IV етап. Практичне застосування одержаних даних. 2 страница

протокол № 4 від 05.11. 2014 року

Завідувач кафедри Іванюк Г.І.

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний інститут

Кафедра педагогіки і психології

Напрям підготовки Музичне мистецтво

ОКР бакалавр

Дисципліна Основи наукових досліджень

Білет № 15

1. Розкрити етичні аспекти наукових досліджень.

2. Розробити питання для інтерв’ювання вчителів з теми: «Формування художньо-творчих здібностей учнів молодшого шкільного віку на уроках музичного мистецтва».

3. Здійснити реферування фрагменту статті В.О. Сухомлинського «Якими якостями треба володіти педагогові як вихователеві» (В.О. Сухомлинський «Сто порад учителю» (№ 62)).

Викладач Руденко Л.С.

Затверджено

на засіданні кафедри педагогіки і психології

протокол № 4 від 05.11. 2014р.

Завідувач кафедри Іванюк Г.І.

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний інститут

Кафедра педагогіки і психології

Напрям підготовки Музичне мистецтво

ОКР бакалавр

Дисципліна Основи наукових досліджень

Білет № 16

1.Розробити програму науково-педагогічного дослідження з теми:«Художньо-творчий розвиток учнів 5-9 класів на уроках музичного мистецтва».

2.Розкрити (одну) класифікацію методів науково-педагогічних досліджень.

3. Сформулювати мету та завдання курсової роботи з теми: «Формування творчих здібностей учнів молодшого шкільного віку у позаурочній виховній діяльності засобами музичного мистецтва».

Викладач Руденко Л.С.

Затверджено

на засіданні кафедри педагогіки і психології

протокол № 4 від 05.11. 2014 року

Завідувач кафедри Іванюк Г.І.

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний інститут

Кафедра педагогіки і психології

Напрям підготовки Музичне мистецтво

ОКР бакалавр

Дисципліна Основи наукових досліджень

Білет № 17

1. З’ясувати вимоги до розкриття актуальності науково-педагогічного дослідження.

2. Розкрити вимоги до оформлення додатків у науково-педагогічних дослідженнях.

3. Розробити структуру виступу студента на захисті курсової роботи з теми: «Формування гуманних почуттів учнів молодшого шкільного віку на уроках музичного мистецтва».

Викладач Руденко Л.С.

Затверджено

на засіданні кафедри педагогіки і психології

протокол № 4 від 05.11. 2014 року

Завідувач кафедри Іванюк Г.І.

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний інститут

Кафедра педагогіки і психології

Напрям підготовки Музичне мистецтво

ОКР бакалавр

Дисципліна Основи наукових досліджень

Білет № 18

1. Дати характеристику етапів вивчення наукових джерел інформації.

2. Розкрити вимоги до застосування методу опитування у науковій та навчально-пошуковій діяльності студентів.

3. Розробити анкету для учнів основної школи з теми: «Виховний потенціал української народної пісенної творчості».

Викладач Руденко Л.С.

Затверджено

на засіданні кафедри педагогіки і психології

протокол № 4 від 05.11. 2014 року

Завідувач кафедри Іванюк Г.І.

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний інститут

Кафедра педагогіки і психології

Напрям підготовки Музичне мистецтво

ОКР бакалавр

Дисципліна Основи наукових досліджень

Білет № 19

1. З’ясувати сутність вимог до структури, змісту та оформлення наукової статті.

2. Дати визначення наукової інформації та розкрити її роль у проведенні науково-педагогічних дослідженнях.

3. Розробити опитувальний аркуш для батьків з теми: «Формування творчих здібностей учнів молодшого підліткового віку у позаурочній виховній діяльності засобами музичного мистецтва».

Опитувальний лист для батьків.

Шановні батьки!

Просимо Вас відповісти на пропоновані запитання. Ваші відверті відповіді сприятимуть удосконаленню позаурочної виховної роботи з учнями молодшого підліткового віку з метою розвитку їхніх творчих здібностей засобами музичного мистецтва.

1. Що, на Вашу думку, спонукає Вашу дитину до участі у позаурочній виховній роботі?

Відповідь:___________________________________________________________________________________________________________

2. Чи впливає на загальний творчий розвиток Вашої дитини її участь у різних заходах художньо-естетичного спрямування?

