Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Клонування людини 2 страница




2.4.3.3. Суспільна справедливість

2.4.3.3.1. Приватна власність і справедливість збереження, обміну та розподілу матеріальних благ

947 Право на приватну власність і справедливий розподіл матеріальних благ у суспільстві є умовами забезпечення гідності особи, яка живе в суспільстві, та гарантування засобів, потрібних для її повноцінного розвитку. Саме захист гідності та прав людини, сотвореної на образ Божий, забезпечення миру й злагоди між людьми та спільнотами як вияв суспільного виміру християнської любові є метою, якій служать усі матеріальні блага суспільства. Справедливе збереження та розподіл матеріальних благ є не самоціллю, а засобом для всебічного розвитку як кожної окремої особи, так і всього суспільства[547].

948 Приватна власність є формою особистого володіння благами, необхідними для повноцінного та всебічного розвитку особи. З допомогою такої власності кожна людина отримує простір для особистої та сімейної незалежності, тому приватна власність є важливим елементом для здійснення свободи особи в її суспільному житті. Повага до такої форми власності й забезпечення права на неї – це важливий елемент справедливого та вільного суспільства[548].

949 Захищаючи право людини на приватну власність, християнська традиція не абсолютизує це право, а розглядає його в контексті загального призначення всіх сотворених благ, в чому і полягає суспільна функція приватної власності. Лише Господь, як Творець неба і землі, є володарем усього сотвореного Ним світу. Людина ж є тільки управителем у Господньому винограднику, який Він повіряє її опіці, тож повинна своєчасно повертати плоди їхньому справжньому Господареві (див. Мр. 12, 2-11).

950 Справедливість як суспільна чеснота полягає в тому, щоби Богові та кожній особі – членові суспільства – було віддано те, що їм належить. Така справедливість у житті суспільства здійснюється у двох основних формах: справедливому розподілі та обміні матеріальних благ. Розподільча справедливість забезпечується тоді, коли спільні блага, відповідно до справедливого закону, стають доступними всім членам суспільства (наприклад, належний соціальний захист, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення громадян тощо). Обмінна справедливість здійснюється через справедливий обмін матеріальними благами між окремими членами суспільства (наприклад, у торгівлі, коли ціна товару відповідає його якості).

2.4.3.3.2. Мораль суспільного спілкування

951 Людське суспільство неможливе без міжособового спілкування. Основна умова спілкування, а з ним і суспільного діалогу, – визнання гідності іншої особи й повага до неї. Ця повага, що починається від жестів традиційної ввічливості, охоплює правдомовність і довіру між співрозмовниками. Одним із видів суспільного діалогу є передавання інформації та обмін нею. Правдивість інформації лежить в основі формування людських об’єднань.

952 Христос сказав про Себе: «Я – путь, істина і життя» (Йо. 14, 6). Християнин, який живе у Христі, є служителем Істини. Християнська правдомовність має глибокий релігійний характер: звіщати Істину – Христа. До правдомовності зобов’язує восьма Божа заповідь: «Не свідчи ложно на ближнього твого»[549] (пор. Вих. 20, 16). Християнин відповідальний за свої слова: «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього» (Мт. 12, 36). Кожне слово належить трактувати з особливою пошаною, а тому слід уникати пустослів’я, багатослів’я, лихослів’я і брехні. Усі ці зловживання словом є гріхом, але стають ще більшим злом, коли завдають шкоди ближньому.

953 Сучасна людина живе в інформаційному середовищі, утвореному засобами масової інформації. У цьому середовищі християнин покликаний бути служителем Істини. Уміти говорити правду, бути вірним правді – це також уміти мовчати та зберігати таємницю задля добра ближнього.

2.4.3.3.3. Захист честі та доброго імені

954 Честь і добре ім’я є благом людської особи. Кожна людина має право на честь і на повагу до неї та на суспільні вияви цієї поваги. У християнському розумінні честь є також суспільним визнанням у людині її гідності образу Божого. Одним із завдань суспільства є дбати про збереження честі й доброго імені своїх громадян.

