Місцеві фінанси сконцентровані в місцевих бюджетах, до яких відносять: обласні, міські, районні, сільські і селищні бюджети

Отже, місцеві фінанси є інструментом забезпечення частини функцій, які виконує держава, тобто справжнє здійснення місцевого самоврядування залежить від його матеріального та грошового забезпечення.

Місцеві фінанси як система включають в себе декілька основних взаємопов'язаних структурних елементів: видатки, доходи, способи формування доходів, місцеві фінансові інститути, суб'єкти, об'єкти, взаємовідносини між суб'єктами фінансової системи.

· Видатки є головним елементом системи місцевих фінансів, адже через них здійснюється фінансування функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу.

· Наявність обумовлених функціями та завданнями місцевих органів влади видатків є передумовою формування доходів місцевих фінансів.

· Методи та джерела формування доходів зумовлені характером та особливостями економічної системи. Основним джерелом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки і збори, а також комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик, трансфертних платежів.

· Безпосередньо із вищезгаданими елементами системи місцевих фінансів тісно пов'язане функціонування фінансових інститутів. Під фінансовими інститутами слід розуміти, з одного боку - сукупність норм права, звичаїв, традицій, з іншого - сукупність організаційних структур, які забезпечують функціонування місцевих фінансів. Такими інститутами є самостійний місцевий бюджет, валютні та цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки та збори, комунальний кредит, комунальні позики, фінансові ресурси комунальних підприємств тощо. Більшість інститутів у системі місцевих фінансів України перебувають якщо не на стадії становлення, то на зародковому етапі.

· Місцеві фінанси - це особлива форма фінансових відносин, яка розвивається як в економічних, так і в правових, політичних формах. Утвердження таких відносин безпосередньо пов'язане з діяльністю суб'єктів цих відносин. Головним суб'єктом цих відносин є територіальні громади села або декількох сіл, селища чи міста та органи місцевого самоврядування. До суб'єктів системи місцевих фінансів належить держава в особі її органів управління і влади на місцях, а також юридичні та фізичні особи у сфері фінансів місцевих органів влади.

· Об'єктом системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються і використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій та завдань.

Значення та роль місцевих фінансів та їх вплив на економіку і соціальну сферу проявляється у таких функціях:

· Розподільча. Мобілізована частина валового внутрішнього продукту через систему місцевих фінансів, її розподіл та перерозподіл забезпечує соціально-економічний розвиток територіальних громад.

· Фіскальна. Місцеві фінанси є фіскальним інструментом, який дозволяє забезпечувати необхідними ресурсами виконання завдань місцевими органами влади.

· Забезпечення громадських послуг. Місцеві фінанси є інструментом забезпечення громадських послуг. Місцеві органи влади є інститутом, котрий надає і несе відповідальність за надання громадських послуги громадянам країни. Їх масштабність та ефективність напряму залежить від стану фінансів органів місцевого самоврядування.

· Забезпечення економічного зростання. Місцеві фінанси є інструментом забезпечення економічного зростання.

· Контрольна. Органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за формуванням і використанням коштів місцевого бюджету.

9. Пенсійний фонд України його призначення, джерела формування та напрямки використання.+

Пенсійний фонд України створений в 1992 році з метою забезпечення виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення». Засоби фонду не включаються в Державний бюджет і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Фонд є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; проводить збирання, акумуляцію облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати; здійснює виплати допомоги на поховання; контролює цільове використання коштів.

Завдання Пенсійного фонду України:

· забезпечення фінансування видатків на виплату пенсій відповідно до законодавства У;

· збір й акумулювання внесків, призначених для пенсійного забезпечення й виплати допомоги;

· розширене відтворення коштів фонду на основі принципів самофінансування;

· участь у фінансуванні програм соціальної підтримки пенсіонерів

· організація міжнародного співробітництва в сфері пенсійного забезпечення;

· контроль за своєчасним надходженням страхових внесків у цей фонд;

· контроль за правильним розподілом коштів фонду;

· участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку;

· участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на вдосконалювання системи пенсійного забезпечення й порядку підвищення розміру пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і т.д.

Джерела надходжень у пенсійний фонд України наступні:

· обов'язкові внески суб'єктів господарювання й громадян;

· суми фінансових санкцій, отриманих за порушення строків і сум сплати обов'язкових внесків у Фонд;

· кошти Державного бюджету, призначені для виплати пенсій військовослужбовцем;

· добровільні внески й пожертвування;

· інші надходження.

