Молебень

538 Молебень (грецькою параклис) – подячне або прохальне моління до Христа, Богородиці й святих з приводу подій у житті церковної спільноти, суспільства або окремої особи чи їхніх потреб. У прохальних молебнях просимо Божої милості, охорони, заступництва й допомоги, а в подячних, чи прославних, дякуємо Богові за Його благодіяння. Молебні служать в часи радісних чи тривожних подій життя народу: в подяку за отримані Божі благодіяння, на захист у час стихійного лиха (посухи, повені, голоду), нашестя ворогів тощо – або на прохання вірних у зв’язку з різними обставинами їхнього життя, наприклад, за здоров’я хворого. Молебні також правлять з нагоди особливих подій церковного життя, під час святкування храмового празника та в дні пам’яті святих. У нашій церковній традиції є звичай протягом травня служити Молебень до Пресвятої Богородиці, а в червні – до Христа-Чоловіколюбця.

539 Прагнення одухотворити людську діяльність, звершувати її з Божою допомогою та з Божим благословенням лежить в основі розмаїття молебнів. Сповнені благань, ці богослужіння мають характер сильної, глибокої молитви, яка гуртує молільників у зворушливій любові до Бога й одне до одного.

1.2.4.4.3. Колядки, щедрівки, релігійні пісні (канти)

540 На землях Київської Русі-України вже від початків християнства почали з’являтися власні, місцеві оригінальні співані молитви. У них елементи давньоруської культури були вдало використані для вираження християнської Благовісті. Прикладом такої інкультурації в нашій традиції є, зокрема, колядки та щедрівки. Під впливом християнства народні колядки стали оспівуванням народження у Вифлеємі Богочоловіка від Діви Марії. Тепер, пізнавши в Ісусі Христі правдивого Бога, зраділи «небо і земля», «ангели і люди»; вселенську радість цілого творіння передано образами сонця, місяця та зірок, котрі, як і все творіння, прийшли поклонитися божественному Дитяті.

541 Напередодні Водохреща до колядок долучається співання щедрівок. Богоявлення на Йордані стало щедрим джерелом християнського життя, з якого випливають усі блага: щастя, здоров’я, многоліття тощо. Саме такі побажання містяться у співаних щедрівках та віншуваннях.

542 Віра народу в Христа й Богородицю знайшла своє молитовне відображення також в інших релігійних народних піснях – кантах. Яскравим прикладом молитовного канту є Пісня про Почаївську Божу Матір. Релігійні пісні поділяються на різні цикли: Господські, Богородичні, Святих. Вірні співають їх під час прощ до святих місць, у храмах, домівках тощо. Ці пісні передають автентичну християнську «душу народу» і є своєрідними «народними псалмами».

1.3. Час і простір Церковної молитви

1.3.1. Вступ: Єдність видимого і невидимого в богослужбовому житті Церкви

543 Богослужіння Церкви – це служіння Бога людям і служіння людей Богові. Отець, Син і Святий Дух – невидимий Бог – виявляє Свою присутність через богослужбові дії. Божий Син Ісус Христос для спасіння людей стає людиною, щоб піднести людей до «речей невидимих» (пор. Євр. 11, 1). У богослужінні люди відкривають і пізнають Божу благодать, любов, мир, спасіння, таїнственно входять у Царство Боже. Звершуючи богослужіння, люди досягають недосяжного Бога, тобто обожуються.

544 У християнському богослужінні Первосвящеником є Сам Христос. Він «Той, Хто приносить і Кого приносять», Він – Священик, який приносить жертву і водночас Сам – Жертва. У Церкві це приношення Христа стає для нас видимим у богослужінні. Вірні в богослужінні приносять Христу Богові «самі себе, і один одного, і все життя» своє. Через зовнішні знаки богопочитання людина розвиває духовне, внутрішнє богослужіння, що його святий апостол Павло назвав «словесною службою»: «Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну [церковнослов’янською словесноє служеніє ]» (Рм. 12, 1).

545 Земне богослужіння нерозривно пов’язане з невидимим небесним: «Ми, Херувимів тайно являючи і Животворящій Тройці трисвяту пісню співаючи, всяку нині житейську відкладім печаль, щоб і Царя всіх ми прийняли, що Його у славі невидимо супроводять ангельські чини». Невидиме небо завдяки воплоченню Христа «прихиляється» до землі, а видиме земне завдяки Христовому воскресінню сповнюється невидимим небесним. Тому богослужіння є небом на землі, під час нього ми, земні, кормимося «небесним хлібом», тобто Христом. Саме Пресвята Євхаристія є поєднанням видимого і невидимого, земного і небесного, людського і божественного, часу і вічності. Таке поєднання вічності й часу в богослужіннях Церкви яскраво описує святий Йоан Золотоустий: «Коли ми не затримуємось на тому [видимому], що перед нами, а йдемо до його [невидимої] сутності, це називають таїнством [...]. Коли невіруючий чує про купіль, він думає тільки про воду; я ж беру до уваги не тільки те, що ззовні, а й очищення душі силою Святого Духа»[363].

546 Богослужіння видимо являє спільноту Церкви як ікону невидимої спільноти Отця, і Сина, і Святого Духа. Звершуване Церквою богослужіння через обряд діє і на тілесні чуття людини: ми бачимо храм та ікони, чуємо молитовний спів, вдихаємо запах ладану, відчуваємо смак «благого Господа», торкаємося устами ікон і Євангелії. Усі органи чуття нашого тіла беруть участь у богопочитанні, аби людина всеціло, духом, душею і тілом, служила Богові «словесну службу».

1.3.2. Ритми літургійної молитви

547 Існування людини в часі вказує на її обмеження і минущість: час позначає початок і кінець нашого земного життя. Ми вимірюємо хронологічний, історичний час різними одиницями: днями, тижнями, місяцями, роками. Саме в цей хронологічний час увіходить Бог. Будучи безсмертним, Він воплотився, народився, жив і помер як людина, а Своїм воскресінням третього дня розірвав кайдани минущості. Адже «Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує» (Рм. 6, 9). Людина в Христі переходить із минущості до життя вічного «нині, і повсякчас, і на віки вічні»: «Завжди діє одна й та ж сама благодать Святого Духа. І щоразу це – Пасха»[364]. У богослужбовому житті Церкви таїнство Пасхи є осердям літургійного часу, в якому уприсутнюються та актуалізуються події спасіння. У богослужіннях Церква споминає спасительні Таїнства Ісуса Христа. Оскільки Пасха Христа триває в минущому часі, то й богослужіння Церкви побудовані в трьох колах, відповідно до трьох одиниць часу – добовому, тижневому та річному.

Дата добавления: 2015-05-07