Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

1. Проблема обмеженості ресурсів і необхідність вибору. Крива виробничих можливостей (КВМ), її функції в мікроекономічному аналізі.

2. Предмет і функції мікроекономіки.

3. Методологічні засади мікроекономіки.

1. Проблема обмеженості ресурсів і необхідність вибору

Людина існує у світі обмежених можливостей.

Не тільки окрема людина, але й все суспільство, існує у світі обмежених можливостей, незважаючи на те, що за віки своєї історії людство суттєво розширило межи цих обмежень. Але й сьогодні обмеженість наявних ресурсів залишається важливою проблемою.

Обмеженість ресурсів має відносний характер. Вона полягає у принциповій неможливості одночасного і певного задоволення всіх потреб. Якби ресурси не були обмежені, не було б необхідності турбуватися про найкраще їх використання.

Зауважимо, що обмежені ресурси називають економічними благами. Але є й вільні блага, що „розподіляються” шляхом простого привласнення, наприклад, атмосферне повітря.

Найближчим наслідком обмеженості ресурсів є конкуренція між альтернативними цілями використання ресурсів, тому що практично усі ресурси можуть бути використані для задоволення самих різноманітних потреб.

Зауважимо, що як перед суспільством, так і перед окремою людиною завжди постає проблема вибору напрямів і засобів використання обмежених ресурсів з різних конкуруючих між собою цілей. Методи вирішення цієї проблеми й становить предмет економічної науки.

У процесі вибору, який нав’язаний обмеженістю наявних ресурсів, люди стикаються з необхідністю вирішення трьох фундаментальних завдань: Що, тобто, які товари чи послуги і в якій кількості виробляти? Як, тобто за допомогою яких обмежених ресурсів й технічних засобів, виробляти необхідні людям блага? Для кого виробляти ці обмежені миттєві блага?

При обговоренні цих та інших, пов’язаних з ними завдань, економісти широко використовують різного роду моделі, що дозволяють у компактній формі отримати певні результати.

Спробуємо за допомогою найпростішої моделі сформулювати основну економічну проблему, „що, як і для кого виробляти?”. Припустімо, що мешканці якоїсь гіпотетичної країни можуть використовувати свої природні й людські ресурси для виробництва засобів виробництва і предметів споживання. Побудуємо графік виробничих можливостей цієї країни (рис.1).

Рис.1 – Графік виробничих можливостей

На осі абсцис будемо відкладати кількість предметів споживання (Х), на осі ординат – кількість засобів виробництва (У). Крива АВСД, що має назву крива виробничих можливостей, характеризує максимально можливі обсяги виробництва засобів виробництва і предметів усіх наявних ресурсів. Це означає, що кожна точка на цій кривій показує певну комбінацію товарів цих двох видів. Наприклад, точка В показує комбінацію Хв одиниць предметів споживання і Ув одиниць засобів виробництва.

Графік кривої виробничих можливостей дозволяє мати більш чітке уявлення про три взаємопов’язані поняття: обмеженість ресурсів, вибір, витрати.

Точка F, що знаходиться у межах виробничих можливостей, показує таку комбінацію засобів виробництва й предметів споживання, яка значно менша за можливий обсяг при ефективному використанні всіх ресурсів. Якщо вибрати цю точку, то матимемо недовикористання ресурсів (наприклад, безробіття) або низьку ефективність використання ресурсів (наприклад, великі витрати, у тому числі й робочого часу).

Точка М характеризує такий випуск продукції, який є недосяжним при повному використанні наявних ресурсів та існуючих технологій.

Таким чином, крива АВСД (межа області виробничих можливостей) характеризує одночасно й можливий, й бажаний обсяг виробництва. Точки на самій кривій АВСД представляють різні можливі сполучення обсягів випуску засобів виробництва і предметів споживання, необхідно вибрати ту комбінацію, що є найбільш ефективною.

Порівняємо точки В і С. Якщо вибрати точку В, то віддаємо перевагу більшому виробництву засобів виробництва (Ув) і меншій кількості предметів споживання (Хв). Якщо вибираємо точку С, отримаємо протилежну ситуацію. При переході від точки В до точки С отримаємо додатково DХ=ОХс-ОХв у одиницях предметів споживання, жертвуючи DУ=ОУс-ОУв одиниць засобів виробництва.

Кількість одного товару, яку необхідно принести в жертву для збільшення виробництва іншого товару на одиницю, називають альтернативними витратами, або витратами втрачених можливостей.

