Дження з дизайну

ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ МЕТОД» ПРОВЕДЕННЯ НАУКОВОГО ДОСЛI

З середини XX століття дослідники наукової творчості та проектувальники-практики працюють над створенням узагальнених засад проведення науково обгрунтованого процесу проектування виробів промислового дизайну, з метою забезпечення раціонального співвідношення функціональних та естетичних характеристик таких виробів. Дизайнерів і тих, хто користується їх виробами, цікавить, в першу чергу, функціональна та естетична якість, а не те, як вони були виготовленні: серійно чи індивідуально, традиційними чи новаторськими методами.

Щоб зрозуміти ситуацію, дизайнери користуються науковими техніко-економічними та соціально-психологічними дослідженнями, моделюють за допомогою свого художньо-образного мислення типи можливих споживачів, спостерігають поведінку людей у великих чи малих колективах. Все це необхідно для прогнозування середовища майбутнього, для реального утвердження нових форм та потреб, які оберігають зв'язок з історичними традиціями формування матеріальної культури.

Узагальнюючи досвід окремих досліджень проведених в галузі наукової творчості, та спираючись на деякі евристичні методи наукових досліджень, відомі вчені-дослідники - англійці Дж.К. Джонс, Е. Метчетт та А. Бріггс, американці Р.Манн, К.Александер, росіянин С. Чермаєв та інш. - розробили окремі теоретичні принципи та сформулювали деякі практичні засади для створення «фундаментального методу» проведення наукових досліджень з дизайну. Проте, працювали вони окремо, незалежно один від одного, і крім того, не співузгоджували результати своєї роботи. Таким чином, на сьогодні не існує єдиної методики наукової творчості, і не проводилось жодних експериментальних досліджень щодо дієвості та, взагалі, доцільності такої узагальненої методики.

Тому далі наведено характеристику окремих етапів такого комплексного «фундаментального методу» проведення наукового дослідження в галузі наукової творчості, зокрема в дизайні:

Етап І. Визначення правильних фізичних компонентів конкретної структури об'єкту дизайну, які можна було б змінювати незалежно один від одного, але відповідно до подальших змін середовища.

Для досягнення мети цього етапу, яка закладена в самій його назві, необхідно послідовно вирішити такі дослідницькі задачі:

1. Виявити всі вимоги, які справляють вплив на формування конкретної структури об'єкту дизайну.

2. Визначити, чи є кожна пара вимог незалежною, чи ні, та зафіксувати кожне рішення в матриці взаємодій (див. евристичний метод «Матриця взаємодій»). Дві вимоги вважаються такими, що взаємодіють одна з одною, якщо будь-яка спроба задовольнити одну з них спрощує або ускладнює задоволення іншої та, якщо такий взаємозв'язок є природним, а не випадковим для цих двох вимог.

3. Розкласти матрицю на групи з тісним внутрішнім взаємозв'язком та слабким зв'язком між групами. Це і будуть «правильні» компоненти.

4. Розробити конкретні компоненти для кожного набору вимог.

5. Скласти з цих нових компонентів нову конкретну структуру досліджуваного об'єкту дизайну або ввести деякі нові компоненти в конкретні існуючі системи.

Цей етап призначений для подолання фундаментальних складностей наукових досліджень в дизайні: складностей, пов'язаних з прогнозуванням та усвідомленням моделі взаємозв'язків, які виникнуть в процесі експлуатації нового об'єкту дизайну. К.Александер намагається «об'єктивувати», тобто вивести з мозку дослідника назовні весь цей складний процес, за допомогою якого такі моделі інтуїтивно передбачаються та розпізнаються. На жаль, для того, щоб досягти такої мети, доводиться зробити три сумнівні припущення:

• Передбачається, що суб'єктивні спостереження, бесіди та думки дослідника в галузі дизайну здатні дати адекватні засоби віддзеркалення всього, що може вплинути на об'єкт, який досліджується, або застосувати його вплив. Цілком ймовірно, що неапробовані вислови дослідника з даної проблеми більшою мірою відображають структуру його пам'яті, ніж об'єкт, який він намагається описати. Метод з такою претензійною метою повинен був би спиратися на об'єктивні спостереження, тобто на такі спостереження, які не залежать від суб'єктивних особливостей спостерігача. Повинна також бути деяка гарантія «необхідної різноманітності» інформації, підготовленої для аналізу на ЕОМ, тобто вона повинна мати, щонайменше, таку ж кількість можливих станів, як і прогнозований об'єкт дослідження.

