Список використаної літератури 1 страница

Вступ

План

Вступ………………………………………………………………………………….1

Розділ 1. Загальні відомості про синтаксичну конструкцію Accusatīvus cum infinitīvo……………………………………………………………….………….......4

1.1. Складові компоненти звороту Accusatīvus cum infinitīvo.... ………..4

1.2. Accusatīvus cum infinitīvo в ролі поширеного додатка……………….8

1.3. Accusatīvus cum infinitīvo в ролі поширеного підмета……………….

1.4. Accusatīvus cum infinitīvo у сучасних мовах………………………..11

1.5. Cинтаксична функція звороту у твоpі Саллюстія “Bellum Catilinae”…………………………………………………………………………….13

Розділ 2. Загальні відомості про синтаксичну конструкцію Nominatīvus cum infinitīvo ………………………………………………………………...…………..18

2.1. Складові компоненти звороту Nominatīvus cum infinitīvo…………...18

2.2. Синтаксичні функції Nominatīvus……………………………………...19

2.3. Nominatīvus cum infinitīvo у сучасних мовах……………….…………21

2.4. Cинтаксична функція звороту у твоpі Саллюстія “Bellum Catilinae”…………………………………………………………………………….22

Висновки……………………………………………………………………………24

Список використаної літератури………………………………………………….26

У латинській мові широко поширені дві синтаксичні конструкції accusatīvus cum infinitīvo та nominatīvus cum infinitīvo, іменовані інфінітивними зворотами.

Інфінітивним зворотом називається особлива форма додаткового речення, яка приєднується до головного речення не за допомогою сполучників, а за допомогою зміни форм підмета і присудка. Тому головне і підрядне речення здаються єдиним цілим.

Інфінітивні звороти залежать від присудка головного речення. Цей присудок називають керуючим дієсловом. Керуючі дієслова мають значення: говорити, думати, вважати, хотіти, відчувати і т. д.

Інфінітивна конструкція accusatīvus cum infinitīvo (знахідний відмінок з неозначеною формою дієслова) має у собі складне пряме доповнення, що складається з іменника чи займенника у формі знахідного відмінка та інфінітива дієслова, які співвідносяться між собою як логічний підмет (аccusatīvus) і логічний присудок (Infinitīvus). Accusatīvus cum infinitīvo служить поширеним доповненням до керуючого йому дієслова. Керуюче дієслово до складу звороту не входить.

У ролі керуючих виступають дієслова зі значенням говорити, стверджувати (dicĕre -говорити, narrāre - розповідати, scribĕre - писати, tradĕre - передавати, respondēre - відповідати і т.п.), думати, вважати (putāre - думати, intellegĕre - розуміти, scīre - знати, credĕre - вірити і т.п.), відчувати (sentīre - відчувати, vidēre - бачити, audīre - слухати, чути і т.п.), волевиявлення (velle - хотіти, nolle - не хотіти, cupĕre - бажати, vetāre - забороняти, jubēre - наказувати і т.п.), емоційного стану (gaudēre - радіти, dolēre – засмучуватися, laetāri – веселитися, maerēre – сумувати, тужити і т.п.). Accusatīvus cum infinitīvo вживається також при безособових дієсловах і виразах: constat -відомо; notum est - відомо; visum est - видно, очевидно; fama est – є чутка, говорять; necesse est - необхідно і т.п.

Інфінітивний зворот nominatīvus cum infinitīvo (називний відмінок з неозначеною формою дієслова) має у собі складний підмет, який складається з двох основних членів: іменника чи займенника у формі називного відмінка і дієслова у формі інфінітива, які відповідно є логічним підметом і логічним присудком звороту.

Nominatīvus cum infinitīvo (як і зворот accusatīvus cum infinitīvo) залежить від дієслова, яке називається керуючим. У ролі керуючих виступають дієслова з тими ж значеннями, що й при інфінітивному звороті accusatīvus cum infinitīvo, однак при даному звороті ці дієслова завжди вживаються в пасивному стані. При цьому керуюче дієслово узгоджується в особі, числі і, де потрібно, в роді з логічним підметом звороту.