Напрямки видатків:

- виплати пенсій (за віком, інвалідністю, вислугою років, інших видів)

- надання соціальних послуг відповідно до чинного законодавства

- фінансування адміністративних виплат, пов’язаних із виконанням функцій покладених на органи ПФ

- оплата послу із виплати і доставки пенсій

Розмір страхових внесків для:

· роботодавців 33,2%до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників

· найманих робітників 2% до сум оплати праці

10. Економічна необхідність, сутність та функції страхування. Суб’єкти страхових відносин.+

Страхові відносини виникли в суспільстві у процесі його історичного розвитку, оскільки суспільство завжди було змушеним вживати запобіжних заходів забезпечення достатніх умов від­творення робочої сили, розширення виробництва, а якщо втратам запобігти не вдавалося, то різними шляхами відшкодовувати заподіяні збитки. Серед подій, які зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів фізичних й юридичних осіб при настанні певної події (страхових випадків), визначеної договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати громадянами і юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премії).

Сутність і зміст страхування розкривається через її функції: ризикова функція, попереджувальна, ощадна, інвестиційна й контрольна.

Головна функція – ризикова – матеріальна відповідальність страхових компаній за наслідки ризику, тобто відбувається перерозподіл вартості серед учасників страхування у зв’язку з настанням страхових подій.

Попереджувальна функція полягає в фінансуванні заходів для зменшення наслідків страхових подій. Вона полягає у фінансуванні заходів для запобігання страхових подій, обумовленої страховим договором.

Ощадна функція – це заощадження й нагромадження грошових сум до певної дати за допомогою виду особистого страхування, як страхування на дожиття або пенсійне страхування. Ощадна функція пов'язана з потребою громадян у страховому захисті досягнутого соціального стану й рівня статку.

Інвестиційна функція - припускає використання тимчасово вільних коштів страхових резервів страхових компаній як кредитні й інвестиційні ресурси для економічного розвитку міст й областей.

Контрольна функція страхування полягає в забезпеченні строго цільового формування й використання коштів страхового фонду на підставі законодавства, що регулює страхову діяльність. Здійснення контрольної функції реалізується через фінансовий контроль за законністю проведення страхових операцій страховиками.

До суб'єктів страхування відносяться страховик, страхувальник, застрахований, вигодонабувач.

1. Страховик - спеціалізована організація, котра за певну винагороду (страхову премію) здійснює страхування і бере на себе зобов'язання відшкодувати збитки страхувальникові (чи іншим особам) або виплатити страхову суму.

Страховик - юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, що має ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страховий агент - юридична або дієздатна фізична особа, що діє від імені страховика й з його доручення відповідно до наданих повноважень. Страховий агент виступає довіреною особою страхової компанії й виконує доручені йому дії від імені й за рахунок страховика.

Основні функції страхового агента - підготовча робота й укладання договору страхування від імені страховика

2. Страхувальник - юридична або дієздатна фізична особа, котра укладає зі страховою організацією договір страхування свого власного інтересу чи інтересу третьої особи, сплачує страхові премії і має право на отримання компенсації (відшкодування) у разі настання страхового випадку.

3. Застрахований - особа, яка бере участь в особистому страхуванні і чий інтерес (життя, здоров'я, працездатність) є об'єктом страхового захисту.

Застрахована особа - особа, у житті або в процесі діяльності якого може відбутися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з особистістю або обставинами його життя.

4. Вигодонабувач - особа, що одержує страхове відшкодування (за майновим страхуванням) чи страхову суму (за особистим страхуванням), але не є страхувальником чи застрахованим, тобто це особа, яку призначив страхувальник (чи застрахований) для одержання страхових сум на випадок його смерті або з інших причин.

11. Описати сутність та функції фінансового ринку.+

Фінансовий ринок вважається невід’ємним атрибутом сучасної ринкової економіки. У політико-економічному значенні – це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові ресурси. Це ринок на якому є продавці і покупці, є товар, який продається і купується.

Фінансовий ринок – це винятково складна структура з великою кількістю учасників – фінансових посередників, споживачів фінансових послуг (ЮО, ФО, держава), які вступають в економічні відносини, оперуючи різноманітними фінансовими інструментами.

