПК.

5. Підозрюваний, обвинувачений, якого було затримано з метою приводу для розгляду клопотання про обрання до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 190 КПК); якого було затримано в порядку ст.ст. 207, 208 КПК; до якого попередньо був застосований як запобіжний захід тримання під вартою, до моменту розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою (ст. 199 КПК); незаконно затримана чи утримувана під вартою особа (ст. 202 КПК) звільняється з-під варти в залі судового засідання після проголошення слідчим суддею ухвали: 1) про відмову в застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 196 КПК); 2) про відмову в продовженні строку тримання під вартою (ст. 199 КПК); 3) про застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою (ст. 199 КПК); 4) про зміну тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід (ст. 200 КПК); 5) про звільнення з-під варти особи, позбавленої свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили; 6) не звільненої з-під варти особи, яка внесла в установленному законом порядку заставу (ст. 206 КПК).

6. У разі подання особою апеляційної скарги після закінчення строку апеляційного оскарження і одночасно клопотання про поновлення пропущеного строку з поважних причин суддя-доповідач, визнавши причини пропуску строку поважними і поновивши його, ухвалою про відкриття апеляційного провадження зобов'язаний одночасно вирішити й питання про зупинення виконання оскарженого судового рішення (ст.ст. 117, 398, п. 4 ч. 2 ст. 399 КПК).

7. Виконання судового рішення (вироку або ухвали) зупиняється аналогічно і в інших випадках, прямо передбачених у КПК, наприклад, у випадку подачі касаційної скарги з пропуском із поважних причин строку касаційного оскарження, поновленого ухвалою касаційного суду про відкриття касаційного провадження (ст.ст. 117, 428, п. З ч. З ст. 429 КПК).

8. Щодо процесуальних питань, пов'язаних із виконанням вироку, та порядку їх вирішення, див. коментар до ст.ст. 535, 536, 537, 538, 539, 540 КПК.

9. Вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, закон покладає за загальним правилом на суддю суду першої інстанції одноособово. Порядок вирішення низки цих питань отримав своє власне законодавче урегулювання (ст.ст. 202, 206, 603, 607 КПК тощо).

Стаття 536. Відстрочка виконання вироку

1. Виконання вироку про засудження особи до виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено у разі:

1) тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, - до його видужання;

2) вагітності засудженої або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким;

3) якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї тощо) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

2. Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.

1. Норми коментованої статті встановлюють винятки із загального правила про те, що вирок підлягає негайному виконанню з моменту набрання ним законної сили. Таким винятком є відкладення у випадках, передбачених законом, початку виконання вироку на певний строк.

2. Відстрочка виконання вироку можлива лише після набрання вироком законної сили, оскільки суд апеляційної чи касаційної інстанції може скасувати або змінити вирок.

Закон допускає відстрочку виконання вироку, яким засудженому призначено покарання у вигляді виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі.

Клопотання про відстрочку виконання вироку може заявити засуджений. його захисник, законний представник, прокурор, орган або установа виконання покарань.

3. Рішення про відстрочку виконання вироку може прийняти лише суд, який ухвалив вирок. Питання про відстрочку виконання вироку розглядається судом у порядку, передбаченому для вирішення судом питань, пов'язаних із виконанням вироку (ст. 539 КПК).

4. Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд повинен з'ясувати, чи допускає закон таке рішення щодо цього виду покарання та чи є для цього передбачені законом підстави, а в ухвалі навести мотиви його прийняття та положення закону, якими керувався суд.

5. При вирішенні питання про відстрочку виконання вироку засудженому у зв'язку з тяжкою хворобою суд повинен встановити не лише факт хвороби, а й те, що вона перешкоджає відбуванню покарання. На підтвердження того й іншого має бути наданий висновок спеціальної лікарської комісії.

6. При тяжкій хворобі засудженого відстрочка виконання вироку надається до його одужання. Тому засудженому в усній чи письмовій формі роз'яснюється його обов'язок повідомити суд про своє одужання. За необхідності суд може періодично перевіряти перебіг одужання засудженого через лікувальну установу. Після одужання засудженого вирок підлягає негайному виконанню.

7. Закон передбачає можливість відстрочки виконання вироку у зв'язку з вагітністю засудженої або наявністю у неї малолітньої дитини. Це правило обумовлене турботою як про здоров'я жінки і дитини, яка повинна народитися, так і жінки та малолітньої дитини. Тому виконання вироку можна відстрочити в межах строку, на який із згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трьох років, але якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким.

8. Відстрочка виконання вироку може застосовуватися тільки до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. У разі смерті дитини або після досягнення дитиною віку, до досягнення якого надавалася відстрочка, вирок звертається до негайного виконання.

9. Пункт 3 ч. 1 ст. 536 КПК містить перелік обставин, за наявності яких негайне виконання покарання може потягти за собою особливо тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї. Цей перелік не є вичерпним. Суд може визнати як підставу для відстрочки виконання вироку й інші обставини. Наприклад, у випадку засудження до позбавлення волі батьків, що мають малолітніх дітей, які залишаються без догляду, можлива відстрочка виконання вироку стосовно одного з них.

10. Відстрочка виконання вироку - право, а не обов'язок суду. Вирішую-и це питання, суд, окрім обставин-підстав застосування відстрочки виконання

--.1071

вироку, враховує також тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення даного питання.

11. Закон не допускає відстрочки виконання вироку щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини (крім випадків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 536 КПК), та щодо осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини.

