Сутність трудової адаптації працівників, ії види та організація процесу адаптації

Професіограма: ії функції в визначенні якісної потреби в персоналі, основні розділи

Серед суспільно-психологічних наук сформувалася в окрему науку професіологія, завданням якої є вивчення і опис професій та спеціальностей. На основі детального дослідження світу професій професіологія виявляє основні вимоги та психофізіологічні якості, які пред'являє професія окремій людині, а також ті фактори, які зумовлюють успішність чи неуспішність діяльності людини, а також задоволеність нею.

Професіограма – це комплексне, систематизоване, багатостороннє описання конкретного виду роботи на основі її психологічного вивчення з описом якостей, які повинні бути притаманні співробітнику, що претендує на ту чи іншу посаду, кола обов’язків та функцій.

Професіографічний напрямок базується на принципі комплексного вивчення професій з економічної, соціальної, психологічної, фізіологічної, гігієнічної, медичної і виробничо-технічної сторін. Цей напрямок можна розглядати як спробу системної побудови «картини світу професій» для зазначених цілей на основі представлення про динамічні системи «суб'єкт - об'єкт»; «суб'єкт - суб'єкт», у яких найбільш істотними ознаками виступають предмет і об'єкт праці як система властивостей і взаємин речей та явищ, якими працюючі люди практично оперують. Саме головне в характеристиці будь-якої професії – це основний предмет праці, операції і знаряддя, умови праці.

Професіограма може містити дві моделі:

1) модель співробітника (професіональні, ділові та особисті якості);

2) модель посади (функції, завдання, відповідальність та інше).

Не менш важливою щодо найму співробітників за допомогою професіограми є розробка та застосування методів виявлення ділових та особистих якостей кандидатів у співробітники.

Трудова адаптація – це процес освоєння людиною предметно-речового та соціального середовища у зв’язку з включенням його в нову трудову діяльність.

Трудова адаптація може підрозділятися на:

1) психофізіологічну, що являє собою процес освоєння працівником виробничих санітарно-гігієнічних умов, прийняття режиму праці та відпочинку, що існують на виробництві;

2) професійну як процес оволодіння професійними навиками, уміннями та здібностями;

3) соціально-психологічну, що передбачає процес входження працівника у систему соціально-психологічних відносин у колективі;

4) організаційну – засвоєння ролі й організаційного статусу робочого місця та підрозділу в загальній організаційній структурі, а також розуміння особливостей організаційного й економічного механізму управління фірмою.

В цілому адаптацію можна вважати завершеною тоді, коли людина повністю пройшла всі перелічені процеси.

Прийнято виділяти:

1) первинну трудову адаптацію: вважається адаптація особи, яка вперше приступає до праці.

2) вторинну трудову адаптацію: коли людина змінює місце роботи або посаду.

Керівнику та менеджерам різного рівня необхідно всебічно сприяти проходженню адаптації, тому що організація зацікавлена у якнайшвидшому входженні людини у колектив та у досягненні найвищої продуктивності праці. Тому є необхідним врахування та регулювання факторів, що зумовлюють більш успішний перебіг адаптації.

Усі фактори, що зумовлюють більш успішний перебіг адаптації, можна підрозділити на суб'єктивні та об'єктивні.

1) До суб'єктивних факторів, зумовлених особливостями особистості, відносять: вік, досвід роботи, сімейний стан, рівень освіти, характер, темперамент.

2) Об'єктивними факторами, які можуть регулюватися та регламентуватися керівником, можна вважати такі: рівень організації виробництва, система стимулювання праці, санітарно-гігієнічні умови виробництва, соціально-психологічний клімат у колективі.

Весь процес адаптації можна розділити на стадії: 1) ознайомлення, 2) пристосування, 3) асиміляції та 4) ідентифікації.

Процес адаптації може супроводжуватися стресом. Стрес – це особливий нервовий стан людини, який може виникнути в результаті того, що реальна дійсність оточення не відповідає очікуваній. В літературі розрізняють декілька видів стресу: фізіологічний, психологічний, інформаційний, управлінський, емоційний.

Результативними показниками ефективної трудової адаптації можна вважати загальну задоволеність людини працею, її продуктивність та якість праці, бажання або небажання продовжувати роботу на підприємстві, виконання норм виробітку тощо.

Середній термін проходження адаптації для осіб, що закінчили навчання у закладах освіти, становить до трьох років, саме такий, упродовж якого вважається ця особа молодим спеціалістом.

Успішність адаптації залежить від цілого ряду умов, головними з яких є:

1) якісний рівень роботи з професійної орієнтації потенційних співробітників;

2) об’єктивність ділової оціни персоналу (як при доборі, так і в процесі трудової адаптації працівників);

3) спрацьованість організаційного механізму керування процесом адаптації;

4) престиж і привабливість професії, роботи з визначеної спеціальності саме на даному підприємстві;

5) особливості організації праці, що реалізують мотиваційні установки співробітника;

6) наявність відпрацьованої системи впровадження нововведень;

7) гнучкість системи навчання персоналу, що діє у середині організації;

8) особливості соціально-психологічного клімату, що склався у колективі;

9) особистісні властивості співробітника, що адаптується, які пов’язані з його психологічними рисами, віком, родинним станом тощо.

Управління трудовою адаптацією вимагає опрацювання трьох організаційних елементів:

1) структурне закріплення функції управління адаптацією;

2) технологія процесу керування адаптацією;

3) інформаційне забезпечення цього процесу.

Дата добавления: 2015-05-07