Поняття і предмет банківського права

Питання на залік

з курсу “Банківське право”

Банківське право - це сукупність правових норм, які регулюють 3 групи якісно-неоднорідних суспільних відносин при участі банків за допомогою комплексного імперативно-диспозитивного методу регулювання. До цих суспільних відносин належать:

 відносини, які виникають з приводу, та в зв’язку організації і забезпечення функціонування банківської системи країни;

 відносини, суб’єктами яких виступає держава від імені органів спеціально на те уповноважених, з іншої сторони суб’єктами виступають всі потенціальні учасники банківських правовідносин. Ці відносини мають владний характер. Метод регулювання – імперативний;

 відносини, які виникають з приводу створення та державної реєстрації банків і кредитно-фінансових установ, легалізації їх діяльності(напр. отримання ліцензій, письмового дозволу), а також в зв’язку з контролем та надзором за дотриманням банком і кредитно-фінансовою установою вимог банківського законодавства. Суб’єктами цієї групи суспільних відносин є НБУ з однієї сторони, а з іншої установи, та уповноважені ними особи(комерційні банки та кредитно-фінансові установи). Ці відносини носять владний характер і урегульовані за допомогою імперативного методу;

 відносини, які виникають між банками та кредитно-фінансовими установами і користувачами банківських послуг. Ці відносини мають особисто-правовий характер, виникають між юридично рівними організаційно непідвладними одна одній та економічно самостійними суб’єктами, основою правового регулювання цих відносин є цивільний кодекс України, зокрема договори банківського рахунку, договори банківського вкладу та кредитного договору. Метод регулювання-диспозитивний.

Банківське право – це система правових норм, що регулю­ють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними осо­бами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відноси­ни, які регулюють принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення ними банківських послуг.

Загальна частина включає норми, які закріплюють за­гальні, принципові положення банківського права і його ста­тутні інститути (поняття, принципи й джерела банківського права, правове становище Національного банку України та комерційних банків, сутність і функції банківської системи України).

До особливої частини належать норми, що регулюють ос­новні функціональні інститути банківського права, за допомо­гою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об’єднує такі інститути: договір банківського рахунка, банківське кредитування, охо­рона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів тощо.

2. Метод банківського права.

Метод правово­го регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваження­ми (Кабінет Міністрів України, Національний банк України (НБУ)). Існують також владні відносини між НБУ і ко­мерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто за­стосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо ре­гулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому – встанов­лює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідно­син суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.

Дата добавления: 2015-05-10