• Передбачається, що «взаємодія», як її визначає К.Александер, не залежить від кінцевого дослідницького рішення. Як показав Дж. Лакмен (евристичний метод аналізу взаємозв'язаних областей рішення), невірним є те твердження, що дві вимоги взаємодіють одна з одною, якщо будь-яка спроба задовольнити одну з них спрощує або ускладнює задоволення іншої. Далеко не всі способи задоволення однієї вимоги можуть вступити в суперечність зі всіма способами задоволення іншої.

Звідси витікає, що мережа взаємодій залежить від ряду проміжних рішень, передбачених на початковому етапі дослідження. Звідси також витікає, що науковець може знайти вдалі конкретні набори проміжних рішень, в яких повністю виключені небажані взаємодії. Схема К.Александера - лише одна з величезної кількості подібних схем, які можуть виникнути в результаті різного трактування однієї і тієї ж проблеми. Тому «правильні» компоненти, виведені за допомогою цього способу, можуть змінюватися залежно від психологічних особливостей дослідника.

• Передбачається, що доповнення та зміни, які вводяться в систему в майбутньому, самі собою не змінять схеми взаємодій чи характеру наборів, з яких складається дана схема. Насправді ж, нові реалії можуть змінити і те, й інше. Ймовірно, є якийсь спосіб так видозмінити цей метод з урахуванням висловлених зауважень, щоб не упустити всіх його потенційних можливостей. Така спроба була б вельми корисна. В представленому вигляді метод не досягає цілей, на які він претендує. Він, проте, до теперішнього часу є найскладнішою та широко задуманою спробою систематизувати окремі процеси наукової творчості та наукових досліджень в дизайні. На його основі вже можна створити корисну методику, хоч і з обмеженою сферою застосування.

Однак, він, безумовно, наділений тією перевагою, що допомагає дослідникам побачити зв'язки, які існують між наміченими проміжними рішеннями та можливими структурами проблеми в цілому. Проте, ніхто не може розраховувати на те, що йому одразу вдасться скласти матрицю компонентів без уникнення ряду помилок, на усунення яких піде багато зусиль. Потрібні також деякі пізнання в галузі теорії графів, щоб уміти модифікувати складні програми ЕОМ відповідно до кожного конкретного випадку.

Крім того, потрібні солідні таксономічні навички, щоб можна було обговорювати проблеми методології наукових досліджень в дизайні достатньо абстрактною мовою. Останнє, щоправда, є необхідним, щоб можна було сформулювати велике число вимог того ж ієрархічного рівня. Ці навички мають важливе значення для успішного використання багатьох дослідницьких методів.

Детально ознайомитися з інформацію щодо специфіки визначення правильних фізичних компонентів конкретної структури об'єкту дизайну можна за такими першоджерелами (за списком рекомендованої літератури): 1 - 4, 14

Етап 2. Переключення стратегії проведення наукового пошуку, з метою, щоб спонтанне мислення дослідника впливало на його організоване мислення, і навпаки.

Для досягнення мети цього етапу, необхідно послідовно вирішити такі дослідницькі задачі:

1. Розпочати роботу за стратегією, яка, за уявленнями дослідників, якнайкраще відповідає задачам та меті.

2. Діючи відповідно до цієї стратегії, окремо записувати думки, які спонтанно приходять в голову кожному науковцю.

3. Записувати кожну спонтанну думку, як тільки вона виникла, і не відновлювати робіт за прийнятою стратегією, допоки не буде впевненості, що кожна думка достатньою мірою досліджена, розроблена та записана. Коли дана тема до кінця продумана, відновити роботи за прийнятою первинною стратегією.

4. Коли накопичено достатню кількість результатів, перевірити напрями, в яких розвиваються планова стратегія та спонтанні думки.

