Предмет і об’єкт міжнародного права

Термін «міжнародне право». Поняття міжнародного права.

Лекція

В С Т У П

Тема лекційного заняття за темою 1:

„Поняття міжнародного права”

На даному лекційному занятті ми розглянемо наступні питання:

1. Термін «міжнародне право». Поняття міжнародного права. Предмет і об’єкт міжнародного права.

2. Характерні особливості сучасного міжнародного права. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право.

3. Поняття системи міжнародного права. Проблеми аналізу системи міжнародного права.

Кількість годин - 2 години

Мета лекційного заняття:

Розглянути поняття міжнародного права, з’ясувати об’єкт і предмет міжнародно-правового регулювання, розкрити генезис розвитку терміну „міжнародне право”, вивчити особливості міжнародного права, ознайомитися з позиціями представників різних наукових шкіл щодо юридично обов’язкової сили міжнародного права, визначити характерні особливості сучасного міжнародного права, ядро системи сучасного міжнародного права та його інститути і галузі.

ПЕРШЕ ПИТАННЯ:

Термін „міжнародне право” є широко визнаним у правовій, дипломатичній та зовнішньополітичній практиці держав.

Разом з тим, в залежності від різних чинників в різні часи для позначення цього феномену були запропоновані та застосовувалися десятки різних термінів:

по-перше - за винятком терміну „право народів”, що застосовується у німецькій, норвезькій, ісландській, фламандській та деяких інших мовах;

по-друге - у переважній більшості вживається термін „міжнародне право” - італійській, французькій, англійській, іспанській, португальській, румунській, угорській, російській, українській та інших мовах.

Міжнародне право виникло внаслідок реальних суспільних процесів. Вже на ранніх стадіях розвитку первісні общини і племена не існували відокремлено, а були об'єднані неписаними родовими законами.

Перші звичаєві норми зароджувалися ще в період первіснообщинного ладу, до становлення державності. Поява ж міжнародного права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов'язано з процесами становлення державності.

Міжнародне право є результатом суспільної практики. З'явившись як засіб усвідомлення людьми (групами, класами) свого матеріального інтересу, особливо в зв'язку з міжнародними відносинами, що постійно змінюються, воно справляло і справляє величезний вплив на розвиток держав і народів.

З огляду на особливу значимість міжнародного права як соціального феномена, пошуком його визначення займається доктрина міжнародного права.

Виходячи з особливої значимості міжнародного права для становлення, розвитку й існування людського співтовариства і світового об'єднання держав, воно має різноманітні трактування, що даються як ученими-міжнародниками, так і різними міжнародними органами. Так, наприклад:

1) Проф. Н.Т. Блатова підкреслює, що міжнародне право - це сукупність юридичних норм, договірних і звичаєвих, вироблюваних у результаті угоди між державами і регулюючих відносини між учасниками міжнародного спілкування.

2) Л. Оппенгейм бачив у міжнародному праві сукупність звичаєво-правових і договірних норм, визнаних цивілізованими державами, юридично обов'язкових у взаєминах між ними.

3) В.П. Панов вважає, що міжнародне право - це особлива правова система, що регулює відносини між його суб'єктами за допомогою юридичних норм.

4) Ж.Тускоз визначає міжнародне право як сукупність юридичних норм та інститутів, що регулюють відносини в міжнародному співтоваристві з метою встановлення в ньому миру, справедливості і сприяння його розвитку.

Як приклад визначення міжнародного права міжнародними органами можна навести рішення Постійної палати міжнародного правосуддя: «Міжнародне право регулює відносини між незалежними державами».

Таким чином, можливо запропонувати узагальнююче трактування міжнародного права, відповідно до котрого:

міжнародне право - це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування.

З наведених вище формулювань можливо виділити основні ознаки міжнародного права:

- міжнародне право - це сукупність юридичних норм і принципів;

- ці норми створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між суб'єктами міжнародного права;

- ці норми признаються суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкових;

- реалізація норм міжнародного права забезпечується примусом, форми, характер і межі якого визначаються в міждержавних угодах.

