Розв'язання спорів у міжнародних організаціях

Серед погоджувальних способів розв'язання міжнародних спорів істотно зросло значення міжнародних організацій.

Процедура вирішення спорів міжнародними організаціями, на відміну від судової, має переважно політичний характер.

Організація Об'єднаних Націй — основний орган співробітництва держав у всесвітньому масштабі — є ядром сучасної системи мирних способів вирішення спорів.

Статут ООН робить акцент на інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки при вирішенні спорів. Одна з головних цілей ООН полягає в розв'язанні не будь-яких спорів, а тих, що можуть стано­вити загрозу миру або призвести до порушення миру (п.1 статті 1 Статуту ООН).

Центральне місце в процедурі мирного вирішення спорів посідає Рада Безпеки ООН, що вправі за власною ініціативою розглянути будь-який спір для визначення того, чи не може продовження цього спору загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки (стаття 34 Статуту ООН).

Рада Безпеки і Генеральна Асамблея в результаті розгляду спору можуть приймати рекомендації. Юридично обов'язкові рішення Рада Безпеки вправі приймати лише у випадку загрози миру, по­рушень миру й актів агресії. Рада Безпеки повинна враховувати,

що спори юридичного характеру як загальне правило підлягають передачі сторонами в Міжнародний суд.

Можна виділити основні напрямки в діяльності ООН у мирному вирішенні спорів:

— підтримка миру, тобто забезпечення присутності ООН у ра­
йоні міжнародного конфлікту, що пов'язане з розгортанням
військового, поліцейського або цивільного персоналу ООН
(наприклад, операція ООН 1990 року «Буря в пустелі», «гу­
манітарна інтервенція» ООН 1994 року в Сомалі);

— миротворчість, тобто дії, спрямовані на те, щоб схилити ворогуючих до мирного вирішення спору з використанням арсеналу засобів, передбаченого в розділі VI Статуту ООН, а також зупинити конфлікт і забезпечити збереження миру;

— постконфліктна миротворчість, тобто дії з виявлення і усунення причин конфліктів, підтримка структур, схильних сприяти зміцненню миру (основна мета такої миротворчості — запобігання рецидиву конфлікту);

— превентивна дипломатія, тобто дії, спрямовані на профі­лактику спорів, що виникають між сторонами, недопущення переростання спорів у конфлікти та обмеження масштабів конфліктів (основна мета — урегулювання спору до спалаху насильства).

У наш час найбільшого поширення набули такі засоби здійснення превентивної дипломатії:

— заходи для зміцнення довіри;

— раннє попередження конфліктів за допомогою міжнародних організацій;

— установлення фактів, пов'язаних зі спором;

— демілітаризація і нейтралізація;

— інші засоби.

Незважаючи на складність міжнародної ситуації, передбачена Статутом ООН система мирного врегулювання спорів дає позитивні результати. У рамках ООН обговорюються практично всі найбільш серйозні спори і конфлікти, що виникають між державами в рамках світового співтовариства.

Підвищується роль і значення в мирному врегулюванні спорів міжнародних регіональних організацій. їхня роль у вирішенні питань підтримки миру, «які є підхожими для регіональних дій», зафіксована в статті 52 Статуту ООН. Необхідна умова правомірного існування регіональних організацій полягає в тому, що зміст їхніх установчих актів і діяльності повинен бути сумісним з цілями і принципами ООН.

Організація африканської єдності створила Комісію з посеред­ництва, примирення й арбітражу, що складається з 21 члена, обра-

ного Конференцією глав держав і урядів ОАЄ. Серед членів комісії обираються особи, які здійснюють функції посередників і арбітрів. Спір передається в Комісію державами, що беруть участь у ньому, або вищими органами ОАЄ.

Ліга арабських держав головну роль у розгляді спорів надала своїй Раді. Стосовно спорів, що не торкаються незалежності, суве­ренітету і територіальної цілісності держав, він може виконувати арбітражні функції. Для розгляду таких спорів сторони, що спере­чаються, повинні звернутися до Ради, яка приймає обов'язкове й остаточне рішення. Сторони в спорі не беруть участі в обговоренні і рішенні Ради. У тих випадках, коли спір може призвести до війни, Рада може виконувати функції примирювання.

Організацією американських держав у 1948 році на Конференції в Боготі був прийнятий Американський договір про мирне вирішен­ня спорів. Відповідно до договору головна роль у мирному врегулю­ванні спорів відведена Постійній Раді Організації. У договорі також докладно описані такі форми мирного вирішення спорів, як добрі послуги і посередництво, розслідування і примирення.

Таким чином, у рамках міжнародних організацій діють як органи загальної компетенції, у повноваження яких входить вирішення розбіжностей між членами, так і спеціалізовані органи з розгляду окремих категорій справ.

Література

Анисимов Л.И. Международно-правовые средства разрешения международных споров (конфликтов). — М., 1975.

Блищенко И.П., Дориа Ж. Прецеденты в международном пуб­личном и частном праве. — М., 1999.

Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд. — М., 1998.

Клеандров М.И. Экономический Суд СНГ: статус, проблемы, перспективы. — Тюмень, 1995.

Клименко Б.М. Мирное решение территориальных споров. — М.,1982.

Кожевников Ф И., Шармазанашвили Г. В. Международный Суд ООН. Организация, цели, практика. — М., 1971.

Ладыженский A.M., Блищенко И.П. Мирные средства разреше­ния споров между государствами. — М., 1962.

Лазарев С.Л. Международный арбитраж. — М., 1991.

Левин Л.Б. Принцип мирного разрешения международных спо­ров. — М., 1977.

Камаровский Л.А. О международном суде. — М., 2007. Кожевников Ф.И., Шарманазашвили Г.В. Международный Суд ООН. — М., 1971.

Мовчан А.П. Мирные средства разрешения международных споров. — М., 1957.

Насиновский В.Е. Вооруженные конфликты: поиск решений. — М.,1996.

Пушмин Э.А. Мирное разрешение международных споров (международно-правовые вопросы). — М., 1974.

Пушмин Э.А. Мирные средства разрешения международных споров. — Ярославль, 1981.

Пушмин Э.А. Международный юридический процесс и между­народное право. — Кемерово, 1990.

Робертсон Дж. Злочини проти людства: боротьба за правосуддя в усьому світі/Пер. з анг.; Наук. ред. М.О. Баймуратов. — Одеса, 2006.

Справочник ООН по мирному разрешению споров между госу­дарствами. — Нью-Йорк, 1992.

Толстых В.Л. Деятельность международных юрисдикционных органов. — Новосибирск, 1996.

О'Хадсон Мэнли. Международные суды в прошлом и будущем. — М., 1947.

Шинкарецкая Г.Г. Международная судебная процедура. — М., 1992.

Шинкарецкая Г.Г. Компетенция международных судов и арбит­ражей. — СПб, 1992.

Энтин М.Л. Международные судебные учреждения. — М., 1984.

Энтин М.Л. Суд Европейских сообществ: правовые формы обес­печения западноевропейской интеграции. — М., 1987.

Дата добавления: 2015-05-10