955 Людина шкодить честі й доброму імені іншої людини як особистим учинком, так і через структури гріха, які діють у суспільстві. Особистим гріхом проти честі іншої людини є знеславлення її імені, наклеп, плітки, обмови. До особистих належать і так звані «чужі гріхи», через які ми стаємо співучасниками негідної поведінки інших людей: дораджувати до гріха, допомагати в гріху, боронити гріх, хвалити гріх, мовчати на гріх. Через чужі гріхи ми стаємо також учасниками суспільних структур гріха: наказуючи комусь робити гріх, спонукуючи до гріха, дозволяючи на гріх і не караючи за нього.

2.4.3.3.4. Мораль у засобах масової інформації

956 Засоби масової інформації (ЗМІ) є позитивним знаменням сучасності. Їхні працівники покликані розбудовувати громадянське суспільство, сприяти єднанню людей у суспільстві. У своєму розвитку засоби масової інформації стали потужною суспільною силою. Звідси випливає відповідальність працівників ЗМІ за поширення інформації, зміст якої може як зближувати людей, сприяти суспільному порозумінню та розвитку суспільної свідомості, так і вводити в оману та маніпулювати суспільною думкою. Треба уникати таких способів подання інформації, які спотворюють її правдивість, а також спричинюють наростання пасивності людей, які її сприймають, та зменшують їхню здатність до критичної оцінки.

957 На збудження часом штучних людських потреб скерована також реклама, яка розвиває споживацькі інтереси й може бути могутнім засобом поширення ідей, що суперечать християнському світоглядові. Безоглядна комерціалізація та приватизація ЗМІ, гонитва за прибутком спотворюють справжні потреби людей, створюють для них штучні норми й зразки поведінки.

958 Позитивний вплив ЗМІ на суспільну свідомість можливий тільки за умови опертя діяльності працівників ЗМІ на моральні принципи. Це означає, що на першому місці має бути таке поширення інформації, яке сприятиме розвиткові солідарності, миру, а також формуватиме сумління людей.

2.4.3.4. Християнське виховання, освіта та шкільництво

959 Християнська сім’я є найважливішим середовищем не тільки сприйняття дару нового життя, а й розвитку цього життя. У процесі виховання сім’я розвиває і виховує людину в усій її повноті та всіх її вимірах[550]. Батьки є першими, хоч і не єдиними вихователями своїх дітей, і ніхто не може позбавити їх цієї відповідальності. Батьки мають право та обов’язок виховувати своїх дітей по-християнськи, тож повинні шукати найкращих засобів для ефективного сповнення цього обов’язку. Батьки відповідальні за передання своїм дітям скарбу віри та покликані довести своїх дітей до «зросту повноти Христа»(Еф. 4, 13). Особа вихователя має високу гідність: «Якщо люди, які вирізьблюють статую царя або малюють його зображення, втішаються такою великою славою, то чи ж не більше ми, котрі відкриваємо щораз то більшу красу Царського Образу (адже людина сотворена на образ Божий) і Його справжню подобу, втішатимемося несказанними благами?»[551].

960 Держава і суспільство на підставі засади допоміжності повинні допомогати батькам сповнити їхній батьківський обов’язок, але не можуть перебирати на себе роль сім’ї у вихованні дитини[552]. Суспільство бере на себе обов’язки виховання молоді лише тоді, коли батьки не можуть сповнити свого батьківського обов’язку. Натомість держава повинна створити належні умови для освіти й шкільництва відповідно до бажання та волі батьків. Християнська сім’я має право посилати дітей до тих шкіл, які можуть забезпечити виховання дітей і молоді в християнському дусі.

961 Виховна місія Церкви як Матері й Учительки – в тому, щоб звіщати дорогу спасіння та допомагати зростати у Христі. Церква виховує своїх дітей через літургійне життя, впроваджує їх у глибину християнської віри через катехизу, кормить їх Словом Божим та Тілом і Кров’ю Христовими. Водночас Церква створює католицькі школи різного рівня та університети для того, щоб наступні покоління могли зростати в християнській і громадянській свідомості й таким чином були спроможні переображати культуру, в якій живуть[553].