Актуальність роботи: Актуальність дослідження зворотів accusatīvus cum infinitīvo та nominatīvus cum infinitīvo у творі Саллюстія визначається не тільки незмінним інтересом дослідників до феномену внутрішнього мовлення, а й потребою систематизації його форм у художньому тексті, починаючи з найдавніших творів.

Об’єкт дослідження: синтаксичні конструкції аccusativus cum infinitivo та nominatīvus cum infinitīvo як засіб передання внутрішнього мовлення у творі Саллюстія “Bellum Catilinae”.

Предмет дослідження: структурні особливості інфінітивних конструкцій в латинській мові та засоби їх перекладу з латинської на українську мову у творі Саллюстія “Bellum Catilinae”.

Мета курсової роботи: Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб відповідно до сучасних наукових принципів дати всебічний аналіз структурі латинських інфінітивних зворотів та засобів їх перекладу, дослідити на практичному матеріалі можливості застосування не тільки встановлених правил перекладу, а й інших трансформацій.

Практичне значення: робота може бути використана студентами класичної філології та інших спеціальностей з метою вивчення та збагачення своїх знань про інфінітивні конструкції аccusativus cum infinitivo та nominatīvus cum infinitīvo, зокрема у творі відомого давньоримського історика Саллюстія “Bellum Catilinae”.

Питаннями, пов’язаними з Accusatīvus cum infinitīvo та Nominatīvus cum infinitīvo, займалися такі вчені, як Соболевський С. І., Оленич Р. М., Листвинов та багато інших.

Розділ 1. Загальні відомості про синтаксичну конструкцію Accusatīvus cum infinitīvo

Accusatīvus cum infinitīvo – це синтаксичний зворот, у якому логічний підмет виражений в Acc., а логічний присудок стоїть у формі інфінітива. На українську мову він перекладається підрядним додатковим реченням зі сполучниками що (найчастіше), щоб, як (рідше). При перекладі Accusatīvusперекладається як підмет, а інфінітив як присудок. Наприклад: Video rosam florēre. - Бачу, що троянда цвіте.

1.1. Складові компоненти звороту Accusatīvus cum infinitīvo

Зворот Accusatīvus cum infinitīvo складається із знахідного відмінка іменника або займенника і неозначеної форми дієслова. Наприклад: 1. Audīmus aves cantāre. – Чуємо, що співають птахи. 2. Dico discipulos didicisse. – Кажу, що учні вчились. 3. Intellegimus amīcos epistulas scripsisse. – Розуміємо, що друзі написали листа.

Accusatīvus cum infinitīvo – це синтаксична конструкція, у якій логічний підмет виражений знахідним відмінком, а логічний присудок – неозначеною формою дієслова.

Зворот Accusatīvus cum infinitīvo перекладається рідною мовою підрядним додатковим реченням зі сполучником “що” (іноді “щоб”, “як”). При перекладі латинський акузатив стає підметом, а інфінітив – присудком підрядного речення.

Infinitīvus praesentis (florēre, cantāre) у звороті Accusatīvus cum infinitīvo перекладається теперішнім часом і вказує на одночасну дію, іnfinitīvus perfecti (didicisse, scripsisse) - минулим часом доконаного або недоконаного виду і вказує на попередню дію звороту і речення.

Infinitīvus praesentis actīvi утворюється шляхом додавання до інфектної основи дієслів І, ІІ, ІV дієвідмін -re, а у ІІІ дієвідміні -ere – для активного стану, а для пасивного – у І, ІІ, ІV дієвідмінах додається -ri, y III – -і.

Infinitīvus perfecti actīvi утворюється шляхом додавання до перфектної основи суфікса -isse, а пасивний інфінітив утворюється з participium perfecti passīvi і допоміжного дієслова esse.

Infinitīvus futūri actīvi складається з participium futūri actīvi та допоміжного дієслова essе. Infinitīvus futūri passīvi – це за формою супін на -um відповідного дієслова і форма -iri (інфінітив теперішнього часу пасивного стану від дієслова ire).

У звороті Accusatīvus cum infinitīvo вживаються всі часи і стани інфінітива. Наприклад: 1. Dico (dixi, dicam) discipulum librum legĕre. - Я кажу (сказав, скажу), що учень читає (прочитав) книжку. 2. Dico (dixi, dicam) discipulum librum lectūrum esse. – Я кажу (сказав, скажу), що учень прочитає (буде читати) книжку. 3. Caesar pontem rescindi iussit. – Цезар наказав, щоб міст був знищений (знищити міст). 4. Graeci corpora iuventūtis firmāta esse labōre voluērunt. - Греки хотіли, щоб організми молоді зміцнювались працею. 5. Dux sperābat hostem victum iri. – Полководець сподівався, що ворог буде переможний.

