Білет №3

1….Малі групи — це добре знайомі між собою люди, які об'єднані спільними цілями, інтересами і постійно взаємодіють між собою (сім'я, студентська група, виробнича бригада, компанія друзів). У малих групах кожен її член може безпосередньо контактувати з будь-яким іншим членом тієї самої групи; зокрема, він завжди може зреагувати на поведінку кожного із її членів, і, в свою чергу, спостерігати, як реагує на його поведінку кожен член групи. Таким чином, у малій групі існує постійно діюча система прямого й зворотного зв'язку між усіма її членами.

Можливості такого зв'язку обмежуються, з одного боку, ефективністю каналів зв'язку між індивідами; з іншого боку, — розміром групи. Постійні тісні контакти індивідів можливі тільки в порівняно невеликих групах, а тому часті міжособистісні стосунки в групах по 17—20, або й 30 осіб здаються малоймовірними. Дослідження соціологів, показали, що неформальні молодіжні групи найчастіше нараховують від 2—3 до 8 осіб (близько 70 % груп) і від 8 до 12 осіб (близько 30 % груп).

Щоправда, до малих соціальних груп можуть належати і високо формалізовані цільові об'єднання, наприклад бригада на виробництві або студентська академічна група. Однак навіть у такому випадку групові контакти втрачають деякі властивості малої групи. Зокрема, постійність зв'язків між членами групи і взаємовплив членів групи один на одного. Зазвичай, у групах, які нараховують більше семи осіб відбувається "поділ" на підгрупи, тобто виділяються й об'єднуються особи, які мають власні інтереси і цілі, відмінні від тих, які властиві іншим членам групи. Це може призвести до розпаду групи.

Отже, очевидно правильно буде вважати верхньою межею малої групи все-таки об'єднання 5—7 осіб. Така група є досить великою, щоб її члени відчували, що можуть вільно висловлювати свої емоції і навіть вступати у суперечки один з одним, але вона є достатньо малою, щоб її члени могли не звертати один на одного уваги.

Серед малих груп вирізняють первинні і вторинні.

Первинні групи — це малі групи, що утворюються з таких причин: шлюбно-сімейні зв'язки, симпатія, емоційна прив'язаність тощо.

Американський соціолог Едвард Шіллз (нар. 1911 р.) виділяє три типи малих первинних груп:

"Початкові групи", які мають міцні, багаторічні зв'язки і традиції. До цих груп індивід може належати незалежно від його бажань. Прикладом такої групи є сім'я.

"Особистісні групи" — групи друзів. Підставою для формування таких груп є взаємна симпатія.

"Ідеологічні групи", які об'єднують людей зі спільними цінностями.

Стосунки в первинних групах є емоційно забарвленими і, зазвичай, не мають для їх учасників утилітарної цінності (ми дружимо з кимось не тому, що це принесе нам якусь вигоду, а тому, що ця людина нам симпатична, близька по духу). Первинні групи формують особистість, її моральні принципи, смаки. Не випадково кажуть: "З ким поведешся, від того й наберешся".

Вторинні групи містять у собі деяку кількість первинних груп. Скажімо, академічна студентська група, спортивна команда чи відділення солдатів завжди внутрішньо розділені на менші групи осіб, контакти між якими є частішими, мають емоційніший характер. У первинних групах відносини між людьми індивідуальні (одним людям ми симпатизуємо більше, іншим — менше; ніхто не змусить нас полюбити людину, яка нам не є симпатична), а вторинні групи об'єднують людей, пов'язаних між собою у зв'язку з виконанням ними певних функцій, статусів, ролей, а не через симпатію. У таких групах соціальні контакти знеособлені і мають утилітарний характер. Наприклад, стосунки бригадира і підлеглих йому робітників знеособлені, а їхні функції повинні виконуватися, незалежно від дружніх чи ворожих стосунків між ними.

Чим міцніші первинні групові зв'язки, тим ефективніше функціонує і вторинна група. Американські соціологи дослідили, що під час Другої світової війни успіх німецьких бойових підрозділів, у першу чергу, досягався тим, що командування зуміло налагодити у військових частинах ті близькі дружні стосунки, які властиві для первинних груп у цивільному житті. Німецькі солдати, які разом проходили військову підготовку — разом і воювали у тому ж складі. Більше того, якщо війська союзників поповнювалися в міру того, як окремі бійці вибували із ладу, то німецькі підрозділи воювали доти, доки зберігалася така можливість; і аж згодом підрозділ виводився в тил для переформування і утворення нової бойової одиниці. Середні групи — це такі групи, у яких кожен член може знати кожну іншу людину, що входить у групу, але не може відстежити реакцію кожного з них на окремий елемент своєї поведінки, оскільки для цього група є занадто великою (наприклад, студенти факультету, робітники цеху тощо).