«Пом’яни, Господи […] правління і все військо.
Даруй їм глибокий і невід’ємний мир;
натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї
і до всього люду Твого,
щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя […].
Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу,»
(Анафора святого Василія Великого)

2.4.4. Християнське розуміння держави

962 Держава є формою організації життя нації. Кожен народ прагне забезпечити свою ідентичність через створення держави. Як політична спільнота, держава існує задля спільного добра тоді, коли через відповідну діяльність поглиблює, конкретизує та охороняє моральні цінності народу. Така держава сприяє розвиткові кожної особи й тому не нехтує основними суспільними цінностями свободи, справедливості, рівності.

963 Держава реалізує свої функції, використовуючи механізм політичної влади. Влада потрібна, щоб координувати зусилля громадян для досягнення спільного добра. Одним із основних обов’язків держави є обмежувати різні вияви зла правовими засобами. У цьому аспекті політична влада є моральною силою суспільства. Державна влада, верховним носієм якої є народ, повинна сприяти розвиткові громадянського суспільства, демократичних інституцій, забезпечувати свободи та права громадян.

2.4.4.1. Функції державної влади

964 Мета державної влади полягає в створенні передумов для гармонійного розвитку осіб, суспільних груп і всього суспільства. Звідси випливає обсяг функцій державної влади у сферах законодавства, адміністрування та судочинства.

965 Митрополит Андрей навчає: «Керівна влада має за мету служити спільному благу, зберігати й боронити природну й істинну свободу громадян, сімей і громадських організацій»[554]. Представники державної влади повинні дотримуватися моральних вимог, які суспільство ставить перед владою. Християни – носії політичної влади – відповідальні не тільки перед суспільством і законом, а й перед Богом.

966 До основних функцій державної влади належать: захист від зовнішньої агресії та відповідна зовнішня політика; захист конституційного устрою, окресленого через економічні закони, цивільне та кримінальне право; справедливе державне адміністрування та судочинство; піклування про загальний добробут. Влада покликана піклуватися про спільне благо, визначальними ознаками якого є релігійна свобода, культура, освіта й наука.

2.4.4.2. Межі державної влади та смертна кара

967 Згідно з ученням Церкви, межі державної влади визначаються її земним і минущим значенням. Державна влада діє в межах своїх функцій. Держава не може здійснювати своїх функцій, порушуючи гідність особи та суспільні моральні принципи. Межі державної влади окреслені в конституції.

968 Церква заповідає своїм дітям коритися владі і, незалежно від віровизнання її носіїв, молиться за неї: «Нема бо влади, що не була б від Бога […]. Вона бо – слуга Божий, тобі на добро» (Рм. 13, 1-4). Однак Церква не абсолютизує влади та її носіїв і не приймає її повної автономії від Бога та встановленого Ним земного порядку речей. «Коріться ради Господа кожній людській установі» (1 Пт. 2, 13), тобто відповідність Господньому законові є критерієм законності державної влади. Коли державна влада втрачає законність через невідповідність Господньому законові, народ має право відмовитися від послуху владі та чинити спротив[555]. Християнин зобов’язаний слідувати за Божим законом навіть у складних обставинах: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Ді. 5, 29).

969 У християнському розумінні кара за злочин не є помстою злочинцеві з боку суспільства, а створює підставу для навернення злочинця, його поєднання з Богом та повернення у суспільство. Тому застосовані суспільством кари не мають закривати покараному перспектив подальшої інтеграції в суспільне життя.

970 У Нагірній проповіді Ісус Христос протиставляє логіці помсти нову логіку прощення та навчає нас зрозуміти справедливість в есхатологічній перспективі Царства Божого. Нова логіка, яку нам пропонує Господь, будує нову християнську етику, згідно з якою захист суспільства відбувається не шляхом застосування смертної кари, а через інші види покарання. Церква, усвідомлюючи таїнство людини й захищаючи цінність і гідність життя, виступає за незастосування смертної кари[556].

