Особливості культурного процесу скіфського періоду

Трипільська культура, її особливості

Назву свою Трипільська культура отримала від поселення, відкритого та дослідженого відомим українським археологом В.Хвойкою у 1896 р. біля с. Трипілля на Київщині. Часи існування – ІV – III тис. до н. е. (доба пізнього неоліту). На сьогодні виявлено близько тисячі трипільських поселень. Що показово, усі поселення не мали захисних валів чи інших оборонних споруд. Це свідчить про миролюбивий характер населення і про відсутність ворогів. Доречно пригадати господарство трипільців, яке розвивалось від осілого скотарства і мотичного землеробства із застосуванням тяглової сили тварин і тваринства (розведення худоби), а також пожвавлюється обмін із сусідніми племенами.

Розглядаючи трипільське мистетство, увагу слід зупинити на кераміці (орнаментальний декор із переважанням спіралей), а також на пластичних статуетках (переважно жінок, а також фігурки домашніх тварин, зокрема биків).

Цікавим фактом є розташування трипільських поселень (неподалік від води). Відомі навіть 2– і 3–поверхові житлові споруди. З’ясовано, що стіни жител фарбувалися білою або червоною фарбою. У кожному приміщенні була піч, без димаря. Будівлі мали круглі вікна. Житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася пустою.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що мистецтво Трипілля високим художнім рівнем не поступається мистецтву Сходу чи Середномор’я. Переважно більшість вітчизняних дослідників вважає трипільців безпосередніми пращурами українського народу. На користь цієї гіпотези свідчать наступність в будівництві жител, розписі кераміки, типових формах поховань тощо.

Джерелом наших знань про культуру скіфів є твори античних авторів (Геродота) і археологічні розкопки, адже свого скіфи письма не мали.

За культурно-господарським типом скіфська культура (VII ст. до н.е. – IV ст. до н.е.) належала до кочової (напівкочової) скотарської (розводили коней, рогату худобу). Стаціонарних жител скіфи не мали, жили на візах. Пізніше (п. ІV ст. до н.е.) фіксуються постійні житла – це двокаменні напівземлянки з округлими приміщеннями, де розміщувалося відкрите вогнище та земляні вали по периметру.

Далі слід зупинитися на віруваннях скіфів (політеїзм – віра в багатьох богів). Геродот називає сімох скіфських богів, яких ототожнював із грецькими богами: Табіті (Гестія) – охоронниця вогнища та житла, Папай (Зевс) – та його дружина Алі (Гея) – божества неба і землі, Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Галімасад (Посейдон). Арей – молодший з богів, але в житті Скіфії його культу належала провідна роль (щорічні жертвоприношення на чотирикутних жертовниках, на верхівці був укріплений залізний меч як символ Арея).

Доречною буде згадка про ювелірне мистецтво скіфів, представлене „звіриним стилем”: зображення тварин чи частин тіла (ратиця хижака, око або крило птаха тощо) на кінському спорядженні, головних уборах чи одязі.

Варто пригадати, що до шедеврів світового мистецтва належать:

 золотий гребінь із кургану Солоха (Запорізька обл.);

 кубок із сплаву золота зі сріблом із (кургану Куль-Оба);

 золота пектораль із кургану Товста Могила – нагрудна прикраса ритуального характеру;

 прикрашений фігуркою вепра кинджал;

 викопані з граніту, вапняку, пісковику скульптури воїнів – скіфів, що ставилися на могилах.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що культура скіфських племен є невід'ємною складовою стародавньої культури нашої Батьківщини. До наших днів дійшли шедеври скіфського мистецтва, багато з яких належать до експозиції Національного музею історії України.

Дата добавления: 2015-05-10