222222. Поняття «маси»: франко-італійська наукова школа психології мас (Г. Тард, Ш. Сігеле, Г. Лебон) Систематичне вивчення масових феноменів почалось у другій половині XIX ст. в країнах Західної Європи, незалежно одна від одної сформувались дві наукові школи: німецька психологія народів (М. Лазарус, Т. Штейнталь, В. Вундт тощо) та франко-італійська психологія мас (/. Лебон, Г. Тард, Г. Моска, В. Парето, Ш. Сігеле). Дослідження психології мас пов'язані з трьома засновниками й представниками концепції «психологія мас», сьогодні класиками: Г. Тардом, Ш. Сігеле і Г. Лебоном. Одним із перших засновників цієї концепції вважається французький мислитель, соціолог, криміналіст Г. Тард (1843-1904). Активно вивчаючи соціологію, він називав її наукою про функціонування суспільства. Майже всі його соціологічні праці, у тому числі й «Закони наслідування», «Соціальна логіка», «Соціальні закони», «Етюди з соціальної психології», «Суспільна думка та натовп» тощо, були присвячені проблемам соціальної психології. Г. Тард виходив з того, що в основі соціальної діяльності лежить психологічний настрій окремих людей і соціальних груп. У процесі їх взаємодії одна людина чи соціальна група наслідує інших. Саме в наслідуванні Г. Тард вбачає «первинний елемент соціальності», основний спосіб існування та розвитку особистості, соціальних груп і суспільства. Вчений розвиває концепцію масового суспільства у своїй найважливішій праці «Закони наслідування», де досліджує індивіда та його роль у суспільстві; підкреслює важливу тезу про те, що суспільство є продуктом взаємодії індивідів, що, певна річ, грунтується на асиміляції (засвоєнні) індивідом установок, вірувань, почуттів інших людей [58]. На думку вченого, наслідування вважається основною функцією людської психіки. Водночас наслідування є свідоме і несвідоме. Останнє проявляється, наприклад, в «навіюванні» та в «інстинктивному наслідуванні». Г. Тард гіперакцентує увагу на «масових інстинктах» (дещо перевищує їх роль), немов демонізує натовп, насамперед, його «тваринні властивості», що визначають масову поведінку. Загалом, вчений розглядав натовп як «дещо живе, тваринне», надаючи йому таких особливих рис, як: «надмірна нетерпимість, відчуття своєї всемогутності, взаємозбудливість людей, що знаходяться у натовпі». У політиці Г. Тард виділяв два види натовпу: — натовп уважний, в очікуванні; — натовп діяльний, який висуває відповідні вимоги. Вагомий внесок в розробку проблем «психології мас» здійснив італійський юрист С Сігеле (1868-1913). Виклавши свої погляди в книзі «Злочинний натовп», С. Сігеле звертає увагу на аналіз «колективної психології» як психології різноманітних мас людей. При цьому вчений пояснює, що колективна психологія повинна вивчати, насамперед, «такі скупчення індивідів, як, наприклад, суд присяжних, збори, з'їзди, театри, які не підпорядковуються ні законам індивідуальної психології, ні соціальним законам узагалі». Колективна психологія, за С. Сігеле, — це психологія натовпу, який формується шляхом наслідування людьми одне одного. При цьому вчений вказує на роль зараження у формуванні колективної психології, зокрема, у психології натовпу на роль чутливості та навіювання. С. Сігеле вирізнявся своїми цікавими поглядами. Так, він уважав, що «інтелектуальна вульгарність, моральна посередність мас можуть трансформуватись в думки і почуття». Учений сформулював «психологічний закон натовпу», згідно з яким «інтенсивність духовного зростає обернено пропорційно до кількості людей». Він стверджував, що у натовпі всі психологічні процеси підпорядковані, в першу чергу, «впливу кількості людей», що збуджує пристрасті та змушує індивіда наслідувати свого сусіда. С. Сігеле зазначав досить конкретні речі, наприклад: якщо оратор спробує заспокоїти натовп, результат буде протилежним — ті, хто знаходяться далі, не почують слів, вони побачать тільки жести, а крик, жести, дії не можуть бути проінтерпретовані правильно. Як наслідок, раціонально і цілеспрямовано контролювати поведінку натовпу неможливо [55]. Основне питання, на яке намагався знайти відповідь С Сігеле як юрист, — це питання відповідальності людини за злочини, які вона скоїла, будучи складовою натовпу. Таким чином, вчений виділяє п'ять причин злочинів натовпу: 1. Схильність членів натовпу до навіювання. 