Характерною особливістю фінансового ринку є те, що ці відносини реалізуються на етапах розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів і коштів здійснюваного процесу розширення відтворення. Тому фінансовий ринок являє собою сукупність фінансово-кредитних інститутів, що спрямовують потоки грошових коштів від власників до позичальників і навпаки.

Основне завдання фінансового ринку полягає в забезпеченні переміщення фінансових ресурсів від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому вони, як правило спрямовуються від тих, хто не може ефективно використовувати кошти, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню ефективності та продуктивності економіки в цілому, а й поліпшення економічного добробуту кожного члена суспільства.

В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб’єктами якого є домашні господарства, підприємства, держава і різні фінансові інститути – фінансові посередники. Суб’єкти – різні економічні структури – фірми, організації, державні структури, пенсійні фонди, страхові компанії.

Об’єктами фінансового ринку – фінансові активи (готівка, банківські кредити, цінні папери)

У процесі господарювання в одних суб’єктів виникає потреба в додаткових коштах з метою розширення діяльності, а в інших – нагромаджуються заощадження.

Фінансовий ринок допомагає зустрітися продавцям і покупцям особливого товару - фінансових зобов’язань.

Відносини обміну пов’язані з переданням одним суб’єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо або через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції:

1. Функція ціноутворенн я. Фінансовий ринок встановлює ціни на фінансові ресурси, які зрівноважують попит і пропозицію на них. Ціною фінансових ресурсів є доход, який сплачує покупець (емітент) продавцю (інвестору або власнику фінансових ресурсів) – банківський відсоток, купонна ставка о облігаціям, дивіденди по акціям.

2. Функція забезпечення ліквідності. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вища ліквідність фінансових ресурсів, які обертаються на ньому, оскілки будь-який інвестор може швидко і практично без витрат у будь-який момент перетворити фінансові ресурси на готівку.

3. Функція економії на витратах. Фінансовий ринок зменшує витрати на проведення операцій та інформаційні витрати. Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансових ресурсів. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання фінансових ресурсів, запропонованих для продажу.

Економічна роль фінансового ринку полягає в здатності об’єднати грошові кошти в інтересах усього суспільного нагромадження. Це дає змогу активно впливати на концентрацію виробництва та капіталу, забезпечити рух фінансових потоків, перехід вільних фондів в інвестиції.

Держава пов’язана з фінансовим ринком через економічні відносини, що виникають між державою та іншим суб’єктом ринку стосовно створення, розподілу і перерозподілу використання вартості ВВП і національного доходу країни. Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця значно вагоміше, ніж у ролі продавця. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти.

12. Охарактеризуйте цінні папери як форма фіктивного капіталу. +

Акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фондовій біржі, утворюють фіктивний капітал. Цінні папери є капіталом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід, а також можуть бути продані. У той самий час цінні папери — це фіктивний капітал, тому що вони не мають вартості, хоч продаються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу набагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал.

Цінні папери як форма функціонування фіктивного капіталу. Розвинуті товарне виробництво і товарний обіг неможливі без широкого використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один з важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів, цінні папери виконують і антиінфляційні функції, «знімаючи» на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і послугами. Ці та інші якості цінних паперів неминуче ведуть до їх великого розповсюдження в комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і фондові біржі як його провідна ланка посідають важливе місце в економіці розвинутих капіталістичних країн.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Згідно із Законом «Про цінні папери і фондову біржу» в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі. Розглянемо коротко їх суть.

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається курсом акцій. Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від прибутку акціонерного товариства: чим він більший, тим вищий курс акцій. Другим фактором, що впливає на курс акцій, є норма позичкового процента: якщо він більший, то нижчий курс акцій, і навпаки. Тобто курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони приносять, і обернено пропорційний нормі позичкового процента, тобто

Курс акції =

Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом на акції і їх пропонуванням, та залежить від стану справ, рентабельності виробництва у відповідному товаристві. Якщо воно розвивається стабільно, якщо прибуток і рентабельність його високі, то це веде за інших рівних умов до підвищення курсу акцій.

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову, або курсову ціну. Номінальна ціна записується на акції під час її випуску. Курс акцій і є ринковою ціною, за якою вони продаються і купуються в даний момент.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Казначейські зобов’язання України — це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові — від 5 до 10 років; середньострокові — від 1 до 5 років; короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Дата добавления: 2015-05-07