Костецька та

S9

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

нов, підтримувати в них необхідний технологічний режим, а також у випадках, передбачених законом, створювати копії для страхового фонду і фонду користування документами Національного архівного фонд}, іншим чином забезпечувати їх збереженість, а у разі віднесення їх до унікальних чи надання у користування поза архівними установами забезпечувати страхування за правилами, встановленими законодавством. Власник, який не забезпечує їх належної збереженості, може бути за рішенням суду позбавлений права власності на ці документи.

Вилучення документів Національного архівного фонду у власника або уповноваженої ним особи без їх згоди, крім випадків, передбачених законами України, забороняється. Документи, вилучені відповідно до закону для провадження дізнання, попереднього (досудового) слідства, здійснення судочинства, підлягають обов'язковому поверненню власнику або уповноваженій ним особі, але не пізніше ніж через один рік після закінчення провадження у справі.

Документи Національного архівного фонду, що натежать державі, територіальним громадам, не можуть бути об'єктом приватизації, купівлі-продажу, застави або інших угод, пов'язаних із переданням права власності, і надаються лише в тимчасове користування. Право власності на зазначені документи може бути передане лише згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і законами України.

Право власності на документи Національного архівного фонду, які не є власністю держави, територіальних громад, передається лише після попереднього письмового повідомлення центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноважених ним архівних установ за умови отримання новим власником реєстраційного свідоцтва. У разі продажу документів Національного архівного фонду держава має переважне право на їх придбання.

Документи Національного архівного фонду підлягають обов'язковому державному обліку, що ведеться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право на доступ до документів Національного архівного фонду чи їх копій на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу.

Особи, які користуються документами Національного архівного фонду за службовим завданням, подають документ, що підтверджує їх повноваження. Вимагати від користувачів надання документів, не

КОСТЕЦЬКА Т.Л,

передбачених законом, забороняється. Про відмову в доступі до документів користувачеві повідомляється письмово із зазначенням вичерпних підстав відмови.

Забороняється також відносити до державної або іншої передбаченої законами України таємниці інформацію про місця зберігання документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, а також створювати таємні архіви (архівні установи, про існування яких не заявлено публічно) для зберігання таких документів.

За законом, архівні установи мають право відмовити, зокрема, неповнолітнім, особам, визнаним судом недієздатними, та особам, які грубо порушували порядок користування архівними документами, а також в інших випадках, в доступі до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам.

Доступ до документів Національного архівного фонду, що містять конфіденційну інформацію про особу, а також створюють загрозу для життя чи недоторканності житла громадян, обмежується 75 роками від часу створення цих документів, якщо інше не передбачено законом, Раніше зазначеного строку доступ здійснюється з дозволу громадянина, права та законні інтереси якого можуть бути порушені, а в разі його смерті — із дозволу спадкоємців.

Використання відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду, здійснюється шляхом: надання документів для користування фізичним та юридичним особам; видачі архівних довідок, копій документів та іншим способом задоволення запитів фізичних і юридичних осіб; повідомлення про документи, в яких містяться відомості, що можуть бути використані органами державної влади й органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими сторонами: публікування, експонування та в іншій формі популяризації архівних документів тощо.

Інформаційними ресурсами є також бібліотечні фонди. Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу в Україні», який визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечної системи, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Бібліотечна справа визначається як складова інформаційної, культурно-освітньої та виховної діяльності.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Закон визначає, що бібліотека є книгосховищем, зібранням книг і рукописних матеріалів, призначених для громадського або приватного користування; культурно-освітня і науково-інформаційна установа, яка збирає та зберігає друковані і рукописні матеріали та носії і здійснює довідково-бібліографічну роботу.

Із фондів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, взаємопов'язаних скооперованим комплектуванням, єдиним довідково-пощуковим апаратом, системою депозитарного зберігання, перерозподілу та спільним використання фондів, і які відображають науковий, культурний, інформаційний потенціал суспільства складається Державний бібліотечний фонд України.