Важливою характерною рисою міжнародного права є те, що воно виступає в якості окремої відособленої правової системи зі своїми галузями й інститутами. Таким чином, воно не є галуззю внутрішньодержавного права і не входить у його правову систему.

Питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного (національного) права є одним із центральних у теорії міжнародного права.

Міжнародна доктрина в цьому питанні виробила три основних напрямки:

- одне дуалістичне. В основі дуалістичного підходу лежить теза про те, що міжнародне право і право національне являють собою два різноманітних правопорядки. Відмічаючи це, основоположник цього напрямку німецький учений XIX сторіччя Г. Трипель писав: «Міжнародне і внутрішньодержавне право суть не тільки різноманітні галузі права, але і різноманітні правопорядки. Це два кола, що не більш ніж стикаються і ніколи не перетинаються»;

- два моністичних. Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини єдиної системи права. При цьому прихильники цих концепцій розходяться тільки в питанні примату (першості, верховенства) цих правових систем.

Одні з них виходять із примату внутрішньодержавного права над міжнародним (німецька юридична література другої половини XIX - початку XX в.). Так, один із видатних представників цього напрямку німецький вчений А. Цорн писав: «Міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно є державним правом». А його колега А. Лассон стверджував, що «держава лишає за собою свободу вирішувати, дотримуватися міжнародного права або ні, в залежності від того, чи диктується це її інтересами».

Обгрунтування позиції прихильників іншого різновиду моністичної концепції - примату міжнародного права над внутрішньодержавним, що одержала широке поширення, міститься в працях австрійського юриста XX в. X. Кельзена, у повоєнні роки, професора Каліфорнійського університету (США). Ототожнюючи державу з корпорацією, Кельзен писав: «Держава розглядається тільки як правове явище, як юридична особа, тобто корпорація». Тому співвідношення між міжнародним правопорядком і національними правопорядками «нагадує співвідношення національного правопорядку і внутрішніх норм корпорації».

Таким чином, хоч і з досить туманними застереженнями, признавався примат норм міжнародного права над нормами національного законодавства. В даний час такий примат норм міжнародного права знаходить своє закріплення в поточному законодавстві України (див., наприклад, частина 2 статті 17 Закону України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України»).

Тут доречно торкнутися питання про взаємовплив міжнародного і національного права. Дійсно, з одного боку, міжнародне право справляє суттєвий вплив на становлення, формування і динаміку норм національного права, покладаючи на держави виконання зобов'язань, узятих ними під час підписання різних міжнародних договорів (наприклад, до цього їх зобов'язував Віденський документ НБСЄ 1989 p.). Але, з іншого боку, і саме міжнародне право може відчувати на собі вплив норм внутрішньодержавного права. Наприклад, прийняття в 1951 році в СРСР Закону про заборону пропаганди війни призвело до того, що в статті 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році, з'явилася норма, відповідно до котрої «всяка пропаганда війни повинна бути заборонена законом».

Норми міжнародного права створюють права й обов'язки тільки для суб'єктів міжнародного права. Органи державної влади й інші суб'єкти, що знаходяться на території держави, безпосередньо нормам міжнародного права не підпорядковуються.

Реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні здійснюється шляхом входження норм міжнародного права в норми внутрішньодержавного права.

Сам процес входження норм міжнародного права в національне законодавство називається імплементацією.

Засоби входження іменуються трансформацією.

Трансформація може бути:

- загальною. При загальній трансформації держава встановлює, що усі або тільки визначені види прийнятих нею міжнародно-правових норм є частиною національного права країни;

- індивідуальною. При індивідуальній трансформації необхідно в кожному випадку вводити міжнародні норми в національне право країни спеціальним актом.