Infinitīvus praesentis вказує на дію одночасну, іnfinitīvus perfecti – на попередню, іnfinitīvus futūri – на майбутню щодо дії, вираженої присудком.

Іменна частина складеного присудка ставиться в Acc. та узгоджується з логічним підметом - аccusativus в роді, числі і відмінку.

Якщо підмет головного речення і логічний підмет звороту один і той же і стосується третьої особи (однини або множини), то у звороті він виражається акузативом зворотного займенника sui (se). Наприклад: 1. Socrates dicēbat se nihil scire. – Сократ говорив, що він (= Сократ) нічого не знає. 2. Hostes sperābant se victūros esse. – Вороги сподівались, що вони (= вороги) переможуть.

У реченні при одному інфінітиві може стояти два акузативи: один з них accusatīvus логічного підмета, другий – прямого додатка.

Аccusatīvus cum infinitīvo – прямий додаток до дієслів – вживається не довільно, а після певних груп дієслів в активному стані, а саме: після дієслів, які виражають сприймання, відчуття, мислення, бажання, душевні переживання тощо. Найбільш поширена група дієслів, після якої ставиться accusatīvus cum infinitīvo, це дієслова, які означають процес мовлення в прямому і переносному значенні. Цю групу прийнято називати verba dicendi (дієслова, які виражають процес мовлення). До них належать: dicĕre, aio – говорити, narrāre – розповідати, declarāre – заявляти, nuntiāre – повідомляти, negāre – заперечувати, affirmāre – твердити, tradĕre – передавати, розповідати, docēre – вчити, пояснювати, monēre – нагадувати, respondēre – відповідати, promittĕre; pollicēri – обіцяти, persuadēre – переконувати та ін. Наприклад: 1. Narrant vos diligenter discere. – Розповідають, що ви старанно вчитесь. 2. Discunt te bonum amīcum fuisse. – Кажуть, що ти був добрим другом. 3. Filia nuntiat patrem domi non esse. – Дочка повідомляє, що батька нема вдома.

Аccusatīvus cum infinitīvo вживається після великої групи дієслів verba putandi (дієслова, які виражають мислення): putāre, iudicāre, censēre – думати, сredĕre – вірити, scīre – знати, sperāre – сподіватися, intellegĕre – розуміти та ін.

Зворот аccusatīvus cum infinitīvo вживається після verba sentiendi (дієслова, які виражають відчуття, сприймання): sentīre – відчувати, audīre - слухати, vidēre - бачити, animadvertĕre - помічати, opināri, arbitrāri, putāre, existimāre, censēre - думати, credĕre - вірити, sperāre – надіятися та ін. Наприклад: 1. Galli Mercurium ad mercatūras habēre vim maximam iudicant. – Галли вважають, що Меркурій має дуже великий вплив на торгівлю. 2. Segestāni putābant cognatiōne se cum populo Romāno coniunctos esse. – Сегести думали, що вони з’єднані спорідненістю з римським народом. 3. Catilīna sperābat se consulem creātum iri. – Катіліна сподівався, що він буде обраний консулом. 4. Legāti credēbant post diem tertium Caesarem se reversūros esse. – Посли вірили, що через три дні вони повернуться до Цезаря. 5. Senex audiēbat aves cantavisse in silvis. – Старець чув, що в лісах співали птахи.

Конструкція аccusatīvus cum infinitīvo вживається також після таких груп дієслів, як: verba affectиum (дієслова, що виражають душевні переживання): gaudēre, laetāre - радіти, веселитись, dolēre - страждати, indignāri – обурюватись, graviter, aegre, moleste fero – мені неприємно, mirāri – дивуватися, queri – нарікати, жалітися, gloriāri – вихвалятися та ін.

verba voluntātis (дієслова, які виражають волю, бажання): velle - хотіти, nolle – не хотіти, malle – воліти, надавати перевагу, cupĕre – прагнути та ін.

verba iubendi et postulandi (дієслова, які виражають наказ, заборону): iubēre - наказувати, vetāre - забороняти, prohibēre -заперечувати, sinĕre – дозволяти та ін.

verba impersonalia (безособові дієслова та звороти): constat, patet, certum est, apertum est, notum est, perspicuum est - відомо, me fallit – мені невідомо, appāret -ясно, oportet – слід, годиться, necesse est – необхідно, fama est – є чутка та ін.

