Психологічна характеристика дітей з фонетико фонематичним недорозвиненням мовлення акустико фонематичного типу

Психологічна характеристика дітей з ЗНМ кінестетичного типу.

Психологічна характеристика дітей з ЗНМ кінетичного типу.

Психологічна характеристика дітей з ЗНМ акустико гностичного типу.

Порушення фонематичного слуху, яке проявляється порушенням розрізнення звукового складу слів. Тобто втрата вміння розуміти звукову сторону мовлення.
Лексика. В зв'язку з тим, що звуковий склад
Експресивне мовлення. Вербальні парафазії, «словесна окрошка», нестримний потік слів не по темі.
Імпресивне мовлення. Грубо порушується звукова структура. Мовлення оточуючих звучить, як іноземна мова, бо порушується розпізнавання (перцептивний рівень).
Читання. Не можуть ставити правильно наголос; літеральні парафазії; однак читання залишається найбільш збереженим.
Письмо. Страждає списування; письмо порушується в більшому ступені.

Під час вивчення кінетичного праксису дошкільникам пропонувалося діагностичне завдання „ Веселі мавпочки ”, в якому діти, отримавши зоровий зразок, переключалися з одного артикуляційного укладу на інший 2–3 рази підряд (вправи „Годинничок”, „Гойдалка”, „Клоун”).

Досліджуючи кінестетичний праксис, перевірялось, як дитина в ігровому завданні „ Замри ” може утримувати показані вчителем-логопедом артикуляційні уклади, відтворюючи цілісний образ (вправи „Лопаточка”, „Голочка”, „Чашечка”). Слід відмітити, що порушення кінестетичного праксису поєднувалося із недостатньою сформованістю зорово-просторового сприймання і обумовлювалося недорозвитком у дітей уявлень про артикуляцію окремих фонем.

Дошкільникам із акустико-фонематичною дислалією (класифікація Б. М. Гріншпуна) притаманні регресивні та прогресивні асиміляції (від лат. assimilatio – уподібнення) за місцем творення приголосних (переважно передньоязикові: тотик – котик) та за способом їх артикуляції (переважно зімкнені та щілинні: момозиво – морозиво, вавона – ворона). Характерним є те, що асиміляції стосуються всієї групи приголосних (наприклад, оглушення), наявні також утруднення у розрізненні сонорних приголосних [л] – [р]. Незначну кількість склали одзвінчення (бень – пень) – такі вади вимови глухих приголосних, що виражаються у заміні глухих на парні дзвінкі звуки[1]. Порушення такого типу часто зустрічаються у дітей із туговухістю, а тому при підозрі на порушення слуху вчитель-логопед радить батькам звернутися до лікаря-отоларинголога і зробити дитині аудіограму. У дошкільників відмічалися також оглушеннязвуків незалежно від їх позиції в слові (пуйка – булка), а також елізії (ік – сік).

Дата добавления: 2015-05-10