Стаття 537. Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків

Сторінки матеріалу:

· Стаття 537. Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків

· Сторінка 2

· Сторінка 3

1. Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53,частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;

11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

1. До компетенції суду під час виконання вироків належить вирішення досить широкого кола питань. їх вирішення здійснюється наступним чином.

1072.

Стосовно вирішення судом питання про відстрочку виконання вироку див. коментар до ст. 536 КПК.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання має надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК. Коло осіб, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, визначене ч. 1 ст. 81 КК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване лише після фактичного відбуття засудженим строку покарання, передбаченого ч. 2 ст. 81 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до осіб, які відбувають покарання у вигляді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, а до особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, - тільки при відбуванні покарання у вигляді позбавлення волі (ч. 1 ст. 107 КПК). При умовно-достроковому звільненні засуджених від відбування основного покарання, до яких було застосоване додаткове покарання, суд вправі звільнити їх повністю або частково і від додаткового покарання.

Подання про вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована судом щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82 КК) лише після фактичного відбуття засудженим строку призначеного судом покарання, передбаченого ч. 4 ст. 82 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення. При цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині Кримінального кодексу для цього виду покарання, і не може перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком (ч. 1,3 ст. 82 КК). У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК). До осіб, яким покарання замінене більш м яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставах та за умов, передбачених ст. 81 КК (див. п. 2 коментаря ДО ст. 537 КПК).

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

5. Клопотання (подання) про вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

,-. 1073

6. Звільнення від відбування покарання засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, судом можливе лише в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено з роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і досягнення дитиною трирічного віку та за умови, що засуджена має сім'ю або родичів, які дали згоду на спільне з нею проживання, або засуджена має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (ч. 1 і 2 ст. 83 КК). Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням (див. п. 2 коментаря до даної статті КПК) чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком (ч. 4 ст. 83 КК).

7. Клопотання (подання) про вирішення питання про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджена відбуває покарання. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем проживання.

8. Питання про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років може постати перед судом за поданням контролюючого органу (кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання) у випадках: а) неналежної поведінки засудженої у період звільнення від відбування покарання у формі незабезпечення належних умов для виховання дитини, недодержання правил поведінки, які передбачені для засуджених, невиконання чи неналежне виконання законних вимог органів кримінально-виконавчої системи тощо (ч. 4 ст. 83 КК); б) коли засуджена відмовляється від дитини; в) передала її у дитячий будинок; г) зникла з місця проживання; г) ухиляється від виховання дитини; д) ухиляється від догляду за нею; є) систематично (тобто три рази і більше) вчинила правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення.

9. Подання про направлення таких жінок для відбування покарання вноситься до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджена. До подання повинні бути додані матеріали, які підтверджують факти, викладені у поданні, і підлягають перевірці судом у судовому засіданні. При вирішенні питання про направлення звільнених від відбування покарання жінок для відбування покарання з підстав, передбачених ч. 4 ст. 83 КК (див. п. 2 коментаря до цієї статті), суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

10. Згідно з законом (ст. 84 КПК) від покарання через хворобу під час виконання вироків судом звільняються: а) особа, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати значення своїх дій (бездіяльності) або керувати ними; б) особа, яка під

с відбування покарання захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає дбуванню покаранню; в) військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

а) Звільнення від покарання у зв'язку з психічною хворобою є обов'язковим. По суті ж це звільнення від подальшого відбування покарання або заміна судом відповідно до ст.ст. 92-95 КК покарання застосуванням до особи, яка стала неосудною, примусових заходів медичного характеру, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності хворого для себе або інших осіб. В ухвалі мають бути зазначені мотиви прийняття такого рішення і психіатричний заклад, до якого засуджений має бути госпіталізований. З поданням про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, звертається начальник органу або установи виконання покарань. Разом із поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії та особова справа засудженого (ч. 4 ст. 154 КВК).

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК), якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання обвинувального вироку, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховуються в строк покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК).

б) Звільнення від покарання за іншою тяжкою хворобою є факультативним. Суд може звільнити особу від подальшого відбування покарання за іншою тяжкою хворобою, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини кримінальної справи (ч. 2 ст. 84 КК). Подання до суду про звільнення від покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби вносить начальник органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надається висновок спеціальної лікарської комісії та особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання (ч. 5 ст. 154 КВК).

У разі одужання особи, звільненої від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби, вона повинна бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (ч. 4 ст. 84 КК).

Стаття 524. Умови відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

1. Відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду.

1. Статті розділу VII КПК текстуально майже дослівно відтворюють розділ IX (ст.ст. 402^08) ЦПК України. У цьому проявляється загалом позитивна тенденція до уніфікації судових процедур: за загальновизнаною у європейській доктрині концепцією конвергенція (зближення аж до уподібнення) процедурних правил різних видів судочинства певною мірою свідчить про зрілість судової системи та її процесуально-правових регуляторів. Отже, при застосуванні статтей цього розділу доцільно враховувати, mutatis mutandis, відповідну практику, що склалася у цивільному судочинстві.

2. Коментована стаття визначає ключову умову розгляду заяви щодо відновлення втраченого судового провадження: відновлюватися можуть лише втрачені (повністю або частково) матеріали кримінального провадження, що завершилося ухваленням вироку суду. Іншими словами, у цьому порядку не може відновлюватися частина матеріалів провадження, яке ще триває. Так само не підлягають відновленню матеріали провадження, яке закінчилось постановлениям ухвали (ч. 2 ст. 512, ч. 2 ст. 500 КПК).

Дата добавления: 2015-05-10