Наприклад: 1. Gaudeo tibi iucundas esse meas litteras. – Радію, що мій лист є для тебе приємним. 2. Belgae Germānos diutius in Gallia versāri nolēbant. – Бельги не хотіли, щоб германці довше перебували у Галлії. 3. Cupio te ad me venīre. – Прагну, щоб ти приїхав до мене. 4. Augustus carmina Vergilii cremāri contra testamentum eius vetuit. – Август заборонив спалювати вірші (= щоб спалювали вірші) Вергілія всупереч його заповіту. 5.Сonstat Cicerōnem a militibus Antonii interfectum esse. – Відомо, що Ціцерон був вбитий воїнами Антонія. 6. Fama erat Homerum caecum fuisse. – Була чутка, що Гомер був сліпим.

Зворот аccusatīvus cum infinitīvo перекладається на українську мову підрядним додатковим реченням, але слід підкреслити, що після безособових дієслів – підрядним підметовим реченням з такими ж сполучниками – “що”(частіше), “щоб”, “як” (рідше).

1.2. Accusatīvus cum infinitīvo в ролі поширеного додатка

а) Знахідний відмінок при перехідних дієсловах

Основною функцією Acc. є вираження прямого додатка. Accusatīvus прямого додатка вживається при перехідних дієсловах для позначення предмета, на який безпосередньо переходить дія дієслова. Прямий додаток виражається знахідним відмінком, в той час як в українській мові в цьому випадку зазвичай вживається родовий відмінок: scripsi epistulam – я написав листа; non scripsi epistulam – я не написав листа.

Не всі латинські перехідні дієслова відповідають українським перехідним дієсловам. Наприклад, adiuvo - перехідне, а відповідне йому українське –допомагаю (+ Дав. в.) є неперехідним; persuadeo (+ Дав. в.) – неперехідне дієслово, а відповідне йому українське -переконую- - перехідне дієслово. Наприклад, 1. Fortes fortuna adiuvat. – Хоробрим допомагає доля. (Теренцій) 2. Nemo mortem effugĕre potest. – Ніхто не може уникнути смерті. (Ціцерон)

Деякі з таких дієслів можуть з’єднуватися і з іншими відмінками у різних значеннях: сonsŭlo aliquem – питаю поради у кого-небудь, сonsŭlo alicui – турбуюся про кого-небудь.

б) Знахідний відмінок при дієсловах, складених з прийменниками

Багато неперехідних дієслів, утворюючись за допомогою прийменників circum (кругом), praeter (повз), trans (через) стають перехідними і керують Acc. Наприклад: 1. Circum stāre urbem. – Стояти кругом міста. 2. Praeter vehĭ hortos. – Їхати повз сади. 3. Trans īre flumen. – Переходити річку (= Йти через річку).

Деякі неперехідні дієслова, утворені за допомогою прийменників, особливо ad (до), per (через), in (в), sub (під), вживаються з перехідною конструкцією зазвичай в переносному значенні, а у власному значенні вживаються в конструкції з прийменником: аdīre amīcum (звертатися до друга), adīre ad urbem (підходити до міста).

При перехідних дієсловах, складених з такими прийменниками (traiicio < trans + iacio (переправляю), traduco < trans + duco (переводжу)), можуть бути два акузативи, з яких один залежить від основи дієслова, а інший – від прийменника. Наприклад, Agesilāus Hellespontum copias traiecit. – Агеселай переправив військо через Гелеспонт.