971 Папа Іван Павло ІІв енцикліці «Євангеліє життя» одним із знаків надії називає зростання у суспільній свідомості прагнення розв’язувати конфлікти ненасильницьким, мирним шляхом: «У цій перспективі треба бачити щораз ширший опір громадської думки застосуванню кари на смерть, навіть якщо суспільство використовує її з метою “законного захисту”. Цей опір виникає з переконання, що сучасне суспільство спроможне успішно долати злочинність методами, які знешкоджують злочин, але не відбирають у злочинця можливості змінити своє життя»[557].

2.4.4.3. Моральна відповідальність за державу

972 Згідно з християнським суспільним ученням, кожен член суспільства має моральні зобов’язання перед державою. Вони полягають у виконанні громадянських обов’язків громадянина держави та в неприйнятті перетворення держави на знаряддя в руках різних суспільних угруповань.

973 У демократичному устрої всі громадяни є відповідальні за загальний добробут як на рівні місцевої громади, так і на рівні регіону та всієї країни. До громадянських обов’язків належать участь у виборах, сплата податків, захист власної країни від агресора, загальна законослухняність, солідарність та взаємоповага між членами суспільства. Митрополит Андрей стверджує: «Що більше громадян бере участь у владі, то більше треба, щоб ті громадяни були праведними, себто мали моральне виховання, сповнене євангельськими принципами»[558].

974 Одним із виявів зловживання державною владою в корисливих цілях є корупція та хабарництво. Вони руйнують державу та спотворюють суспільні відносини. Рівень корупції є своєрідним показником морального стану суспільства в цілому та кожної окремої особи як члена суспільства. Корупційну дію вчиняють як ті, що вимагають хабара та приймають його, так і ті, що пропонують хабар і дають його.

975 Корупція – суспільно небезпечне явище, а з християнського погляду – гріх[559]. Влада втрачає своє призначення, перестає бути представником і захисником громадян, перетворюючись у загрозу для них. Християнин не може брати участі в корупційних діях і не повинен мовчати, коли це роблять інші.

«Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш»
(Анафора святого Василія Великого)

2.4.4.4. Любов до Батьківщини і народу

976 Дорога до Небесної батьківщини проходить через земну батьківщину. «Християни є корисними для своєї батьківщини більше за інших людей, оскільки вони виховують та скеровують побожність своїх співгромадян до Бога всього творіння та помагають вийти на висоти до божественного й небесного міста тим, які чесно живуть у цих малих містах на землі. І так сповняється слово Господа: “Був ти вірний у малому місті, увійди до міста великого” (пор. Мт. 25, 21)»[560]. Батьківщина є для людини рідною землею, яка пов’язує її зі своїм народом та його культурою. Християнська мораль говорить про любов до батьківщини як про чесноту патріотизму. Любов до батьківщини випливає із четвертої Божої заповіді: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній ти був на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих. 20, 12).

977 За словами митрополита Андрея Шептицького, «могутньою та запевнюючою щастя всім громадянам організацією може бути батьківщина тільки тоді, коли буде не [лише] цілістю, зложеною штучно з різних і різнородних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що розвивається з внутрішньої життєвої сили, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей — не тільки матеріальним, але й моральним тілом»[561].

978 Патріотизм – як чеснота любові до батьківщини – несумісний з ненавистю чи приниженням інших націй і рас, що є виявами шовінізму та расизму. Справжній патріотизм є дієвим: він сприяє збереженню та розвиткові національної культури й самосвідомості. Патріот ніколи не поставить націю на місце Бога й не зведе віру лише до одного аспекту національної культури.

979 З цього приводу митрополит Андрей Шептицькийнавчає: «Християнин має любити всіх людей, але се не перешкоджає, що найпершою любов’ю має любити свою родину і свою вітчизну. І як любов до ближнього не противиться любові до родини, так не противиться і любові до вітчизни. Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю, ані не сміє накладати обов’язків, противних вірі. Те, що видавалося б патріотизмом, а було ненавистю або противилося би вірі, не є правдивим патріотизмом»[562].

