Особливості приватизації державного майна в агропромисловому комплексі

1. Попри те, що за роки незалежності України з об'єк­тивних і суб'єктивних причин її сільське господарство опи­нилося в кризовому становищі, воно залишається потен­ційним фактором економічної та політичної незалежності держави, стабілізуючим елементом соціально-психологіч-ного стану народу. Україна як країна з великими природ­ними аграрними ресурсами може вивести свою економіку на рівень високорозвинених країн світу за умови своє­часного реформування аграрного сектора. Сільське госпо­дарство потребує проведення комплексних реформ, зміни відносин власності на майно і землю, перетворення дер­жавних сільскогосподарських суб'єктів на колективні, інші суб'єкти господарювання, засновані на спільній власності, створення селянських (фермерських), інших приватних господарств; зміни принципів і методів державного уп­равління сільським господарством, створення належної еко­номічної бази, що забезпечує проведення відповідних еко­номічних реформ.

Реформа аграрного сектора в цілому неможлива без ре­формування відносин власності. Зміна форм власності на майно в АПК повинна здійснюватися за рахунок роздер­жавлення економіки, створення приватної та широкого спектра колективних форм власності. Роздержавлення створює умови для вивільнення економічних процесів з-під адміністративно-командного тиску, передбачає застосуван­ня економічних методів управління господарським комп­лексом країни. Приватизація майна державних підпри­ємств — це зміна форм власності, тобто відчуження май­на, що перебуває у державній власності, на користь фізич­них і недержавних юридичних осіб. Вона є одним із шляхів до багатоукладної соціальне орієнтованої економіки. Мета приватизації — відродження господаря на землі, яким забезпечується підвищення ефективності господарю­вання на селі, збільшення виробництва сільськогоспо­дарської продукції, випуск продуктів харчування високої якості.

2. Приватизація повинна здійснюватися згідно з такими основними принципами: законність, забезпечення соціаль­ної захищеності та рівності прав громадян України у про­цесі приватизації; пріоритетне надання прав громадянам України на придбання державного майна; безоплатна пере­дача частки державного майна кожному громадянинові Ук­раїни; приватизація майна на платній основі із застосуван­ням приватизаційних паперів, додержання антимонополь-ного законодавства, повного, своєчасного інформування громадян про всі дії щодо приватизації. Ці та інші принци­пи закріплено в законах про приватизацію. Але їх реалі­зація у процесі приватизації малоефективна через супереч­ливість. Так, законодавче проголошується, що забезпечує­ться надання пільг трудовим колективам підприємств, які приватизуються, і рівність прав громадян України. Зро­зуміло, що одночасно реалізувати ці два базисні принципи неможливо, оскільки вони передбачають різні підходи до процесу приватизації.

Приватизація в АПК може бути проведена успішно, досягнуто її цілей за умови, якщо даний процес супрово­джуватиметься відповідним правовим забезпеченням. Не­обхідну правову базу приватизації складають Закони "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про прива­тизацію невеликих державних підприємств (малу привати­зацію)", а також Державні програми приватизації, які щорічно приймаються Верховною Радою України.

3. Необхідність розкриття основних положень, закріп­лених у загальних законах про приватизацію, викликає­ться тим, що протягом значного періоду — до прийняття (17 травня 1993 р.) спеціальних законодавчих актів про приватизацію в АПК, остання здійснювалася відповідно до вищезазначених законів. Значну частину підприємств АПК, особливо в переробній промисловості, було передано в оренду з умовою викупу орендованого майна. Його при­ватизація, як зазначено в постанові Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. "Про особливості привати­зації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в загальнодержавній та комунальній власності", здійснюва­лась відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних під­розділів, зданих в оренду".

Загальні законодавчі акти про приватизацію дають її поняття і визначають суб'єкти, їхні права та обов'язки у процесі приватизації, встановлюють способи і порядок її проведення, називають майно, яке не підлягає прива­тизації.