в) Знахідний відмінок при дієсловах, які означають переживання і відчуття

Перехідними в латинській мові, напротивагу до української, є багато дієслів, які означають переживання і відчуття:

1. doleo, ēre, lugeo, ēre, maereo, ēre – сумувати, страждати

2. lacrimo, āre, fleo, ēre, lamentor, āri – плакати, оплакувати

3. queror, ēri, conqueror, ĕri – скаржитися

4. miseror, āri, commiseror, āri – жаліти

5. rideo, ēre, irrideo, ēre – насміхатися, осміювати

6. oleo, ēre, redoleo, ēre – пахнути

7. sapio, ĕre, residеo, ēre – мати смак

8. sitio, īre – відчувати спрагу

9. esurio, īre – відчувати голод

Наприклад: 1. Quis non doluit rei publicae casum? – Хто не сумував з приводу нещастя держави? 2. Nihil tam irridet Epicurus, quam praedictionem rerum futurārum. – Ні над чим Епікур так не насміхається, як над передбаченням майбутнього.

г) Внутрішній додаток

В латинській мові, подібно як і в українській, при деяких дієсловах прямий додаток може виражати поняття, властиві дієслову (внутрішній додаток). Внутрішній додаток часто вживається в релігійних і юридичних текстах, народній мові. В стилістиці така синтаксична конструкція називається етимологічною фігурою (figura etymologica), якщо додаток або етимологічно, або в значеннєвому відношенні близький до керуючого дієслова. Наприклад: vitam vivĕre – прожити життя; ius iurāndum – поклястися клятвою; carmina canĕre – співати пісні; bella pugnāre – вести війни.

д) Знахідний відмінок особи при безособових дієсловах та при дієсловах, які вживаються лише в 3 особі однини, або мають у цій формі спеціальне значення.

Знахідним відмінком особи керують такі безособові дієслова: piget, ēre, uit (pigĭtum est) – мені прикро, pudet, ēre, uit (pudĭtum est) – мені соромно, poenitet, ēre, uit – я розкаююся, taedet, ēre, uit – мені набридло, miseret, ēre – мені жаль. Конструкція групи цих дієслів - me piget + alicuus rei (мені прикро за що-небудь); особа, яка отримує відчуття, ставиться в Accusatīvus (укр. Дав. в.), а те, що викликає відчуття – в Р. в. або в неозначеній формі дієслова. Наприклад: 1. Me non solum piget stultitiae meae, verum etiam pudet. – Мені не лише прикро за свою дурість, але й соромно. 2. Me erroris mei poenitet. – Я розкаююсь за свої помилки. 3. Me pudebat in eam urbem redīre. – Мені було соромно повертатися у це місто.

е) Знахідним відмінком особи також керують дієслова, які вживаються лише в 3 особі однини або мають у цій формі спеціальне значення: decet – мені личить, годиться, dedecet - мені не личить, не годиться, fallit, fugit, praeterit – від мене вислизає, залишається невідомим, iuvat – мені приємно, я радий. Конструкція групи цих дієслів така: aliquid (або infinitivus) me decet – що-небудь мені личить, годиться. Наприклад: 1. Oratōrem ircesci minime decet. – Оратору менше всього личить сердитися. 2. Aliud alios decet. – Одному личить одне, а іншому інше.

1.3. Accusatīvus cum infinitīvo в ролі поширеного підмета

Аccusatīvus cum infinitīvo в ролі поширеного підмета вживається після безособових дієслів і зворотів зі значенням „говорити”, „відчувати”: constat, notum est – відомо, me fallit – мені невідомо, interest – важливо, fama est – існує чутка, oportet – треба, appāret, patet, certum est, apertum est, perspicuum est – очевидно, placet – подобається, decet – годиться, praestat – краще, necesse est – необхідно, proverbium est – існує прислів’я. Наприклад:

1. Сonstat Cicerōnem a militibus Antonii interfectum esse. – Відомо, що Ціцерон був вбитий воїнами Антонія.

2. Fama erat Homerum caecum fuisse. – Була чутка, що Гомер був сліпим.

3. Vetus proverbium est gladiatorem in arena consilium capere. – Існує старе прислів’я, що гладіатор приймає рішення на арені.