Далі розглянемо форму кривої АВСД. Вона випукла праворуч – догори. Це пов’язано з тим, що одні ресурси можуть більш продуктивно використовуватись при виробництві предметів споживання, інші – засобів виробництва. Рухаючись по межі виробничих можливостей праворуч – донизу і змінюючи таким чином структуру виробництва на користь збільшення випуску предметів споживання, у виробництво залучається все більше малоефективні для виробництва предметів споживання ресурси. Тому кожна додаткова одиниця випуску предметів споживання буде вимагати все більшого скорочення виробництва засобів виробництва. У міру наближення до будь-якої з осей координат нахил кривої (до даної осі) буде зростати, а це призводить до зростання альтернативних витрат.

Чи може суспільство вийти за межі своїх виробничих можливостей? Чи може зсунутися КВМ догори і праворуч? Безумовно, так. Або за рахунок технічних та економічних нововведень, або за рахунок збільшення виробничих ресурсів (відкриття нових природних копалин, включення у виробничу діяльність тих, хто раніше не працював і т.п.). Якщо нові технологічні процеси будуть впроваджуватися одночасно й рівномірно у всіх галузях, то зсув КВМ буде таким, як показано на графіку (рис. 2). Точка М, що знаходилась поза межами першої КВМ, стане тепер досяжною.

Рис. 2 – Рівномірне розширення виробничих можливостей

Якщо нововведення будуть здійснюватися більше в галузях, що виробляють засоби виробництва, збільшення області виробничих можливостей буде зміщено праворуч, що відображає графік на рис. 3.

Рис. 3 – Перекіс у бік виробництва засобів виробництва

Якщо нововведення будуть здійснюватися у галузях, що виробляють предмети споживання, збільшення області виробничих можливостей буде зміщено праворуч донизу, що відображає графік на рис. 4.

Рис. 4 – Перекіс у бік виробництва предметів споживання

За умов обмеженості ресурсів проблема вибору, що є продовженням конкуренції за використання обмежених ресурсів, неподолана, а боротьба з нею є безплідною. Можна примусити конкуренцію прийняти ту чи іншу форму, полегшити чи утруднити здійснення вибору. Завдання полягає не у знищенні конкуренції, а в тому, щоб надати їй цивілізованої форми, примусити її працювати на благо людей.

Таким чином, КВМ дозволяє продемонструвати такі фундаментальні економічні поняття, як обмеженість ресурсів, проблема вибору, альтернативні витрати.

Людство виробило декілька способів упорядкованого розподілу обмежених ресурсів та результатів виробництва між конкуруючими цілями.

2. Предмет і функції мікроекономіки

Мікроекономіка має довгу й складну історію, що бере початок від класичної політекономії (вчення Адама Сміта про „незриму руку ринку”).

Однак становлення мікроекономіки як самостійної науки припадає на останню третину ХІХ ст.

Створення мікроекономіки як науки пов’язують з іменами Леона Вальраса (1834-1910), Карла Менгера (1840-1921), Альфреда Маршалла (1842-1924). Ці вчені-економісти незалежно один від одного й різними шляхами прийшли до створення теорії ринкової рівноваги, яка в подальшому була розвинута видатними економістами Фрідріхом Візером в Австрії, Френсісом Еджуортом й Уільямом Джевонсом в Англії, Вільфредо Парето в Італії, Джоном Кларком і Ірвінгом Фішером в США.

У межах даної теорії була створена струнка система формул, графіків та схем, що описують поведінку споживача, розвиток та співвідношення попиту і пропозиції, ринкову рівновагу та інші економічні процеси.

У центрі уваги мікроекономіки знаходиться окремий економічний суб’єкт з його потребами, уподобаннями, пріоритетами. Окремий економічний суб’єкт – це первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює економічні функції. Це може бути фірма, домашнє господарство, виробник, споживач, власник землі, капіталу, робочої сили.

Зауважимо, що означені економічні суб’єкти різноякісні. Так, фірма одночасно є і виробником, і споживачем, і інвестором, і власником. Тому мікроекономіка розглядає фірму в кожному із її станів окремо.

Предметом мікроекономіки є вивчення поведінки окремого економічного суб’єкта, тобто процесу випрацювання, прийняття та реалізації рішення про те, як діяти в певній економічній ситуації.

Мікроекономіка виконує позитивну й нормативну функції. Позитивна – мікроекономіка вивчає факти, пов’язані з економічною поведінкою окремих економічних суб’єктів, залежності між ними – це описова, пояснювальна функція. У той же час, аналізуючи поведінку економічних суб’єктів, вивчаючи, якими правилами економічний суб’єкт керується при прийнятті рішень, можна передбачити величину попиту, сформувати прогноз на майбутнє. При цьому мікроекономіка виконує нормативну функцію.

