Правові форми безготівкових розрахунків. 8 страница

1) усі підприємства та організації зобов’язані зберігати свої кошти — як власні, так і позикові — на рахунках в уста­новах банку, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

2) розрахунки між підприємствами й організаціями здійснюються, як правило, безготівковим способом через

банки;

3) безготівкові розрахунки проводяться за діючими форма­ми розрахунків;

4) суб’єкти господарювання мають право вільного вибору умов про попередню оплату товарів (робіт, послуг), за винят­ком випадків, закріплених у законодавстві;

5) платежі проводяться за рахунок коштів платника або за рахунок банківського кредиту;

6) списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється тільки за їх розпорядженням, або за їх згодою (акцепта);

7) при проведенні розрахункових операцій банки контро­люють додержання підприємствами, організаціями розрахун­кової та договірної дисципліни. До господарюючих суб’єктів, які порушують правила розрахунків, банки застосовують відповідні санкції.

У відносинах, що виникають між установами банків і влас­никами рахунків під час розрахунків, беруть участь, як прави­ло, три суб’єкти (продавець, покупець-платник і банк). Сторо­ни (банк і суб’єкти господарської діяльності) зобов’язані до­держуватись закону і договірних умов.

Порядок проведення розрахунків регулюється законодавст­вом. Це означає, що сторони в розрахункових відносинах по­винні чітко виконувати встановлені приписи. Однак відповідно до вимог законодавства необхідним юридичним фактом для виникнення розрахункових правовідносин є договір на розрахунково-касове обслуговування.

44. Правове регулювання розрахункових відносин.

Правовою основою відносин між суб'єктами господарювання з приводу відкриття і функціонування банківського рахунка служить Закон України «Про платіжні системи й переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р., а також Інструкція про порядок відкриття та вико­ристання рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998р. № 527, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердже­на постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. № 135.

Умови функціонування банківського рахунка закріплюються в договорі, що укладається між банком і учасником розрахунково-касових операцій.

Згідно з договором банківського рахунка банк зобов'язується: від­кривати підприємству-клієнту поточний або інший рахунки, зара­ховувати на них суми, що надходять від клієнта; перераховувати суми, належні клієнту; із доручення клієнта, а в передбачених законодав­ством випадках — без такого доручення списувати відповідні суми з рахунка клієнта для зарахування їх на рахунки одержувачів; при­ймати від клієнта і видавати йому або за.його дорученням готівку. Клієнт зобов'язується дотримуватися встановлених у договорі й ін­струкціях НБУ правил.

Для відкриття рахунка необхідно подати такі документи: заяву встановленого зразка; належним чином засвідчені копії свідоц

тва про державну реєстрацію установчих документів; документи про взяття особи на облік у податкових органах і Пенсійному фонді, в органах соціального страхування; довідку про статистичні коди; наказ (протокол зборів засновників) про призначення директора і головного бухгалтера; картку зі зразками підписів і печатки тощо.

Договір банківського рахунка - консенсуальний, двосторонньо зобов'язуючий, безстроковий, відплатний.

Поточні рахунки відкриваються в національній та іноземній валютах.

(Готівкові розрахунки — це спосіб здійснення розрахунків, при яко-

\ му платіж провадиться паперовими грошимаабо металевою монетою, який регламентується Законом України «Про застосування реєстра­торів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчу­вання і послуг» від 06.07.1995 р. (у редакції від 01.06.2000 р.) і Поло­женням про ведення касових операцій у національній валюті в Украї­ні, затвердженим постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. № 72.

Суб'єкти підприємництва при розрахунках готівкою в сфері тор­гівлі, громадського харчування і послуг зобов'язані використовува­ти належним чином зареєстровані реєстратори розрахункових опе­рацій (далі - РРО),- пристрої або програмно-технічні комплекси з реалізованими фіскальними функціями, а також розрахункові кни­жки з номерними розрахунковими квитанціями й книги обліку роз­рахункових операцій.