4. На підприємства АПК поширюються основні принци­пи приватизації державного майна, передбачені законами України. Але приватизація майна в АПК має свої від­мінності від загального порядку. Вони визначені Законом від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі"'. Ці особливості стосують­ся об'єктів, суб'єктів, способів і механізму проведення при­ватизації.

Головна особливість полягає в тому, щоб через при­ватизацію підприємств переробної промисловості їх власни­ками стали виробники сільськогосподарської продукції та щоб майно радгоспів та інших державних сільськогоспо­дарських підприємств було приватизоване їх трудовими колективами.

Законом встановлено, що приватизація майна підпри­ємств харчової промисловості, які переробляють сільсько­господарську сировину, борошномельно-круп'яної та комбі­кормової промисловості, сервісних, будівельних, фірмових, торговельних, інших несільськогосподарських підприємств та організацій агропромислового комплексу, які виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товарови­робникам незалежно від вартості об'єктів приватизації (але не менше необхідної для створення статутного фонду акціонерного товариства згідно з чинним законодавством) проводиться способом перетворення їх у відкриті акціо­нерні товариства у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. При цьому зберігається профільність виробництва та цілісність майнових комплексів і тех­нологій.

Право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю (із застосуванням приватизаційних майнових сер­тифікатів, власних коштів і компенсаційних сертифікатів у розмірах, що не перевищує половини вартості цих сер­тифікатів), мають працівники підприємств, що привати­зуються, а також працівники сільськогосподарських під­приємств.

До працівників підприємств, що приватизуються, інших сільськогосподарських товаровиробників прирівнюються та­кож особи, які вийшли на пенсію, звільнені у зв'язку із скороченням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах, особи, що мають право відповідно до законодавства повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, та інваліди, які звільнені у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням за станом здоров'я.

Недержавним сільськогосподарським підприємствам пе­редається безоплатно 51 відсоток акцій підприємств, що приватизуються, включно з розміщенням приватизаційних майнових сертифікатів, а також власних коштів і компен­саційних сертифікатів працівників відповідних сільськогос­подарських підприємств та прирівняних до них осіб через довірчі товариства, створені в колективах товаровиробни­ків. У плані приватизації підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину та виконують роботи і на­дають послуги сільськогосподарським товаровиробникам, передбачається відповідна квота для діючих радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств для подальшої передачі відповідної частки після їх приватизації та розміщення приватизаційних майнових сертифікатів їхніх працівників.

Недержавні сільськогосподарські підприємства мають право на придбання акцій за номінальною вартістю в ме­жах зазначених квот у разі, коли трудові колективи підприємств, що приватизуються, сільськогосподарські товаровиробники і прирівняні до них особи не викупили цих акцій у межах установлених квот.

Розподіл акцій між державними, колективними та іншими сільськогосподарськими підприємствами, селянсь­кими (фермерськими) господарствами здійснюється пропор­ційно до обсягів сировини, зданої на об'єкт приватизації, виконаних робіт і наданих послуг у середньому за п'ять років, що передують рокові приватизації, а ті, що існують менше 5 років, за час їх діяльності.

Акції, що не були викуплені на пільгових умовах протя­гом одного року від дня початку їх продажу, реалізуються на загальних підставах згідно з чинним законодавством.

У разі приватизації майна підприємств і організацій, що підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Мі­ністрів України, визначається частка акцій, яка тимчасово залишається у власності держави.

5. Названим Законом встановлено, що приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств і організацій здійснюється через перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних збо­рів (зборів уповноважених).

З метою правового і організаційно-методичного забезпе­чення реалізації приватизації радгоспів Мінсільгосппродом, Держхарчопромом, Фондом державного майна, Мінеконо­міки і Мінюстом України 27 січня 1994 р. затверджено Положення про порядок перетворення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств і організацій у колективні сільськогосподарські підприємства.