Відповідь:___________________________________________________________________________________________________________

3. Вважаєте Ви, що залучення Вашої дитини до різних форм позаурочної діяльності буде сприяти:

¾ підвищенню рівня і розширенню діапазону музичних знань;

¾ набуттю досвіду колективної діяльності;

¾ регуляції поведінки;

¾ сформованості творчих здібностей;

¾ набуттю позитивних особистісних рис;

¾ самореалізації.

4. Які фактори, на Вашу думку, сприяють ефективному розвитку творчих здібностей школярів молодшого підліткового віку у позаурочний час засобами музики?

Відповідь:____________________________________________________________________________________________________ ______

5. Які емоційні вияви у Вашої дитини при сприйманні музики?

Відповідь: ________________________________________________

Додаток Б.2 (продовження)

_________________________________________________________

6. Які комунікативні здібності притаманні Вашій дитині?

Відповідь: ________________________________________________

_________________________________________________________

7. Які, на Ваш погляд, перешкоди заважають у гуртковій роботі в позаурочний час?

Відповідь:_________________________________________________ _______________________________________________________

8. Які фактори сприяють підвищенню результативності самостановлення учнів в умовах позаурочної музично–естетичної діяльності?

Відповідь:_________________________________________________ _________________________________________________________

9. На що слід звернути увагу в конструктивному поліпшенні позаурочної виховної діяльності з учнями молодшого підліткового віку?

Відповідь:_________________________________________________ _________________________________________________________

Щиро вдячні Вам за допомогу!

.

Білет № 11

1.З’ясувати сутність вимог до формування змісту вступної частини курсового дослідження.

Вимоги до вступу курсової роботи: Вступ пишеться після того, чк написана основна частина курсової роботи. У всупі обґрунтовується актуальність теми, що вивчається, її практична значущість; визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження;розглядаються методи, за допомогою яких воно проводилося;, розкривається структура роботи, її основний зміст.. Якщо студент вирішив не торкатися деяких аспектів теми, він повинен зазначити про це у вступі.

Обов’язковою частиною вступу є огляд літератури з теми дослідження, куди включають найцінніші, актуальні роботи (10-15 джерел). Огляд має бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної і практичної новизни, переваг та недоліків розглядуваних робіт. Має бути висвітлено роботи, які присвячені повністю висвітленню теми, потім ті, що висвітлюють частково. Закінчувати огляд слід висновком про ступінь висвітленості основних аспектів теми.

4. Визначити об’єкт і предмет курсового дослідження з теми: «Естетичне виховання учнів початкової школи на основі інтеграції мистецтв».

Об’єкт дослідження – інтеграція мистецтв як основа естетичного виховання учнів початкової школи.

Предмет дослідження – процес естетичного виховання учнів початкової школи.

5. Скласти таблицю вимог до виконання бакалаврської роботи.

Бакалаврська робота	Визначення поняття	Це кваліфікаційна робота, призначена для контролю ступеня здатності вирішувати типові задачі діяльності, які визначені в освітньо-кваліфікаційних характеристиках до організаційної, управлінської, виконавської та робочих функцій.
Мета роботи	Розширення і систематизації теоретичних знань, практичних умінь, отриманих під час навчання, застосування їх в практичній діяльності; уміти пояснити і узагальнити результати емпіричного дослідження; виявити закономірності.
Завдання роботи	Узагальнювати результати дослідження, знаходити загальні закономірності шляхом обробки і інтерпретації дослідних даних;поширювати результати дослідження на ряд подібних об’єктів без повторення всього обсягу досліджень; підвищення надійності експериментального дослідження.
Послідовність виконання роботи	Вибір теми; з’ясування об’єкта; предмета, визначення мети, завдань(підбір літератури, її вивчення), визначення вихідних теоретичних положень; формулювання гіпотези; розробка методики; обробка експериментальних даних; проведення дослідно-експериментальної роботи(констатувальний, формувальний, контрольний експерименти) аналіз результатів; кількісний та якісний аналіз результатів дослідження в цілому. Формулювання висновків та практичних рекомендацій;оформлення списку використаних джерел; літературне оформлення.
Оформлення	Літературне і технічне оформлення рецензування
Захист	Підготовка до захисту,захист

При чому на першому етапі слід охопити якомога біль­ше джерел, а потім поступово "відсіювати" зайві видання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого по­чатку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження.

