В чому полягає економічна сутність державного кредиту, його роль у формуванні додаткових фінансових ресурсів

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених — отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку

6. Визначте економічну сутність податкової системи України.+

Податкова політика – це діяльність держави в сферах впровадження правової регламентації й організації стягнення податків і податкових платежів у централізовані фонди держави.

Зміна форм оподатковування й податкових ставок впливає на стан господарської кон'юнктури. При економічній кризі держава свідомо з метою зменшення податкового преса може йти на зменшення ставок оподатковування, і навпаки, підвищувати їх при економічному росту з метою стримування темпів економічного росту й підтримки пропорційності в розвитку продуктивних сил.

Проявом податкової політики, що проводиться в державі й формованої державними структурами, є податкова система.

Податкова система – сукупність правових норм, що регулюють форми, методи й строки стягнення податків і платежів, що носять податковий характер, необхідних державі для виконання його функцій.

По економічному змісту система оподатковування – це сукупність податків й обов'язкових платежів у бюджет і державні цільові фонди, що стягують у встановленому порядку.

Існуюча сьогодні податкова система не відповідає потребам ринкової економіки, тому на сьогодні ставиться питання про реформування податкової системи України, що, сподіваємося, знайде своє відбиття в прийнятті Податкового Кодексу.

Основними недоліками податкової політики в Україні в останні роки, що заважають ефективній роботі вітчизняних підприємств, є:

· неоптимальна податкова структура;

· надмірний податковий прес на вітчизняного товаровиробника;

· анти стимулююча дія податкових пільг;

· нестабільність податкового законодавства;

· перевага питомої ваги непрямих (непрямих) податків над прямими, що гальмує стимули для розвитку виробництва;

· велика питома вага стягнень із собівартості (приблизно 20- 30 %);

· складність процедури оподатковування.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним

Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Об’єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками

8. Суть місцевих фінансів, їх склад і роль у здійсненні політики зміцнення економічної самостійності адміністративно-територіальних формувань.+

Місцеві фінанси — сис­тема формування, розподілу і використання грошових та ін­ших фінансових ресурсів з метою забезпечення місцевими ор­ганами влади покладених на них функцій і завдань, як влас­них так і делегованих.

Найскладніше питання — визначення функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади України, що має стати основою для вибору моделі місцевих фінансів. У зв'язку я цим завдання та функції місцевих органів влади поділяють­ся на дві основні групи:

— завдання та функції, котрі взагалі передано місцевим органам влади в межах місцевих інтересів і вони є їхньою невід'ємною власною компетенцією;

— завдання та функції, доручені місцевим органам влади центральною владою, або так звані делеговані повноваження.

Дата добавления: 2015-05-07