Завданням мікроекономіки є формування економічного мислення для ринкових умов.

3. Методологічні засади мікроекономіки

Під методологією розуміється сукупність засобів пізнання, що застосовуються даною наукою. Вони поділяються на загальні й специфічні. У ролі загальних мікроекономіка використовує ті самі, що і макроекономіка, принципи пізнання. (Вони характеризуються в курсі макроекономіки. Див. Макконнелл К., Брю С. Економікс Т.І.). Тому далі звернемось до аналізу специфічних принципів пізнання, що використовуються у мікроекономіці.

Вихідним пунктом мікроекономічних досліджень є економічний суб’єкт, його потреби, які він може задовольнити, споживаючи економічні блага. Очевидно, що першорядне значення в мікроекономічному аналізі має попит як зовнішній прояв потреб. Подальша логіка така: від попиту до виробництва і знову до попиту. (Попит обумовлює необхідність виробничої діяльності, результатом якої є товари та послуги, що цей попит задовольняють. Власники факторів виробництва одержують за них певну плату у формі заробітної плати, прибутку, відсотку, ренти... Одержавши доход в тій чи іншій формі, вони знову з’являються на ринку, але вже як покупці економічних благ).

У мікроекономічному аналізі широко використовуються граничні величини (гранична виручка, граничні витрати, гранична корисність та ін.). Це обумовлено тим, що при дослідженні поведінки окремих економічних суб’єктів застосовується техніка оптимізації, а значить, основні поняття в аналізі мають граничний характер.

Використання граничних величин дає змогу застосовувати математичні методи в мікроекономічному аналізі, а використання математичних величин, їх кількісна визначеність і взаємообумовленість дозволяє поглибити економічні знання.

При вивченні взаємозв’язків економічних суб’єктів одного з одним на мікрорівні широко використовується метод визначення рівноваги.

Одним з найважливіших методологічних посилань мікроекономіки є гіпотеза про раціональну поведінку людей. Раціональна поведінка - це поведінка, спрямована на досягнення максимуму результатів при існуючих обмеженнях. Зрозуміти, що мається на увазі під раціональною поведінкою, допоможуть слова героя повісті Ф.М. Достоєвського " Записки з підпілля": "Із чого взяли ці всі мудреці, що людині треба якогось нормального, якогось доброчесного бажання? З чого це уявили вони, що людині треба неодмінно розсудливо вигідного бажання? Людині треба одного - тільки самостійного бажання, чого б ця самостійність не коштувала і до чого б не призвела?" З цієї точки зору однаково раціональною буде визнана поведінка, наприклад, і запеклого курця, і ненажери, і добропорядної людини, поведінка якої підпорядкована турботі про здоров'я. Економістів цікавить лише те, як люди реалізують свої "самостійні бажання," або суб'єктивно зрозумілі інтереси в світі обмежених можливостей, і що з цього може вийти.

Одним з методів наукового аналізу пізнання є моделювання, що дозволяє досліджувати економічні явища шляхом побудови і вивчення їх умовних образів, моделей. Оскільки через специфіку ринкової економіки експериментальне моделювання (експеримент) неможливе, то використовується теоретичне. Мікроекономічний процес, що вивчається, можна описати словами (словесна модель), виразити математично у вигляді рівняння чи системи рівнянь (математична модель) або намалювати (графічна модель). Можливе одночасне застосування всіх способів. Виділяють також лінійні й нелінійні моделі.

Таблиця 1.

Класифікація мікроекономічних моделей залежно від припущення, на якому ґрунтується модель

Назва моделі	Припущення моделі	Суть моделі
Гранична модель	Нескінченно малі зміни одного змінного фактора впливають на результат діяльності економічного суб’єкта	Дослідження впливу приросту кількості працівників на одну одиницю на обсяг виробництва фірми та доцільність (чи недоцільність) розширення обсягів виробництва
Рівноважна модель	Ринковій системі, як і її складовим, природно властива рівновага	Дослідження відхилення ціни від рівноважного рівня на порушення рівноваги одно товарних чи галузевих ринків
Раціоналістична модель	Усі економічні суб’єкти діють раціонально, тобто так, що вигоди перевищують витрати	Дослідження того, як раціональний суб’єкт, керується власним егоїстичним інтересом, задовольняє потреби суспільства
Оптимістична модель	Економічні суб’єкти є раціональними оптимізаторами	Дослідження поведінки суб’єкта, за якої він досягає найвищого результату при заданих витратах або ж заданого результату при мінімальних витратах ресурсів

Дата добавления: 2015-05-10