Механічні, анатомічні і фізіологічні умови прояву сили тяги м’язів

Режими, види та різновиди роботи м’язів.

Розрізняють три такі режими: ізотонічний, коли напруження м’яза залишається постійним, а довжина його змінюється (зменшується); ізометричний, коли довжина м’яза залишається постійною, а напруження зростає; ауксотонічний (змішаний), коли м’яз змінює напруження і скорочується (найпоширеніший). Робота, при якій напруження м’язів розвивається без зміни їх довжини і без активного переміщення у просторі рухових ланок, називається статичною. Статичні напруження людини у процесі праці пов’язані з підтриманням у нерухомому стані предметів і знарядь праці, а також підтриманням робочої пози. Залежно від характеру діяльності м’язів статична робота поділяється на два види: статична робота, яка здійснюється шляхом активної протидії силам, що виводять тіло або його частини з рівноваги. Збереження рівноваги досягається внаслідок тетанічного напруження м’язів під дією потужних нервових імпульсів і пов’язане з великими витратами енергії; статична робота, при якій тіло, змінюючи позу, знаходить нове положення рівноваги і пристосовується до сил, які діють на нього.Така робота забезпечується особливим станом м’язів — тонусом. М’язовий тонус — це тривале, без ознак швидкої втоми, напруження скелетних м’язів, яке забезпечує підтримання пози людини. Отже, при тонусі м’язова робота виконується під дією слабих нервових імпульсів, характеризується меншими затратами енергії і може тривати довгий час.Робота, при якій напруження м’язів супроводжується зміною їхньої довжини і переміщенням у просторі тіла або якоїсь ланки рухового апарату, називається динамічною. На відміну від статичної роботи, яка вимірюється часом підтримання м’язового напруження (кгс/с), динамічна робота вимірюється показниками механічної роботи — кілограм-метрами (кг • м), тобто має зовнішній ефект. Водночас більш втомливою є статична робота, оскільки постійне напруження однієї і тієї ж м’язової групи супроводжується зменшенням у ній кровообігу, що не забезпечує своєчасного окислення продуктів розпаду. Під час динамічної роботи м’язові напруження перегруповуються, що сприяє відновленню працездатності м’язів у процесі праці.

Абсолютна сила м’язів людини має такі величини: для ікроножного –6,24 кг, для розгиначів шиї –9,0 кг, жувального –10 кг, двоголового плеча –11,4 кг, плечового –12,1 кг, триголового –16,87 кг. Це визначає анатомічніумови прояву сили тяги м’язів: фізіологічний поперечник визначає сумарну тягу всіх волокон з врахуванням їх взаємного розташування, тобто їх пружної деформації. Розташування м’язу у кожний момент руху визначає кут його тяги відносно кісткового важелю, тобто впливає на значення моменту сили тяги м’язу. При кутах, що відрізняються від прямого, крім обертальної, є ще і підкріплююча складова тяги м’язу. З появою підкріплюючої складової зменшується обертальна.Фізіологічні умовипрояву тяги м’язу, в основному можна звести до його збудження і стомлення, які відображуються на можливостях м’язів у підвищенні чи зниженні його напруги.

Величина тяги м’язу пов’язана зі швидкістю його деформації.

Це залежить:–від величини внутрішнього тертя, тобто в’язкості: м’язи, що складаються зі «швидких»волокон, наприклад, ікроножний, скорочується з більш великою швидкістю, ніж ті, що побудовані з«повільних»волокон;–від сили, яка розвивається м’язами;–від навантаження: чим більшоює сила напруження і чим меншою є маса частин тіла, що переміщується, тимбільшою є швидкість скорочення (при інших однакових умовах).

Ця закономірність визначається кривою Хілла (.). При переборювальній його роботі при підвищенні швидкості скорочення м’язу його гранична напруга спадає. При роботі із виконання

відступальних дій підвищення швидкості розтягування м’язу підвищує його напругу. Це, як вказано вище, дуже важливо при оцінці напруги м’язу при швидких рухах.

Дата добавления: 2015-05-10