Рецидив злочину, його види

Поняття рецидиву злочинів. Слово "рецидив" латинського походження й у перекладі означає "що відновлюється", "повторюється". Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив - це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види:

загальний рецидив;

спеціальний рецидив.

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

57. Необхідна оборона.

Необхідна оборона — дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони[1].

Право на необхідну оборону – це один із найважливіших юридичних інститутів – без права захистити себе, чи свою оселю, майно – у людини не може бути спокою, впевненості в безпеці свого життя і здоров’я, недоторканності власного житла.

58. Перевищення меж необхідної оборони.

у крим. праві поняття, що відображає наслідки порушення тим, хто захищався у стані необхідної оборони, вимог закону про певну відповідальність захисту й посягання. Згідно з ч. З ст. 36 КК України П. м. н. о. визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення необхідної оборони тягне за собою крим. відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених ст. 118 і 124 КК. Кодекс вказує на два таких випадки: умисне вбивство та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при П. м. н. о. Заподіяння у стані необхідної оборони тому, хто посягає, менш тяжкої шкоди визнається правомірною дією.

Відповідно до ч. З ст. 36 виділяються два види ексцесів оборони. При першому — смерть або тяжкі тілесні ушкодження навмисно заподіюються під час захисту від посягання, що становить порівняно невелику сусп. небезпеку (напр., деякі посягання на громад, порядок, порядок управління тощо). Тяжка шкода, завдана тому, хто посягав, безумовно й очевидно для того, хто захищався, є неспівмірною з невеликою небезпечністю вчиненого посягання, тобто захист явно не відповідає небезпечності посягання.

59. Крайня необхідність.

Крайня необхідність - це такий збіг обставин, за якого виникла безпосередня небезпека для певного об'єкта, зберегти який можна, лише заподіявши шкоду іншому, менш цінному об'єктові. Інакше кажучи, правомірним вважається заподіяння (за наявності загальної небезпеки) шкоди одним цінностям, що охороняються правом, з метою відвернути шкоду більш значним цінностям, які теж охороняються правом.

60. Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння.

Психічний примус - це реальна погроза негайного застосування до особи насильницьких дій чи спричинення іншої шкоди з метою домогтися від неї відповідної поведінки або позбавити її можливості діяти за своїм розсудом.

Фізичний примус - вплив на тілесну недоторканність та свободу особи, коли вона позбавляється можливості діяти за своїм розсудом, примушується до вчинення суспільне небезпечного діяння, яке завдає шкоди правоохоронюваним інтересам або створює небезпеку заподіяння такої шкоди шляхом застосування фізичного впливу.

Якщо особа зберігала можливість керувати своїми діями і її поведінка завдала шкоду, вона буде визнана правомірною, якщо:

1) завдана шкода менша, ніж шкода відвернута;

2) запобігти відвернутій шкоді іншими засобами було неможливо.

61. Загальна характеристика підстав звільнення від кримінальної відповідальності.

Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК. У зв’язку з цим звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від випадків, коли склад злочину як підстава кримінальної відповідальності взагалі відсутній, що виключає кримінальну відповідальність. Йдеться про:

дію або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через ма-лозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11);

добровільну відмову (ст. 17); 3) обставини, що виключають злочинність діяння (ст. ст. 36 - 43).

КК передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45);

у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46);

у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47);

у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48);

у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49);

на підставі закону про амністію або акта помилування;

у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97);

спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. З ст. 369).

62. Система інститутів звільнення від кримінальної відповідальності.

Чинне кримінальне законодавство - КК України - передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

є) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);

є) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачені нормами Особливої частини кримінального закону та умови їх застосування (статті 111 ч. 2 «Державна зрада»; 114 ч. 2 «Шпигунство»; 175 ч. З «Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат»; 212 ч. 4 «Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів»; 255 ч. 2 «Створення злочинної організації»; 258 ч. 5 «Терористичний акт»; 260 ч. 6 «Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань»; 263 ч. З «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»; 289 ч. 4 «Незаконне заволодіння транспортним засобом»; 307 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів»; 309 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту»; 311 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів»; 369 ч. З «Давання хабара»);

ж) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з актами амністії та помилування (статті 85-87 КК).

63-64. Звільнення від кримінальної відповідальності з передачею винуватого на поруки

У ст. 47 КК зазначається, що особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Отже, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки, якщо: 1) особа вчинила злочин вперше; 2) вчинений злочин належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) мається клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу підсудного на поруки такому колективу; 4) є об'єктивні дані про те, що винна особа, щиро покаявшись у вчиненні злочину, виконає умови, пов'язані з її передачею на поруки і не вчинить нового злочину.

65. Поняття та мета кримінального покарання.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від Імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого

Покарання є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

66-67. Система покарань за чинним законодавством України.

