Сервітути. Емфітевзис. Суперфіцій

Поняття та види речових прав

Речові права — це права, що забезпечують задоволення ін­тересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання.

Головне місце в системі речових прав посідає право влас­ності, оскільки право власності — це право на свою річ, тому воно і породжує повне панування над річчю. Суть права на чужі речі полягає в тому, що особа може користуватися чужою річчю, а інколи навіть розпоряджатися нею. До речових прав належать права, похідні і залежні від права власності, які ви-

никають як за волею власника, так і відповідно до закону. ЦК до речових прав, крім права власності, відносить і речові права на чуже майно (статті 395—417).

Право на чужу річ має наступні особливості:

• є похідним від права власності;

• має обмежений характер і його обсяг вужче, ніж право
власності;

• зберігається при зміні власника;

• захищається такими ж способами, як і право власності;

• може захищатися і від власника.

У ст. 395 ЦК наведено перелік прав на чуже майно, який не є вичерпним:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право користування земельною ділянкою для сільсько­
господарських потреб (емфітевзис);

г) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Право на чужу річ є важливим речовим правом. В цьому ви­падку право власності на річ належить одній особі, в той час як інша особа має на цю річ певне речове право, але обмежене за змістом. Скажімо, ми маємо посеред поля ділянку, на якій посади­ли картоплю. Оскільки у нас з вами, як правило, гелікоптера не­має, для того, щоб восени вивезти картоплю, необхідно отримати дозвіл на проїзд вантажівкою у власника сусідньої земельної ді­лянки, тобто своєрідний дозвіл на використання чужого майна, оскільки без допомоги сусіда наше право власника може перетво­ритися на своєрідну фікцію, мертве право.

Право володіння. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично утримує його у себе. Володіння може бути як закон­ним, так і незаконним. Право володіння виникає внаслідок договору, який укладено із власником.

Сервітут — це право користування чужим майном. Таке право може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів. Сервітут може встановлюватися також щодо нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені інших спо­собом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом, рішенням суду.

В ЗК дається таке визначення земельного сервітуту. Це — право власника чи землекористувача земельної ділянки на об-

межене платне чи безоплатне користування чужою ділянкою (ч. 1 ст. 98).

Серед видів земельного сервітуту законодавець наводить:

• право проходу чи проїзду на велосипеді через чужу ділянку;

• право проводити водопровід з чужого природного водой­
мища чи через чужу земельну ділянку;

• право проводити та експлуатувати лінію електропередач,
зв'язку, трубопровід, інші лінійні комунікації;

• право відводу води з своєї ділянки на сусідню чи через
сусідню;

• право забору води із сусіднього природного водоймища
чи право проходу до нього;

• право напувати худобу із сусіднього природного водоймища
чи право прогону худоби до нього;

• право встановлення будівельних риштувань та складуван­
ня будівельних матеріалів з метою ремонту споруд та будівель
та ін.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Серед підстав припинення сервітуту законодавець називає:

а) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встанов­
лений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

б) відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений
сервітут;

в) сплив строку, на який було встановлено сервітут;

г) припинення обставини, яка була підставою для встанов­
лення сервітуту;

д) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;
є) смерть особи, на користь якої було встановлено особистий

сервітут.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис вста­новлюється за договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою (землекористувачем). Строк емфітевзису, розмір оплати, її форма, порядок та строки виплати встановлюються договором.

Важливою особливістю емфітевзису є те, що право користу­вання чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських

потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у по­рядку спадкування.

Землекористувач не лише має право користуватися земель­ною ділянкою відповідно до договору, а й зобов'язаний своєчасно вносити плату, підвищувати родючість землі, засто­совувати природоохоронні технології виробництва, утримува­тися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Землекористувачу надано право продати своє право на ко­ристування земельною ділянкою. При продажу власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на її придбання за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.

Право користування земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб припиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та
землекористувача;

б) спливу строку, на який було надане право користування;

в) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необ­
хідністю.

Суперфіцій. Власник земельної ділянки має право надати її іншій особі не лише для сільськогосподарських потреб, а й для будівництва. Суперфіцієм є право передачі земельної ділянки в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.

Суперфіцій може виникати на підставі договору або заповіту як на визначений, так і на невизначений строк.

Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ді­лянку відповідно до її цільового призначення, вносити плату за користування земельною ділянкою та інші платежі, встанов­лені законом. Він має право власності на будівлі (споруди), зведені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Право користування земельною ділянкою для забудови при­пиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та
землекористувача;

б) спливу строку права користування;

в) відмови землекористувача від права користування;

г) невикористання земельної ділянки для забудови протягом
трьох років підряд.

Глава 14 Спадкове право

Дата добавления: 2015-05-10