Особливо цінні, рідкісні документи та колекції включаються до Державного реєстра національного культурного надбання України (положення, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. № 466).

Комплектування бібліотечних фондів здійснюється шляхом отримання обов'язкового примірника документів у порядку, встановленому Законом України «Про обов'язковий примірник документів», що випускаються за цільовими програмами книговидання, придбання документів за готівковий і безготівковий рахунки, документообміну, отримання в дарунок, депонування та іншого безкоштовного одержання документів.

Бібліотеки можуть створюватися на основі всіх форм власності. Право на заснування бібліотек належить органам державної влади, місцевого самоврядування, самоврядним організаціям та юридичним особам, у тому числі іноземним.

Право на бібліотечне обслуговування, вільний вибір бібліотек відповідно до своїх потреб має, за законом, кожний громадянин України, а також іноземці та. особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах. Це право забезпечується створенням мережі бібліотек та різноманітністю їх видів, безкоштовністю основних бібліотечних послуг.

Доступ до документів та надання бібліотечних послуг користувачам здійснюються з додержанням вимог щодо забезпечення охорони державної таємниці, забезпечення зберігання фондів бібліотек, а також відповідно до статутів (положень) бібліотек, правил користування ними. Так, наказом Міністерства культури України від 5 травня 1999 p., № 275, затверджено «Типові правила користування бібліотеками в Україні», на підставі яких кожна бібліотека розробляє власні

КОСТЕЦЬКА ТА.

правила користування відповідно до її статусу, цільового призначення, складу користувачів, спеціалізації бібліотечних фондів.

Запитаний для самоконтролю

1. Розкрийте поняття науково-технічної інформації.

2. Чи може науково-технічна інформація бути об'єктом права власності?

3. Що є інформаційними ресурсами науково-технічної інформації?

4. Визначте поняття реклами та її основні види за чинним законодавством.

5. Що означає поняття «медична інформація» у вузькому та широкому значеннях?

6. Визначте поняття «екологічна інформація». Які відомості за чинним законодавством становлять її зміст?

7. Який зміст має поняття «геологічна інформація»?

8. Що розуміється під поняттям «комп'ютерна інформація»?

9. Визначте поняття «архівний документ». Назвіть основні нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини доступу до архівних документів.

10. В яких випадках право на користування архівними документами може бути обмежене?

11. Яким встановленим законодавством способом здійснюється комплектування бібліотечних фондів?

TEMA 9. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

Види інформації з обмеженим доступом. Поняття і види таємної інформації. Державна таємниця як об'єкт правового регулювання. Правове регулювання конфіденційної інформації. Різновиди конфіденційної інформації. Правовий режим конфіденційної інформації, що є власністю держави. Проблеми правового регулювання комерційної таємниці. Професійна та службова таємниця.

Ключові слова: таємна інформація, конфіденційна інформація, державна таємниця, банківська таємниця, комергййна таємниця, професійна, службова таємниця, адвокатська таємниця.

На рівні дефініції поняття інформації з обмеженим доступом у чинному законодавстві відсутнє, тому узагальнено під такою можна розуміти відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей¹.

Подібне визначення базується, зокрема, на положеннях ст. ЗО Закону «Про інформацію», за якими громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Передбачено також, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Марущак А. Правові основи захист}' інформації з обмеженим доступом: курс лекцій / А. Марущак. ~ К.: КИТ, 2007. - С 23.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правом режимом поділяється на конфіденційну та таємну.

При цьому слід наголосити, що неповнота, непослідовність і суперечність правових норм щодо інформації з обмеженим доступом, зумовлює різні підходи в спеціальній, зокрема навчальній, літературі до визначення системи відомостей, що утворюють таку інформацію. Особливо це стосується кваліфікуючих ознак як конфіденційної, так і таємної інформації.