б. Згідно і в порядку, передбаченому цим Положенням, працівникам підприємства, що приватизується, та прирів­няним до них особам безоплатно передається частка дер­жавного майна, розмір якої визначається як добуток вар­тості майна, що припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства по області (Автоном­ній Республіці Крим), і кількості працівників підприєм­ства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Ре­шта державного майна понад зазначену вище частку при­ватизується за приватизаційні майнові сертифікати. Право на першочергове придбання цього майна мають працівники даного підприємства та прирівняні до них особи.

Якщо після використання працівниками радгоспу чи іншого державного сільськогосподарського підприємства, що приватизується, права на придбання державного майна за приватизаційні майнові сертифікати залишається не викупленою частка майна, орган приватизації за згодою загаль­них зборів (зборів уповноважених) передає їм залишки майна для придбання за власні кошти на виплат до 5 років (без нарахування відсотків, але з урахуванням зміни цін на момент викупу майна). У разі відсутності такої згоди орган приватизації приймає рішення про перетворення цьо­го підприємства у відкрите акціонерне товариство в зазна­ченому вище порядку. При цьому право на придбання майна на пільгових умовах за приватизаційні майнові сер­тифікати, крім членів трудового колективу та прирівняних до них осіб, мають члени сімей трудового колективу даного підприємства, які проживають разом із ними, та особи, зайняті в соціальній сфері на селі. Не реалізоване за майнові сертифікати майно приватизується на загальних підставах відповідно до законодавства України.

7. Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, створених на базі кол­госпів без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбан­ня основних фондів та будівництва, здійснюється через перетворення їх за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) у колективні сільськогосподарські під­приємства або відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею майна працівникам підприємств засновників.

8. Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, що були створені на базі міжгосподарських підприємств, заснованих колгоспами і радгоспами, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів та будівництва, здійснюється перетворенням у відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною переда­чею акцій цих товариств засновникам міжгосподарського підприємства.

У разі використання коштів на зазначені цілі, в тому числі у випадках, передбачених п. 7, створена за їх раху­нок частка майна приватизується на умовах і в порядку, передбачених загальними правилами приватизації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, що викладені вище.

9. Закон передбачає особливості приватизації майна сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні багаторічних насаджень, на виробництві вина га інших алкогольних напоїв, а також тих, що знаходяться в зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, в зонах відселення у зв'язку з державними і громадськими

потребами.

10. Особливості приватизації майна дослідних госпо­дарств, експериментальних виробництв, проектно-конст­рукторських та інших підприємств, підпорядкованих на­вчальним та науково-дослідним установам, радгоспів-техні­кумів полягають у тому, що вона здійснюється за пого­дженням із Кабінетом Міністрів України через перетворен­ня їх у відкриті акціонерні товариства. При цьому частка державного майна (акцій) має становити не менше 51 відсотка загальної вартості майна.

11. Два розділи Закону — IV та V регулюють питання приватизації майна підприємств і організацій рибної галузі та переробних підприємств лісового господарства.

Приватизація майна рибних господарств, які спеціалі­зуються на вирощуванні рибопосадкового матеріалу і то­варної риби у ставках та інших внутрішніх водоймах, здійснюється перетворенням їх у колективні господарства або у відкриті акціонерні товариства.

Приватизація майна підприємств і організацій, що об­слуговують рибні господарства, переробних підприємств та об'єктів океанічного рибопромислового фонду, а також пе­реробних підприємств лісового господарства проводиться перетворенням їх у відкриті акціонерні товариства у поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

12. Законом вирішуються й інші питання приватизації підприємств агропромислового комплексу.

Так, об'єкти незавершеного будівництва АПК можуть передаватися органами приватизації сільськогосподарським підприємствам (у тому числі недержавним) для завершен­ня їх будівництва з наступним пріоритетним правом вику­пу працівниками зазначених підприємств частки державно­го майна цих об'єктів.

