Принцип 1. Поділ праці

Принципи управління

Принципи управління – це базові, фундаментальні ідеї, які витікають із законів управління.

Принципи управління відображають об'єктивну реальність, тобто вони об'єктивні, існують поза свідомістю людини.

Разом з тим, принципи управління суб'єктивні – носіями ідей є люди, тобто ці ідеї належать людині і мають суб'єктивний характер.

Висновок – принципи управління мають подвійний характер: вони одночасно об'єктивні і суб'єктивні.

Принципи управління – це загальні закономірності, що пояснюють зв'язки між різними елементами керуючої системи і керованої системи.

У принципах управління знаходять свій вираз основні правила, що визначають побудову організації, поведінку суб'єкта і об'єкту в процесі управління, доцільний характер взаємостосунків організації з навколишнім середовищем.

Оскільки принципи управління витікають із законів управління, вони є загальними для будь-яких типів організацій.

Ці принципи є критерієм хорошої організації.

Застосування принципів управління на практиці дозволяє значно підвищити ефективність управлінської діяльності.

Принципи управління можна вважати універсальними, але в той же час, застосування цих принципів на практиці повинне носити гнучкий характер, залежати від ситуації. У якій здійснюється управління.

Принципи управління А. Файоля.

Основне значення принципу – всі види діяльності на підприємстві повинні бути такі визначені і згруповані, щоб максимально сприяти досягненню поставлених цілей.

Метою поділу праці є виконання роботи більшої за об'ємом і кращої за якістю, при тих же зусиллях.

Це досягається за рахунок скорочення числа цілей, на які повинні бути спрямовані увага і зусилля.

Цей принцип застосовний для всіх видів праці: управлінської і неуправлінської.

Окремі види управлінської праці можуть відособлятися в самостійні сфери діяльності – групи управлінської праці.

Приклад: проректори в університеті.

Принцип 2. Єдність і взаємозв'язок повноважень і відповідальності.

Повноваження – це обмежене право розпоряджатися ресурсами підприємства для отримання результатів.

Повноваження, передані окремим керівникам, повинні бути достатні для того, щоб забезпечити можливість отримання очікуваних результатів.

Повноваження – це право віддавати накази. Відповідальність – це протилежність повноважень. Відповідальність означає необхідність звітувати про виконану роботу.

Повноваження не можуть надаватися без відповідальності.

Принцип 3. Єдина дисципліна.

Дисципліна – це пошана до угоди між фірмою і працівником. Дисципліна припускає забезпечення покори, старанності, зовнішнього прояву пошани.

Суть дисципліни в менеджменті – не підпорядкування одного працівника іншому, а угода про єдність дій, планів і праці працівників, поєднання їх обопільних інтересів.

Задача керівника – встановити угоди, які зв'язують фірму і працівників, з яких виникає дисципліна.

Дисципліна також припускає справедливе застосування санкцій (покарань), якщо порушена угода між працівником і фірмою.

Принцип 4. Єдиноначальність.

У кожного підлеглого повинен бути тільки один безпосередній начальник, який віддає йому розпорядження, накази. Підлеглий звітує тільки перед цим начальником.

Решта керівників може виступати тільки в ролі радників, консультантів по відношенню до цього підлеглого.

Цей принцип сприяє чіткому розподілу праці на підприємстві, організації розподілу повноважень і відповідальності, підвищенню особистої відповідальності за результати.

У менеджменті цей принцип заснований на дотриманні прав і свобод особи, поєднанні інтересів і справедливої оцінки і розподілі результатів праці.

Принцип 5. Єдність спрямованих дій.

Кожна група, яка хоче досягти однієї мети, повинна бути об'єднана єдиному планом і мати одного керівника.

Цей принцип відноситься понад усе до організації самого підприємства. Всі підрозділи підприємства повинні бути об'єднані планами в рамках єдиної загальної мети.

Дія кожного працівника підприємства повинна сприяти досягненню єдиної мети.

Принцип 6. Поєднання індивідуальних інтересів із загальними.

Інтереси одного працівника або групи працівників не повинні перевищувати інтереси підприємства.

Цей принцип повинен здійснюватися на базі поєднання інтересів і повинні бути взаємовигідні.

Поєднання індивідуальних інтересів із загальними будується, перш за все, на пріоритеті інтересів особи. Від розвитку і задоволення інтересів особи багатішає і держава.

У тоталітарному режимі головне – це повне підпорядкування індивідуальних інтересів загальним.

Принцип 7. Винагорода та стимулювання персоналу.

Для забезпечення відданості та підтримки працівників, вони повинні отримувати справедливу винагороду за свою роботу.

При застосуванні цього принципу вважається, що людину необхідно винагороджувати за її роботу, при цьому оплачувати роботу трохи більше, ніж вона варта, але не менше.

Основний вид винагороди – це оплата праці у вигляді заробітної плати.

Існують різні види оплати праці: погодинна; поштучна; поденна; за кінцевий результат.

Чим більше видів винагород використовує організація, тим краще.

В японських компаніях існує до 55 видів винагород, до яких входять винагороди за попередження кризових ситуацій та проблем, за нові ідеї, вдосконалення в роботі та ін.

Оплата праці складається з трьох показників:

1. Скільки коштує праця людини, на думку самої людини.

2. Скільки коштує праця людини на ринку праці.

3. Скільки може чи хоче платити фірма.

Середня сума цих складових і є, як правило, найбільш об’єктивною величиною оплати праці.

Винагорода та методи оплати праці повинні бути справедливими, задовольняти при цьому працівників організації та організацію.

Дата добавления: 2015-05-10