980 Виявом патріотизму є теж любов до свого народу. Народ – це духовна спільнота осіб, об’єднана мовою, традицією, історією, культурною спадщиною. Народ розвиває національні цінності, які є основою його ідентичності. «Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відосередні тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів»[563].

981 Народ є джерелом і середовищем передавання особі як національних, так і християнських цінностей. Однією з найбільших цінностей є рідна мова, на чому наголошує і митрополит Андрей: «Що ж робить якесь число людей одним народом? Передовсім мова. Всі, що по-українськи говорять або що вважають українську мову за рідну, будуть становити український нарід»[564].

982 Народна культура розвивається в релігійній, моральній, інтелектуальній, естетичній, суспільній площинах. Кожен християнин, змістом життя якого є любов до Бога та ближнього, покликаний глибоко любити свій народ, робити свій внесок у збереження і розвиток його культурної та духовної спадщини. Завданням кожного християнина є побудова й розвиток справжньої християнської культури, яка формує сумління, забезпечує духовне дозрівання людини та її розвиток.

«Скарбниці їх наповни всяким добром»
(Анафора святого Василія Великого)

2.4.5. Християнське розуміння економіки

2.4.5.1. Праця і професія

983 Господь створює людину на Свій Образ і запрошує її до праці на землі (див. Бут. 2, 5-6.15). Праця стає для людини благословенням, якщо вона є співпрацею з Господом і співучастю в Його промислі щодо світу і людини. Через таку працю людина уподібнюється до Бога. Хоча через гріхопадіння Адама праця стає «трудом» (див. Бут. 3, 19), у Христі праця в поєднанні з молитвою стає переображенням світу й особистим освяченням.

984 «Праця у світлі християнського вчення приносить людині честь, бо є засобом до чесного утримання життя, не є приниженням людини. Праця людини – це частина її життя, а не товар, ціна якого росте або маліє згідно з попитом. Нелюдськістю та мерзенним злочином є надужиття людською працею, а гріхом, що кличе до неба про помсту, – затримання робітникові заслуженої платні»[565].

985 Затримання заробітної платні є тяжким гріхом, зневагою Бога, оскільки робітник у своїй професійній діяльності виступає Його співпрацівником та співуправителем земних благ. «Справедливість проте домагається, щоб платня чимось перевищувала мінімальну суму, необхідну для прожиття. Нижча платня буде певно несправедлива, і навіть у випадку добровільної домовленості про нижчу платню під натиском нужди працедавець зобов’язаний до відшкодування відповідно до зазначеного рівня»[566].

986 Через професію людина здійснює своє особисте життєве покликання – відповідно до її талантів, здібностей і фахової підготовки. Кожна професія як служіння Богові та Батьківщині є почесною, і тому суспільство повинно забезпечити кожному громадянинові право на працю та справедливу винагороду.

987 У пастирському посланні «Християнська робота» митрополит Андрей Шептицькийзакликає: «Будьте працьовиті, ощадні, тверезі, праці своєї не марнуйте, а передовсім тримайтеся своєї землиці, не випускайте її зі своїх рук. Стережіться лінивства; у всіх станах лінивство є заразою, є марнуванням свого добра. Бо час праці є також даром Божим і даром цінним; працею можна його замінити на маєток, а дармуванням та лінивством – на власну шкоду»[567].

2.4.5.2. Глобалізація

988 Сучасне явище глобалізації полягає передусім у творенні загальносвітової культури, внаслідок чого формується глобальне громадянське суспільство. Воно може мати позитивний характер, якщо зуміє поєднати багатоманітність існуючих культур, щоб кожна культура, зберігаючи власну ідентичність, збагачувала інші культури. Водночас утворення глобальної культури пов’язане з ризиком зведення її до масової культури, розрахованої на споживацьке суспільство.

989 Ще одним елементом глобалізації є творення всесвітньої економіки, завдяки якій можна вирішувати такі глобальні людські проблеми, як бідність, голод, соціальну несправедливість, неписьменність, проблеми довкілля та земельних ресурсів. Водночас ризиком утворення всесвітньої економіки є те, що окремі держави стають обмеженими у своїй політично-економічній суверенності, внаслідок чого значно звужуються межі впливу національних урядів на економіку своїх країн.