Положення про ведення касових операцій є обов'язковим для всіх діючих на території України юридичних осіб (крім банків і органів зв'язку) незалежно від форм власності й виду діяльності, а також фізичних осіб — суб'єктів підприємництва.

Суб'єкти господарювання, що мають поточні рахунки в банках, зобов'язані зберігати грошові кошти на цих рахунках. Одержання готівки провадиться з поточних рахунків у банках по оформлених чекових книжках. Готівка повинна витрачатися виключно на зазна­чені в чеку цілі.

Розрахунки готівкою суб'єктів господарювання між собою, а та­кож із громадянами можуть здійснюватися за рахунок коштів, отри­маних із кас банків, а також за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг), інших касових надходжень (на­приклад, внесок засновників у статутний фонд підприємства).

Сума платежу готівкою одного суб'єкта господарювання іншому суб'єкту господарювання не повинна перевищувати 10 тис. грн про­тягом одного дня незалежно від кількості платіжних документів. Однак кількість суб'єктів господарювання, з якими можуть прово­дитися розрахунки протягом дня, не обмежується. Платежі понад зазначену суму повинні здійснюватися виключно безготівковим спо­собом. Дія даного правила не поширюється на розрахун-ки суб'єк­тів господарювання з громадянами.

Підприємства зобов'язані дотримуватися ліміту залишку готівки в касі (граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підпри­ємства на кінець робочого дня). Він встановлюється банком відпові­дно до нормативних актів НБУ і з урахуванням особливостей госпо­дарської діяльності підприємства.

Форми готівкових розрахунків:

<§> розрахунки з використанням РРО;

Ф розрахунки з використанням розрахункової книжки;

Ф розрахунки з використанням видаткового касового ордера;

Ф розрахунки з використанням прибуткового касового ордера;

<§> розрахунки з використанням товарного чека.

Безготівкові розрахунки — це спосіб прийому-передачі грошово­го еквівалента без участі готівки, тобто за допомогою банківських перерахувань визначеної суми з рахунка платника на рахунок одержувача.

Здійснення платежів реалізується дорученнями платника до бан­ку, виконання яких є додатковою послугою у відносинах по збере­женню коштів на поточному банківському рахунку.

Правове регулювання безготівкових розрахунків здійснюється Ін­струкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валю­ті, затвердженою постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. № 135.

Принципи безготівкових розрахунків:

проведення безготівкових розрахунків через банківські уста­

нови;

заборона платежів однієї особи за рахунок коштів іншої;

платежі провадяться лише тоді, коли на рахунку платника є ві­

льні грошові кошти, або за рахунок кредиту банку;

списання коштів із рахунків клієнтів проводиться тільки за їх

розпорядженням або з їх згоди (акцепту), за винятком примусового

списання (стягнення) відповідно до рішення судових органів, вико­навчого напису нотаріуса й у випадках, встановлених законами Украї­ни, а також списання коштів із рахунків платників з ініціативи одер­жувачів у випадку домовленості між платником й одержувачем.

Розрахункові документи — це документи, які використовуються учасниками розрахункових операцій для оформлення переказу ко­штів від платника до одержувача.

До документів на переказ, крім розрахункових документів, нале­жать також документи на переказ готівки, міжбанківські розрахунко­ві документи, клірингові вимоги й інші платіжні інструменти.

Банківський платіжний інструмент - це засіб, що містить необхідні реквізити (ідентифікація емітента, використовувана платіжна сис­тема і, як правило, утримувач) та застосовується в операціях з пере­казу коштів або інших банківських послуг.

Види платіжних інструментів: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки тощо.