4. Hoc quidem appāret, nos ad agendum esse natos. (Cic. Fam. 5, 58) – Це очевидно, що ми народжені для діяльності.

5. Apertum est, sibi quemque natura esse carum. (Cic. Fam. 5, 34) – Очевидно, що за природою кожен собі дорогий.

6. Est perspicuum, fierі omnia illa propter argentum. (Cic. Verr. 4, 40) - Очевидно, що все це робиться через гроші.

1.4. Accusatīvus cum infinitīvo у сучасних мовах

В англійській мові подібними до конструкції аccusatīvus cum infinitīvo є конструкція Complex Object (The Objective Infinitive Construction) - складний додаток та зворот Have (get) something done.. Complex Object виражається іменником у називному відмінку (the child, the boy, the students) або займенником в об'єктному відмінку (me, him, her, them, you, us) і дієслівної частини, яка виражається інфінітивом.

I want her (him, you, them) to help me. - Я хочу, щоб він (вона, ви, вони) допомогли мені.

Mother expected her daughter to be at home. - Мати сподівалася, що її дочка є вдома.

Як правило, інфінітив у функції складного додатка, як і знахідний відмінок з неозначеною формою дієслова, перекладається на українську мову підрядним реченням зі сполучниками що, щоб.

Конструкція Have (get) something done - це пасивна конструкція.Вонавживається, коли ми хочемо сказати, що щось було зроблено за нас, ми не робили цього самі. Тобто, вона описує ситуації, коли ми хочемо, щоб хтось інший (наприклад, майстер) зробив щось для нас.

I must have /get my hair cut. - Мені потрібно постригтися (= щоб перукар мене постриг).

We're having the house painted. - Ми фарбуємо будинок (= ми найняли малярів і вони фарбують).

Сполучники у такій конструкції вживаються ті самі, що й у nominatīvus cum infinitīvo та аccusatīvus cum infinitīvo - що, щоб.

В українській мові конструкція аccusativus cum infinitivo відповідає підрядному додатковому реченню зі сполучниками що, щоб.

У сучасній німецькій мові теж поширена конструкція accusativus cum infinitivo, яка була запозичена перекладачами з латинської мови. Предикатом речення в цій конструкції виступають дієслова відчуття (sehen, hören, fühlen) або директивні дієсліва (lassen, heißen). У лінгвістиці панує думка, що джерелом виникнення відмінкових інфінітивних конструкцій слугують спонукальні речення з дієсловами, які можуть керувати знахідним і називним відмінками.

1.5. Cинтаксична функція звороту у твоpі Саллюстія “Bellum Catilinae”

Гай Саллюстій Крісп (Gaius Sallustius Crispus) - давньоримський історик, основоположник римської історіографії. Він першим став вводити в історичні твори розгорнуті промови головних героїв, покликані краще відтінити їхній характер. Народився він у Сабінськіому місті Амітерно 1 жовтня 86 до н.е.; походив з плебейського роду; провів у Римі свою дуже розгульну молодість. Від нього повністю до нас дійшли два невеликих історичних твори: “Про змову Катіліни” (“Bellum Catilinae”) та “Про Югуртинську війну” (“Bellum Jugurthinum”); від найголовнішої ж історичної праці Саллюстія, "Historiarum libri quinque", яка обіймає опис дванадцяти років сучасних автору подій, від 78 до 66 рр.до н. е., залишилося лише кілька уривків. Історичні твори Саллюстія носять зовсім інший характер, ніж твори його сучасника Цезаря.

Саллюстій прагне головним чином не до передачі фактів і подій в повному і точному вигляді, а до викладу морального сенсу подій і до повчання сучасників і потомків на підставі історичних подій. Він хоче, щоб його розповідь справила гарне враження на читача, і згідно з цим завданням звертає особливу увагу на зображення характерів дійових осіб, їхніх намірів і морального стану суспільства.

У творі Саллюстія “Bellum Catilinae” доволі часто зустрічається синтаксичний зворот accusativus cum infinitivo, який відіграє у ньому досить важливу синтаксичну роль. Наприклад:

1. Omnis homines, qui sese student praestare ceteris animalibus, summa ope niti decet, ne vitam silentio transeant veluti pecora, quae natura prona atque ventri oboedientia finxit. (Sall. B. C. 1, 1) – Годиться, щоб всі люди які прагнуть перевищити себе від інших тварин, боролися з усіх сил, щоб не пройти життя мовчки, неначе худоба, яку створила природа схиленою до землі і покірною до черева.*

Verbum regens у цьому реченні виступає decet; niti – inf. Praes., який вказує на дію одночасну; зворот виступає у функції поширеного підмета.