Методика читання наукової літератури має свої особли­вості. Є "швидке" і "повільне" читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання. Побіжний пе­регляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація, і її потрібно ретельно опрацювати або отримати лише загальну уяву. Тобто по­біжний перегляд - це, по суті, "пошукове читання".

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем у руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на берегах.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літера­тури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпо­тези, які відповідають власному погляду на речі.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

- загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

- побіжний перегляд відібраної літератури і система­тизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

- читання за послідовністю розміщення матеріалу;

- вибіркове читання окремих частин;

- виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

Вимірювання — метод емпіричного рівня пізнання, за допомогою якого визначається відношення однієї, вимірюваної величини, до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірюваної. Метод вимірювання включає в себе такі основні моменти: вибір одиниці вимірювання і одержання набору відповідних мір, установлення правил порівняння вимірюваної величини з мірою і правил складання мір, опис процедури вимірювання.
Здобутий з допомогою емпіричних методів пізнання матеріал, факти обробляються, результатом чого є справжнє теоретичне знання. При цьому вдаються до теоретичних методів пізнання — абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших методів продукування понятійного знання.

Експеримент - це метод пізнання дійсності завдяки науково-організованому досліду, апробація знання дослі­джуваних явищ у контрольованих або штучностворених умовах з метою вивчення їх без супутніх обставин. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін "експеримент" (від латинського ехрегітепіит - спроба, дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики -вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об'єктів матеріального світу. В методо­логічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності. Суттєвою ознакою експерименту є активне втручання дос­лідника в об'єкт пошуку.

Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати у об'єкта не відомі раніше властивості;

- при перевірці правильності теоретичних побудов; -при вивченні ступеня впливу активних факторів на

результат дослідження.

За ознаками мети експеримент класифікують на: констатуючий (діагностичний) - явище вивчають в умо-

вах дії існуючих незмінних факторів; формуючий експе­римент є основним видом дослідження, коли проводиться зміна факторів впливу і з'ясовування, завдяки найбільш активним факторам можна досягти бажаних результатів дос­лідження. Можна проводити паралельний експеримент (контрольна група і експериментальна), а може бути послідовний експеримент. Проводиться з одним і тим самим об'єктом, але змінюються умови. Будь-який вид експери­менту буде результативним, якщо його сплановано відпо­відно до вимог вірогідності, надійності, репрезентативності здобутих даних.

Переваги експериментального вивчення об'єкта по­рівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту є можливість вивчати явище "у чистому вигляді", усунувши побічні фактори, які прихо­вують основний процес;

