Влесова книга», її значення для розвитку культури русичів

Особливості праслов’янської писемності

Черняхівська культура, її місце у культурному надбанні слов’ян

Пам’ятки цієї культури датуються ІІ – ІV ст. н. е. Осередок розташування: трикутник між річками Рось і Дніпро та м. Київ. Характерно, що у цей час збільшується заселеність всієї тогочасної України, тобто у цю добу формується етнічна територія українського народу. Поселення розташовані на відстані.

Усе це характерне для Північної частини України: Київщини, Полісся, Середнього Дніпра, лісової та лісостепової смуги. У степовій зоні частіше зустрічаються городища-бугри, оточені міцними стінами, з глибокими ровами, а на Півдні – поселення міського типу з високими кам’яними вежами.

Дослідження території, охопленої черняхівською культурою, дають підстави стверджувати про її самобутність. Так, багато громад мали свої гончарні промисли й гончарні печі. У суміжних пунктах налічується 20 печей. Річний цикл становив 10 – 12 випалювань при завантаженні 80 одиниць. Не менші обсяги виробництва становили гребінці, скло, намиста та інші речі місцевого виробництва.

Зазначимо ще один факт: коли у всій Європі панувала Римська експансія і було ліквідовано всі місцеві мови (бо мусили поступитися латині), черняхівці зберегли свою мову і культуру.

Це питання довго обговорювалося і сьогодні ще не дістало остаточного вирішення. Але численні пам’ятки, дешифровані пам’ятки писемності повідомляють про виникнення слов’янського письма приблизно у XVII – X ст.. до н.е. Дешифрування тексу Фестського диску, яке виконав Г. Гриневич пропонує таку версію: «Будемо знову жити. Буде служіння Богу… Рисіюнія чарує очі. Нікуди від неї не дінешся, не вилікуєшся…». Цілком вірогідно, що Рисіюнія – одна з праназв України, а рисичі – наші предки.

Важлива пам’ятка слов’янської писемності «Влесова книга», яку написано алфавітом, близьким до кирилиці.

Про поширення писемності серед населення свідчить той факт, що написи зустрічаються на побутових речах: горщиках, глечиках, пряслицях, мечах. Отже, той, хто користувався цими речами, і той, хто їх робив, були письменними. Ця гіпотеза підтверджується реальним історичним свідченням – берестяними грамотами, тексти яких зайвий раз підтверджують поширення писемності серед багатьох верств населення.

Беручи до уваги той факт, що історія нашої Батьківщини не може похвалитися дуже давніми літописами та літературними пам'ятками, донедавна в обігу були здебільшого як єдино достовірні й незаперечні історичні джерела Геродота, Нестора, інші ж обходили мовчанкою. Так, зокрема, відома широкому науковому загалу за кордоном „Влесова книга” була опрацьована славістами Франції, Англії, Німеччини, Канади, США.

Спочатку доречно пригадати, що „Влесову книгу”, а точніше, дощечки, на яких її було написано, знайшов полковник Ізенбек 1919р. В маєтку Задонських Харківської губернії. Він їх показав у Бельгії історику Ю.Миролюбову, коли розмовляли про пошуки сюжету для написання повісті про слов'ян. Миролюбов 14 років присвятив вивченню табличок, переслав їхні копії до музею Російського мистецтва у Сан-Франциско. Секретарем музею на той час був генерал Куренков, який зробив перші публікації 1954р. у газеті „Жар-птица”. Самі ж дощечки після смерті Ізенбека 1941р. зникли в бурях другої світової війни.

Далі необхідно зупинитися на характерних особливостях алфавіту „Влесової книги”. Це не кирилиця і не глаголиця. Професор Парамонов робить спробу ввести новий термін, назвавши цей шрифт влесовицею. Доцільно наголосити, що „Влесова книга” відсуває відому нам історію принаймні на 1500 років углиб.

Окрім історичних хронік, які подано у книзі й досить легко накладаються на історичну канву, у ній закладено цілу низку моральних норм і правил наших пращурів. Ось одне з них: „Потрібно молитися і вмиватися 5 разів на день, щоб у чистому тілі був здоровий дух, і потрібно захищати землю предків, що дивляться на нас з неба”

Ми знаходимо дати, які дають змогу „прив'язатися” до певних історичних подій. У тексті дощечки 1В констатується, що „ми сильні тоді, коли об'єднаємо наші сили”. Заклик до єднання – постійна теза, яка звучить у слов'янських пам'ятках. На дощечці 7Є наводиться цікаве свідчення про племена, які об'єднувавшись, створили першу руську державу – Київську Русь. Йдеться також про племена братів та їхню допомогу, у тому числі збройну, для відсічі поневолювачам.

Цікаво пригадати про дещо інший погляд на вітчизняну історію, зокрема експансію греків північного Причорномор'я, які, почавши з торгівлі, закінчили тим, що „з'явилися з численною озброєною молоддю” (армією) і прогнали геть русичів. Так було окуповано узбережжя Чорного моря. Греки про це також писали, але по іншому. За ними, то були готи, які „чинили нам зло”, гуни, які „хотіли красти нашу худобу і збирати наших людей”, варяги, „яких ніхто не запрошував”.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у дохристиянську добу Україна – Русь мала і міфологію, як у стародавніх Греції та Риму, і релігію, яка відповідала основним постулатам християнства, і своєрідну писемність, і літописні зводи, читаючи які, ми бачимо портрет історика, що розширює нашу інформацію про минувшину.

Отже, „Влесова книга” – оригінальна пам'ятка слов'ян, яка чекає свого дослідника в Україні, там, де її було створено.

Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи

Обробивши теоретичний матеріал, відповісти на контрольні питання, виконати творчу роботу; обробити тести для самоконтролю.

Дата добавления: 2015-05-10