Договір перевезення

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, а його укладення має бути підтверджено складенням транспортної накладної (коносамента чи іншого документа, встановленого транспортними кодексами, або статутами).

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею квитка і багажної квитанції, форми яких установлені транспортними кодексами (статутами). Особливим видом договору перевезення є договір перевезення у прямому змішаному сполученні. У цьому разі перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом. Крім того, перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За ним перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу – передавати для перевезення вантажу в установленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу зазначаються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передавання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Якщо із закону, інших нормативно-правових актів чи ліцензії, виданої юридичній особі, випливає, що вона повинна здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи, таке перевезення вважатиметься перевезенням транспортом загального користування. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором. Публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець узяла на себе зобов'язання здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Він також не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він повинен відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні та виконанні публічного договору.

Договір транспортного експедування. (ст.929 ЦК)

1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

2. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

3. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що договір транспортного експедирування є двостороннім, оплатним та консенсуальним.

Двостороннім та взаємним він є тому, що експедитор зобов'язується виконати чи організувати виконання визначених договором транспортного експедирування послуг за винагороду та за рахунок клієнта. Однак, обов'язки останнього не обмежуються здійсненням оплати послуг експедитора, оскільки клієнт бере на себе також обов'язок надання експедитору документів та іншої необхідної інформації, зокрема, про властивості вантажу та про умови перевезення. Причому виконання експедитором свого обов'язку має по відношенню до виконання клієнта зустрічний характер (ч. 3 ст. 933 ЦК). У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Консенсуальність договору транспортного експедирування виявляється у тому, що за даним договором експедитор зобов'язується за винагороду та за рахунок іншої сторони виконати або організувати виконання послуг, що визначені договором. Отже, зобов'язання виникають в силу самого факту укладення договору, законодавець жодним чином не пов'язує момент виникнення вказаного правовідношення з необхідністю передачі вантажу експедитору.

Сторонами договору є експедитор та клієнт. При цьому ЦК не встановлює спеціальних вимог до сторін договору транспортного експедирування. Детальніше це питання врегульоване у Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 1 липня 2004 року N 1955 (надалі - ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність"). Зокрема, вказаний Закон містить визначення понять клієнта та експедитора. Так, відповідно до ст. 1 Закону клієнт - це споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору. Експедитор (транспортний експедитор), в свою чергу, визначається як суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Зміст договору транспортного експедирування складають права та обов'язки сторін договору. Зокрема, на експедитора покладаються обов'язки з організації та виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Усі послуги, що надаються за договором транспортного експедирування, поділяються на основні та додаткові. До основних послуг належать, зокрема, організація перевезення вантажу певним транспортом та за визначеним маршрутом, причому останній може встановлюватися як клієнтом, так і експедитором, укладення договору перевезення вантажу та ін. При цьому слід зауважити, що договір перевезення вантажу може укладатися експедитором як від власного імені, так і від імені клієнта. В останньому випадку повноваження експедитора мають підтверджуватися довіреністю, виданою клієнтом.

Перелік основних та додаткових послуг за договором транспортного експедирування, закріплений законодавчо, не є вичерпним, відтак, сторони у договорі можуть передбачити й інші послуги, що будуть складати предмет договору.

Форма договору транспортного експедування. (ст. 930 ЦК)

1. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

2. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків.

При укладенні договору транспортного експедирування необхідно дотримуватися вимог, передбачених ст. 207 ЦК України щодо письмової форми правочину. Недотримання сторонами вимог щодо письмової форми договору тягне за собою наслідки, передбачені ст. 218 ЦК України, тобто позбавляє сторони у випадку виникнення спору посилатися на свідчення свідків з метою встановлення умов договору, але не позбавляє права використовувати письмові докази, засоби аудіо- та відеозапису та інші докази, наприклад, виконання договору експедитором або клієнтом повністю чи частково.

Клієнт видає експедитору довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків, наприклад, у тому випадку, коли експедитор укладає договір перевезення вантажу не від власного імені, а від імені клієнта. Довіреність експедитору видається з урахуванням правил, встановлених главою 17 ЦК України.

Дата добавления: 2015-05-10