Богоявлення

209 Від хрещення Ісуса Христа в Йордані починається прилюдне служіння Спасителя (див. Мт.3; Мр. 1). Йоан Хреститель вказує на Христа в Йордані як на «агнця Божого, який гріх світу забирає» (Йо. 1, 29). Під час хрещення Ісуса являється Пресвята Тройця: «Троїчне явилося поклоніння: бо Родителя голос свідчив Тобі, возлюбленим Сином Тебе називаючи; і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова»[163]. «Родителя голос» – це голос Отця Небесного, «Дух у виді голубиному» сходить на Христа, являючи Його Сином Божим. Тому церковна традиція називає свято Хрещення Господнього Богоявленням.

210 Богоявлення над Йорданом літургійно пов’язане з Різдвом. Святкуючи ці обидві події, церковна традиція наголошує, що і воплочення, і хрещення Господнє є богоявленням (грецькою – теофанія). Згідно з текстом Великого Йорданського водосвяття, «у попереднім празнику ми бачили Тебе младенцем, а в теперішнім совершенним Тебе бачимо, явленого нашого Бога». У Різдві Бог-Слово «народився», а тепер «явився плоттю родові людському»; у Різдві «Сонце правди» зійшло, а тепер – «засяяло». Літургійна традиція Церкви називає свято Богоявлення також і Просвіченням. Стихири празника Богоявлення висвітлюють зв’язок між Різдвом і Йорданом: те, що звіщав ангел, звіщає тепер людям Хреститель; пролитою кров’ю немовлят став бездітним Вифлеєм – через освячені води хрещення став багатодітним Йордан; те, що зірка звістила у Вифлеємі мудрецям, тепер Сам Отець об’являє світові.

211 Син Божий, «що зодягається світлом, наче ризою, днесь одягається в течії Йордану». Христос «сам не потребує очищення, але нам Він собою споготовляє відродження»[164]: «Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб хреститися від нього; але Йоан спротивлявся Йому, кажучи: “Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?”. Ісус у відповідь сказав до нього: “Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду”» (Мт. 3, 13-15). У йорданські води входить Богочоловік: «Як людина Він прийшов прийняти хрещення, – але як Бога злякавшись Його, Йордан повернув назад; як людина, знявши одяг, Він увійшов до води, – але як Бог прийняв свідчення від Отця: Це Син Мій улюблений»[165].

212 Христос приносить людству відродження, знаком якого Він обирає води Йордану. У Святому Письмі вода – це символ стихійності і смерті, а водночас очищення, відродження, життя та благодаті Святого Духа. Водою Бог за Ноя потопив гріх, нею «отці пройшли крізь море (Червоне) і в Мойсея хрестилися», «водою і вогнем (Бог) через Іллю врятував Ізраїля від омани Ваалової»[166]. Через занурення у воду (хрещення) Христос «змиває» список Адамових гріхів. Йорданські води відроджують усе творіння. Христос у Йордані «водою і Духом оновив постарілу від гріха людську природу»[167].

213 Йорданські води «перетворюються на цілющі», стають «джерелом нетління», через воду Бог дарує світові «спасіння хрещення». Людина приймає його, а разом із нею й усе творіння «таїнственними струями наповнюється». Від освячення людини починається освячення й есхатологічне (з грецької остаточне) переображення творіння.

214 В українській християнській традиції символіка йорданської води тісно пов’язана зі спогадом про Хрещення Руси-України князем Володимиром. Ріку Дніпро, у якій хрестилися кияни, образно називають «українським Йорданом». Ще й досі найбажанішим місцем для Великого Йорданського водосвяття є ріка. В українській християнській традиції на Йордан споруджують льодяний хрест – знак і спомин хрещення, а під час Великого водосвяття у воду занурюють «трійці» – три трисвічники. Принісши свячену воду додому, вірні п’ють її на початку Йорданської вечері – «Щедрого вечора», освячують нею домівки і господарства, зберігають протягом року, п’ють і окроплюють нею себе в немочах і хворобах.

«І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління,
відвернув нас від ідольської примани,
привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця,
придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий
і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе»
(Анафора святого Василія Великого)

0.6.2.2. Звіщання Царства Божого

215 Христос почав Своє прилюдне служіння словами проповіді: «Сповнився час, і Царство Боже близько, покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мр. 1, 15). Царство Боже уособлюється в Ісусі Христі. Людина стає учасником Царства через віру в Христа. Вона сотворена для Царства Небесного: «Усе те, що в людській душі є вроджене, засіяне в ній Словом Божим, яке було споконвіку з Богом, і все це є зародком Царства Божого»[168]. Царство Боже – це воля Отця, проголошена Сином і сповнена у Святому Дусі. Це «благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа» триватиме «нині, і повсякчас, і на віки віків».

0.6.2.2.1. Проголошення Царства: Нагірна проповідь (Мт. 5, 7)

216 «Словесною іконою» Царства Божого є Нагірна проповідь, а зокрема Блаженства, проголошені Христом:

«Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.

Блаженні засмучені, бо будуть утішені.

Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться.

Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.

Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради.

Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі» (Мт. 5, 3-12).

217 Нагірна проповідь відкриває життя в Царстві Божому і вказує на те, що царство Боже є даром Божим, а не заслуговується ділами Закону. Тільки приймаючи Царство у вірі та послусі Божій волі, людина стає «сіллю землі» і «світлом світу» (див. Мт. 5, 13-16).

218 Нагірною проповіддю Христос не відміняє Закон: «Не думайте, що Я прийшов усунути закон і пророків: Я прийшов їх не усунути, а доповнити» (Мт. 5, 17). Христос відкриває повний сенс старозавітніх заповідей: «Ви чули, що було сказано давнім: Не вбивай; і коли хтось уб’є, той підпаде судові. А Я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові […]. Ви чули, що було сказано […]. А Я кажу вам […]. Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5, 21-22.27-47.48).

219 Царство Боже є даром любові Божої: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йо. 13, 34). Прийнявши божественну любов у своє життя, людина по-новому сприймає всіх людей – як своїх ближніх (див. Лк. 10, 25-37), коли сила любові долає навіть ненависть до ворогів: «Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А Я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, Який велить Своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт. 5, 43-45).

220 Царство Боже є царством Божої справедливості – волі Отця, звіщеної Ісусом Христом: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6, 33). Коли «сини Царства» не живуть за словом Христа, тоді вони – звітріла сіль, темрява під виглядом світла: «Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява якою ж великою буде!» (Мт. 6, 23). Кожен, хто сповнює волю Отця, будує своє життя на скелі: «Кожний, хто слухає ці Мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі. Полила злива, потоки розлились, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі» (Мт. 7, 24-25).

Дата добавления: 2015-05-07