Форми безготівкових розрахунків:

розрахунки з використанням платіжного доручення — надання плат­ником обслуговуючому його банку письмово оформленого дору­чення на перерахування вказаної суми зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів;

розрахунки? використанням платіжної вимоги-доручення — це фо­рма розрахунків, яка здійснюється за допомогою комбінованого до­кумента, що складається з двох частин: верхня - вимога одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість реалізованої продукції (робіт, послуг); нижня — доручення платника обслуговую­чому його банку перерахувати кошти зі свого рахунка на рахунок одержувача;

розрахунки з використанням розрахункового чека — платник видає одержувачу коштів письмове розпорядження обслуговуючому плат­ника банку сплатити чекоутримувачу зазначену в чеку суму;

розрахунки акредитивом — це інструментальна форма розрахун­ків, за якої банк-емітент (банк, що відкрив акредитив) за доручення клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний здійснити платіж бене-фіціару або надати повноваження іншому банку (виконуючому бан­ку) здійснити цей платіж за умови одержання передбачених в акре­дитиві документів (як правило, товарно-транспортних документів,

що підтверджують факт виконання бенефіціаром товарного зобов'я­зання перед платником);

примусове стягнення (списання) коштів — у випадках, уста­новлених законодавством України, банк здійснює платіж з рахунка плат-ника без його згоди на підставі платіжної ви­моги одержувача; здійснюється на бланку платіжної вимоги;

розрахунки в порядку договірного списання — банк реалізує пла-тіж-ну вимогу, ініційовану одержувачем, на виконання відповідної угоди між платником і одержувачем, закріпленої в укладеному між ними господарському договорі;

розрахунки, засновані на заліку взаємної заборгованості,— взаємні зобов'язання боржників і кредиторів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, а на різницю здійснюється платіж на загаль­них засадах, тобто з використанням платіжного доручення, платіж­ної вимоги-доручення, чека або векселя;

розрахунки векселем — це інтегративна форма розрахунків, за якої замість грошового зобов'язання, заснованого на вихідних товарних відносинах, учасники розрахунків оформлюють безумовне грошове зобов'язання однієї особи сплатити іншій після настання тер-міну визначену суму;

розрахунки в порядку інкасо — одержувач коштів доручає обслуго­вуючому його банку одержати грошовий платіж із платника проти комерційних документів або в результаті інших інструкцій.

що підтверджують факт виконання бенефіціаром товарного зобов'я­зання перед платником);

примусове стягнення (списання) коштів — у випадках, уста­новлених законодавством України, банк здійснює платіж з рахунка плат-ника без його згоди на підставі платіжної ви­моги одержувача; здійснюється на бланку платіжної вимоги;

розрахунки в порядку договірного списання — банк реалізує пла-тіж-ну вимогу, ініційовану одержувачем, на виконання відповідної угоди між платником і одержувачем, закріпленої в укладеному між ними господарському договорі;

розрахунки, засновані на заліку взаємної заборгованості,— взаємні зобов'язання боржників і кредиторів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, а на різницю здійснюється платіж на загаль­них засадах, тобто з використанням платіжного доручення, платіж­ної вимоги-доручення, чека або векселя;

розрахунки векселем — це інтегративна форма розрахунків, за якої замість грошового зобов'язання, заснованого на вихідних товарних відносинах, учасники розрахунків оформлюють безумовне грошове зобов'язання однієї особи сплатити іншій після настання тер-міну визначену суму;

розрахунки в порядку інкасо — одержувач коштів доручає обслуго­вуючому його банку одержати грошовий платіж із платника проти комерційних документів або в результаті інших інструкцій.

45. Порядок відкриття і закриття рахунків в установах банку.

Стаття 6 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. передбачає, що банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юри­дичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним осо­бам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесто­рам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяль­ності і власних потреб.

Докладно порядок відкриття рахунків та їх режими регу­люється спеціальною Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою 18 грудня 1998 р. постановою Правління Національного банку України.

Для відкриття банківського рахунка підприємства подають до установи банку такі документи:

— заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі ви­конавчої влади, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

— копію належним чином зареєстрованого статуту (по­ложення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;

— копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

— довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;

— копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств, організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;

— копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію підприємства у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань України як платника соціальних страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи упов­новаженим працівником банку;

— картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджання рахунком, засвідчену нотаріально з відбитком печатки підприємства.