2. Вплив кількості на зростання інтенсивності негативних емоцій. Кількість породжує в людях відчуття їх раптової та незвичайної могутності, забезпечує анонімність. 3. Моральне сп'яніння, яке є результатом перемоги інстинктів над віковою працею формування сили волі. 4. Пробудження інстинктів убивства. 5. Специфічний склад натовпу. С. Сігеле доводить, що натовп складається з людей особливих категорій. Це люди, що знаходяться у стані сп'яніння, психічно хворі люди, авантюристи, бандити, люди з відповідною репутацією. Детальне обґрунтування психології мас висвітлено у дослідженнях Г. Лебона (1841-1931). В своїй ґрунтовній праці «Психологія народів і мас» він характеризує свідомість «мас», зосереджує увагу на відмінностях поведінки людини «масової» від людини «індивідуальної». Учений пише, що «ера мас» настає в «перехідні» періоди розвитку суспільства. На зміну ері еліти приходить масове суспільство, яке Г. Лебон ототожнював з натовпом [26]. Дослідник відстоював позицію расового визначення, расової приналежності в розвитку цивілізації, яку розглядав як продукт інтелектуально-творчої еліти. Г. Лебон виступав проти всіх форм соціальної рівності й демократії, стверджуючи, що всі досягнення цивілізації є результатом діяльності еліти, участь якої в сучасному історичному процесі знецінюється. На думку вченого, такий стан справ пояснюється розвитком промисловості, урбанізацією, зростанням впливу засобів масової інформації. Г. Лебон виокремив основні ознаки маси: втрата відповідальності, знеособленість, домінування почуттів над розумом. Ототожнюючи масу з натовпом, Г. Лебон характеризує її як сліпу, руйнівну силу, володіючи якою індивіди втрачають почуття відповідальності, потрапляють під владу догматизму, нетерпимості, всемогутності. Тому в натовпі може відбуватися лише накопичення тупості, а не розуму. За Т. Лебоном, у натовпі свідома особистість зникає, при цьому почуття та ідеї усіх окремих одиниць, які утворюють ціле, приймають однаковий напрямок. Іншими словами, якими б статусно-рольовими характеристиками не володіли складові маси, якими схожими чи не схожими були б їхній стиль життя, заняття, міра інтелігентності, одним лише фактом перетворення в масу вони набувають «колективну душу», в силу якої думають, почувають, діють зовсім інакше, аніж кожен з них наодинці. «Колективна душа», звісно, має тимчасовий характер, проте виразні риси й особливості, що складають єдину істоту, яка підкорюється «закону духовної єдності». Таким чином, психологічна маса є провізором, що складається з гетерогенних елементів, які на мить об'єдналися, немов клітини організму, об'єднуючись, створюють нову істоту із зовсім іншими якостями, ніж окремі клітини. Вчений виділяє З основні причини появи цих якостей: 1. Індивід, перебуваючи у натовпі, набуває завдяки лише кількості усвідомлення непереможної сили, і це усвідомлення провокує появу таких інстинктів, яким він ніколи не дає волі наодинці. У натовпі людина не здатна підкорювати, пригнічувати свої інстинкти, тому що натовп анонімний і не несе відповідальності, яка зазвичай стримує в повсякденні. 2. Зараження чи «заразу» можна зарахувати до різновиду гіпнотичних. У натовпі кожне почуття, дія «заразні» такою мірою, що індивід доволі легко зрікається власних особистих інтересів на користь інтересів маси. 3. Сугестивність — здатність до навіювання. Індивід, який упродовж певного часу перебував у натовпі, набуває стану, що нагадує стан загіпнотизованого суб'єкта. Такий суб'єкт внаслідок «паралізованості» свідомої мозкової активності стає заручником власного несвідомого. Зникає воля і здоровий глузд, всі почуття та думки спрямовуються волею гіпнотизера. Характерними рисами почуттів у натовпі є однобічність та перебільшення, властива їм гіперболічність. Описані причини вказують, що людина у натовпі стає елементом нової системи. Вона не обдумує своїх дій, а миттєво підкорюється отриманому сигналу, тому як складова частина натовпу деградує на кілька щаблів униз за шкалою розвитку цивілізації, іншими словами, соціально, психологічно регресує. Примітно, що в роботах згаданих вище дослідників поняття «натовп» і «маса» синонімізуються, оскільки, аналізуючи проблеми мас, науковці керуються виключно кількісним показником.

Дата добавления: 2015-05-08