Принцип систематичності і послідовності

К. Д. Ушинський про значення системи знань. У педагогічній літера­турі принцип системності як окремий не виділяється, а принцип по­слідовності і систематичності пояснюється через системність. При цьо­му автори посилаються на К.Д.Ушинського. На значення системи знань у засвоєнні навчального матеріалу К.Д.Ушинський справді звертав особливу увагу. Він писав: "Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знан­нями. Голова, наповнена уривчастими, незв´язаними знаннями под­ібна на комору, в якій усе без ладу і де сам господар нічого не знайде; голова, де тільки система без знань, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є надписи, а в них порожньо" [31, 22].

Привертає до себе увагу вираз: "Голова, де тільки система без знань". На нашу думку, Костянтин Дмитрович мав на увазі не систему взагалі, а структуру системи, її скелет. Із цих слів видно, що великого значення він надавав не тільки знанням, а їхній організації у цілісність. Для наступного не менш важлива і така його думка: "Справжня педа­гогіка, уникаючи крайнощів, дає учням спочатку матеріал і в міру на­громадження цього матеріалу приводить його у систему" [31, 22]. Цю думку великого педагога ми розуміємо так, що спочатку в учня нако­пичуються знання матеріалу, а потім ці знання організовуються у сис­тему. Можливо саме через таку авторитетну наукову підтримку у про­грамах з багатьох шкільних навчальних предметів після вивчення ве­ликих розділів передбачено уроки узагальнення та систематизації (фізи­ка, хімія, біологія та ін.). Проте, до принципу систематичності і по­слідовності, як ми вважаємо, наведені вище слова прямого відношен­ня не мають.

Про суть принципу систематичності і послідовності. У педа­гогічній літературі звертається увага на те, що зміст принципу систе­матичності і послідовності до цього часу точно не визначений, сама назва принципу формулюється теж по-різному. При цьому відзна­чається, що формулювання систематичних і системних знань — зли­тий процес здійснення однієї і тієї ж логічної операції — системати­зації знань, тобто зведення їх у певну систему. Однак деякі дослідни­ки (П. Ерднієв, Л. Зоріна) розділяють дидактичні поняття системності і систематичності. Зокрема, систематичність — "така якість знань, яка характеризує наявність у свідомості учня змістово-логічних зв´язків між окремими компонентами знань", а системність — "така якість деякої сукупності знань, яка характеризує наявність у свідомості учня структурних зв´язків (зв´язків будови), адекватних зв´язкам між знан­нями всередині наукової теорії" [5]. Не будемо поки що аналізувати суть системності, наприклад, у розумінні Л. Зоріної, а проаналізуємо поняття систематичності.

Звернемося до тлумачних словників. У словнику В. Даля сказано, що систематичне — це "стройное, порядочное, порядливое, последовательное, разумное, правильное, обдуманное, постепенное". Стрункість, порядок, послідовність, розумність і т.д. — все це певною мірою характеризує систему, але ці риси не є атрибутивними характе­ристиками системи. Одне слово, В.Даль у поняття "систематичний" не вкладає поняття "системний", а точніше, тут немає навіть натяку на приналежність до системи, сам термін більше тяжіє до розуміння його як постійний, регулярний, періодичний, послідовний. Отже, принцип систематичності і послідовності у навчанні не передбачає системності. В усякому разі, системність цим принципом не закладена. Дехто з дос­лідників цих проблем вважає, що поняття "системність" за обсягом більше, ніж "систематичність", і тому якість знань "системність" знач­но ширше, ніж як їх систематичності.

Висловимо своє розуміння суті систематичності. "Систематичний" належить як до процесу, так і до змісту. У розумінні процесу цей термін означає регулярний, постійний, тобто такий, який увесь час повто­рюється, причому частота повторення значення не має. Наприклад, учень систематично вчить уроки, це означає, що незалежно від обста­вин він не приходить до школи непідготовленим до уроків. Система­тичність у розумінні змісту означає, що знаннях немає пропусків, немає прогалин. Ми відрізняємо систематизацію від систематичності.