У деяких країнах, наприклад у Великобританії, у відношенні звичаєвого міжнародного права застосовується загальна трансформація, а у відношенні договорів - індивідуальна. В Україні у відношенні міжнародних договорів застосовується індивідуальна трансформація (Верховної Радою України видається спеціальний закон про ратифікацію).

Предмет міжнародного права.

Одним з основних і необхідних інструментів організації міжнародних відносин слугує міжнародне право. За його допомогою створюється і підтримується міжнародний правопорядок. Воно ж робить поведінку держав та інших акторів міжнародних відносин прогнозованішою та взаємоузгодженою.

Необхідність надійного міжнародного правопорядку обумовлюється тим, що свавілля і невмотивована агресія загрожують миру і перешкоджають взаємовигідному співробітництву. Безпечним може бути лише світ, заснований на законності. Міжнародний Суд ООН свого часу підкреслив, що підтримання міжнародного правопорядку «є життєво важливим для безпеки і благополуччя складного міжнародного співробітництва наших днів».

І в цьому аспекті виняткова роль належить міжнародному праву. Саме на його основі відбувається узгодження інтересів. Досягнутий баланс закріплюється, знаходить своє вираження у формальних нормах. Останні сприяють збереженню досягнутого і слугують інструментом реалізації завдань, що з цього випливають. Відображаючи не лише національні інтереси держав, але й інтереси їх співтовариства в цілому, міжнародне право стає не просто міждержавним правом, але правом міжнародної спільноти як єдиного і непорушного цілого.

Як і будь-яка правова система, міжнародне право має свій предмет регулювання. Відносини, що становлять предмет міжнародно-правового регулювання, можна умовно розділити на:

- міждержавні;

- неміждержавні.

До міждержавних відносин належать:

1) відносини між державами;

2) відносини між державами та державоподібними утвореннями;

3) відносини між державами і націями, що борються за незалежність.

Міжнародними неміждержавними відносинами є:

1) відносини між державами і міжнародними організаціями;

2) відносини між міжнародними організаціями;

3) відносини між державами, міжнародними організаціями з одного боку і фізичними та юридичними особами - з іншого;

4) відносини між фізичними особами.

Міжнародне право регулює відносини, що виходять за рамки внутрішньодержавної компетенції. При цьому предметом міжнародно-правового регулювання виступають відносини виключно між суб'єктами міжнародного права. Відтак, міжнародне право є складний комплекс юридичних норм, що створюються державами, міжнародними організаціями та іншими суб'єктами міжнародних відносин шляхом угод та являють собою самостійну правову систему, предметом регулювання якої є міждержавні та інші міжнародні відносини, а також певні внутрішньодержавні відносини, пов'язані з участю їх суб'єктів у відносинах між собою.

Таким чином: предметом міжнародного права - є міжнародні відносини переважно міждержавного характеру як особливий вид соціальних відносин.

Його прообразом виступає усталений в римському праві термін jus gentium («право народів»). Реально існує міждержавне право, оскільки створюється воно не народами безпосередньо, а головним чином державами як суверенними політичними суб'єктами, і орієнтовано воно передусім на регулювання міждержавних зв'язків і стосунків, і забезпечується переважно зусиллями самих держав.

Відносини, що регулюються міжнародним правом, досить часто ототожнюються з поняттям «міжнародні правовідносини», які включають відносини:

1) між державами - двосторонні та багатосторонні, серед яких особливе значення мають відносини, що охоплюють міжнародне співтовариство в цілому;

2) між державами і міжнародними міжурядовими організаціями, передусім у зв'язку з членством держав у цих міжнародних організаціях;

3) між державами та державоподібними утвореннями, що мають відносно самостійний міжнародний статус;

4) між міжнародними міжурядовими організаціями.