Конфіденційна інформація, за ст. ЗО (ч. 2) Закону України «Про інформацію», - інформація з обмеженим доступом, що містить відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні держави, окремих фізичних чи юридичних осіб і поширю-ються відповідно до передбачених ними умов.

Таким чином за суб'єктами конфіденційну інформацію можна поділити на таку, яка:

> є власністю держави;

> перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб.

Для збереження інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ, тобто надано статус конфіденційної.

Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідні відносини регулюються «Інструкцією про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893).

Стосовно змісту передбачено, що до такої інформації не можуть бути віднесені відомості про:

> стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

> аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

> стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення;

> соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення стосовно прав і свобод людини і громадянина, а також фактів їх порушень;

> незаконні дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

> інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

Переліки відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування» («ДСК»), розробляються експертними комісіями згідно з орієнтовними критеріями віднесення інформації до конфіденційної і затверджуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, в яких утворюються або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебувають ці відомості.

На підставі рішення відповідної експертної комісії інформація включається до переліку відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. При цьому відповідна інформація має відповідати таким вимогам:

1) створюється за кошти державного бюджету або перебуває у володінні, користуванні чи розпорядженні організації;

2) використовується з метою забезпечення національних інтересів держави;

3) не належить до державної таємниці;

4) унаслідок розголошення такої інформації можливе:

~ порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина;

- настання негативних наслідків у внутрішньо- чи зовнішньополітичній, економічній, військовій, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сферах та у сферах державної безпеки і безпеки державного кордону;

- створення перешкод у роботі державних органів.

Відповідальність за забезпечення правильного ведення обліку, зберігання та використання документів із грифом покладено на керівників організацій. Ведення обліку, зберігання, тиражування та використання таких документів, а також контроль за дотриманням вимог цієї Інструкції покладається на управління справами, загальні відділи, канцелярії організацій.

Інструкція забороняє користуватися відомостями з документів, що мають гриф «ДСК», для відкритих виступів або опублікування у ЗМІ, експонувати такі документи на відкритих виставках, демонструвати їх на стендах, у вітринах або інших громадських місцях. У разі потреби з письмового дозволу керівника організації допускається опублікування або передання для опублікування несекретних відомостей обмеженого поширення (п. 35).

Передбачено, що видача громадянам України видань із відповідним грифом у масових бібліотеках здійснюється за письмовим клопотанням керівників організацій, де вони працюють, із зазначенням теми роботи. Такі дозволи є дійсними протягом року,

Забороняється зберігати документи з грифом «ДСК» у бібліотеках загального користування. У відомчих бібліотеках закритого типу видання з грифом надаються: співробітникам відомства - за списками, затвердженими керівником відомства, організації (структур, підрозділу), або за його письмовим дозволом; співробітникам інших організацій - відповідно, за письмовим зверненнями цих організацій та з письмового дозволу керівника організації (структур, підрозділу), що зберігає ці видання.

Ознайомлення з документами з грифом «ДСК» або передання таких документів, наприклад представникам ЗМІ, допускаються в кожному окремому випадку за письмовими дозволами керівників організацій, які надали цим документам відповідний гриф. Попередньо такі документи розглядаються експертними комісіями, які приймають письмові рішення про доцільність передання документа або можливість зняття грифа «ДСК», якщо на цей момент відомості, що містяться в документах, втратили первісне значення¹.

¹ Більш детально: Марущак А. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом: курс лекцій / А. ІМарущак. - К.: КНТ, 2007. - С 108-127,

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Ознаками конфіденційної інформації, що знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб, відповідно до ст. ЗО Закону «Про інформацію» є:

1) відомості професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержані за власні кошти,

2) відомості, які є предметом професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушують передбаченої законом таємниці;

3) власники таких відомостей (як визначено, громадяни та юридичні особи) мають право самостійно визначати режим доступу до таких відомостей, що передбачає встановлення належності інформації до категорії конфіденційної та системи її захисту.