Систематизація — це приведення знань у систему, це психологічна операція, приведення знань у порядок. Проте, систематизація не обо­в´язково приводить до появи системи, це може бути лише процес впо­рядкування, але він може бути ще не закінчений у тому розумінні, що на виході ще не буде сформована система знань. Щодо систематичності, то цей термін лише вказує на те, що немає великого часового проміжку у навчанні та немає прогалин у логічній структурі знань.

Ще Г. Еббінгауз (німецький психолог, 1850-1909) довів, - якщо не буде підкріплення або тривалість між підкріпленнями є великою, то інформація дуже швидко зникає з пам´яті. Крім того, швидкість забу­вання істотно залежить від того, наскільки інформація, що запам´ято­вується, є логічно зв´язною. За відсутності систематичності виникають великі прогалини у логічній структурі знань. Це, на нашу думку, і є пси­хологічною основою розуміння систематичності.

Щодо послідовності, то, очевидно, слід виходити із суті і результа­ту процесу розуміння. Адже розуміння — це порівняння невідомого з відомим, підведення нового поняття під старе, раніше засвоєне, це вста­новлення зв´язку нового зі старим. Пояснювальне нове повинно спи­ратися на раніше засвоєне. Тому, зрозуміло, що спочатку потрібно вив­чати той навчальний матеріал, з яким буде здійснюватися порівняння наступного, тобто нового, і лише потім починати вивчення нового.

Знання - це зв´язки. Тому потрібно йти від простіших зв´язків до складніших. Поповнення знань — це нарощування зв´язків, їхні поглиб­лення і розширення.

Систематичним, регулярним має бути і контроль за навчанням учня, адже тільки такий контроль привчає його працювати щоденно, а не "сезонно", епізодично. Лише за цієї умови в учня виробиться звичка працювати щоденно, систематично, регулярно.

Систематичність і послідовність мають істотне значення і для роз­витку учня. Постійне, регулярне встановлення зв´язку між мовою і мисленням розвиває і мову, і мислення. Тільки тоді, коли учень зможе правильно висловити свою думку словами, він її правильно зрозуміє. Постійне навчання усному висловленню думки розвиває мислення, пам´ять, уяву, тобто розвиває інтелект. Це досягається систематичною, тобто регулярною роботою.

Не менше значення має систематичність і послідовність у вихованні поглядів, переконань, звичок культури поведінки, позитивних людсь­ких якостей. У цьому і полягає суть принципу систематичності і по­слідовності у навчанні та тих вимог, які він ставить до змісту і процесу навчання.

Що означає послідовний? Осмислення послідовності як вимоги, яку ставить принцип систематичності і послідовності до процесу на­вчання, ґрунтується на тому, що засвоєння матеріалу розпочинається із найпростішого, елементарного.

Дуже важливий і наступний момент. Розміщення, структурування змісту навчального предмета не відповідає структурі науки, навчаль­ний предмет не включає усі положення науки, тому логіка навчально­го предмета не тотожна логіці науки. З цього випливає, що на основі принципу науковості і доступності не можна однозначно побудувати структуру навчального предмета. Має бути своєрідне доповнення до принципу науковості і доступності, яке б дало змогу розробити струк­туру навчального предмета. Цю функцію і виконує принцип система­тичності і послідовності.

Підсумок. Вимога систематичності обґрунтовується закономірно­стями пам´яті. При систематичному навчанні немає великих прогалин у засвоєнні логічної структури матеріалу у зв´язку з тим, що регулярно діє підкріплення. Послідовність зумовлена необхідністю забезпечен­ня розуміння, оскільки останнє засноване на порівнянні невідомого з раніше засвоєним, на підведенні складнішого до простішого, елемен­тарного.

Принцип зв´язку теорії з практикою та принцип єдності навчання і самонавчання, виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку

Принцип зв´язку теорії з практикою. Цей принцип, як і всі інші ди­дактичні принципи, визначає цілу низку вимог до змісту, методів, за­собів, організаційних форм навчання і до самого процесу навчання. Розкриємо їхню суть.

Метою пізнання світу є перетворення його відповідно до потреб людини. Це положення є одним з основних у виборі змісту навчан­ня та виборі методів і форм навчання. При вивченні різних пред­метів учителі мають можливість показати, як народжувалися і роз­вивалися науки в силу практичних потреб людини. Розвиток про­дуктивних сил безумовно був і є рушієм наукового прогресу. У свою чергу, нові наукові теорії допомагали і допомагають удосконалюва­ти виробництво, розвивати техніку, технологію, в цілому економіку виробництва.