Система покарань — це встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

Поняття системи покарань містить у собі таки ознаки:

а) система покарань встановлюється тільки законом;

б) перелік покарань, що утворюють систему, обов'язковий для суду і він не має права відступити від цієї системи;

в) перелік покарань, що наведений у ст. 51 КК, є вичерпним. Тобто з погляду закону на даний момент система покарань є закінченою, завершеною. Тому за злочин, вчинений на території України, неможливо, наприклад, застосувати таке покарання, як тюремне ув'язнення, заслання чи звільнення від посади, тому що КК таких покарань не передбачає;

г) система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх суворості. У ст. 51 КК вони розташовані починаючи від менш суворих до більш суворого.

Система покарань, встановлена в ст. 51 КК, передбачає 12 видів покарань і містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

За порядком призначення (ст.52 КК) всі покарання підрозділяються на три групи:

а) основні покарання;

б) додаткові покарання;

в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Додаткові покарання — це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

68. Штраф як вид кримінального покарання.

Штраф — це найбільш м'який вид кримінального покарання. Це грошове стягнення, яке полягає у стягненні із засудженого в дохід держави певної суми грошей. Штраф застосовується і як основне, і як додаткове покарання.

Як основне покарання штраф може застосовуватися в разі, якщо його передбачено в санкції статті (частини статті) Кримінального кодексу, а також у разі, коли його застосовують при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (наприклад, за наявності кількох пом'якшуючих обставин).

Як додаткове покарання штраф може бути призначений тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України і в разі звільнення особи від відбування основного покарання з випробуванням.

69. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — вид кримінального покарання, відповідно до якого особі забороняється обіймати певні посади (наприклад, працювати лікарем) чи займатися певною діяльністю (наприклад, керувати транспортним засобом; слід відрізняти це покарання від аналогічного адміністративного стягнення).

Покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є як основним, так і додатковим покаранням. За один і той самий злочин його не може бути призначено і основним, і додатковим одночасно.

Застосування цього покарання як основного можливе на строк від двох до п'яти років за умови, що воно передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України чи якщо суд визнає за необхідне перейти до більш м'якого покарання на підставі статті 69 КК України.

Застосування цього покарання як додаткового можливе на строк від одного до трьох років за умови, що воно передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України як обов'язкове; якщо воно факультативне, але суд визнає за неможливе збереження за особою права продовжувати обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; може бути призначено при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням; в разі переходу до більш м'якого покарання суд може і не призначати цей вид покарання.

70. Громадські роботи як вид покарання.

Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Виконання цього покарання здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи — на органи внутрішніх справ. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного терміну з дня набрання вироком законної сили.

Засуджені до покарання у вигляді громадських робіт зобов'язані додержуватися встановлених порядку й умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися до кримінально-виконавчої інспекції за викликом та реєстрації, повідомляти її про зміну місця проживання. Поважними причинами неявки в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавили можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені. Засудженому забороняється без дозволу інспекції виїжджати за межі України.

Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.

Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом I чи II групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.

71. Виправні роботи як вид покарання.

Виправні роботи можуть призначатися судом до всіх категорій засуджених, крім вагітних жінок, непрацездатних, осіб, що не досягли 16 років, пенсіонерів, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, адвокатів, прокурорів, суддів, державних службовів, посадових осіб органів місцевого самоврядування на строк від півроку до двох років.

Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку, суд може замінити виправні роботи на штраф з розрахунку три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

72. Службові обмеження для військовослужбовців як вид покарання.

Як основне покарання службове обмеження для військовослужбовців може бути призначене лише військовослужбовцю не строкової служби у наступних випадках:

якщо це покарання передбачене санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України за деякі військові злочини;

якщо суд, з огляду на обставини справи та особу засудженого, вважає за можливе замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк;

якщо це покарання призначається військовослужбовцю в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду покарання (на підставі статті 69 Кримінального кодексу).

73. Конфіскація майна як вид покарання.

Конфіскація майна призначається за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу. Не застосовується до неповнолітніх.

Призначається і як обов'язкове, і як факультативне покарання. При цьому суд може не призначати конфіскацію майна, навіть якщо вона передбачена в Особливій частині КК як обов'язкова, за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання (крім випадків, коли вчинено злочин, за який передбачено понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян штрафу) (ч.2 ст. 69 КК).

Якщо конфіскується частина майна, суд повинен перелічити предмети, які конфіскуються, або зазначити частину майна, яка конфіскується.

Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, визначається окремим додатком до Кримінального кодексу України (він залишився чинним після прийняття нового Кримінального кодексу 2001 року).

Крім того, статтями Особливої частини КК передбачається також конфіскація певних предметів, які були знаряддям вчинення злочину, предметом злочину або які були отримано в результаті вчинення злочинних діянь, якщо це прямо зазначено в санкції статті.

Дата добавления: 2015-05-10