Винятком є інформація комерційного і банківського характеру, а також відомості, правовий режим яких встановлено Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), а також інформація, приховування якої може становити загрозу життю і здоров'ю людей;

4) можливість притягнення до юридичної відповідальності у випадку незаконного розголошення чи використання.

Конфіденційною відповідно до законодавства може бути статистична та медична інформація, інформація про особу (персональні дані) тощо.

За наведеними вище ознаками до конфіденційної інформації можна зарахувати відомості з обмеженим доступом, що становлять таємницю:

- адвокатську;

- банківську;

- комерційну;

- лікарську;

- листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

- нарадчої кімнати суддів;

- нотаріальних дій;

- приватного життя (сімейну та особисту таємниці);

- усиновлення та ін.

КОСТЕЦЬКА TJL

У цьому випадку певна систематизація інформації з обмеженим доступом базується на існуючому в науковій літературі підході: конфіденційна - це та інформація, що не містить ознак державної таємниці¹, тобто таємної інформації.

Комерційна таємниця - це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона загалом чи в певній формі та сукупності її складових невідома та недоступна для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Таке визначення поняття містить ст. 505 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 36 Господарського кодексу України комерційна таємниця - це інформація суб'єкта господарювання, пов'язана з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю, що не є державною таємницею і розголошення якої може завдати шкоди його інтересам.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, крім тих, які відповідно до закону не можуть належати до такого виду таємниці.

Слід зазначити, що в спеціальній літературі обґрунтовується пропозиція щодо нормативного уточнення місця комерційної таємниці в системі видів інформації з обмеженим доступом, а саме її належність до конфіденційної, а не таємної (секретної)інформації".

Якщо комерційна таємниця -- це вид таємної інформації, то порядок її обігу і захисту має визначатися відповідними державними органами, а не особою, яка володіє, користується або розпоряджається такою інформацією. Подібне суперечить положенням гл. 46 Цивільного кодексу України та статтям 36, 162 Господарського кодексу України, відповідно до яких особа самостійно визначає

¹ Див., напр.: Кулініч О.О. інформація з обмеженим доступом як об'єкт цивільних прав: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид, наук / 0.0. Кулініч. - К, 2006. - С 9.

- Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект): автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук / Ю.В. Носік. - К., 2006.-С 10.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

інформацію як комерційну таємницю, встановлює спосіб захисту та вживає заходів щодо збереження її секретності.

Наголошується також на концептуальній неузгодженості норм чинного законодавства про комерційну таємницю, що зумовило формування в Україні суперечливої моделі правового регулювання відповідних відносин.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю відповідно до ст. 506 Цивільного кодексу України є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; інші майнові права, встановлені законом.

Істотними ознаками комерційної таємниці, зокрема, є:

> інформація, яка визнається комерційною таємницею, має комерційну цінність, тобто певну цінову визначеність (вартість);

> склад і обсяг відомостей визначаються власником комерційної таємниці - суб'єктом господарювання або уповноваженим на це органом;

> правомірне володіння особою інформацією з обмеженим доступом;

> інформація, що становить комерційну таємницю, невідома іншим особам, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить;

> до такого роду відомостей на законній підставі унеможливлений вільний доступ;

> власник подібної інформації має право і повинен вживати належних, адекватних існуючим обставинам, правових, організаційних, технічних та інших заходів щодо охорони відомостей, що становлять її зміст. Невиконання цього не дає підстав забезпечити правову охорону комерційної таємниці,

Припинення хоча б однієї з ознак зумовить припинення правовідносин щодо комерційної таємниці.

Відмінними ознаками комерційної таємниці від інших видів інформації з обмеженим доступом також є суб'єктний склад; можливість комерційної інформації бути об'єктом господарського обігу; характер відносин, що складаються з приводу такої інформації, в тому числі момент виникнення режиму таємниці.

Дата добавления: 2015-05-10