5. Якщо ці два напрями суперечать один одному, вирішити: чи ігнорувати спонтанні думки, чи перейти до нової стратегії, в якій ці два напрями взаємно посилюватимуться.

6. Повторювати ці дії до тих пір, поки не буде знайдена стратегія, що породжує спонтанні думки, які її укріплюють.

Одним з основних ускладнень наукової творчості вважається несумісність спонтанного та організованого мислення. Конфлікт між ними виникає у зв'язку з тим, що людському розуму доводиться розглядати складні деталі послідовно, одну за іншою; при цьому, якщо науковець не дозволяє своїй увазі вільно перескакувати з одного аспекту завдання на іншій, він може не помітити інших шляхів, які ведуть до новаторських рішень.

Американський дослідник Р. Манн називає тривалі періоди систематичного мислення, які часто виявляються необхідними в науковій творчості, «провертанням рукоятки», а короткі періоди роботи уяви - «творчими піками». У традиційного дослідника-проектувальника «творчі піки», мабуть, виникають в тих випадках, коли він робить начерки «на звороті конверта», а «провертання рукоятки» для нього складається в основному з підготовки масштабних кресленників та з розрахунків деталей.

Можна припустити, що уміння вчасно переключається з одного виду діяльності на іншій - це навичка, яку виробляє в собі кожен науковець-теоретик або проектувальник-практик. У сучасній науковій творчості, коли проектні рішення ухвалюються спільно багатьма людьми, що представляють різні спеціальності, конфлікти між спонтанним та організованим мисленням зручніше вирішувати за допомогою формалізованої методики типу описаної вище.

Завдання переключення стратегії полягає в тому, щоб уникнути, з одного боку, заморожуючого ефекту дуже жорсткої схеми досліження, а з другого боку, неефективності дуже гнучкого образу мислення дослідників та проектувальників під час наукової творчості.

Те недовір'я, з яким проектувальники-практики ставляться як до абсолютно неорганізованих методів типу мозкової атаки, так і до повністю організованих методів, подібних методу системотехніки, примушує припустити, що дієва стратегія наукової творчості повинна надавати належне значення як організованому, так і неорганізованому мисленню.

Переключення стратегії проведення наукового пошуку можна з успіхом застосовувати при вирішенні будь-якої дослідницької задачі, незалежно від того, займається нею один науковець або ціла дослідницька бригада. Вона вимагає абсолютно незначних витрат часу та засобів. Уникаючи жорсткої організації, з одного боку, та випадкових змін стратегії - з іншого, можна досягти помітного скорочення часу пошуку.

Переключення стратегії вимагає уміння мислити на двох рівнях. Частина уваги дослідника повинна залишатися вільною, щоб класифікувати кожну думку. Це уміння, яке є складовою частиною самосвідомості та інтелекту, набувається важко, але удосконалюється з накопиченням досвіду.

Детально ознайомитися з інформацію щодо переключення стратегії проведення наукового пошуку, можна за такими першоджерелами (за списком рекомендованої літератури): 11,12, 34, 40, 50

Етап 3. Спонукати дослідника розуміти та контролювати свій спосіб мислення та більш точно співвідносити його з усіма аспектами дослідницької ситуації.

Для досягнення мети цього етапу, необхідно послідовно вирішити такі дослідницькі задачі:

1.Пройти навчання принципам застосування режимів мислення та переключення стратегії дослідження.

2.Після цього використовувати такі «режими мислення» для усвідомлення, контролю та пристосування образу мислення до дослідницьких завдань проектування:

а) мислення стратегічними схемами;

б) мислення в паралельних площинах;

в) мислення з кількох точок зору;

г) мислення «образами»;

д) мислення в основних елементах.

3. Одночасно, за допомогою застосування «режимів мислення» та контрольних переліків поетапно дослідити характер наукової та проектної ситуації, до якої застосовується таке мислення.

Докладний приклад застосування «режимів мислення» та контрольних переліків наводиться в основоположній роботі Е. Метчетта та А. Бріггса. Наведений тут нарис є лише спробою описати «з боку» те, що по суті відноситься до теоретичних засад «фундаментального методу» дослідження (проектування) та практики застосування перерахованих вище «режимів мислення».