У разі приватизації підприємств харчової промисловості та інших несільськогосподарських підприємств передба­чається збереження їх виробничої спеціалізації не менш як 10 років.

У процесі приватизації майна державних підприємств відповідно до цього Закону об'єкти соціально-побутового призначення, інженерні мережі та споруди комунального господарства передаються органам приватизації в кому­нальну власність за згодою власників підприємств.

Заклади фізкультурно-спортивного призначення можуть передаватися на таких же умовах, без зміни їх профілю, сільським спортивним товариствам.

Приватизація часток (паїв) держави у майні підпри­ємств АПК із змішаною формою власності (включно з орендними) здійснюється перетворенням їх у відкриті акціонерні товариства на умовах і в порядку, визначеному цим Законом для відповідних підприємств АПК, що розг­лядалися вище.

13. Дещо інакше вирішено Законом майнові питання підприємств, створених через викуп державного майна, зданого в оренду, за раніше діючими правилами. Так, підприємства переробної промисловості АПК, рибної галузі та переробні підприємства лісового господарства, створені через викуп державного майна, зданого в оренду, які ма­ють або мали прямі договірні зв'язки з сільськогосподар­ськими товаровиробниками, підлягають перетворенню за рішенням зборів учасників товариств у відкриті акціонерні товариства. При цьому для продажу сільськогосподарським товаровиробникам, які є для зазначених підприємств або акціонерних товариств постачальниками сировини, спожи­вачами робіт і послуг, здійснюється додатковий випуск акцій та їх продаж для того, щоб загальна кількість акцій для сільськогосподарських товаровиробників становила не менше 51 відсотка статутного фонду (ст. 21 Закону).

Оплата акцій може здійснюватись у порядку взаємо-розрахунків між акціонерним товариством та сільськогос­подарськими підприємствами за здану продукцію (виконані роботи, надані послуги).

Продаж додаткового випуску акцій здійснюється протя­гом шести місяців, а кошти, одержані акціонерним товари­ством від їх реалізації, спрямовуються на збільшення ста­тутного фонду. При цьому державне мито за реєстрацію інформації про випуск акцій не збирається.

14. Кошти, одержані від приватизації майна підприємств агропромислового комплексу, спрямовуються до позабюд­жетного фонду приватизації та використовуються для наро­щування виробництва продукції, модернізації та технічного переозброєння приватизованих підприємств АПК, створен­ня нових робочих місць у цій галузі та для покриття витрат, пов'язаних із проведенням приватизації.

15. Підприємства і організації АПК, приватизація майна яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства. При цьому у статутному фонді товариств перцючергово визначається частка акцій, що тимчасово зали­шається у власності держави, а решта акцій розміщується

наданням передбачених Законом пільг. Частка майна (акцій), що залишається у власності держави під час при­ватизації підприємств АПК, передається в управління орга­нам уповноваженим управляти державним майном.

Перелік державних підприємств і організацій АПК, при­ватизація майна яких здійснюється за погодженням із Ка­бінетом Міністрів України, затверджено постановою Вер­ховної Ради України від 10 липня 1996 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про особливості привати­зації майна в агропромисловому комплексі". До Переліку включено такі підприємства та організації агропромислово­го комплексу:

Холодильники, об'єкти складського господарства, що призначені для постійного розміщення державних резервів.

Підприємства цукрової та олійно-жирової промисловості.

Хлібокомбінати, хлібозаводи, макаронні фабрики, хлібо­приймальні та хлібозаготівельні підприємства, елеватори, реалізаційні та хлібні бази, комбінати хлібопродуктів, за­води-млини, експедиції з захисту хлібопродуктів, ремонт-но-механічні майстерні (заводи), контори матеріально-тех­нічного постачання галузі хлібопродуктів.

Машиновипробувальні станції, дослідні заводи сільсько­господарського машинобудування.