990 Глобалізація може стати справжнім «знаком часу» для Церкви в сучасному світі, надаючи нові можливості для євангелізації народів. Церква, несучи в собі досвід єдності в багатоманітності, надихатиме народи світу жити у взаєморозумінні. Проповідь Євангелія донесе до свідомості світової спільноти, що між мораллю і виробництвом, між солідарністю і конкуренцією немає конфлікту, а навпаки, вони взаємопов’язані. Жива присутність Церкви Христової у вирі глобалізаційних процесів здатна переобразити конфліктність у співпрацю, цивілізаційне протистояння – у взаємозбагачення, страх перед нестерпним поневоленням – у свободу дітей Божих.

2.4.6. Християнська вартість відпочинку

991 Відпочинок відповідає волі самого Бога, про що свідчить опис сотворення з книги Буття (див. Бут. 2, 2-3; Вих. 20, 8-11). Відпочинок – це справа «свята», бо він дозволяє людині, яка часом надмірно поглинена земними справами, наново усвідомити, що все є творінням Божим. Людина, наділена Богом величною владою над створінням, могла б забути, що саме Бог є Творцем. Ось чому для християн відпочинок є святкуванням «дня Господнього». Неділя є також днем людським – днем спочинку людини, радості та братньої солідарності з ближніми, днем діл милосердя та апостоляту[568].

992 Християни зобов’язані так упорядкувати свій відпочинок у неділі і свята, щоб мати можливість брати участь у Божественній Літургії, утримуючись від праці та занять, несумісних з освяченням Господнього Дня[569]. Відпочинок, щоб не стати пустою бездіяльністю, що викликає почуття нудьги, має бути джерелом духовного збагачення та відновлення духовних і фізичних сил. Відпочинок має служити зростанню особистої свободи та сприяти братерській спільноті. Християнський відпочинок стверджує пріоритет людської особи щодо вимог соціального й економічного життя.

993 У неділю і свята не можна виконувати важкої фізичної праці і змушувати інших до неї, а також займатися будь-якою діяльністю з метою заробітку. Далекими від християнського відпочинку є і такі форми розваг, які забирають час, призначений для прослави Бога та діл милосердя.

«Ізбав, Господи, […]
від меча, навалу чужих народів та міжусобної брані […]
угаси гордовитість народів»
(Анафора святого Василія Великого)

2.4.7. Збереження миру в сучасному світі

994 Мир – це дар Божий. Це не тільки відсутність війни; миру неможливо досягнути без захисту добра людей, вільного спілкування між ними, пошани до гідності людини і народів, постійної підтримки братерства. Мирє ділом справедливості й плодом любові.

995 Мир є важливою цінністю, необхідною для розвитку не лише окремої людини, а й цілих народів і держав. Як цінність, мир ґрунтується на принципі пошани до людської особи, до її життя та гідності.

996 Збереження миру – обов’язок кожної людини, а зокрема християнина. Кожен покликаний до того, щоб зробити свій внесок у зміцнення та реалізацію миру через конкретні жести миру в сім’ях, на робочих місцях, у спільнотах, у громадському житті, у національних і міжнародних організаціях. Насамперед мир повинен запанувати в людському серці. Шляхом до зміцнення миру є невтомна молитва про мир, а також співпраця християн із тими, хто щиро прагне зберегти мир.

997 Досягнення миру – це також боротьба за життя. Загрозами для миру, а отже, причинами війни, є несправедливість, заздрість, підозрілість і гордість, які лютують між людьми і народами. Війна– злочин проти життя, бо приносить зі собою страждання і смерть, горе та несправедливість. Війна не може вважатися способом вирішення конфліктних питань. Для цього існують інші засоби, які відповідають гідності людини: міжнародне право, чесний діалог, солідарність між державами, дипломатія.

998 Застосування військової сили може бути допустиме лише в разі крайньої необхідності як засіб дозволеного самозахисту, а воїн-християнин є завжди захисником миру. З огляду на сучасні руйнівні методи та способи ведення війни, умов для справедливого її початку практично не існує, оскільки вона стає страшною загрозою для людства через небезпеку застосування новітньої зброї масового знищення, що може призвести до знищення життя на землі.