Право першого підпису належить керівникові під­приємства, якому відкривається рахунок, а також службовим особам, уповноваженим керівником. Право другого підпису належить головному бухгалтеру та уповноваженим ним осо­бам. По рахунках юридичних осіб, у штаті яких відсутні Особи, яким може бути надане право другого підпису, а також підприємців (без створення юридичної особи) в установу банку подається нотаріально засвідчена картка зі зразком підпису лише власника рахунка. Зазначена картка може при­йматися банком без відбитка печатки.

Цей перелік документів для відкриття рахунка в установі банку є загальним. Для деяких видів підприємств законодавст­вом передбачено подання додаткових документів (наприклад, орендні підприємства подають нотаріально засвідчену копію договору оренди, а колективні сільськогосподарські підприєм­ства, товариства споживчої кооперації, політичні партії, гро­мадські та релігійні організації — протокол загальних зборів про створення або копію протоколу, засвідчену нотаріально).

При відкритті рахунка господарські товариства, договірні об'єднання, товарні біржі, друковані засоби масової інфор­мації подають також нотаріально засвідчену копію установчо­го договору.

Деякі підприємства, організації звільнені від подання в банк їх статутів, зокрема, повні та командитні товариства, фермерські господарства, установи й організації, які фінансу­ються з бюджету, та інші суб’єкти підприємницької діяльності, в тому числі підприємці без створення юридичної особи, у яких наявність статуту не передбачена законом.

Рахунок відкривається з письмового дозволу керівника ус­танови банку надписом на заяві про відкриття рахунка. Після відкриття рахунка банк не має права вимагати ні довіреності, ні інших документів, які підтверджували б повноваження осіб, підписи яких є в картці зі зразками.

Слід зазначити, що чинне законодавство передбачає відповідальність, яка застосувується до установ банків або юридичних осіб, фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк (3 робочих дні) не повідомили про відкриття або закриття рахунків у бан­ках — штрафні санкції у вигляді 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі переоформлення рахунка у зв’язку з реорганізацією підприємства (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) у банк подаються такі самі документи, як і при створенні підприємства. Якщо зміна найменування під­приємства не зумовлена реорганізацією, до установи банку подаються заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів, оформлені належним чином.

Правила Національного банку України також встановлю­ють порядок закриття рахунків в установах банку. Поточні ра­хунки закриваються в установах банку на таких підставах:

— заяви власника рахунка;

— рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

— відповідного рішення господарського суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом;

— з інших підстав, передбачених чинним законодавством України або договором між установою банку та власником рахунка.

Так, відповідно до листа НБУ банк вправі порушити пи­тання про розірвання договору на обслуговування банків­ських рахунків клієнтів, якщо протягом одного року і більше не здійснювалися банківські операції. Закриття рахунка підприємства, у якого є податкова заборгованість, вимагає дозволу податкового органу.

Операції на банківських рахунках можуть бути тимчасово призупинені рішеннями державних податкових, судових, правоохоронних органів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Відновлюються видаткові опе­рації за рахунками тільки органом, який прийняв рішення про їх припинення, або за рішенням суду.

46. Види банківських рахунків.

З метою зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають підприємствам, організаціям і установам різних форм власності, залежно від характеру їх діяльності та джерел фінансування, різні рахунки: поточні, бюджетні, кредитні, вкладні (депозитні), тимчасові, карткові тощо.

Поточні рахунки відкриваються банком клієнтам на договірній основні для зберігання грошей та здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до умов догово­ру та вимог законодавства України. Платники можуть розпо­ряджатися грошима, що зберігаються на їх поточних рахун­ках, за допомогою платіжних інструментів, зокрема пла­тіжних карток.

