Середньовіччя – епоха, яка охоплює в країнах Західної Європи період з (III) V – початку XVII ст. і поділяється на 2 періоди, власне середні віки й Відродження

Медієвістика – область історичної науки, яка вивчає історію середніх віків, в основному західноєвропейських країн.

Каролінгське Відродження – культурний підйом в імперії Карла Великого й в королівствах династії Каролінгів в VII – IX ст., який виявився в організації шкіл, залученні до королівського двору освічених діячів, в розвитку літератури, образотворчого мистецтва й архітектури.

Секуляризація (від пізньолат. Saecularis – мирский, світський) – вивільнення суспільної й індивідуальної свідомості від впливу церкви, релігії.

Клерикальна (церковна) література – література на релігійну тематику, створювана церковними діячами.

Житія святих – короткі сказання про мучеників за віру, монахів-відлюдників, які залишили світське життя й піддали себе різноманітним мукам.

Легенди – релігійно-фантастичні біографії святих; притчі про тварин та рослини, пов’язані з релігійним культом.

Повчання – звернення-проповідь дидактичного характеру з метою передачі життєвої мудрості, часто ілюстроване прикладами з власного життя автора.

Видіння – твори про мандри до загробного світу, в яких зображалося щасливе життя благочестивих і муки грішників.

Латинські хроніки – жанр світської ранньосередньовічної історичної літератури латинською мовою, в якій часто перепліталися правда й вигадка.

Учена поезія – поезія, творена придворними вченими часів Карла Великого під впливом класичної античної літератури.

Ваганти (від лат. Vagantes – мандрівні) – мандрівні клірики в Німеччині, Англії, Франції й Північній Італії XI – XIII ст., які складали вільнодумні вірші латинською мовою сатиричного й гедоністичного (життєрадісного) характеру; з розвитком міст та ростом університетів – мандрівні студенти й школярі.

Голіарди (от старофр. Goliard – блазень) – див. Ваганти.

Героїчний епос – героїчна оповідь (усна чи письмова) про минуле, яка вміщує цілісну картину народного життя й являє в гармонійній єдності певний епічний світ і героїв-богатирів; виражає загальнонародні інтереси й відіграє важливу роль у формуванні національної свідомості кожного народу.

Скели – давньоірландські епічні сказання в основному героїко-історичного й фантастико-героїчного характеру, схожі з ісландськими сагами.

Саги – давньоісландські прозові оповіді історико-побутового характеру, створені переважно очевидцями подій; для деяких з них властиві релігійно-моралістичні тенденції.

Пісня – жанр героїчного епосу, в якому йдеться про різні події з національної історії й діянь воїнів-героїв.

Тирада – строфа з різною кількістю рядків.

Еддична поезія – давньоісландські пісні, які складаються з пророцтв, виразів, міфологічної дії й власне оповіді; міфологічні пісні мають ісландську основу, а героїчні здебільшого базуються на південнонімецьких сказаннях.

Жести – (франц. Gestes, букв. – діяння) – французький героїчний епос, цикли поем на історичні сюжети, створені на межі XI – XII ст. на основі більш ранньої усної народної творчості й літературних обробок жонглерів.

Жонглери (франц. Gongleur, jn лат. goculator– жартівник, забавник) – мандрівні комедіанти, співці й музиканти в середньовічній Франції (XI – XIII ст.)

Шпільмани – середньовічні німецькі мандрівні актори, співці й музиканти, творці й виконавці епічних пісень, а також оповідних і гумористичних жанрів нової бюргерської літератури.

Глассомани – англосаксонські співці-музиканти народного типу в середні віки.

Скопи – професійні західнонімецькі співці-дружинники в середньовіччі.

Скальди – професійні скандинавські співці в середні віки.

Куртуазна література – придворно-лицарський напрям у західноєвропейській літературі XII – XIV ст., заснований на понятті кастової честі й доблесті в ім’я власної слави і моральної досконалості.

Канцона – пісня на любовну чи релігійну тему, написана вишуканою мовою, має складну будову строфи з віршами різної довжини.

Альба – ранкова пісня, в якій відбите вранішнє розтавання закоханих після таємного побачення та прославляється взаємне кохання. Часто має діалогову форму.

Серена – вечірня пісня кохання.

Тенсона – віршований диспут двох поетів на любовну, поетичну чи філософську тему. Часто суперечка між прибічниками „ясного” й „темного” стилів.

Сирвента – пісня політичної чи суспільної тематики, в якій вміщені особисті випади поета проти своїх ворогів.

Пасторела – лірична пісня, в якій зображена зустріч лицаря з пастушкою та їх суперечка. Своєрідний діалог, якому передує невеликий вступ з описом їх зустрічі.

Балада – танцювальна пісня, пов’язана з народними піснями й травневими обрядами. Як правило супроводжується приспівом.

Дата добавления: 2015-05-10