1. Пройти навчання принципам застосування «режимів мислення».

Навчання принципам застосування «режимів мислення» починається з порівняльного аналізу характерних методів рішення будь-яких дослідницьких задач та обговорення шляхів їх удосконалення. Із запропонованих шляхів вдосконалення часто обирається один, потенційно найбільш плідний, до якого науковець або дослідницька група, проте, відноситься з побоюванням, оскільки не бачить способу його здійснення. Аналіз направлений на те, щоб додати впевненості в доцільності подальшого розвитку ідей, від яких дослідник передчасно відмовився б, якби працював один. Стверджується, що таке додання впевненості для продовження роботи вимагає змін в самооцінці, особливо недосвідчених дослідників.

Основний принциповий підхід полягає в тому, щоб починати з методів, які вже освоєні дослідниками, а не нав'язувати їм абсолютно новий метод, в який вони, мабуть, ніколи до кінця не повірять і від якого відмовляться при перших же ознаках ускладнень. Коли науковець усвідомлює, що він навчився розуміти та контролювати свої думки, у нього з'являються здатність та бажання використовувати деякі «режими мислення» для своїх дослідницьких цілей.

2. Після цього використовувати такі «режими мислення» для усвідомлення,
контролю та пристосування образу мислення до дослідницьких завдань
проектування:

а) мислення стратегічними схемами.

Сюди, мабуть, відноситься таке:

• здатність наперед обрати стратегію (тобто послідовність або мережу дій або думок дослідника);

• здатність порівнювати досягнуте з наміченим;

• здатність розробляти стратегії для розробки стратегій.

б) мислення в паралельних площинах.

Тут, мабуть, мається на увазі «відчужене» спостереження науковця за своїми власними думками та діями, а також за думками та діями своїх співробітників в ході виконання науково-дослідних робіт. Зокрема, дослідник повинен усвідомлювати, в якому ступені він направляє роботу своїх співробітників і в якому - вони направляють його роботу; він повинен також уміти зосереджувати увагу на своєму способі мислення в процесі наукової творчості.

в) мислення з кількох точок зору.

Це процес аналогічний «мисленню в паралельних площинах», але направлений на рішення кожної дослідницької задачі, а не на процес її виявлення. У гранично спрощеній формі це, мабуть, визначення цілей через функції об'єкту дослідження: він «забезпечує можливість» щось зробити. У більш складній формі використовуються контрольні переліки, наведені нижче при описі етапу 3.

г) мислення «образами».

Цей «режим мислення» найважче піддається розумінню. Мабуть, він полягає в тому, щоб в думках уявити собі або накреслити геометричні схеми, що дозволяють досліднику зіставити наведені нижче контрольні переліки «фундаментального методу» з формами його власного досвіду та мислення. Е.Метчетт називає їх «синтетичними архетипами», маючи на увазі, що йдеться про щось, що управляє асоціаціями між окремими думками.

Основне призначення мислення «образами», мабуть, полягає в тому, щоб дати науковцю образ взаємозв'язків між науково-дослідним завданням, процесом наукової творчості та проектним рішенням, які запам'ятовуються з певною мірою ілюстрованості.

д) мислення в основних елементах.

Це найзрозуміліший з п'яти «режимів мислення»; в його описі застосовуються прості, зрозумілі слова, які позначають невеликі елементи думки або дії, які, як правило, зустрічаються в процесі рішення будь-якої дослідницької задачі. Слідом за американцем Гілбретом, який, прочитавши своє прізвище справа наліво, дав одиниці руху назву «тербліг», Метчетт називає ці елементи «течтемами». Призначення течтемів полягає в тому, щоб примусити дослідника усвідомити безліч альтернативних дій, які він може зробити в кожній точці ухвалення рішень. Деякі течтеми нагадують прийоми, евристичного методу «Ліквідація тупикових ситуацій».

3. Одночасно, за допомогою застосування «режимів мислення» та контрольних переліків дослідити характер наукової та проектної ситуації, до якої застосовується таке мислення.