Бюджетні рахунки відкриваються організаціям, їх відокрем­леним підрозділам, яким виділяються кошти за рахунок держав­ного або місцевого бюджету для цільового використання їх.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі юри­дичним і фізичним особам у будь-якій установі банку, яка має право надавати кредит з додержанням вимог чинного законо­давства.

У практиці банківського обслуговування застосовуються і тимчасові рахунки, що відкриваються підприємствам, які ство­рюються, будовам та господарським товариствам для зараху­вання частини коштів, що вносяться для формування статут­ного фонду. Щоб відкрити тимчасовий рахунок господарському товариству для зарахування внесків засновників з метою зберігання частини статутного фонду, в банк слід подати заяву про відкриття тимчасового рахунка, підписану одним із за­сновників, якому загальними зборами доручено оформлення документів для організації товариства, та копію установчого договору, засвідчену нотаріально. Після державної реєстрації такого господарського товариства та надання йому статусу юридичної особи відкривається постійний поточний рахунок, для відкриття якого в установи банків подаються зазначені вище документи.

Значного поширення в банківській практиці набули вкладні (депозитні) рахунки. Термін “депозит” у перекладі з латинської означає відкладення, зберігання.

Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються банком клієнтам на договірній основі для зберігання грошей, що пере­даються клієнтами банку в управління на встановлений строк та під визначений відсоток відповідно до умов договору.

Карткові рахунки — це банківські рахунки, на яких обліко­вуються операції за платіжними картками. Вони відкривають­ся фізичним особам на підставі їх заяви на відкриття рахунка і договору про відкриття картрахунка.

Договірні відносини між кредитними установами, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного, мають назву кореспондентських відносин. У широкому розумінні кореспондентські відносини є формою співробітниц­тва між двома банками. Назва їх походить від латинського слова “кореспондент” — бути згідним.

Кореспондентський рахунок — це рахунок, що відкри­вається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дору­ченням та за рахунок цього банку той банк, де відкривається цей рахунок.

Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється встановленням між ними кореспон­дентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Україні існують кореспондентські рахунки між ко­мерційними банками. Національним банком України і ко­мерційними банками, а деякі комерційні банки встановили ко­респондентські відносини з іноземними банками.

Розвиток зовнішньоекономічних відносин між під­приємствами й організаціями, забезпечення безперебійних розрахунково-платіжних операцій господарюючих суб’єктів зумовили потребу в створенні на підприємствах, в організаціях спеціального валютного фонду. Зазначені кошти в іноземній валюті зберігаються на банківських рахунках в іноземній валюті і використовуються для здійснення експорт­но-імпортних операцій підприємств, на потреби виробничого і соціального розвитку.

Відповідно до Законів України “Про підприємства в Україні”, “Про зовнішньоекономічну діяльність” підприєм­ства, організації, а також фізичні особи — підприємці для зберігання валютної виручки та здійснення розрахунків мають право відкривати в комерційних банках банківські рахунки в іноземній валюті (поточні та депозитні). Однак порядок здійснення валютних операцій з таких рахунків підприємств регулюється державою і є частиною її валютної політики. Ос­таннім часом спостерігається послаблення валютної монополії держави на здійснення операцій з валютними цінностями, розширюються права підприємств на використання валютної виручки з таких рахунків.

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами ґрунтується на договорі банківського рахунка.

Відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно можна поділити на дві групи:

а) відносини, що стосуються відкриття та закриття банківського рахунка;

б) відносини, що пов’язані зі зберіганням у банку коштів клієнта та здійсненням банком розрахункових операцій, тобто безпосередньо здійс­ненням розрахунково-касового обслуговування.

За своєю природою інститут банківського рахунка має складний характер і охоплює як публічно-правові, так і при­ватні риси. З одного боку, відповідно до законодавства юри­дичні особи зобов’язані перед державою зберігати свої кошти в банку, а комерційні банки, керуючись приписами НБУ, ук­ладають договори з клієнтурою про відкриття й обслуговуван­ня банківського рахунка. Чинне законодавство також визна­чає порядок здійснення операцій на рахунках. З іншого боку, між банком і клієнтом виникають договірні відносини про встановлення цивільних прав і обов’язків, як відображу­ють їхні інтереси.