Насінницькі, племінні заводи та підприємства, радгоспи-заводи, а також державні сільськогосподарські підприєм­ства, які спеціалізуються на вирощуванні багаторічних на­саджень (хміль, сади, виноградники, ефіроолійні та лікарські рослини), кінні заводи, іподроми та державні заводські конюшні, селекційно-гібридні центри, сортови­пробувальні станції та дільниці, радгоспи-технікуми, до­слідні господарства навчальних та науково-дослідних за­кладів, установ і організацій.

Об'єкти океанічного рибопромислового флоту, рибні під­приємства з переробки океанічної (морської) сировини та рибні господарства (рибокомбінати, рибоводно-меліоративні станції, нерестово-вирощувальні господарства) та холодиль­ники ємністю понад дві тисячі тонн одночасного зберігання рибопродукції.

2. Система органів управління в державних сільськогосподарських підприємствах

1. Структура виробництва та обумовлена нею система органів управління в радгоспах утворюється згідно з вимо­гами Закону "Про підприємства в Україні" з урахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва і місце­вих вимог, які в переважній більшості закріплюються в Статуті підприємства. До останнього часу порядок органі­зації виробництва і утворення системи органів управління на державних підприємствах жорстко регламентувався відомчими актами (міністерствами і відомствами), грунту­вався на загальних підходах до побудови організаційної структури: виробничих підрозділів, допоміжних служб, ад­міністрації радгоспу.

В процесі економічної реформи, впровадження повного госпрозрахунку, який супроводжується розширенням прав підприємства і трудового колективу, підприємства стали самостійніше вирішувати питання побудови організаційної структури виробництва і управління. При його вирішенні законодавство висуває лише одну вимогу: щоб система органів управління будувалася з додержанням принципу поєднання прав власника відносно господарського викори­стання землі та майна і самоврядування колективу.

В державному підприємстві структура виробництва і си­стема органів управління утворюється власником і трудо­вим колективом у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 14 Закону "Про підприємства в Ук­раїні" підприємство самостійно визначає структуру управ­ління, встановлює штати. Безпосередньо питання структу­ри управління і штатів можуть вирішувати ради підприєм­ства, яким власник делегує свої права і в якому беруть участь представники колективу. Порядок самоврядування трудового колективу встановлюється самим колективом і закріплюється в Статуті підприємства (п. 2 ст. 15 Закону "Про підприємства в Україні"). Створена на принципах самоврядування з участю уповноважених представників власників, структура виробництва і управління відображає їхні інтереси з питань організації виробництва і соціаль­ного розвитку.

Розширення прав підприємства у питаннях утворення структури виробництва і управління сприяло тому, що в них тепер утворюються різноманітні внутрішні підрозділи господарювання та обумовлені цим структури управління.

1 Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" пектор призначається на посаду власником підприємства ^я яступає в ролі уповноваженого власником органу. З ним ' кладається контракт. Призначення на посаду заступників лектора, керівників і спеціалістів підрозділів апарату уп-'авління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, від-•ів відділень, дільниць, ферм тощо), а також майстрів і старших майстрів здійснюється директором підприємства. По його компетенції належить і звільнення цих праців­ників із посади.

Дещо по-іншому будується структура виробництва і уп­равління у спільних підприємствах і організаціях, де є частки як державного, так і недержавного майна.

Вони утворюються здебільшого за рахунок майна і внес­ків державних і недержавних підприємств. Спільне під­приємство (організація) в сільському господарстві може бути утворене у формі господарського товариства. Воно здійснює права повного господарського відання закріпленим за ним майном, яке належить за правом спільної власності державі, колективним, кооперативним і громадським під­приємствам і організаціям у розмірах, що відповідають часткам підприємств-учасників. Закон "Про власність" і Закон "Про підприємства в Україні" дозволяють брати участь у спільних підприємствах і окремим громадянам, трудовим і селянським (фермерським) господарствам, орендним колективам.