Дослідження характеру наукової та проектної ситуації найбільш доцільно, як зазначає Е.Метчетт, проводити за таким планом:

а) дослідити передпроектну ситуацію;

б) приблизно визначити потреби, для задоволення яких проводиться наукове дослідження;

в) виявити та проаналізувати основну функціональну потребу (тобто ту потребу, без задоволення якої немає сенсу задовольняти інші);

г) дослідити альтернативні принципи, на яких може бути побудовано засіб для задоволення основної потреби;

д) виконати (тільки в ескізі) науково обгрунтований проект, здатний
задовольнити як основну, так і додаткові потреби;

е) оцінити функціональну ефективність цього проекту;

ж) оцінити матеріаломісткість та трудомісткість здійснення даного проекту;

з) визначити якість деталей та елементів, наприклад відсутність деформації структури, досконалість зовнішнього вигляду та інш.

Не слід жорстко дотримуватися цієї послідовності; дослідники повинні самі вирішувати, коли застосувати той або інший етап, коли повторити його, а коли перескочити через етап. Головне полягає в тому, щоб вони могли змінювати структуру свого досвіду та мислення стосовно істотних особливостей та багатофакторності дослідницької ситуації. Е.Метчетт підкреслює, що кожен має право самостійно вирішувати, як це зробити, гнучко використовуючи уміння управляти своїм мисленням при розробці відповідних стратегій.

Контрольні переліки «фундаментального методу», які Е.Метчетт називає «стандартними послідовностями», мабуть, є розвитком звичних в аналізі дослідницьких операцій питань: «що?», «чому?», «коли?» та інш. Часто їх комбінують парами, що дозволяє одержати велику різноманітність конкретніших питань.

Контрольні переліки («стандартні послідовності») «фундаментального методу»:

а) Які потреби є:

• життєво важливими?

• дуже важливими?

• важливими?

• бажаними?

б) Якими є потреби:

• функціональної системи?

• споживача?

• фірми?

• зовнішнього світу?

в) Якими є потреби на кожному з перерахованих нижче за десять етапів існування досліджуваного об'єкту дизайну:

• проектування та деталювання;

• оздоблення;

• виготовлення деталей;

• збірка;

• випробування та наладка;

• остаточна обробка та упаковка;

• збут;

• монтаж;

• експлуатація та неправильне використання;

• технічне обслуговування та догляд.

г) Які відомості можна одержати, якщо поставити шість основних питань аналізу дослідницьких операцій:

• шо потрібно зробити? (потреби);

• чому це потрібно зробити? (причина);

• коли це потрібно зробити⁰ (час);

• де це потрібно зробити? (місце);

• ким або за допомогою чого це повинно бути зроблено? (засоби):

• як це зробити? (метод).

д) Яким чином кожну частину дослідження можна:

• виключити?

• об'єднати з іншими?

• уніфікувати?

• перенести?

• модифікувати?

• спростити?.

Хоча цілі та результати застосування різноманітних «режимів мислення» в науково-дослідному процесі виявляються позитивними, засоби їх досягнення досить загадкові. Е.Метчетт стверджує, що вони збільшують свободу особистості, підсилюючи в людині самоповагу. Він, правда, визнає наявність «емоційних унтертонів» та аспектів, що не піддаються опису.

Кожен, хто бажає спробувати використати «режими мислення» в повному обсязі повинен розуміти, що він досліджує ту сферу досвіду, яка відкривається мистецтву, психоаналізу, «груповій динаміці», самонавіянню, навіюванню та інш. Навряд чи випадково, що як метод «синектика», так і «фундаментальний метод» різко підвищують майстерність науковця за рахунок свідомого управління самим процесом мислення.

• Можна вважати, що найголовніше при цьому - це вивчення метамови, яка виявляє характерні особливості мислення та полегшує його узгодження з характером дослідницького завдання. Це не стільки метод наукової творчості, скільки засіб вироблення та регулювання стратегій наукових досліджень об'єктів дизайну. Є багато прикладів, коли корінних удосконалень вдавалося досягти вже в ході короткого курсу навчання застосуванню «режимів мислення».

Дата добавления: 2015-05-10