Водночас, при вивченні низки предметів є можливість показати і такий стан розвитку науки, коли теоретична думка розвивається само­стійно, значно випереджаючи практику. Це особливо стосується фізи­ки, математики, хімії.

В організації навчальної діяльності в одних випадках практика ви­ступає як відправний момент. Цьому сприяє робота в лабораторіях, майстернях, у кабінетах. А в інших - формування в учнів умінь засто­совувати знання на практиці, у виробництві, побуті, розкриття перед учнями тих науково-технічних і виробничих проблем, які є актуальни­ми на найближчі 10—20 років для нашого суспільства та всієї світової громадськості, і можливих шляхів їх вирішення є одним із напрямів забезпечення єдності науки і виробництва. Істинно наукові знання — це такі знання, які допомагають людині успішно взаємодіяти з приро­дою, оволодівати її багатствами, перетворювати її в інтересах людини, вдосконалювати техніку, піднімати культурний, економічний та соц­іальний рівень життя людей.

Одним із шляхів поєднання теорії і практики є політехнічне навчан­ня. Воно передбачає забезпечення учнів знаннями основ сучасного виробництва, основних напрямів науково-технічного прогресу, формування в них умінь застосовувати знання законів науки для вирішен­ня практично важливих завдань, сприяє розвитку конструкторських і винахідницьких здібностей, готує учнів до обрання технічних професій. Таким чином, дія принципу зв´язку теорії з життям і практикою ство­рює умови для отримання істинно наукових знань.

Принцип єдності навчання і самонавчання, виховання і самовихо­вання, розвитку і саморозвитку охоплює такі вимоги:

- Ніякої роботи ніколи не виконувати за учня, якщо він може ви­конати її сам. Ця вимога дуже часто порушується, оскільки вчителеві завжди легше самому щось зробити, довести, обґрунтувати, пояснити, ніж організувати до роботи учнів.

- Учитель повинен оволодіти умінням планувати та організовува­ти самостійну роботу учнів. Зберігаючи логічно-змістовий зв´язок, він повинен чітко виділити, що саме має бути винесене на самостійну роботу(на уроці чи вдома).

- Учитель повинен вчити учнів продуктивній праці, тобто само­стійно визначати цілі діяльності, розробляти способи діяльності, ре­алізовувати ці способи практично, оцінювати ступінь досягнення цілей, вносити корекційні дії, спрямовані на повне досягнення цих цілей.

- Учитель повинен дуже вимогливо ставитися до визначення об­сягу домашніх завдань. Дуже часто можна побачити, що вчитель, вва­жаючи, що його предмет є найголовнішим, і, отже, йому з боку учнів має бути приділено найбільшу увагу, тому, задає такий обсяг домашніх завдань, що навіть добре підготовлений учень не спроможний їх вико­нати, а в учнів слабших при знайомстві з таким домашнім завданням просто опускаються руки.

- Учитель повинен стимулювати пробудження в учнів особистого інтересу до самоаналізу та самопізнання. Ще Г. Сковорода закликав:"Слухай себе", "Пізнай себе", "Поглянь у самого себе". Весь хід на­вчально-виховного процесу повинен підпорядковуватися ідеї само­ вдосконалення і самореалізації особистості кожного учня.

Підсумок. Метою пізнання світу є його перетворення відповідно до потреб людини. Розвиток продуктивних сил був і є рушієм науково­го прогресу. Водночас при вивченні низки предметів є можливість по­казати такий стан розвитку науки, коли теоретична думка у своєму роз­витку випереджає практику, створити добру основу для формування глибокого інтересу до навчання, до свого предмета як запоруки і необ­хідної умови ефективного навчання. В цьому і полягає роль, функція і значення принципу зв´язку навчання з практикою.

У формуванні особистості учня надзвичайно важливого значення самостійних кроків у напрямі саморозвитку, самовдосконалення набуває орієнтація на забезпечення єдності зовнішніх впливів і само­руху, самонавчання, самовиховання.

Дата добавления: 2015-05-10