Найвищим органом управління спільного підприємства є збори уповноважених представників підприємств-учасників (власників майна). Вони мають кількість голосів залежно від розмірів і частки майнової участі.

Збори уповноважених представників підприємств-учас­ників обирають раду підприємства, її голову — директора і членів ревізійної комісії. Відповідно до статуту виробнича структура спільного підприємства, а також штатний розпис і правила внутрішнього трудового розпорядку затверджую­ться його радою або ж зборами учасників підприємства.

3. Компетенція зборів колективу державного і спільного підприємства випливає з Закону "Про підприємства в Ук­раїні", зокрема з його вимог, що управління господарством здійснюється на основі поєднання принципу самоврядуван­ня колективу і прав власника щодо господарського викори­стання майна.

До компетенції зборів трудового колективу підприєм-^'ва, зокрема, належить:

а) вирішення питання, пов'язаного з викупом майна підприємства. Воно вирішується в разі переходу останнього в цілому на оренду, перетворення його в колективне під­приємство, господарське або ж акціонерне товариство;

б) вирішення питання про укладення з адміністрацією підприємства колективного договору, розгляд його проекту і передача повноважень профспілковому комітетові або ін­шому органові підписати той від імені колективу;

в) обрання (відкликання) представників до ради під­приємства від трудового колективу (в кількості, передба­ченій статутом), заслуховування звітів про їхню діяльність-

г) обрання ради колективу і встановлення її функцій;

д) розгляд і вирішення відповідно до Статуту підпри­ємства питання самоврядування трудового колективу;

е) визначення і затвердження переліку і порядку надан­ня працівникам підприємства соціальних пільг;

є) участь у матеріальному і моральному стимулюванні праці, заохочення винахідницької та раціоналізаторської діяльності; порушення клопотання про представлення пра­цівників до державних і урядових нагород.

Окремі з цих повноважень можуть належати до компе­тенції ради або ж вирішуватись в іншому порядку, перед­баченому Статутом підприємства.

Трудовий колектив державного чи спільного підприєм­ства, в якому частка держави чи місцевої ради у вартості майна складає більше 50 відсотків, а також колектив спільного підприємства, де частка у вартості майна госпо­дарств-учасників становить понад 50 відсотків, разом із засновником розглядає зміни й доповнення до Статуту підприємства, визначає умови наймання керівника, бере участь у вирішенні питання про виділ із складу підприєм­ства одного чи декількох структурних підрозділів для ство­рення нового підприємства.

Разом із власником трудовий колектив вирішує питання про вступ і вихід з об'єднання підприємств, про оренду підприємства, створення на базі колективу орендарів для переходу на оренду і викупу підприємства. При частково­му викупі майна трудовий колектив набуває права спів­власника, а підприємство — статус спільного. Після повно­го викупу колектив набуває прав колективного власника.

4. Законом "Про підприємства в Україні" законодавче вирішено питання про поєднання в управлінні прав власника майна і самоврядування трудового колективу. Пункт 1 ст. 14 передбачає, що власник чи уповноважений ним орган можуть делегувати свої права з управління раді (правлінню) підприємства або іншому органові, передбаче­ному Статутом підприємства, який представляє інтереси власника і колективу. Таким чином, у своїй діяльності рада виражає інтереси власника і трудового колективу. Виходячи з цього, визначається компетенція ради під­приємства і порядок її утворення.

5. З урахуванням основних положень законодавчих актів і практики їх застосування щодо делегування власником окремих повноважень раді підприємства в Статуті підпри­ємства можна передбачити питання, що нею вирішуються:

визначення загальних напрямів економічного і соціаль­ного розвитку підприємства, порядку розподілу чистого прибутку; прийняття рішення про випуск цінних паперів підприємства, а також про придбання цінних паперів ін­ших підприємств і організацій; вирішення питання про утворення і діяльність дочірніх підприємств, філій та ін­ших відособлених підрозділів, входження підприємства в асоціації та об'єднання і вихід з них; прийняття рішення щодо зовнішньоекономічної діяльності підприємства; роз­гляд конфліктної ситуації між адміністрацією і трудовим колективом, вжиття заходів для їх вирішення; вирішення інших питань, передбачених статутом.

