Охарактеризуйте становище західноукраїнських земель у міжвоєнний період 20-30-ті роки ХХ ст

Дайте характеристику процесам українізації 20-30-х років в Україні.

Суперечливою сторінкою української історії є період проведення політики українізації, яка була проголошена у квітні 1923 р. і втілювалася в життя ціле десятиріччя, охопила різні галузі життя суспільства. На протязі цього проміжку часу процеси українізації зазнавали трансформацій: вони то уповільнювалися то прискорювалися. Все це в значній мірі впливало на стан українського суспільства.

Політика українізації розпочалася «згори» і проводилася під безпосереднім керівництвом партійних і державних органів. Її початком стало залучення до управлінського апарату місцевих кадрів, а потім вона послідовна розповсюдилася на всі галузі суспільного життя, в тому числі і наукову сферу. Згідно з рішеннями ХІІ зїзду РКП/б/ і ІУ національної наради ЦК РКП/б/ було намічено ряд заходів по «коренізації». В документі під назвою «Заходи по втіленню в життя постанов з національного питання, прийнятих ХІІ з’їздом і національною нарадою» мова йшла про обов’язкове викладання національних мов як у республіканських радпартшколах, та і «у всіх без винятку навчальних закладах національних областей і республік», про «надання достатньої кількості місць «на робфаках вузів національних областей і республік представникам корінної національності …» Коренізацію в Україні очолили провідні державні і партійні керівники: О. Шумський, М. Скрипник, Я. Ряппо, Г. Гринько, В. Затонський та ін. Саме ця невелика група керівників України намагалася максимально використати офіційний курс коренізації (українізації) в інтересах культурного національного відродження. На початковому етапі українізація не набрала очікуваних темпів і не мала значних результатів. Згодом почали створювати спеціальні гуртки по вивченню української мови, а також проводилися планові перевірки по здійсненню українізації в наукових і науково-дослідних установах.[6] Спеціально створені комісії по перевірці стану українізації приймали рішення про рівень знань і володіння українською мовою співробітниками установ.

Українці в Польщі становили дві громади: греко-католиків (понад З млн), які проживали на землях Східної Галичини, і православних, які населяли Західну Волинь, Полісся і Холмщину (близько 2 млн).

У 1923 р. Рада послів великих держав визнала Східну Галичину частиною Польської Республіки. З цього часу правлячі кола Польщі починають відкритий наступ на національні права українців, всіляко обстоюючи ідею утворення однонаціональної держави шляхом примусової асиміляції національних меншин.

Діяльність політичних партій не заборонялася, якщо вони не суперечили законам. Однак діяльність комуністів виходила за межі конституції і була нелегальною. Найбільшого впливу на маси комуністи досягли на зламі 20-30-х років, коли Польща переживала економічну кризу.

У 20-30-ті роки західноукраїнські землі, що перебували під владою Польщі, стали епіцентром національно-визвольної боротьби всього позбавленого державності українського народу. У ній брали участь представники різних кіл населення та політичних течій. Головним осередком легальних поміркованих політичних сил стало Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Легальний демократичний рух було представлено також Українською соціалістичною радикальною партією (УСРП) і Українською соціал-демократичною партією (УСДП).

Велика економічна криза 1929-1933 рр., яка супроводжувалася масовим зубожінням насамперед українського селянства, соціальними проблемами, ще більшою мірою загострила польсько-український конфлікт.

Понад 2 тис. українців, переважно молоді, було заарештовано, близько третини з них засуджено до різних строків позбавлення волі.

Поступово найпомітнішим чинником у політичному житті Західної України став український націоналізм. Ще в 1920 р. головним осередком націоналістичного підпілля стала Українська військова організація (УВО), що об'єднала колишніх вояків УНР. Очолив УВО колишній командир Січових стрільців, полковник Є. Коновалець. Із середини 20-х років керівники УВО напружено працюють в напрямку консолідації всіх націоналістичних сил.

До 1927 р. усі українські школи були закриті або румунізовані, українську пресу було заборонено. Було зроблено спробу піддати румунізації православну церкву. Окупаційна влада втручалась навіть в особисті справи людини, віддаючи накази змінювати українські прізвища на взірець румунських.
У 20-х роках тут було запроваджено аграрну реформу, наслідком якої став перерозподіл земель великих угорських магнатів серед селян. Понад 32 тис. селянських господарств додатково одержали 29 тис. га землі.

77. Визначте місце Західної України у геополітичних планах фашистської Німеччини та Радянського Союзу. Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу і протокол, що визначив новий кордон між Німеччиною та СРСР. Зокрема, Волинь і Галичина приєднались до УРСР, яка перебувала у складі СРСР. Тут було створено 6 областей: Львівська, Станіславська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. Деякі українські землі - Холмщина, Підляшшя, Лемківщина - були включені німцями до так званого Польського генерал-губернаторства (центр м. Краків), яке вважалося частиною "третього рейху".

Так більшість західних і південних українських земель возз'єднались воєдино 1939 р. Початок цьому процесові поклав Акт злуки УНР і ЗУНР (1919).

26-28 жовтня 1939 р. у Львові працювали обрані населенням Західної України Народні Збори, які проголосили встановлення радянської влади і прийняли декларацію про входження в СРСР та возз'єднання Західної України з УРСР. 1-2 листопада Верховна Рада СРСР, а 15 листопада Верховна Рада УРСР ухвалили закони про возз'днання Західної України з УРСР і включення її до СРСР.

У новостворених областях розпочалися значні політичні и соціально-економічні зміни. Було націоналізовано 2000 промислових підприємств, експропрійовано землі польських поміщиків і колоністів, було введено безкоштовне медичне обслуговування і значно розширено його мережу, зокрема на селі, надано житло в містах біднякам, які мешкали у підвалах, здійснено українізацію освіти, значно збільшено кількість українських шкіл.

Проте водночас радянська влада принесла з собою сталінський тоталітарний режим. Розпочався демонтаж українських суспільно-економічних і культурних інфраструктур. Було заборонено політичні партії, крім КП(б)У, репресовано їхніх лідерів. Припинили свою діяльність громадські, культурні, наукові, торговельні, промислові об'єднання та установи, зокрема "Просвіта", розпущено українську кооперацію.

Навесні 1940 р. режим розпочав насильницьку колективізацію, розгорнув великомасштабні репресії.

З посиленням загрози нападу нацистської Німеччини радянське керівництво дедалі більшу увагу приділяло обороноздатності країни.

Незважаючи на численні попередження, Й. Сталін до самого кінця не міг повірити, що Гітлер нападе на Радянський Союз влітку 1941 р.

Дата добавления: 2015-05-08