2.5. Переображення всесвіту

«Дай нам добру й корисну погоду,
даруй землі дощі мирні на врожай,
благослови вінець літа благости Твоєї […].
Ізбав, Господи […] від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню,»
(Анафора святого Василія Великого)

2.5.1. Відповідальність за Боже творіння

999 Відповідальність за все творіння лежить на людині. Ця відповідальність виявляється на різних рівнях: в особистому щоденному житті, у використанні технічних засобів і різних технологій, у використанні природних ресурсів та джерел енергії. Довкілля не можна ні зводити до об’єкту маніпуляції та експлуатації, ні абсолютизувати й ставити понад гідність людської особи[570].

1000Кожна людина покликана до відповідальної поведінки в усіх сферах своєї життєдіяльності. Під екологічною відповідальністю треба розуміти відповідальність людини за вчинки, які мають вплив на якісний стан її природного середовища. Християнин, вірячи в Бога – Творця всесвіту, зобов’язаний відповідально сповняти завдання уповноваженого Богом управителя сотвореного світу.

2.5.2. Християнин і природне середовище

1001Віра в Бога-Творця – це також розуміння світу як творіння Божого. Слово «творіння» означає, що як людина, так і всі інші живі істоти й нежива природа мають своє джерело, підставу, зміст і досконалість в Богові.

1002Покликання людини панувати в світі не означає свавільного підпорядкування собі довкілля та експлуатації його. Завдання людини – бути вінцем творіння, представляти творіння перед Творцем. Людина може відповідально панувати в світі лише тоді, коли слухає Бога та дотримується встановленого Ним порядку та визначеної Ним мети. Коли людина завдяки праці своїх рук та своїм здібностям відкриває таємниці природи та правильно порядкує у світі, то пізнає велич і присутність Бога-Творця.

1003Людина, яка своєю діяльністю шкодить довкіллю – руйнує Боже творіння, невід’ємною частиною якого є вона сама. Вона грішить не лише стосовно творіння, а й стосовно самої себе та Бога. У цьому сенсі йдеться про екологічний гріх [571], який полягає в безвідповідальній поведінці людини стосовно Божого творіння. Цей гріх є важким злочином проти життя сучасної цивілізації та життя майбутніх поколінь.

2.5.3. Християнська етика довкілля

1004Любов до невидимого та всюдисущого Бога конкретизується та підтверджується в ставленні людини до видимих Божих сотворінь. Людина не може повністю реалізувати свою любов до Бога, якщо ігноруватиме цінність світу як Божого творіння, що має частку в бутті Бога, Який є Творцем життя.

1005Люблячи Бога-Творця, людина шанує і Його творіння, відповідально ставлячись до довкілля. Воно, з одного боку, служить людині, а з іншого – має власну цінність. Пошана до творіння виявляється в бережному ставленні до природи, зберіганні земних ресурсів та інших вимірах стосунків між людиною і творінням. Через пошану до Божого творіння людина віддає хвалу Богові.

1006Важливою передумовою розвитку людства є збереження природних ресурсів та різноманітності рослинного і тваринного світу. Майбутнє нашої цивілізації неможливе без усвідомлення меж здатності природи відновлювати свої ресурси й нейтралізувати шкідливі речовини та відходи виробництва, що забруднюють її. Життєдіяльність людей з дотриманням усіх моральних вимог, які випливають із взаємопов’язаності всіх творінь, є єдиною умовою сталого розвитку людської цивілізації.

2.5.4. Нове небо і нова земля. Людина як священик всесвіту

«Усіх нас прийми в царство твоє,
показавши нас синами світла і синами дня,
твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш,
бо Ти все воздав нам.
І дай нам єдиними устами і єдиним серцем
славити й оспівувати пречесне й величне ім’я твоє,
Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь»
(Анафора святого Василія Великого)




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-07; Просмотров: 461; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.073 сек.