Рада підприємства вирішує віднесені до її компетенції питання на своїх засіданнях. Правила і порядок прийняття рішень радою регламентуються статутом. В ньому, зокре­ма, може бути визначено, що рада правомочна приймати рішення, якщо на її засіданнях присутні не менше 2/3 об­раних членів. Рішення приймаються простою більшістю голосів. Можуть бути встановлені й інші правила в обся­гах, делегованих раді власником майна, тобто державним органом.

§ 3. Правове становище директора (керівника) радгоспу та іншого державного сільськогосподарського підприємства і його компетенція

1. Чинне законодавство визнає директора радгоспу, ін­шого ДСП уповноваженою власником посадовою особою, якій довірено безпосереднє управління господарством, його виробничо-господарською і соціальною діяльністю, а також державною власністю. Одночасно директор радгоспу, іншого державного підприємства є членом трудового колективу і в його складі бере участь у самоврядуванні підприємства.

В умовах ринкової економіки, посилення методів захи­сту прав та інтересів власника змінився порядок призначення керівника підприємства, визначення його функцій і компетенції, відповідальності за результати управлінської діяльності, за стан справ на підприємстві.

2. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" керівник підприємства наймається (призначається) власни­ком чи обирається власниками майна. Виходячи з цього, директор державного підприємства призначається уповно­важеним державою органом. Постановою Кабінету Мініс­трів України "Про порядок прийняття і звільнення ке­рівника державного підприємства, що перебуває у загаль­нодержавній власності" від 14 грудня 1991 р. № 360 вста­новлено, що найняття керівника державного підприємства, яке перебуває в загальнодержавній власності та діє на основі Закону "Про підприємства в Україні", здійснюється міністерством, відомством або іншим органом, уповноваже­ним управляти цим підприємством, через підписання з ним контракту і призначення його на посаду.

Контракти як особлива форма трудового договору спрямо­вуються на забезпечення умов для ініціативності та са­мостійності працівника з урахуванням його індивідуальних здібностей і професійних навичок, підвищення взаємної від­повідальності сторін, правову й соціальну захищеність керівника підприємства. В них рекомендовано передбачати строк дії контракту, результати виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства, досягнення яких має забезпечити керівник, права, обов'язки й відповідальність сторін, умови організації та оплати праці, соціально-по­бутові та інші умови, необхідні керівникові для виконання зобов'язань, що беруться ним з урахуванням стану справ на підприємстві, його виробничих і фінансових можливостей, підстави для розірвання контракту. При цьому умови конт­ракту не можуть погіршувати становище керівника держав­ного підприємства, визначене чинним законодавством.

Найняття і звільнення керівників державних підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності та входять до складу об'єднань, може здійснюватися за дорученням міністерства чи відомства його генеральним директором.

Контракт підписується керівником уповноваженого орга­ну та особою, яка призначається на посаду керівника під­приємства, і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Він може бути змінений тільки за згодою сто­рін. Розірвання контракту проводиться на підставах, вста­новлених чинним законодавством, а також передбачених сторонами в ньому. При цьому треба враховувати, що коло основних питань, які належать до компетенції директора, встановлено законодавчими актами, зокрема його право самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління підприємством.

Детальніше компетенція керівника може бути визначена в Статуті підприємства. В ньому можна, наприклад, вказа­ти, що керівник без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в усіх вітчизняних та іноземних підприємствах, у фірмах, організаціях, розпоряджається майном підприємства, укладає договори, в тому числі тру­дові, видає довіреності, відкриває в банках розрахунковий та інші рахунки, користується правом розпорядження кош­тами, затверджує штати виконавчого апарату дирекції, ви­дає накази, дає вказівки, обов'язкові для всіх працівників підприємства.

