Читати чи не читати

Ви ніколи не запитували себе, для чого людина читає? Кому в час шаленого розквіту всіляких планшетних комп’ютерів, смартфонів, Smart TV і 3D потрібно йти в книгарню, щоб придбати звичайну друковану книгу? Хіба зображення екрану рідкокристалічного телевізора не видовишніше за сторінку простого офсетного паперу з сіруватими літерами? Відповідь на це питання дуже проста: у людей, які люблять читати, уява малює набагато яскравіші образи, аніж телевізор чи проектор в кінотеатрі.

Книга — це можливість побувати там, куди ти ніколи не зможеш поїхати, перевтілитись в того, ким ніколи не наважишся стати, пережити такі відчуття, з якими, цілком ймовірно, ніколи не зітнешся у реальності. З таким завданням не впорається жодна екранізація, повірте! І, насправді, не важливо що це за книжка: роман про кохання, історична сага чи збірка оповідань (залежно від того, що вам до смаку). Будь-яка книга знайде свого читача, а читач — свою книгу, як і споріднені душі рано чи пізно знаходять один одного на перехресті життів.

Творчість Андрія Даньківа стоїть покищо на старті українського сучасного літературного процесу, але вже те, що він написав, а написав він не мало, знайшло свого читача. І не дивно, адже кожен його твір — це майстерно переплетені і зв'язані у міцний вузол емоції, глибокі роздуми та жива образність. В кожному оповіданні, есе, новелі автор більше акцентує увагу на внутрішньому світі героя, вочевидь, рефлексуючи у той образ самого себе. Події, про які розповідає ця збірка, трішки казкові, трішки містичні, часом трагічні і місцями не відразу зрозумілі читачу, але коли дочитуєш до кінця — залишається приємний післясмак і хочеться читати й читати далі.

Дивна річ, але коротку прозу писати важче, аніж повноцінний роман! Чому? Тому що перед автором постає не просте завдання задати тему і повноцінно розкрити її, познайомити читача з головним героєм, дати можливість зрозуміти його, відчути, перенести на себе, і, само собою, розгорнути сюжет твору і довести до логічної розв'язки, — і все це потрібно вмістити на якихось двох-трьох сторінках! Коротку прозу слід берегти і поважати. Та й любити її простіше, адже оповідання сприймаються легше.

На головне питання читати чи не читати Даньківа я відповім: “Звісно читати!”. Цей текст нагадує мені оголений електричний провід — б'є раптово, сильно, влучно і не дає жодних шансів залишитись баждужим! Прочитане залишає невидимі, але відчутні сліди, тому не звернути належної уваги чи забути ці тексти неможливо. Гарантую — це буде цікаве занурення в загадковий світ творчості Андрія Даньківа!

Поліна Кулакова

Дата добавления: 2015-05-10