Усі названі вище відносини можна кваліфікувати як міждержавні відносини, оскільки кожна міжурядова організація - це форма об'єднання держав, через яку кожна з них здійснює свою опосередковану участь у міжнародних зносинах з іншими державами; при цьому політична організація, що представляє націю (народ, етнос), що бореться за незалежність, діє як держава, що формується, а державоподібне утворення в силу своєї формально-юридичної форми має низку рис повноцінної держави.

Саме тому поряд з міжнародними міждержавними відносинами в рамках міжнародних зносин слід виокремити також міжнародні відносини недержавного характеру - між юридичними і фізичними особами різних держав, а також за участю міжнародних неурядових організацій та міжнародних господарських об'єднань. До особливої категорії змішаних міжнародних відносин можна додати відносини держав з юридичними та фізичними особами, що знаходяться під юрисдикцією держав, а також з міжнародними неурядовими організаціями і міжнародними господарськими об'єднаннями.

При розгляді міжнародних, міждержавних відносин слід враховувати, що такий характер вони набувають тому, що за своїм змістом виходять за межі компетенції та юрисдикції будь-якої окремої держави, стають об'єктом спільної компетенції та юрисдикції держав або всього міжнародного співтовариства в цілому.

Розуміння предмету міжнародного права пов'язано з відповіддю на питання, до кого звернені норми міжнародного права. Сьогодні норми міжнародного права зобов'язують не тільки держави в цілому, хоча компетенція і поведінка органів держави і посадових осіб, відповідальних за забезпечення виконання і дотримання міжнародних зобов'язань, здебільшого регламентується нормами внутрішньодержавного (національного) права кожної країни. Адресатом міжнародно-правових норм часто стають цілком конкретні державні органи і навіть посадові особи органів влади відповідної держави, чиї права і обов'язки напряму формулюються у положеннях багатьох міжнародних договорів. Більше того, існують міжнародні договори (і їх кількість невпинно зростає), окремі норми яких звернені безпосередньо до індивідів, а також юридичних осіб різних категорій, як до потенційних носіїв прав та обов'язків, встановлюваних договірними нормами міжнародного права.

Міжнародне право існує таким чином у двох просторових вимірах.

З одного боку, воно сформувалося і функціонує як частина міждержавної системи владних повноважень, що охоплює різнорідні елементи взаємозв'язків в рамках міжнародного співтовариства. Цей підхід обумовлює розуміння міжнародного права передусім як регулятора міжнародних відносин, зовніш­ньополітичних дій держав як організованого комплексу юридичних значущих фактів, існуючого в межах міждержавної системи відносин і лише в ній.

З іншого боку, погляд на міжнародне право як на складову частину всесвітньої правової системи, яка включає поряд із міжнародним правом правові системи окремих держав, тобто національні правові системи, дозволяє зрозуміти основну роль і призначення міжнародного права в сучасному світі. Йдеться, звісно, про узгодження, взаємодію, в рамках якої певні норми міжнародного права беруть участь у регулюванні внутрішньодержавних відносин, безпосередньо застосовуються в рамках правової системи суверенної держави, натомість окремі норми національного права країн-членів міжна­родної спільноти беруться за основу для вироблення уніфікованих правил і норм для регулювання певної сфери міждержавних і міжнародних зносин на загальносвітовому рівні.

Об’єкт міжнародного права.

Під об'єктом міжнародних відносин розуміють особливий вид соціальних відносин - міжнародні відносини, що мають міждержавний характер. Це твердження різні автори формулюють по-своєму, проте різниця полягає тільки в тому, що одні автори не виходять за межі суто державних відносин, а інші - цю сферу розширюють, беручи до уваги відносини не тільки між державами, як основними суб'єктами міжнародного права, але й іншими - державоподібними утвореннями, націями, що борються за незалежність тощо.