-в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

- існує можливість повторюваності експерименту, тоб­то проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожно­му етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактич­ного матеріалу і його первинної систематизації використо­вують методи: опитування (анкетування, інтерв'ювання, тестування), експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу отримати як фактичну інформа­цію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети чи плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Абстрактне є відверненим, а тому неповним, частковим, фрагментарним, нерозвиненим. На відміну від цього конкретне означає єдність різноманітного, синтез багатьох визначень і тому виступає як більш повне, всебічне, розвинене. Абстрактне і конкретне існують не тільки в мисленні, а становлять цілком реальний фрагмент, бік, форму дійсності. Якщо ми, наприклад, намалюємо м'яч у вигляді кола, то коло являє собою абстракцію м'яча, проте коло в даному випадку не тільки уявний образ м'яча, перенесений на папір, але й цілком реальний обрис предмета, його справжня форма. Якщо ж спробуємо за допомогою інших абстракцій відобразити обсяг, колір м'яча тощо, то будемо переходити від абстрактного до більш конкретного відтворення. Рух від абстрактного до конкретного в пізнанні означає сходження від неповного, часткового, фрагментарного до більш повного, цілісного і всебічного знання. Термін сходження фіксує ту обставину, що всі попередні поняття в русі не втрачаються, а зберігаються, входять у знятому вигляді в наступні. Так, у категорії прибуток містяться у знятому вигляді категорії грошей, вартості та ін. Тому прибуток є більш конкретною категорією. Якщо порівняти, наприклад, поняття «студент»-, «чоловік»,* людина», то найконкретнішим з них буде студент. У цьому понятті містяться і два інших, тому що студент завжди чоловік, а чоловік належить до роду людини. Тому, коли ми говоримо студент, ми тим самим повідомляємо й те, що йдеться про людину, і не про жінку, а про чоловіка, хоча спеціально про це нічого не говориться. У теорії, побудованій методом сходження від абстрактного до конкретного, кожне попереднє поняття входить у наступне. Тому конкретні категорії мають дуже складну структуру. І люди, які не вивчали теорію, нічого зрозуміти в розмові фахівців, які знають теорію, не можуть, хоча всі слова їм знайомі. Так, коли йдеться про товари, гроші, ціни, податки, інфляцію і тощо, то кожній людині здається, що вона знає, про що йдеться, і може судити про такі речі самостійно. Однак те, що відомо, ще не є пізнаним. Кожна дитина знає, наприклад, що таке гроші і ціна. Але звідси зовсім не випливає, що вона це розуміє. Вона оперує такими знаннями на рівні уявлень, які співвідносять предмети з їхніми образами. Щоб перетворити уявлення на поняття, необхідно розглянути, як даний предмет виник, які етапи у своєму розвитку він проходив, які його зв'язки з іншими явищами і т. ін. Тому перетворити уявлення на поняття можна, лише спеціально вивчаючи теорію. Якщо ж планувати практичні дії, виходячи з уявлень, то результати, як правило, будуть протилежні очікуваним. В економіці, на жаль, така ситуація зустрічається досить часто. Тому є важливими кваліфіковані, теоретично обґрунтовані рішення, які завжди повинні мати достатній рівень конкретності.
Однак перш ніж стати теоретично усвідомленим, конкретне існує в реальній дійсності. Але мисленню, яке його пізнає, конкретне розкривається через систему абстракцій. Тому конкретне, котре є в дійсності і дано чуттєво, називають чуттєво-конкретним. Рух від чуттєво-конкретного до абстрактного в мисленні є постійним моментом, основою, на яку спирається протилежний рух — сходження від абстрактного до конкретного в теоретичному відтворенні дійсності.

Принципово важливе значення має питання про істинність абстракцій. Будь-який предмет може бути представлений безліччю сторін, тому і різних абстракцій може бути безліч. І можна, наприклад, описувати колір, форму, будову телевізора, його складові частини, але так і не з'ясувати, що ж являє собою телевізор по суті. Можна також отримати такі абстракції, що існують лише в голові людини, але не в реальній дійсності, і тому є помилковими, неістинними. Наукові абстракції повинні бути не довільними відверненнями, а фіксацією реальної відособленості, виокремленості різних сторін предмета. Вони мають бути практично істинними абстракціями і фіксувати суттєве в предметах. Наприклад, праця взагалі як витрата людської енергії безвідносно до конкретної форми (полювання, ремесло, землеробство і т.д.) існує завжди. Однак реальне відокремлення праці взагалі від конкретних видів праці з'являється тільки з розвитком поділу праці і товарообміну, в якому відбувається реальне відвернення, абстрагування від конкретних форм продуктів і праці яка міститься в них. Тому праця взагалі стає практично істинною абстракцією лише в умовах розвиненого товарного виробництва.
Роль абстракції пов'язана з необхідністю пізнання об'єктивних законів явищ і процесів у «чистому вигляді», відсторонюючись від впливу зовнішніх чинників.

Абстрагування − це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта й одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження. Абстрагування сприяє проникненню пізнання у сутність явищ, руху пізнання від явища до сутності, розчленовує, огрублює, схематизує цілісну рухому дійсність. Саме це і забезпечує більш глибоке вивчення окремих сторін предмета "в чистому вигляді" і тим самим проникнення в їхню сутність. Однобічність абстрагування знімається розвитком пізнання в цілому, де абстракція є лише моментом і зникає в процесі відображення дійсності в її діалектичних взаємозв'язках та розвитку. Сучасна гносеологія розглядає абстрагування в органічній єдності з аналізом і синтезом, узагальненням та іншими методами наукового пізнання.

Узагальнення − це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального. У процесі пізнання досить часто доводиться, спираючись на наявні знання, робити висновки, які є новим знанням про невідоме. Здійснюючи перехід від невідомого до відомого, ми відкриваємо загальні принципи або ж, навпаки, спираючись на загальні принципи, робимо висновки про окремі явища. Це здійснюється за допомогою таких методів, як індукція і дедукція.

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв'язки між предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв'язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).

Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень.

Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведення твердження (наслідку) з одного або кількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, що мають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв'язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Гіпотетико-дедуктивний метод — це метод наукового пізнання,сутність якого полягає у створенні системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, з яких виводяться твердження щодо емпіричних фактів. Звідси, метод ґрунтується на виведені (дедукції) умовиводів з гіпотез та інших посилань, істинне значення яких невідоме. А це означає, що умовивід, отриманий на основі даного метода, буде мати лише ймовірнісний характер. З логічної точки зору гіпотетико-дедуктивний метод являє собою ієрархію гіпотез, ступінь абстрактності й спільності яких збільшується по мірі віддаленості від емпіричного базису.

Вивчаючи властивості і ознаки явищ оточуючої нас дійсності, ми не можемо пізнати їх відразу, цілком, у всьому обсязі, а підходимо до їх вивчення поступово, розкриваючи крок за кроком все нові і нові властивості. Вивчивши ці властивості, ми можемо знайти, що вони співпадають з властивостями іншого, вже добре вивченого предмету. Встановивши таку схожість і знайшовши, що число співпадаючих ознак достатньо велике, можна зробити припущення про те, що й інші властивості цих предметів співпадають. Хід міркування такого типу складає основи аналогії.

Аналогія - це такий прийом пізнання, при якому на підставі подібності об'єктів в одних ознаках роблять висновок про їх подібність в інших ознаках. Так, при вивченні природи світла були встановлені такі явища, як дифракція і інтерференція (накладення когерентних хвиль). Ці ж властивості раніше були знайдені у звуці і витікали з його хвильової природи. На підставі цієї властивості були зроблені висновки про те, що світло також має хвильову природу.

Аналогія з простим дозволяє зрозуміти складніше. Так, по аналогії з штучним відбором кращих порід домашніх тварин Ч. Дарвін відкрив закон природного відбору в тваринному і рослинному світі.

На основі аналогії використовується такий метод дослідження як моделювання.

Моделювання - це вивчення об'єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (аналога, моделі), яка поводить себе аналогічно оригіналу і заміщає оригінал в певних аспектах, що цікавлять дослідника.

Дослідження методом моделювання диктується необхідністю розкрити такі сторони об'єкту, які або неможливо пізнати шляхом безпосереднього вивчення, або невигідно вивчати їх таким чином з чисто економічних міркувань. Наприклад, людина не може безпосередньо спостерігати процес природного утворення алмазів, зародження і розвиток життя на Землі, цілий ряд явищ мікро- і макросвіту. Тому доводиться вдаватися до штучного відтворення подібних явищ у формі, зручній для спостереження і вивчення. У ряді випадків буває набагато вигідніше і дешевше замість безпосереднього експериментування з об'єктом побудувати і вивчити його модель.

Моделі, що використовуються в буденному і науковому пізнанні, можна розділити на два великі класи: натуральні і ідеальні.

Перші є природними об'єктами, що підлягають в своєму функціонуванні природним законам.

Другими є ідеальні витвори, які зафіксовані у відповідній знаковій формі і функціонують за законами логіки, що відображає світ. На сучасному етапі велике розповсюдження в науці і практиці отримало комп'ютерне моделювання. Дослідження здійснюється на основі відповідної комп'ютерної моделі.

Гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів.

Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями:

- накопичення фактичного матеріалу та висловлювання на його основі припущень;

- формування гіпотези, тобто виведення наслідків зі зробленого припущення, розгортання на його основі прийнятної теорії;

- перевірка отриманих результатів на практиці та на їхній основі уточнення гіпотези. Якщо при перевірці наслідок відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію.

Гіпотези (як і ідеї) носять імовірнісний характер. На їх основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів – у цьому сутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки. Гіпотеза може узгоджуватися з. іншими науковими системами або суперечити їм. Ні те ні інше не дає підстав відкинути гіпотезу або прийняти її. Гіпотеза може суперечити навіть достовірній теорії. До такої суперечності треба ставитися досить серйозно, але не варто думати, що вона обов'язково призводить до спростування гіпотези. Гіпотеза висувається з надією на те, що вон

При чому на першому етапі слід охопити якомога біль­ше джерел, а потім поступово "відсіювати" зайві видання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого по­чатку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження.

Дата добавления: 2015-05-07