2. Postea vero quam in Asia Cyrus, in Graecia Lacedaemonii et Athenienses coepere urbis atquenationes subigere,lubidinem dominandi causam belli habere, maxumam gloriam in maxumo imperio putare, tum demum periculo atque negotiis conpertum est in bello plurumumingenium posse. (Sall. B. C. 2, 2) – А згодом насправді, як у Азії Кір, у Греції спартанці і афіняни почали підкоряти міста і народи, а пристрасть панувати вважати причиною війни, найбільшу славу вбачати у найвищій владі, тоді нарешті і стало відомо і в небезпеці, і під час занять, що на війні розум може якнайбільше.

Verbа regentіа виступають coepere і conpertum est; habere, putare, subigere, posse - inf. Praes., які вказують на дію одночасну; зворот розглядається у функції поширеного додатка і у функції поширеного підмета (conpertum est).

____________________________________________________________________* Тут і далі переклад власний.

3. Quod si regum imperatorum animi virtus in pace ita ut in bello valeret, aequa alius atque constantius sese res humanae haberent, neque aliud alio ferri neque mutari ac misceri omnia cerneres. (Sall. B. C. 2, 3) – Якщо б мужність душі царів і полководців мала б силу під час миру, так як і під час війни, то людські відносини велися б рівномірніше і стабільніше, і ти б не помітив ані те, що одне несеться за іншим, ані те, що все змінюється і змішується.

Verbum regens виступає cerneres; ferri, mutari, misceri - inf. Praes., які вказують на дію одночасну; зворот виконує функцію поширеного додатка.

4. Dehinc quia plerique quae delicta reprehenderis, malivolentia et invidia dicta putant, ubi de magna virtute atque gloria bonorum memores, quae sibi quisque facilia factu putat, aequo animo accipit, supra ea veluti ficta pro falsis ducit. (Sall. B. C. 3, 2) – По-друге, так, як більшість вважає, що ті вчинки, які ти засуджуєш, були сказані недоброзичливо і заздрісно, а коли ти згадаєш про велику мужність і славу чесних людей, то кожен сприйме рівнодушно те, що він вважає є легко здійснити, а те, що є вигаданим вище цього, він вважатиме обманом.

Слід зазначити, що у цьому реченні при словах dicta та factu пропущено дієслово esse; verbа regentiа тут виступають putant, putat; dicta (esse), factu (esse) – inf. Perf., які вказують на дію попередню; зворот виступає у функції поширеного додатка.

5. Igitur ubi animus ex multis miseriis atque periculis requievit et mihi reliquam aetatem a re publica procul habendam decrevi, non fuit consilium socordia atque desidia bonum otium conterere, neque vero agrum colundo aut venando, servilibus officiis, intentum aetatem agere; (Sall. B. C. 4, 1) - Отже коли дух заспокоївся після багатьох нещасть і небезпек, я вирішив, що решту життя мені необхідно провести далеко від державної справи, і не було наміру ані витрачати добрий відпочинок в бездіяльності і в безтурботності, ані проводити вік, віддавши себе рабським обов’язкам, обробляючи землю або полюючи;

Verbum regens є decrevi; habendam (Сonjugatio Perifr. Pass.), agere, conterere - inf. Praes., які вказують на дію одночасну; зворот виконує функцію поширеного додатка.

6. Sed a quo incepto studioque me ambitio mala detinuerat, eodem regressus statui res gestas populi Romani carptim, ut quaeque memoria digna videbantur, perscribere, eo magis, quod mihi a spe metu partibus rei publicae animus liber erat. (Sall. B. C. 4, 2) – Але від такого початку і заняття мене утримало погане честолюбство, і, повернувшись назад до того самого, я вирішив, щоб описати подвиги римського народу уривками, як здавалося такі, що є гідними пам’яті, тим більше, що моя душа була вільною від надій, страху і від партій держави.

Verbum regens виступає statui; perscribere - inf. Praes., який вказує на дію одночасну; зворот виступає у функції поширеного додатка.

7. Eas divitias, eam bonam famammagnamque nobilitatem putabant. (Sall. B. C. 7, 6) – Вони вважали, що це є таке багатство, така добра слава і велика знатність.

Дата добавления: 2015-05-10