Помилування

Помилування — звільнення від відбування кримінального покарання індивідуальним рішенням, як правило, глави держави. Помилування здійснюється за клопотанням засудженого у випадках, що потребують гуманного ставлення.

Клопотати про помилування має право особа, яка засуджена та/або відбуває покарання в Україні відразу після набрання вироком законної сили; засуджена до ДПВ — після відбуття в колонії двадцяти років.

Клопотання про помилування подається засудженим до адміністрації установи відбування покарання, яка його реєструє та протягом п'ятнадцяти діб направляє до Адміністрації Президента разом із копіями вироку, постанови суду, характеристикою особи та іншими документами, що мають істотне значення для визначення можливості застосування помилування. Підготовку матеріалів до розгляду клопотання здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України.

При розгляді клопотання враховуються всі дані, які характеризують засудженого: ступінь тяжкості злочину, строк фактичного відбуття покарання, особа засудженого, щире каяття, поведінка та ставлення до праці, а також думка адміністрації установи відбування покарання, спостережної комісії, органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади, громадських організацій тощо про доцільність помилування.

91. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Поряд із загальними положеннями, що належать до питань кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини, кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. Ці особливості передбачені в розділі XV КК і стосуються:

1) звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності (ст. 97, ч. 2 ст. 106);

2) видів покарання, що застосовуються до неповнолітнього (статті 98-102);

3) призначення покарання (ст. 103);

4) звільнення від покарання та його відбування (статті 104-107).

5) погашення і зняття судимості (ст. 108). Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки.

92. Звільнення неповнолітнього від покарання та його відбування.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх за загальними в своїй основі положеннями, визначеними у ст. 75-78 КК, відносно всіх видів засуджених та за спеціальними положеннями щодо особливості звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням, викладеними в ст. 104 КК.

Стаття 104 КК передбачає: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі; 2) у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

93. Поняття примусових заходів медичного характеру.

1. Примусові заходи медичного характеру містять у собі органічне поєднання двох початків (критеріїв):

а) юридичного; б) медичного.

Юридичний критерій означає, що поняття і мету, підставу і види, поря­док застосування, виконання, продовження, зміни або припинення зазначе­них заходів регламентує кримінальне та кримінально-процесуальне законо­давство.

Медичний критерій означає, що за своїм змістом ці заходи визначаються як лікувальні. Діагноз хвороби, рекомендації щодо призначення та проведен­ня лікування, профілактики психічних захворювань тощо визначають у своєму висновку лікарі-психіатри.

2. Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням су­ду примусової амбулаторної або стаціонарної психіатричної допомоги з, поміщенням до спеціального лікувального закладу особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння (дію або бездіяльність), що передбачене Особ­ливою частиною КК.

94. Загальна характеристика кримінального права іноземних держав.

Правова карта світу досить різноманітна. Кожна країна має власну систему права. Інколи на терені однієї країни діють різні правові системи. Так, шотландське право суттєво відрізняється від англійського, хоча обидві правові системи діють у межах однієї країни - Великої Британії. Країни можуть належати до різних соціально-економічних формацій, у них можуть бути різні форми державного устрою, різні політичні режими, що не може не відбиватися на нормах права, формуванні правових систем. На них справляють вплив традиції, рівень культури, сповідувані населенням релігії тощо.

Статут ЮНЕСКО (ст. 3) передбачає зміцнення взаєморозуміння між народами шляхом розвитку у всесвітньому масштабі вивчення іноземного права і використання порівняльного методу. Ознайомлення з положеннями кримінального права зару-біжних країн доцільне для пізнання його суті, а не лише для оцінювання під критичним кутом зору. Відомо, що, пізнаючи право інших країн, ми краще розуміємо своє національне. Порівняння дає можливість визначити спільне та відмінне, бачити як недоліки, так і кращі зразки вирішення певних питань.

Дата добавления: 2015-05-10