Зазначений договір складається за довільною формою і має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язання сторін, відповідальність за невиконання їх, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.

У договорі на розрахунково-касове обслуговування перед­бачається конкретна відповідальність обох сторін за невико­нання взятих на себе зобов’язань. Так, банк несе відпо­відальність за несвоєчасне чи неправильне списання коштів з рахунка клієнта або неправильне зарахування банком сум. Клієнт, у свою чергу, несе відповідальність за: неповідомлення банку про помилково зараховані на його рахунок суми; не­одержання клієнтом замовленої суми готівки; несвоєчасну сплату послуг банку тощо.

Цей договір е правовою формою, в рамках якої здійсню­ються розрахункові операції між підприємствами, орга­нізаціями. Договір банківського рахунка є господарським, двостороннім, консенсуальним, безстроковим і платним. У до­говорі банківського рахунка зазначаються права й обов’язки сторін (банку і його клієнта). Так, одна сторона — власник ра­хунка вправі вимагати від банку оперативного здійснення банківських операцій, а обов’язком є виконання всіх встанов­лених правил розрахунків. Відповідно банк має право вико­ристовувати тимчасово вільні кошти власника рахунка, вима­гати виконання банківських правил, зобов’язується здійснюва­ти касово-розрахункове обслуговування його, зберігати банківську таємницю.

Зміст відносин між банком і власником рахунка визна­чається не тільки волею учасників, а й банком, який визначає умови договору. Права й обов’язки власника рахунка і кре­дитної установи здійснюються на умовах, визначених у прави­лах Національного банку України. Власник рахунка зобов’язаний виконувати правила Національного банку України і не може включати умови, пов’язані з додатковими зобов’язаннями з договору. Крім того, він зобов’язується чітко виконувати встановлені правила здійснення розрахунків і підпорядковується щоденному контролю комерційного банку за цільовим використанням готівки, своєчасним перерахуван­ням коштів на рахунок клієнтів.

Меморіальний ордер — це міжбанківський розрахунковий документ, який у передбачених інструкцією випадках скла­дається банком під час здійснення розрахунків для докумен­тального оформлення операцій щодо списання коштів з рахун­ка платника, операцій з виконання письмового доручення платника або розпорядження стягувача щодо списання коштів з рахунка платника.

Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером (залежно від конкретно­го випадку) для:

• часткової оплати розрахункових документів; документаль­ного підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юри­дичних осіб) внесених до каси банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок “Кредитні суми для з’ясування”;

• перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

• виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

• перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та пере­рахування її на рахунок одержувача.

Платіжна вимога-доручення — це вимога отримувача без­посередньо до платника сплатити суму грошей на підставі надісланих йому (минаючи банк) розрахункових та відвантажувальних документів та вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахун­ковий документ, який виписується на бланку встановленої банком форми і складається з двох частин:

— верхня — вимога одержувача коштів безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

— нижня — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжна вимога — це розрахунковий доку­мент, що містить вимогу стягувача або при договірному спи­санні отримувача до обслуговуючого платника банку здійсни­ти без погодження з платником переказ визначеної суми гро­шей з рахунка платника на рахунок отримувача. Примусове списання коштів з рахунків платників дозволяється лише у ви­падках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітента, у якому відкрито його рахунок, про сплату че-кодержателю зазначеної у чеку суми коштів.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: покриті та непокриті (га­рантовані), а також відкличні або безвідкличні.

Покритий акредитив — це акредитив, для здійснення пла­тежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Такий вид акредитивів застосовується за відсутності між банком-емітентом і виконуючим банком кореспондентсь­ких відносин.

Непокритий (гарантований) акредитив передбачає, що оп­лата за ним у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Дата добавления: 2015-05-10