3. В Законі "Про підприємства в Україні" (п. 2 ст. 16) записано, що власник не має права втручатись в оператив­ну діяльність керівника підприємства. Це застереження особливо важливе для спільних підприємств, найвищий ор­ган управління яких утворюється з представників госпо­дарств-учасників, що не беруть безпосередньої участі в управлінні підприємством.

Важливою гарантією забезпечення' прав керівника під­приємства з управління ним є встановлене Законом прави­ло, що керівник підприємства може бути звільнений з посади до закінчення строку контракту на підставах, пе­редбачених у контракті або чинному законодавстві.

У статуті або в контракті можуть бути визначені права та обов'язки директора, що випливають з місцевих умов господарювання, специфіки діяльності підприємства. Для директора сільськогосподарського підприємства, наприклад, можуть бути додатково передбачені такі обов'язки:

забезпечувати раціональне і високоефективне викорис­тання землі, інших природних ресурсів, підвищення вро­жайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва;

забезпечувати прибутковість сільськогосподарського ви­робництва, збереження майна, належного власникові та трудовому колективові.

Ефективна діяльність керівників середньої ланки вироб­ництва і спеціалістів забезпечується встановленням і чіт­ким розмежуванням функцій, прав і обов'язків кожного керівника і спеціаліста.

4. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" керівники підрозділів і спеціалісти господарства та підрозділів призначаються на посаду і звільняються з неї керів­ником підприємства. Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни "Про порядок найняття і звільнення керівника дер­жавного підприємства, що перебуває у загальнодержавній власності" встановлено, що при найнятті на роботу керів­ників структурних підрозділів державних підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, з ними, за їх­нім бажанням, можуть укладатися трудові договори у формі контракту на умовах, передбачених цією постановою.

Діяльність керівників середньої ланки виробництва (це­хів, дільниць, ферм, бригад, відділень тощо), відділів апа­рату управління, а також спеціалістів, інших працівників регламентується, як правило, положеннями про відповідні підрозділи, служби, посадовими інструкціями, які розроб­ляються і затверджуються директором підприємства.

В положеннях чи посадових інструкціях визначається місце і роль кожного керівника чи спеціаліста в структурі управління підприємства, основні завдання, обов'язки, пра­ва і відповідальність. Після введення контрактного порядку наймання керівників в окремих підприємствах його впрова­джено щодо наймання на роботу також керівників серед­ньої ланки виробництва і спеціалістів. За таких умов від­падає потреба у прийнятті окремих положень та посадових інструкцій. Основні вимоги до їхньої діяльності, права і обов'язки визначаються в договорі або угоді.

5. З метою повнішої оцінки кваліфікації спеціаліста, його ставлення до своїх обов'язків можуть встановлюватися кваліфікаційні категорії за посадами, зайнятими спеціа­лістами з вищою і середньою спеціальною освітою.

Спеціалістам, які виконують особливо складні обов'язки, може встановлюватися перша кваліфікаційна категорія, а тим, що виконують обов'язки підвищеного ступеня склад­ності, — друга. Кваліфікаційні категорії встановлюються спеціалістам за результатами атестацій, які періодично проводяться атестаційними комісіями.

Спеціалістам, котрі очолюють бригади в рослинництві й тваринництві в сільськогосподарських підприємствах, мо­жуть присвоюватися класні звання (І та II класу). Це робиться в такому ж порядку, як і встановлюються ква­ліфікаційні категорії з оплати праці.

Присвоєння спеціалістам класних звань і кваліфікацій­них категорій враховується директором при встановленні розмірів оплати праці, інших видів матеріального стиму­лювання.

Дата добавления: 2015-05-10