Міжнародні відносини, їхній стан і тенденції глибоко впливають на міжнародне право. Було б неправильним стверджувати, що міжнародне право «обслуговує» міжнародні відносини, але безсумнівно враховує інтереси і потреби міжнародного співтовариства. Розвиток таких інститутів міжнародного права, як морське право, у тому числі право на економічну зону або ресурси континентального шельфу, врешті-решт є розширенням територіального суверенітету прибережної держави, що раніше не уявлялося можливим; розмежування повітряного і космічного просторів і, таким чином, встановлення державного суверенітету на висоту 100-110 км також відповідає новим, зростаючим потребам товариства держав; заміна поняття «родина цивілізованих держав» або «сім'я народів» на поняття «міжнародна спільнота», «міжнародне співтовариство», і включення до нього всіх без винятку країн нашої планети - все це відповідь на нові потреби відносин між державами.

Серед об'єктів правового регулювання сучасним міжнародним правом все більшого значення набувають загальнолюдські, або глобальні проблеми. У їх вирішенні зацікавлені всі держави незалежно від їхнього географічного розташування, політичної, військової або економічної значимості. Всі вони мають брати участь в обговоренні і вирішенні вказаних проблем, у зв'язку з чим в доктрині формується позиція про необхідність їхньої міжнародно-правової регламентації переважно методом консенсусу - загальної згоди. Практика діяльності держав у вирішенні глобальних проблем має безсумнівні досягнення. Мається на увазі кодифікація морського права, достатньо розроблена регламентація поведінки держав у космосі, додаткова регламентація правового статусу Антарктики з метою охорони цього унікального заповідника, розробка поняття «загальна спадщина людства» тощо.

Можна розглядати функції сучасного міжнародного права з п'яти основних позицій (насправді вони гнучко взаємодіють, а не виокремлюються за вказаними напрямами):

1) соціальні функції міжнародного права (стабілізація, зміцнення й забезпечення відносин між суб'єктами міжнародного права);

2) власне юридичні функції (визначення прав та обов'язків суб'єктів міжнародного права стосовно один одного, встановлення статусу різних категорій суб'єктів, їх правосуб'єктності, зміцнення міжнародного права, міжнародної законності, міжнародного правопорядку та ін.);

3) функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють у міжнародній сфері (внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, релігією, етикою тощо);

4) функції програмування розвитку міжнародних відносин та міжнародного права (програмування їхнього розвитку на перспективу, прогнозування параметрів поведінки суб'єктів міжнародного права, передбачення варіантів напрямів розвитку інших систем, з якими взаємодіє міжнародне право, тощо);

5) функції інформаційного порядку (забезпечення знаннями про зміст міжнародно-правових актів, вплив на формування міжнародно-правової свідомості та культури тощо).

Таким чином: об’єктом міжнародного права - є відносини з приводу матеріальних або нематеріальних благ.

Хоча міжнародне право - одна з найдавніших галузей права і юридичної науки, тим не менш немає загальновизнаних і єдино чітких параметрів поділу його на конкретні галузі. На думку відомого англійського юриста Дж. О'Браєна, основними галузями сучасного міжнародного права є:

1) джерела міжнародного права;

2) суб'єкти міжнародного права;

3) визнання держав і урядів;

4) територія;

5) юрисдикція;

6) суверенний імунітет;

7) дипломатичні і консульські зносини;

8) право договорів;

9) право міжнародної відповідальності;

10) морське право;

11) повітряне і космічне право;

12) міжнародне гуманітарне право;

13) міжнародне екологічне право;

14) правонаступництво держав;

15) міжнародне економічне право;

16) мирне розв'язання спорів між державами;

17) міжнародне право і застосування державами сили;

18) міжнародні організації;

19) право збройних конфліктів.

Цей перелік, звісно, не є повним або вичерпним, однак дає досить непогане уявлення про сучасну систему міжнародних публічно-правових відносин. Ми б додали до цього переліку також міжнародне право прав людини, міжнародне кримінальне право та міжнародне процесуальне право.

ДРУГЕ ПИТАННЯ:

Дата добавления: 2015-05-10